Нещодавно в Кам’янці-Подільському член Національної спілки художників України Микола Панасюк уклав, а приватний підприємець Дмитро Зволейко видав альбом «Кам’янецькі чари». У цій 96-сторінковій книжці-альбомі, що має підзаголовок «Офорти і малюнки у віршованому супроводі», Микола Іванович чи то кожну графічну роботу проілюстрував власними віршованими рядками, чи то навпаки — до народжених строф підібрав чи створив відповідний офорт або малюнок. 

22 жовтня Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка відзначатиме 95-річчя. Серед тих, хто працював у ньому, була й видатна українська громадська, культурно-освітня діячка й педагог Софія Русова (1856—1940). 7 березня 1922 року газета «Свобода», що видавалася (і, на щастя, досі видається) в США, назвала 66-річну Софію Федорівну «бабусею української революції». На жаль, прихід більшовиків у Кам’янець у листопаді 1920 року не посприяв ні плідній праці самого університету, ні педагогічній діяльності Русової. Спогади Софії Федорівни про цей нелегкий період у житті навчального закладу вперше було опубліковано наприкінці 1921 року у Варшаві «Українською трибуною» (детальніше про це в нашій статті «Коли в університет прийшли більшовики…»). Тож не дивно, що в Русової виникло нестримне бажання втекти з кам’янецького більшовицького «раю» на Захід. Це їй вдалося тільки з третьою спроби. Тож у «Свободі» від 7 і 8 березня 1922 року з’явилися «Спомини біженки» за підписом професора Кам’янецького державного університету Софії Русової. Опрацьовані, вони увійшли до її книг «Мої спомини», опублікованої 1937 року у Львові, та «Мемуари. Щоденник», виданої 2004 року в Києві. Тож зазирнемо до цих публікацій.

Одну з непримітних вулиць Кам’янця-Подільського, що притаїлася на Польських фільварках, 17 лютого 1967 року «на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції» назвали іменем Збарського. З’єднує вона вулиці Пушкінську та Вутіша. Звичайно, не завжди вулиця Збарського так називалася: деякі її мешканці пам’ятають і попередню назву-покруч — провулок Больничний. Саме так офіційно іменувався він українською мовою. Але чи знають мешканці вулиці Збарського, чому саме так нині вона називається? Невеличке дослідження на цю тему я провів у лютому 2002 року.

Біохімік Борис Збарський (1885—1954) належить до найзнаменитіших уродженців Кам’янця-Подільського. Він був дійсним членом Академії медичних наук СРСР, Героєм Соціалістичної Праці, лауреатом Сталінської премії. А найголовніше — брав участь у бальзамуванні тіла Леніна, а потім упродовж багатьох років пильнував за ним. Але сьогодні ми розповімо про іншого Збарського, якого в житті зігрівала не тільки любов до науки, але й до прекрасної статі. У цій розповіді нам допоможе документальна повість «І не тільки про нього…» драматурга Олександра Штейна — одного з найближчих друзів Бориса Ілліча (до речі, вітчим батька драматурга був сімейним лікарем Збарських у Кам’янці-Подільському). Скористаємося ми і книгою спогадів його старшого сина Іллі «Об’єкт № 1», а також інтерв’ю Віктора Збарського — наймолодшого сина академіка.