Форма входу |
|
Оголошення сайту |

За останній місяць, нових оголошень не опубліковано _________________
Усі оголошення >>
|
|
У розділі матеріалів: 593 Показано матеріалів: 491-500 |
Сторінки: « 1 2 ... 48 49 50 51 52 ... 59 60 » |
1891 року в Санкт-Петербурзі побачила світ книга «Подолия. Историческое описание», видана Помпеєм Батюшковим — молодшим братом поета Костянтина Батюшкова, який 1815 року півроку провів на військовій службі в Кам’янці-Подільському. У передмові видавець зазначив, що історичний нарис про Поділля уклав професор Київської духовної академії Микола Петров, який 1890 року на прохання видавця скористувався канікулами в академії, щоб відвідати західні окраїни Російської імперії та особисто поспілкуватися з місцевими вченими й старожилами. Одночасно з поїздкою професора Петрова було дано доручення дійсному статському радникові Митрофану Городецькому оглянути вказані йому місцевості Поділля й Бессарабії та зібрати художні й історичні матеріали для ілюстрування книги та опису малюнків і гравюр. Детальний опис цього багатства, здійснений Городецьким, якраз і становить другу частину книги. Крім того, Митрофан Іванович узяв на себе редагування видання, спостереження за друком книги та відтворенням ілюстрацій і карт.
|
Нещодавно в Кам’янці-Подільському член Національної спілки художників України Микола Панасюк уклав, а приватний підприємець Дмитро Зволейко видав альбом «Кам’янецькі чари». У цій 96-сторінковій книжці-альбомі, що має підзаголовок «Офорти і малюнки у віршованому супроводі», Микола Іванович чи то кожну графічну роботу проілюстрував власними віршованими рядками, чи то навпаки — до народжених строф підібрав чи створив відповідний офорт або малюнок. |
Сьогодні про Кам’янець-Подільський і його пам’ятки видається чимало книг і на будь-який смак. Півстоліття тому був явний голод на таку літературу. Тож не дивно, що 1961 року кам’янчани з великою радістю сприйняли вихід тонесенької — всього на 32 сторінки — книжечки київського архітектора Тамари Будянської про замок у Кам’янці-Подільському. 40-річний учитель історії зі Жванця Борис Кушнір невелику рецензію на книжечку, опубліковану 10 жовтня 1961 року в місцевому «Прапорі Жовтня», назвав абсолютно точно і пророче — «Перша ластівка». |
Наймагічнішим містом України назвала Кам’янець-Подільський літературознавець Роксана Харчук. І, справді, побувавши в Кам’янці-Подільському хоча б один раз, забути його неможливо: місто знову й знову, неначе магніт, тягне до себе. У чому ж магія Кам’янця-Подільського? Чому він так приваблював до себе литовців і поляків, вірмен і євреїв, турків і німців, росіян і молдаван, циган і чехів, не кажучи вже про українців, які це місто виплекали? Чому він і сьогодні з усіх усюд приваблює до себе тисячі й тисячі туристів? |
22 жовтня Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка відзначатиме 95-річчя. Серед тих, хто працював у ньому, була й видатна українська громадська, культурно-освітня діячка й педагог Софія Русова (1856—1940). 7 березня 1922 року газета «Свобода», що видавалася (і, на щастя, досі видається) в США, назвала 66-річну Софію Федорівну «бабусею української революції». На жаль, прихід більшовиків у Кам’янець у листопаді 1920 року не посприяв ні плідній праці самого університету, ні педагогічній діяльності Русової. Спогади Софії Федорівни про цей нелегкий період у житті навчального закладу вперше було опубліковано наприкінці 1921 року у Варшаві «Українською трибуною» (детальніше про це в нашій статті « Коли в університет прийшли більшовики…»). Тож не дивно, що в Русової виникло нестримне бажання втекти з кам’янецького більшовицького «раю» на Захід. Це їй вдалося тільки з третьою спроби. Тож у «Свободі» від 7 і 8 березня 1922 року з’явилися «Спомини біженки» за підписом професора Кам’янецького державного університету Софії Русової. Опрацьовані, вони увійшли до її книг «Мої спомини», опублікованої 1937 року у Львові, та «Мемуари. Щоденник», виданої 2004 року в Києві. Тож зазирнемо до цих публікацій.
|
16 листопада 1920 року більшовики вкотре оволоділи Кам’янцем. Але цього разу вже не кілька місяців, як раніше, а на десятиліття. Внаслідок цього значних змін зазнав Кам’янець-Подільський державний український університет, відкритий 22 жовтня 1918 року в часи гетьмана Павла Скоропадського. Невдовзі університет ліквідували, його спадкоємцем став інститут народної освіти (ІНО). Навчальним закладом стали керувати політкомісар Сава Чалий і ректор-комуніст Семен Сидоряк. Цікаву розповідь про цей період залишила видатний український педагог Софія Русова, яка від вересня 1920 року працювала в університеті лектором педагогіки. Враження Софії Федорівни було опубліковано наприкінці 1921 року у Варшаві в газеті «Українська трибуна». Матеріал мав заголовок «В Кам’янецькому університеті» і підзаголовок «Враження з останніх часів». Подамо цю статтю повністю, але за сучасним правописом і з необхідними коментарями в дужках.
|
Відро сміття — дороговказ до Леніна
Микола Вольський (1879—1964), більше відомий в історії філософії під псевдонімом Валентинов, 60 років тому видав у Нью-Йорку книгу спогадів «Зустрічі з Леніним». Є в ній і яскравий епізод, пов’язаний із Кам’янцем-Подільським... |
Одну з непримітних вулиць Кам’янця-Подільського, що притаїлася на Польських фільварках, 17 лютого 1967 року «на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції» назвали іменем Збарського. З’єднує вона вулиці Пушкінську та Вутіша. Звичайно, не завжди вулиця Збарського так називалася: деякі її мешканці пам’ятають і попередню назву-покруч — провулок Больничний. Саме так офіційно іменувався він українською мовою. Але чи знають мешканці вулиці Збарського, чому саме так нині вона називається? Невеличке дослідження на цю тему я провів у лютому 2002 року.
|
Біохімік Борис Збарський (1885—1954) належить до найзнаменитіших уродженців Кам’янця-Подільського. Він був дійсним членом Академії медичних наук СРСР, Героєм Соціалістичної Праці, лауреатом Сталінської премії. А найголовніше — брав участь у бальзамуванні тіла Леніна, а потім упродовж багатьох років пильнував за ним. Але сьогодні ми розповімо про іншого Збарського, якого в житті зігрівала не тільки любов до науки, але й до прекрасної статі. У цій розповіді нам допоможе документальна повість «І не тільки про нього…» драматурга Олександра Штейна — одного з найближчих друзів Бориса Ілліча (до речі, вітчим батька драматурга був сімейним лікарем Збарських у Кам’янці-Подільському). Скористаємося ми і книгою спогадів його старшого сина Іллі «Об’єкт № 1», а також інтерв’ю Віктора Збарського — наймолодшого сина академіка.
|
Академік, син академіка - публікація ро життєвий шлях уродженця Кам'янця-Подільського Бориса Збарського, відомого біохіміка, що приймав участь у бальзамуванні тіла Володимира Леніна |
|
|
Свіжина |
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус
Доброго дня, хто може показати на
Скажите пожайлуста а где хранится виньет
да... мне бы такая штуенция не помешала
|
Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|