Ср, 16.06.2021, 22:57
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Три кохання Бориса Збарського

Борис Збарський

Біохімік Борис Збарський (1885—1954) належить до найзнаменитіших уродженців Кам’янця-Подільського. Він був дійсним членом Академії медичних наук СРСР, Героєм Соціалістичної Праці, лауреатом Сталінської премії. А найголовніше — брав участь у бальзамуванні тіла Леніна, а потім упродовж багатьох років пильнував за ним. Але сьогодні ми розповімо про іншого Збарського, якого в житті зігрівала не тільки любов до науки, але й до прекрасної статі. У цій розповіді нам допоможе документальна повість «І не тільки про нього…» драматурга Олександра Штейна — одного з найближчих друзів Бориса Ілліча (до речі, вітчим батька драматурга був сімейним лікарем Збарських у Кам’янці-Подільському). Скористаємося ми і книгою спогадів його старшого сина Іллі «Об’єкт № 1», а також інтерв’ю Віктора Збарського — наймолодшого сина академіка.

БАТЬКИ

Почнемо нашу оповідь з розповіді про батьків Бориса Збарського. 2004 року його син Віктор в одному з рідкісних інтерв’ю повідав таке: «Моя бабуся була з родини хасидів. Вона познайомилася з моїм дідусем, як і належить, у день весілля. Коли вони одружилися, їй було 15 років, а йому — 17. Вона була багата, тому мала вийти заміж за знатного. Збарський був знатний. Але в першу ж ніч з’ясувалося, що молодий чоловік хворий на туберкульоз. Мій прадід, батько бабусі, був обурений цією звісткою і став вимагати, щоб шлюб розірвали. Але бабуся проявила характер і сказала, що раз вже одружилися, то розлучатися вона не збирається. І майже все своє величезне придане — а прадід був купцем першої гільдії — вона витратила на лікування чоловіка, повезла його до Європи і подарувала дідусеві 10 років життя. Вони встигли нажити трьох дітей. Дід хотів вчитися, тому що за спиною в нього був тільки хедер. Бабуся допомогла йому скласти іспити і практично разом з ним пройшла курс російської гімназії. Дідусь і бабуся майже повністю порвали зі своїм середовищем, дітей у сім’ї ростили в європейському дусі».

БРАТИ

Хоч Борис Збарський походив з ортодоксальної єврейської сім’ї, але, як засвідчує його син Віктор, «релігійним батько не був. Ще гімназистом він пристрастився до революційної діяльності, був членом есерівської партії. Його сім’я жила в Кам’янці-Подільському на кордоні з Австро-Угорщиною, звідки через знайомих контрабандистів батько переправляв підпільну літературу. Його двоюрідна сестра Дора Двойрес була відомою революціонеркою. Вона познайомила його з Григорієм Гершуні та іншими революціонерами. І він навіть хотів вступити в бойову організацію Євно Азефа, але той йому так не сподобався, що батько цю думку облишив. Брати мого батька теж стали революціонерами. Молодший, Янкель, був комуністом, його 1918 року на Уралі вбили заможні селяни. Старший, Абрам, жив в Іспанії, був соціал-демократом, його розстріляли франкісти».

ФАННІ

Першим коханням Бориса Збарського була кам’янецька гімназистка Фанні Зільбергман. Розповідаючи Олександрові Штейнові про кам’янецьке дитинство, Борис Ілліч охарактеризував свою подругу як «чарівну гімназистку з товстою косою та великим пишним бантом».

Борис залучив Фанні до зберігання, читання та розповсюдження забороненої літератури. Наприкінці життя він згадував: «Частину книг і газет я дав зберігати Фанні, для цього під її ліжком стояла скриня, що замикалася. «Де ти все це взяв?» — запитала мене Фанні. Я не відкрив їй таємниці, сказав лише, що давати для прочитання книги маємо право тільки надійним людям. І вона, і я ночами жадібно продовжували читати. Я настільки був одержимий цим забороненим читанням, що дивувався, коли виходив на вулицю і бачив, що все кругом, виявляється, йде по-старому: крамниці відчинено, на перехрестях стоять городові, чиновники йдуть зі служби, з вікон трактирів доносяться удари більярдних куль, гімназисти гуляють із гімназистками, і навіть музика духового оркестру грає, як завжди, в міському саду...»

Фанні була старшою від Бориса на рік. Поки 21-річний Борис, виключений із Кам’янець-Подільської гімназії, в ній же склав екстерном іспити на атестат зрілості, Фанні вже навчалася в Женеві. Перед Борисом не стояло питання, де здобувати вищу освіту. Тільки в Женеві, де вже навчалася «гімназистка з великим бантом». Мати швидко здогадалася, чому син вибрав саме це місто, і тільки зітхнула. Було продано сімейні коштовності, що зберігалися на чорний день, — і Борис поїхав у Швейцарію. Там він став студентом природничого факультету Женевського університету.

Фанні Збарська, 1909 рік

Через два роки уродженці Кам’янця-Подільського Борис Ілліч Збарський і Фанні Миколаївна Зільбергман узяли шлюб. У жовтні 1913 року в Кам’янці-Подільському в них народився син, якого на честь Борисового батька назвали Іллею. Вже на схилку віку Ілля Борисович писав у книзі спогадів: «У віці двох місяців мене перевезли до Москви. Туди після закінчення Женевського університету та складання іспитів у Петербурзькому університеті переїхав мій батько. Жили ми небагато, на кошти, що отримував батько від приватних уроків із математики, фізики та хімії для вступників до університету».


1915 року Збарські переїхали на Північний Урал у маєток Всеволодо-Вільва. Історія цього переїзду така. Дуже багата жінка, Зінаїда Григорівна, вдова відомого багатія Сави Морозова, дізналася, що один з її маєтків — Всеволодо-Вільва — не дає прибутку, а управитель маєтку безбожно краде. Вона негайно звеліла своєму секретареві: «Щоб через годину в мене був новий управитель!» Секретар побачив у газеті оголошення: «Доктор хімії Женевського та Петербурзького університетів Борис Збарський дає уроки хімії, фізики та математики» і відразу звернувся до Бориса Ілліча, адже в маєтку було два хімічні заводи.

Зінаїда Григорівна запропонувала Борисові Іллічу посаду управителя великого маєтку (39 десятин, покритих лісом), 500 рублів на місяць плюс 5% доходу з маєтку. Той погодився.

Ілля Збарський писав у спогадах: «У Всеволодо-Вільві в нас був великий будинок, коні, кучер, няня, куховарка. Прекрасна природа, гориста місцевість. Навколо безмежний ліс, населений ведмедями, рисями, лисицями та іншою живністю, щедре полювання, але — глушина. Батько був постійно зайнятий на роботі, а мати моя нудьгувала на самоті. Десь далеко йшла війна, а заводи господині виробляли метиловий спирт, оцтову кислоту, ацетон та інші хімічні продукти. До батька приїжджали генерали і укладали підряди на постачання товарів для армії».

РОЗЛУЧЕННЯ

Під час однієї з поїздок до Москви Збарський зустрів сина знайомого художника Леоніда Пастернака — молодого поета Бориса. Борис Ілліч розпитав юнака про умови життя в Москві і, дізнавшись про його труднощі, запропонував погостювати у Всеволодо-Вільві. Він запросив також свого друга — письменника Євгена Лундберга. Обидва прийняли запрошення, вважаючи, що в глушині можна добре попрацювати. Збарський навіть узяв Пастернака на роботу — своїм помічником з фінансової звітності.

Фанні Збарська і Борис Пастернак 

Через кілька днів після приїзду Борис Леонідович писав батькам: «Збарський (йому лише 30 років) справжній, ультра справжній єврей і не думає ніколи перестати бути ним. За пізнання свої і особливі здібності його поставлено тут над штатом із трьох сотень службовців, у його віданні цілий повіт, верст шістдесят в околі, два заводи, господарство і адміністративна частина, величезна пошта, маса телеграм, поїздки до губернатора, голів управ…»

А далі сталося неминуче. Ось як про це писав Ілля Збарський: «Батько пізно приходив додому. Я цілими днями гуляв з нянею, а іноді і один, мати ж знаходила розраду в товаристві Лундберга і Пастернака.... Мабуть, між матір’ю і Борисом Пастернаком зав’язався роман, що послужив однією з причин розриву моїх батьків. Принаймні, Борис присвятив моїй матері кілька віршів, написаних у Всеволодо-Вільві, а згодом у Тихих Горах. Майже всі вони на бланках маєтку Зінаїди Григорівни або на зворотному їхньому боці. У мене збереглися ці автографи поета».

А тепер надамо слово Олександрові Штейну: «Ще там, у маєтку Сави Морозова, він поставив правильний і точний діагноз, коли зі смутком виявив тріщину у своїх взаєминах із Фанні Миколаївною, напророкував сам собі, що тріщина може обернутися безоднею і призвести до неминучого краху. Так і сталося.

Чарівна кам’янецька гімназистка з чорним бантом була його коханням, першим і єдиним. Він ставився до неї трепетно, віддано, сподівався знайти в ній не просто дружину, але й однодумця, людину, яка розгадала одержимість його натури. Натури, що вимагала дії, безперервного горіння, пошуку, пристрасного захоплення наукою, якій він віддавав всього себе без залишку. Цього не було. Взаємна їх відчуженість проявлялася багато в чому і ставала все нестерпнішою… Розлучення стало неминучим. І воно фактично сталося 1922 року.

Борис Ілліч наполіг на тому, щоб їх 9-літній син, Ілько, Елік, як його лагідно називали в сім’ї, залишився з ним. Погодилася.

Тут же Борис Ілліч полегшив їй майбутнє існування, підтримуючи її матеріально. Дехто з його друзів у глибині душі вважав, що він ще може змінити прийняте ними обома рішення, адже вони знали, як він її кохав. Ні, тепер стосунки були суто офіційними
».

А Борис Пастернак залишився одним із найближчих друзів Бориса Збарського до кінця його життя.

ОЛЬГА

Ольга Бакланова

Одного разу Борис Збарський познайомився з актрисою Музичного театру-студії Ольгою Баклановою (народилася 19 серпня 1896 року в Москві). Це була талановита, граціозна, пустотлива, витончена жінка, яка обдаровувала чарівними посмішками людей, які їй подобалися і яким вона подобалася. Краса її сірих очей залишилася легендою серед старих мхатівців.

Борис Ілліч захопився Ольгою. Вони стали зустрічатися частіше й частіше. Він їй теж подобався. Правда, в неї був чоловік — адвокат Володимир Цоппі, а також син від нього. Але до чоловіка вона ставилася, мабуть, байдуже. В усякому разі у відвертих розмовах з Борисом Іллічем актриса підкреслювала, що цей шлюб став уже майже формальним.

Збарський ходив на всі вистави, в яких грала Ольга, приносив їй регулярно квіти, вона вже звикла до того, що він чекав кінця вистави, щоб провести її додому.

З кожним днем Ольга ставала все прихильнішою до Бориса Ілліча. І одного разу він, вирішивши, що з чоловіком вона неминуче розлучиться, зважився зробити їй пропозицію руки та серця. Цього вечора вона грала виставу. Він поїхав до театру, його вже тут знали, через службовий під’їзд він пройшов до неї в гримерку.

Ольга Володимирівна переодягалася за ширмою, а в крісельці біля туалетного столика він несподівано і з деяким збентеженням побачив її чоловіка. Борис Ілліч привітався надто ввічливо, той дещо насмішкувато глянув на принесені квіти. І тут Борис Ілліч помітив, як актриса визирнула з-за ширми і, кивком голови показавши йому на чоловіка, вистромила язик. Чоловік нічого не встиг помітити, він сидів до неї спиною. Але для Бориса Ілліча все було скінчено. Вульгарний жест його вразив.

1925 року заслужена артистка республіки Ольга Бакланова виїхала на гастролі за кордон і в СРСР уже не повернулася. Знімалася в Голівуді, вийшла заміж за актора-емігранта Ніколаса Сусаніна. Третім її чоловіком став Річард Девіс — власник одного з нью-йоркських театрів. Померла 6 вересня 1974 року в Швейцарії.

ЄВРЕЇ

Наведемо ще один цікавий спогад із книги «Об’єкт №1» Іллі Збарського:

«Одного разу, коли мені вже було років 13—14, одна родичка принесла мацу, і мені сказали, що це «єврейська паска». Маца виявилася несмачною, і я відразу зробив висновок, що російська паска краща за єврейську. Чи то у зв’язку з цим, чи то з якогось іншого приводу зав’язалася розмова про євреїв, і я запитав у батька, хто такі євреї, тим більше, що чув щось неприємне про «єврейських комісарів».

Батько пояснив мені, що євреї — це стародавній народ, і додав, що ось ми євреї. Останнє мене шокувало. Я завжди думав, що я росіянин. Мені було дивно, неприємно і незрозуміло, чому я повинен вважати себе євреєм. Так я і сказав батькові.

Батько відповів, що я можу вважати себе росіянином і що це взагалі не має значення. Однак згодом виявилося, що питання це не така просте
».

ЄВГЕНІЯ

Продовжимо виклад спогадів Іллі Борисовича: «Приблизно через рік після згаданої розмови батько повернувся із закордонного відрядження і з властивим йому захопленням став розповідати, яку розумну, здібну та освічену співробітницю він знайшов у Німеччині. Її звали Євгенія Борисівна.

Незабаром вона приїхала до Москви, оселилася у флігелі біохімічного інституту і була прийнята до інституту як старший асистент. Мабуть, такій посаді вона не відповідала, що викликало в інституті велике невдоволення... Місяців через два батько сказав мені, що збирається одружитися з Євгенією Борисівною, і запитав, чи подобається вона мені. Вона мені не подобалася, але я любив батька, а він повідомив мені, що любить її. І тому я відповів, що хочу, щоб йому було краще, і не маю нічого проти, щоб він з нею одружився. На жаль, його нова дружина виявилася злою, істеричною і жадібною жінкою, у ній як би були втілені всі негативні риси, які приписують євреям». Таким був ревнивий погляд сина на нову дружину батька.

Євгенія Борисівна народилася в серпні 1900 року в Мінську в багатодітній родині нотаріуса Бориса Перельмана. До революції поїхала в Брно, де навчався в університеті її молодший брат. Звідти через рік виїхала до Берліна і стала студенткою Берлінського університету. Навчалася на природничому факультеті, який закінчила 1927 року. За рік до того подруга Євгенії Борисівни по університету, Лідія Леонідівна Пастернак, яка теж емігрувала з батьками до Німеччини, познайомила її з близьким другом сім’ї Пастернаків — Борисом Збарським, який приїхав до Німеччини у відрядження. Борис Ілліч умовив Євгену Борисівну повернутися до Росії, запросив її працювати старшим асистентом в біохімічному інституті, яким керував. 1928 року Євгенія Борисівна повернулася до Росії і стала дружиною Збарського. В листопаді 1931 року в них народився син. Батько вирішив назвати його іменем людини, яку він найбільше поважав. Оскільки таких було двоє — хімік Лев Карпов і чекіст Фелікс Дзержинський, то сину дали подвійне ім’я — Лев-Фелікс.

Євгенія працювала з чоловіком в інституті до 1939 року — до їх від’їзду до Швейцарії, коли його призначили представником у Лізі націй. Там вона була перекладачкою, оскільки досконало володіла англійською, німецькою та французькою мовами. Після війни не працювала — виховувала молодшого сина Віктора, який народився 1942 року.
Борис Збарський із дружиною Євгенією (крайня справа), трьома синами (наймолодший Віктор у нього на руках) і невісткою. 1945 рік

1950 року Бориса Ілліча заарештували. Його звинуватили зокрема в тому, що написана ним брошура «Мавзолей Леніна», яку три роки поспіль (у 1944—1946 роках) видавав Політвидав, є політично шкідливою. Збарський перебував у в’язниці майже два роки. Його випустили 30 грудня 1953 року.

У жовтні 1952 року Євгенія Борисівну також заарештували. Їй присудили 10 років таборів і відправили в Потьму. Там вона перебувала до початку грудня 1953 року.

У знаменитому московському будинку на Набережній сім’я Збарських жила в квартирі 12 до арешту і в квартирі 197 після реабілітації.

7 жовтня 1954 року прямо на лекції Борис Ілліч помер від серцевого нападу. Поховали вченого на Новодівичому кладовищі. Євгенія Борисівна пережила чоловіка на 31 рік. 1985 року вона померла в будинку на Набережній. Поховали її поруч із чоловіком.
Могила Збарських

P. S. Ще про Збарського: Не Леніним єдиним… 

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (27.11.2013)
Переглядів: 434 | Теги: Будзей, біохімік, учений, Збарський | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Паради 1 травня - 

Користувач на фейсбуці KamKam поділився

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2021Створити безкоштовний сайт на uCoz