Коли говорять про видатних учених, яких подарував світові Кам’янець-Подільський, одним із перших згадують біохіміка Бориса Збарського, який брав участь у бальзамування тіла Володимира Леніна. Іменем ученого названо одну з вулиць на Польських фільварках. Проте мало хто з кам’яннчан знає, що видатним біохіміком став і старший син Бориса Ілліча — Ілля Збарський, який теж народився в Кам’янці-Подільському. Тож сьогодні розповімо детальніше про Іллю Борисовича.


ДВОХМІСЯЧНИМ У МОСКВУ

Ілля Збарський народився 13 жовтня (за новим стилем — 26 жовтня) 1913 року в Кам’янці-Подільському. Його мати — Фанні Зільбергман — теж була уродженкою Кам’янця-Подільського. З Борисом Збарським вона познайомилася в Кам’янці-Подільському, далі обоє навчалися в Женевському університеті. 1908 року Борис і Фанні взяли шлюб.

У Кам’янці-Подільському Ілля прожив недовго: двохмісячного хлопчика перевезли до Москви, куди після закінчення Женевського університету та складання іспитів у Петербурзькому університеті переїхав батько. Жили Збарські небагато, за рахунок того, що Борис Ілліч давав приватні уроки з математики, фізики й хімії для вступників до університету. 1915 року батько Іллі посів посаду директора хімічних заводів російського мільйонера Сави Морозова в Пермській губернії. Згодом Збарські знову перебралися до Москви.

ЗАПАМОРОЧЛИВИЙ ДОБРОБУТ

1924 рік багато що змінив у житті Збарських. Ілля Борисович так згадував ці дні: «Коли Ленін помер, мені було 10 років і я, звичайно, в цьому зовсім не розумівся. У батька були якісь знайомі, вони приходили до нас у дім, і ця смерть обговорювалася як величезна подія. Через кілька місяців після цього батько взяв участь у бальзамуванні тіла Леніна. Звісно, про це ніхто мені нічого спеціально не говорив. А ось коли завершили бальзамування (воно тривало 4 місяці), професор Володимир Воробйов і мій батько отримали досить значні суми грошей. Наскільки я пам’ятаю, професорові Воробйову дали 50 тисяч карбованців, а батькові — 25. Пам’ятаю, що раптово настав якийсь запаморочливий матеріальний добробут. Ми з батьком тоді багато ходили по крамницях і купували одяг».

1930 року Ілля Збарський закінчив Московську дослідно-показову школу-комуну імені Лепешинських, яка мала хімічний ухил. Після цього працював лаборантом у фізико-хімічній лабораторії Інституту курортології Наркомату охорони здоров’я СРСР, де проводив хімічний аналіз мінеральних вод.

1931 року Ілля вступив на зоологічне відділення Московського державного університету імені Михайла Покровського (кафедра фізіології тварин). 1935 року він закінчив університет.

МОЛОДИЙ ОРДЕНОНОСЕЦЬ

Від 1934 року Ілля Збарський працював у лабораторії при мавзолеї Леніна. Спочатку він був асистентом. 5 квітня 1939 року 25-річний асистент Ілля Збарський став орденоносцем. «За заслуги в проведенні важливішої роботи по збереженню тіла В. І. Леніна» його відзначили орденом «Знак Пошани», а батька, раніше нагородженого орденами Леніна та «Знак Пошани», — орденом Трудового Червоного Прапора. Того ж року Ілля став старшим науковим співробітником лабораторії.

Водночас від 1936 року Ілля Збарський працював на кафедрі біологічної та аналітичної хімії 1-го Московського медінституту: спочатку як аспірант, далі як асистент, і нарешті — як доцент. Викладання біологічної та аналітичної хімії Ілля Борисович поєднував із дослідженнями в галузі біохімії.

Невдовзі після початку війни було вирішено евакуювати Леніна в Тюмень. Як згадував Ілля Борисович, «третього липня зранку нам сказали, щоб до четвертої години ми були готові. Подали спеціальний потяг, в якому в окремому вагоні везли тіло Леніна в спеціальній домовині. Ще в одному вагоні їхали співробітники, які за тілом Леніна доглядали, далі — охорона: чоловік зо 40 кремлівських солдатів із офіцерами та необхідне для роботи обладнання й реактиви. Ми їхали в окремому вагоні, але хтось із нас постійно чергував біля тіла».

У 1942—1944 роках Ілля Збарський за сумісництвом завідував кафедрою природознавства Тюменського педінституту та кафедрою загальної хімії Кубанського медінституту, евакуйованого до Тюмені.

ЧОМУ ЗБАРСЬКІ НЕ БАЛЬЗАМУВАЛИ СТАЛІНА

1949 року разом із батьком Ілля Борисович брав участь у бальзамуванні тіла Георгія Димитрова. Обох відзначили болгарською медаллю «За науку та мистецтво». А ось у березні 1953 року тіло Сталіна бальзамували вже без участі Збарських.

1950 року батька Іллі Збарського заарештували. Бориса Ілліча звинуватили в тому, що написана ним брошура «Мавзолей Леніна», яку три роки поспіль (у 1944—1946 роках) видавав Політвидав, є політично шкідливою. Збарський хоч і прославляв у ній, як це тоді належало робити, Сталіна та «мудру політику партії», але, згідно з висновком експертів, не відобразив ролі Сталіна в дні Жовтневої революції. Збарського звинуватили ще в тому, що велич завдання бальзамування тіла Леніна він применшив описанням способів бальзамування в стародавньому Єгипті та повідомленням про розтин тіла Леніна. А згадування про те, що мозок Леніна був перевантажений роботою та перевтомлений, визнали наклепом на партію та на Сталіна, які начебто недостатньо піклувалися про вождя.

Крім того, Збарського звинуватили в «підривній роботі проти радянської влади та антирадянській агітації». Його звинуватили, зокрема, і в тому, що в розмові з другом і з дружиною він говорив, що Всеволод Вишневський у п’єсі «Незабутній 1919-й» перебільшив роль Сталіна.

Одним із пунктів звинувачення було те, що на прохання колективу Єврейського театру Збарський відновив понівечене обличчя «американського шпигуна» Соломона Міхоелса — актора, режисера та директора Єврейського театру (тіло Міхоелса доставили в Москву з Мінська, де його збила вантажівка). А найважчим стало звинувачення в шпигунстві на користь Німеччини.

1952 року в зв’язку з арештом батька Іллю Борисовича відрахували з лабораторії. Він залишився без роботи та без засобів до існування.

Борис Збарський перебував у в’язниці майже два роки. Його випустили 30 грудня 1953 року. Невдовзі Збарського реабілітували та відновили в партії. Він не повернувся на роботу в мавзолей, а працював професором на кафедрі біохімії 1-го Московського медінституту. Сили ученого було підірвано. Йому потрібні були лікування та тривалий відпочинок. 7 жовтня 1954 року прямо на лекції Борис Ілліч Збарський помер від серцевого нападу.

УСПІХИ ЗБАРСЬКОГО-СИНА

Від 1956 року Ілля Борисович працював в Інституті морфології тварин імені Олексія Сєверцова Академії наук СРСР (від 1967 року — Інститут біології розвитку імені Миколи Кольцова). У 1956—1960 роках він був старшим науковим співробітником, у 1961—1989 роках — завідувачем лабораторії біохімії, від 1989 року — радником при дирекції інституту.

Професор Збарський опублікував понад 400 наукових праць, зокрема 6 монографій і 60 оглядових статей, крім того, 140 статей в енциклопедіях, рецензій, популярних та інших повідомлень. При його консультації та під його керівництвом захищено 15 докторських і 40 кандидатських дисертацій.

1966 року Ілля Збарський організував у Москві перший Всесоюзний симпозіум з питань структури та функцій ядра клітини. Надалі ці симпозіуми регулярно проводилися в різних містах Радянського Союзу. 1970 року Ілля Борисович провів міжнародний симпозіум на цю ж тему з участю провідних учених із СРСР, США, Англії, Німеччини, Франції, Італії, Голландії, Норвегії, Японії, Югославії, Бельгії, Болгарії.

1963 року доктора біологічних наук Іллю Збарського обрали членом-кореспондентом, а в листопаді 1986 року дійсним членом Академії медичних наук СРСР.

Ілля Збарський був одружений з біологом Іриною Карузіною — донькою професора Петра Карузіна, ученого в галузі пластичної анатомії, який теж брав участь у бальзамуванні тіла Леніна. 1947 року у Збарських народився син Олексій, ще через 5 років — син Дмитро. На жаль, 1979 року дружина та молодший син трагічно загинули. Другою дружиною вченого стала на 15 років молодша від нього Майя Орлова.

Серед захоплень ученого на чільному місці були полювання та риболовля.

Незважаючи на поважний вік, Ілля Збарський активно працював. 1999 року він видав автобіографічну книгу «Об’єкт № 1», в якій мова йде не тільки про мавзолей Леніна, як то могло здатися на підставі заголовка. До речі, учений був серед прихильників поховання вождя світового пролетаріату.

Помер Ілля Борисович 9 листопада 2007 року на 95-му році життя. В «Об’єкті № 1» вчений із гіркотою зазначив: «Моє життя майже повністю припало на тиранічний комуністичний режим, в якому було дуже важко, майже неможливо проявити себе».

Автор: Олег Будзей