Передусім, кожен знаходить у місті над Смотричем щось рідне, надзвичайно близьке серцю. Так, душу литовця не може не радувати те, що одну з головних вулиць міста названо іменем литовських князів Коріатовичів, адже саме Юрій і Олександр Коріатовичі ще 1374 року надали місту магдебурзьке право. Таким чином Кам’янець увійшов до чільної п’ятірки українських міст, які першими на українських теренах здобули право на самоврядування.

А який поляк, перебуваючи в Кам’янці, не відвідає Кафедральний костел — малий Вавель, як його часто називають поляки, не вклониться місцю в Старій фортеці, де загинув її найзнаменитіший оборонець Єжи Володийовський — герой однойменного роману Генрика Сенкевича, не погляне на колишній будинок лікаря та історика Юзефа Ролле, в якого наприкінці ХІХ століття вечорами збирався увесь цвіт кам’янецької інтелігенції, тож навіть говорили, що тут працює філія Київського університету.

Вірмени, що в середньовіччі знайшли прихисток у Кам’янці-Подільському, мали тут одну з найбільших в Україні громад. Про це досі нагадують вірменські квартали на півдні Старого міста, Вірменський ринок, Вірменський бастіон, вишукана Вірменська дзвіниця, палац вірменського єпископа.

Кам’янець, в якому наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття десь зо половину населення становили євреї, може гордитися, що тут перші твори написав класик єврейської літератури Менделе Мойхер-Сфорім, що в місті народилися видатний біохімік Борис Збарський, який бальзамував тіло Леніна, видатний шахіст Леонід Штейн, який тричі був чемпіоном СРСР, віртуоз джазу Михайло Альперін. Ще один цікавий і маловідомий факт: 1919 року в Кам’янці-Подільському український письменник Степан Васильченко на замовлення Симона Петлюри написав чудове й надзвичайно щемливе оповідання на захист бідних єврейських ремісників.

Мають що згадати і турки, які володіли Кам’янцем у 1672—1699 роках. Досі як кам’янчани, так і туристи полюбляють поглянути на місто з висоти турецького мінарету. А укріплений турками Замковий міст у народі досі називають Турецьким. Зберігся і Турецький бастіон. Досі ходять легенди про заховані турками незліченні скарби. А дехто з кам’янчан улітку 1990 року реально пробував відшукати турецьку золоту карету, тож для цього навіть змінив русло Смотрича біля Турецького мосту.

Німці, пройшовшись сходами Фаренгольца, неодмінно згадають лікарів Вільгельма та Едмунда Фаренгольців. А ще обов’язково оглянуть корпуси колишнього пивного заводу, заснованого баронесою Евеліною Юній, згадають, що в будинку, де нині розташувалася дитяча спортивна школа, колись діяла лютеранська кірха.

Росіяни неодмінно згадають усіх друзів Олександра Пушкіна, що перебували на службі в Кам’янці-Подільському. А це поет Костянтин Батюшков, декабрист Володимир Раєвський, лікар Володимир Даль, який прославився збиранням слів, легенд, прислів’їв. Кам’янець і Смотрич не раз згадуються на сторінках Далевого словника. А ось будинок, в якому в духовній семінарії навчався батько Федора Достоєвського, а ось лікарня, в якій, закінчивши університет, лікував поранених на фронтах Першої світової війни Михайло Булгаков, а ось будинок, в якому народилася Марія Савіна — протягом 40 років прима Александринського театру в Петербурзі, а ось брама, біля якої вітер зірвав капелюха з голови Петра Першого, за що відтоді браму стали називати Вітряною. Ще один цікавий факт: серед визволителів Кам’янця був батько Володимира Висоцького.

Кам’янець завжди приваблював молдаван. А 7 липня, в день Іоанна Хрестителя, вони здійснювали справжнє паломництво до міста. Жаль, що від улюбленої молдаванами Іоанно-Предтеченської церкви сьогодні залишився тільки фундамент. Зате зберігся будинок старости, в якому переховувався від переслідування молдавський господар Василь Лупул із дочкою Розандою — вдовою Тимоша Хмельницького.

Цигани згадають Циганівку — кілька кварталів нинішнього Нового плану, де колись був пустир, на якому циганам дозволяли розбивати табір.

Чехи вклоняться пам’яті свого знаменитого генерала Людвіга Своводи, який двічі — 1939 р. і 1944 року — перебував у Кам’янці-Подільському. А перед Першою світовою війною чех Генріх Вондра, викладаючи в місцевих гімназіях, заніс до міста новітні гімнастичні віяння.

Для греків буде цікаво, що в Кам’янці їхня землячка Софія Глявоне, ставши дружиною Юзефа де Вітте — сина місцевого коменданта, зробила революцію в кам’янецькій моді: першою в місті вдягнула кринолін і наклеїла на обличчя мушки. Пізніше вона прославилася як Софія Потоцька, для якої було збудовано знамениту «Софіївку» в Умані.

Звісно, є чим і ким гордитися в Кам’янці-Подільському й українцям. Тут перші співомовки написав Степан Руданський, перший вірші надрукували Наталя Забіла, Іван Багряний, сучасний поет Андрій Бондар, перший фейлетон опублікував Остап Вишня, першу збірку віршів видав Володимир Свідзинський, тут народився поет Микола Бажан, тут жив і працював Микита Годованець, який перетворив Кам’янець на столицю байки. Тут із червня до листопада 1919 року була столиця Української Народної Республіки, тут працював український уряд, усі міністерства, друкували українські гроші, діяв український університет на чолі з видатним ученим і організатором Іваном Огієнком. Тут перебував голова української Директорії Симон Петлюра. Збереглася його резиденція, яку, зокрема, доводилося охороняти й поетові Володимиру Сосюрі.

А ще Кам’янець надзвичайно приваблює кінематографістів. За влучним висловом французького режисера Жана Лотца, в місті над Смотричем можна знімати все: і Прованс, і Отелло, і кадри з життя різних східних країн. Тож у Кам’янці-Подільському знято чимало фільмів, починаючи від «Щорса» Олександра Довженка (1938 р.) і закінчуючи «Татом» Володимира Машкова (2003 р.). 1966 року тут знімався знаменитий «Комісар» з Нонною Мордюковою, Раїсою Недашківською та Роланом Биковим у головних ролях. І найсвіжіший приклад: 2007 року Володимир Бортко, екранізуючи «Тараса Бульбу», облюбував для зйомок багатьох епізодів саме місто над Смотричем.

І це тільки невелика частка того, що може показати, чим може похвалитися Кам’янець — поема, вирізьблена з граніту, за влучними словами українського поета Михайла Драй-Хмари. А ще в Кам’янці-Подільському можна пройтися унікальним Замковим мостом, що проліг між двома правими берегами однієї річки, помилуватися унікальним каньйоном Смотрича, побачити його красоти з найвищого в Україні мосту «Стрімка лань», загадати найсокровенніше бажання, пройшовши під Тріумфальною аркою (до речі, напередодні президентських виборів тут проходили і Леонід Кучма, і Віктор Ющенко).

А ще надзвичайним є музей у Кам’янці-Подільському. Тут можна побувати в башті, з якої тікав легендарний Устим Кармелюк, побачити унікальні археологічні знахідки, надзвичайно багату нумізматичну колекцію, перенестися в часи середньовічного магістрату, побувати у підвалах і підземних переходах, помилуватися картинами багатьох художників, що творили в Кам’янці-Подільському.

За кількістю пам’яток історії та культури Кам’янець посідає третє місце в Україні. Але за їх концентрацією та розмаїттям представлених культур йому, напевно, немає рівних в Україні.

Автор: Олег Будзей