Одну з непримітних вулиць Кам’янця-Подільського, що притаїлася на Польських фільварках, 17 лютого 1967 року «на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції» назвали іменем Збарського. З’єднує вона вулиці Пушкінську та Вутіша. Звичайно, не завжди вулиця Збарського так називалася: деякі її мешканці пам’ятають і попередню назву-покруч — провулок Больничний. Саме так офіційно іменувався він українською мовою. Але чи знають мешканці вулиці Збарського, чому саме так нині вона називається? Невеличке дослідження на цю тему я провів у лютому 2002 року.

— Ні, не знаю, — чесно зізналася жінка бальзаківського віку. — Коли я звідси їхала, то це був провулок Больничний. А повернулася вже на вулицю Збарського. А чому так назвали, не знаю, та й нині не до того...

А ось гурт старшокласників гучно гуторить про гурт «Нірвана». Й інтелекту в них не забракло, щоб цілком логічно зауважити, що їхню вулицю названо прізвищем людини. Але ким була ця людина, вони нічогісінько не знають. Та й узнати щось про неї особливого бажання не виявили.

І лише одна-єдина літня жінка впевнено запевнила: «Це був лікар, який забальзамував Леніна». Але й вона щиро здивувалася, коли довідалася, що Збарський, виявляється, її земляк — народився у місті над Смотричем.

Так, саме в Кам’янці-Подільському 15 липня (за старим стилем) 1885 року в єврейській сім’ї середнього достатку з’явився на світ майбутній біохімік — академік Борис Ілліч (Бер Елійович) Збарський. Його батько Елій Давидович служив у київського цукрозаводчика Бродського. Хлопчика непогано підготували вдома, а коли йому виповнилося вісім років, віддали на навчання до міського училища. Провчившись там два роки, Борис восени 1895 року перевівся до розташованої майже поруч класичної гімназії.

1901 року мати везе сина за кордон: у Відні професор Ейзельберг, а в Берні професор Теодор Кохер, який невдовзі, 1909 року, стане лауреатом Нобелівської премії з медицини, оглядають хлопця з приводу «водянки» у паху, яку вважали ознаками туберкульозу.

Після операції, зробленої Кохером, Борис із матір’ю повернувся до рідного міста. 1906 року він склав іспит на атестат зрілості. Але здобути вищу освіту на теренах Російської імперії євреям було непросто: їх до університетів приймали, але не більше від установленого відсотка. Тому Борис поїхав до Женеви, де вступив на природничий факультет університету. Там навчалася і його землячка Фанні Зільбергман, в яку він закохався ще в рідному місті. 1908 року Борис і Фанні взяли шлюб.

У липні 1909 року Збарський здобув диплом бакалавра фізико-хімічних наук. За порадою біохіміка Олексія Баха він вивчає ферменти, 1911 року під його керівництвом захищає у Женевському університеті докторську (по-сучасному кажучи, магістерську) дисертацію. Усе — тепер можна повертатися в Росію...


 1915 року в Пермській губернії Збарський став директором хімічних заводів російського мільйонера Сави Морозова. Тут він розробляє спосіб виробництва наркозного хлороформу для медичних потреб, налагоджує його промисловий випуск. Виявилося, що російський хлороформ нічим не гірший від німецького.

Пропуск, виданий професору Борису Збарському на право цілодобово відвідувати мавзолей Леніна

У січні 1924 року саме Збарському та видатному анатому з Харкова Володимирові Воробйову, який запровадив нову методику бальзамування трупів, доручили делікатну річ — бальзамування тіла Леніна. А Борисові Іллічу ще й довірили очолювати спеціальну лабораторію при мавзолеї. На час війни забальзамованого Ілліча вивезли до Тюмені — і вчений з лабораторією подався туди. На цю тему є невеличка іронічна замальовка російського письменника Сергія Довлатова, зроблена під враженням від спілкування із сином Бориса Ілліча — художником Левом Збарським:

«Особисто для мене хрущовська відлига почалася з малюнків Збарського. По-моєму, його ілюстрації до Олеші — вершина досконалості. Втім, мова піде про інше.

У Збарського був батько, професор, навіть академік. Світило біохімії. 1924 року він власними руками муміфікував Леніна.

Почалася війна. Святиню вирішили евакуювати в Барнаул. Супроводжувати мумію повинен був академік Збарський.

З ним їхали дружина і малолітній Льова.

Їм надали окреме купе. Льовушка з мумією займали нижні полиці.

На мумію, для підтримки її збереження, видали величезну кількість хімікатів. Зокрема — спирту, який вдавалося обмінювати на маргарин...

Недарма Збарський поважає Леніна. Дякує йому за відносно щасливе дитинство».

Коли 2 липня 1949 року в Барвисі під Москвою помер болгарський генсек Георгій Димитров, саме Борис Збарський і професор Сергій Мардашов його бальзамували. Болгарську медаль «За науку та мистецтво», якою за це нагородили Збарського, вдова вченого 1969 року передала на зберігання до Кам’янець-Подільського музею.

Звичайно, не тільки турбота про тіло мертвого Володимира Ілліча була ділом життя Бориса Ілліча. Він створює й очолює в Москві Інститут харчування, засновує та редагує журнал «Вопросы питания», представляє СРСР у комітеті з гігієни при Лізі націй у Женеві. Одночасно він ще й завідувач кафедри у 1-му Московському медичному інституті. Він стає дійсним членом заснованої 30 червня 1944 року Академії медичних наук, лауреатом Сталінської премії першого ступеня (1944 рік), Героєм Соціалістичної Праці (1945 рік).

Але радянська влада не тільки вшановувала вченого, але й боляче і, головне, несправедливо била. 1929 року його звинуватили у ворожій діяльності в науці, звільнили із займаних посад. Після перевірки звинувачення зняли. Але підозра залишилася. 1952 року 67-річного вченого заарештували, звинуватили у шпигунстві на користь Німеччини, в порушенні секретності лабораторії та ще низці не менш жахливих гріхів. Правда, наступного року Збарського випустили з в’язниці, а ще через рік реабілітували. Але сили Бориса Ілліча підірвано. 7 жовтня 1954 року він прямо на лекції помирає від сердечного нападу.

Борис Ілліч, працюючи в Москві, не забував про рідне місто. 1940 року сім’я Збарських відвідала Кам’янець-Подільський, а газета «Червоний кордон» 5 грудня 1940 року вмістила статтю знаменитого земляка «Право на освіту». 2 березня 1941 року газета «Сталінська молодь», що видавалася в Кам’янці-Подільському, запроваджуючи рубрику «Листи наших земляків», вмістила лист-статтю Збарського «Тіло В. І. Леніна збережено на довгі роки», спеціально надіслану Борисом Іллічем із Москви. 1945 року учений читає лекції в Україні і вдруге відвідує Кам’янець.

Збарський був людиною широких інтересів, зокрема цікавився історією, живописом, театром, дружив із Михайлом Шолоховим, Борисом Пастернаком. «Він ішов непроторенними шляхами», — підсумовуючи, написав про вченого дослідник історії подільської медицини Євген Мазурик, чиєю ґрунтовною розвідкою про земляка ми частково скористувалися для змалювання його образу. І вулиця імені Збарського — то тільки невеличка данина шани заслуженій людині.

P. S. Ще про вченого: Три кохання Бориса Збарського

Автор: Олег Будзей