21 січня 1993 року Кам’янець-Подільський міськвиконком видав ухвалу № 40 «Про ліквідацію застарілих символів нашої держави». У ній зазначено, що для «ствердження основ розбудови державності та незалежності України, здійснення заходів із ліквідації символів неіснуючого СРСР та застарілих символів нашої держави» міськвиконком ухвалив: «Зобов’язати управління житлового господарства, керівників підприємств, організацій, навчальних закладів міста провести роботу з ліквідації застарілих символів, зокрема меморіальних таблиць, які було встановлено на адміністративних і житлових будинках, громадських спорудах».
До ухвали було додано список 21 меморіальної дошки, що підлягали ліквідації. Їх можна розбити на три групи. Так, перші сім пам’ятних таблиць присвячено конкретним подіям, що відбулися в місті. Перелічимо їх і будинки, де ці події відбувалися.
Татарська, 14 (колишній будинок чоловічої гімназії, нині корпус історичного факультету національного університету) — у 1898—1906 роках тут у гімназії навчався Володимир Затонський, радянський партійний і державний діяч.
Вірменський ринок, 4 (колишній будинок духовної консисторії) — тут 1 листопада 1917 року в Кам’янці-Подільському проголошено Радянську владу.
Шевченка, 20 (колишній Пушкінський дім, нині міський Будинок культури) — тут у березні 1922 року відбулася зустріч трудящих міста з Михайлом Калініним і Григорієм Петровським.
Шевченка, 26 (колишня казенна палата) — тут у 1920—1923 роках було розташовано Кам’янець-Подільський повітовий військово-революційний комітет.
Шевченка, 35 (міська дитяча музична школа) — у цьому будинку в 1921—1922 роках було розташовано повітовий партійний комітет.
Шевченка, 25 (житловий будинок) — тут у 1923—1939 роках розміщувався штаб двічі Червонопрапорного прикордонного загону.
Польський ринок, 6 (корпус загальноосвітньої школи № 1) — тут стояла будівля контори «Надія», через яку в 1901—1903 роках транспортувалася більшовицька газета «Іскра».
До другої групи входило п’ять таблиць. Чотири з них сповіщали на честь кого названо вулицю, а саме — на честь Станіслава Косіора (нині Зарванська вулиця), Григорія Котовського (нині Соборна), Фелікса Дзержинського (нині Драгоманова), Миколи Островського (нині Данила Галицького). Ще одна таблиця на міській друкарні повідомляла, що в лютому 1924 року її названо на честь Леніна.
І, нарешті, до третьої групи входило дев’ять дощок, які інформували, що даний будинок побудовано «на честь 50-річчя Радянської влади». Це універмаг «Ювілейний», один з навчальних корпусів сільськогосподарського інституту (нині ПДАТУ), один із гуртожитків педагогічного інституту (нині університету), дитячий садок на Тімірязєва, міська поліклініка, автовокзал, корпус УТОГ у Старому місті, загальноосвітня школа № 16 і житловий будинок (Привокзальна, 18). Одну дошку з цієї серії — на дитячому садку на Черемушках (Червоноармійська, 40) — прискіпливі члени міськвиконкому не помітили. І це не дивно: згодом фотографія цієї дошки стала одним із найважчих завдань вікторини «Хто знає де?». Фотографія, виставлена на сайті «Вічний Кам’янець» 31 жовтня 2013 року, була розгадана тільки 21 жовтня 2014 року, тобто практично через рік.
Міцний горішок
Постанову успішно виконано — пам’ятні таблиці ліквідовано. Громадськість міста неоднозначно оцінила цей крок тодішньої міської влади. Зокрема, негативно до цього поставився доктор історичних наук, професор Іон Винокур. Газета «Подолянин» 12 червня 1993 року відгукнулася на подію редакційною статтею «Розбудова — розбудовою, але навіщо стіни длубати?»
Відтоді спливло понад два десятки років. У місті з’явилися нові меморіальні таблиці. Зокрема, колишнім першим секретарям міськкому Комуністичної партії України Григорію Тонкочеєву, Олександру Лєсовому, колишньому першому секретареві райкому Комуністичної партії України Іванові Мальченку. Разом із тим встановлено дві меморіальні таблиці з іменем голови Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюри, пам’ятні знаки композитору Миколі Леонтовичу, поетесі Наталі Кащук, видатному вченому та церковному діячеві Івану Огієнку, ще низку дощок. Проте жодного системного підходу до цієї справи, на жаль, немає.
Напевно, настав час комплексно взятися за проблему увічнення пам’яті про минуле в історичному Кам’янці-Подільському. Адже в місті над Смотричем народилося, проживало, навчалося, працювало багато славетних людей, тут відбулося чимало значних історичних подій. А увічнено в іменах вулиць, навчальних закладів, у встановлених меморіальних таблицях тільки окремі з цих людей і подій.
Почнемо з назв вулиць. Досі на мапі міста маємо, для прикладу, вулиці Валер’яна Куйбишева, Василя Чапаєва, Михайла Фрунзе, провулки Петра Войкова, Миколи Щорса, Власа Чубаря, яких абсолютно ніщо не зв’язує з Кам’янцем. Або ж є у нас вулиця Шмідта. Але якого Шмідта — невідомо. Чи Петра Шмідта — лейтенанта Чорноморського флоту, одного з керівників повстання на крейсері «Очаків»? Чи Отто Шмідта — математика, астронома, геофізика, дослідника Арктики, Героя Радянського Союзу? На жаль, знайдена в архіві постанова президії Кам’янець-Подільської міської ради від 9 квітня 1936 року на це запитання відповіді не дає. Там зазначено, що вулицю Садову перейменовано на вулицю Шмідта, оскільки в місті є ще одна Садова вулиця (нинішня Микити Годованця). Але не вказано ні імені Шмідта, ні його звання (лейтенант, академік). Тож треба або уточнити назву вулиці, або, взагалі, її перейменувати, оскільки жоден із двох Шмідтів нічим не пов’язаний із Кам’янцем.
Інший приклад. Є на Підзамчі провулок Попова. Спочатку я думав, ще мається на увазі винахідник радіо Олександр Попов. Потім подумав, що це, напевно, Федір Попов — почесний громадянин міста, автор виданої 1961 року книги спогадів «Розповідь про незабутнє». І чисто випадково, гортаючи підшивку «Прапора Жовтня» за 1962 рік, натрапив на статтю Тамари Сис «Слід на землі», звідки довідався, що провулок названо на честь Івана Попова. Це був молодший лейтенант родом із Сибіру. 1944 року він на Підзамчі так замінував вулицю Папаніна, що всі німецькі танки, які намагалися прорватися, підірвалися. Загинув у бою.
У Кам’янці-Подільському народилися хроніст, мемуарист, геральдик Шимон Окольський, філософ Сильвестр Гогоцький, етнограф Каленик Шейковський, історик Іван Лучицький, математик-педагог Семен Шохор-Троцький, актриса Марія Савіна, художник-медальєр Антон Васютинський, літературознавець Гнат Житецький, геолог Василь Яворський, поет Микола Чирський, військовий історик Борис Жерве, піаніст Лео Сирота, лікар і письменник Валер’ян Захаржевський, шахіст Леонід Штейн, мистецтвознавець Володимир Січинський, чеський журналіст Станіслав Будін, математик Микола Кільчевський, адмірал Сергій Горшков, художник Семен Грузберг, співачка Ія Мацюк, письменниця Ольга Мак. Цей перелік можна продовжити (список славних уродженців Кам’янця-Подільського місить понад сто імен). А де ж у місті вулиці, названі на їх честь?
А де меморіальні таблиці Степанові Руданському, Анатолю Свидницькому, Юзефу Ролле, Євтиму Сіцінському, Володимиру Далю, Наталі Забілі, Іванові Багряному, Миколі Чеботарьову, Тетяні Яблонській? Список можна продовжити. Де вулиця Остапа Вишні, який у Кам’янці-Подільському надрукував перший фейлетон?
Висновок напрошується сам по собі. Пам’ять про історичне минуле Кам’янця, про його славних людей на сьогодні увічнено надзвичайно слабко та хаотично. Тож, на мій погляд, потрібно передусім скласти реєстр подій і осіб, вартих увічненню, далі розробити план дій на майбутнє щодо перейменування вулиць, встановлення меморіальних таблиць, пам’ятників тощо. Цьому може, зокрема, посприяти і сайт «Вічний Кам’янець», де розміщено чимало публікацій про знаних людей, а події день за днем регулярно відслідковуються в «Кам’янецькому календарі».
© Олег Будзей
Дивіться також: |
0
