Ср, 26.06.2019, 18:25
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Дослідник скарбів Луки-Врубловецької
Серед знаменитих археологів, які здійснили значні відкриття на теренах сучасного Кам’янець-Подільського району, передусім варто назвати Сергія Бібикова. Провівши впродовж 1945—1950 років шість польових сезонів на розкопках ранньотрипільського поселення Лука-Врубловецька, Сергій Миколайович 1953 року на цю тему захистив докторську дисертацію та видав фундаментальну монографію, яка належить до золотого фонду археологічної літератури XX століття. Тож перегорнемо сторінки біографії видатного дослідника, які написали його колеги — Павло Борисковський, Володимир Збенович, Віктор Миц.
 
ОНУК ГЕРОЯ

Сергій Бібиков народився 1 вересня (за сучасним календарем — 14 вересня) 1908 року в Севастополі. Його дід Дементій Бібик був боцманом, під час Кримської війни хоробро захищав Севастополь на Малаховому кургані. Тож Сергій як онук героя мав право безкоштовно навчатися в морському корпусі. Проте ні батько Сергія, який став скромним службовцем — представником петербурзької пивоварної фірми на півдні Росії, ні сам Сергій дарованим державою привілеєм так і не скористувалися.

Дитинство й отроцтво майбутнього археолога пройшли в Севастополі та Сімферополі. Одного разу, коли шестирічний Сергій гуляв із нянею по севастопольському Приморському бульвару, на нього звернув увагу сам Колчак — тодішній командувач Чорноморського флоту. Олександр Васильович погладив Сергія по голівці й сказав: «Який гарненький хлопчик». Про цей епізод зі свого дитинства Сергій Миколайович розповідав тільки найближчим друзям.

ЗБЛИСК ЗОЛОТА

Ще школярем Сергій Бібиков познайомився з відомим ленінградським дослідником Глібом Бонч-Осмоловським і кримським істориком й археологом Миколою Ернстом. Ці знайомства визначили його захоплення археологією на все життя. 28 лютого 1926 року 17-річного Сергія за постійну й активну участь у дослідженнях і розкопках кримських старожитностей обрали кандидатом у дійсні члени Таврійського товариства історії, археології та етнографії.
 
Сергій Бібіков

Із подій 1926 року Сергієві Миколайовичу запам’яталося дослідження на Неаполі Скіфському. Розкопками керував Микола Ернст. До цих робіт залучалися супроводжувані озброєною охороною кримінальні «елементи», ув’язнені в Сімферопольській колонії. Коли юний Бібиков розчищав одне пізньоантичне поховання, несподівано зблиснули скляні намистини з позолотою. Хтось гукнув: «Золото»! В одну мить Сергій опинився під ногами натовпу ув’язнених, що билися за «золоті» намистини. Конвоїри насилу розтягнули збожеволілих від блиску «золота» кримінальників. Бібиков розповідав, що дивом залишився живим, але синців на тілі мав чимало.

Дійсним членом Таврійського товариства Бібиков став 11 грудня 1928 року, коли на його засіданні виступив із надзвичайно змістовною доповіддю «Археологічні розвідки в галузі кам’яної доби в Криму». Сергій навчався тоді на першому курсі Кримського педінституту.

КРАСУНЯ СЕРАФИМА

На жаль, в інституті не було спеціалізованої кафедри археології. Це явно не задовольняло спрагу знань і спрямованість наукової діяльності Сергія. Тож Бібиков вирішує продовжити навчання в Ленінградському університеті, де Бонч-Осмоловський викладав археологію палеоліту. До того ж улітку 1927 року в експедиції Бонч-Осмоловського Сергій познайомився з надзвичайно симпатичною ленінградкою Серафимою Трусовою. В ході розвідок їм удвох вдалося відкрити мезолітичні стоянки під навісами Шан-Коба та Фатьма-Коба, а також середньопалеолітичну стоянку в гроті Шайтан-Коба. Закоханий Бібиков буквально рвався в Ленінград.

4 серпня 1929 року Сергій отримав довгожданий рекомендаційний лист за підписом кримських археологів Арсенія Маркевича та Миколи Ернста: «Таврійське товариство історії, археології та етнографії підтримує клопотання свого члена Сергія Миколайовича Бібикова про переведення його з Кримського педінституту в Ленінградський університет. Товариш Бібиков показав себе серйозним і вдумливим працівником у галузі археології Криму, особливо доісторичної. Без сумніву, він подає великі надії. Зважаючи на це, товариство вважає абсолютно необхідним, щоб товариш Бібиков здобув у відповідному виші спеціальну освіту в галузі археології та палеонтології, яку йому не може дати Кримський педінститут».

Зустріч із Серафимою Трусовою, яка згодом стала його дружиною, мала вирішальне значення для долі Бібикова. Протягом 20 років вона була надією і опорою, духовним наставником і, за висловом Сергія Миколайовича, «домашнім причалом». Серафима Олексіївна була не тільки вправним польовим археологом, але й надзвичайно високоосвіченою жінкою. Як зізнавався Бібиков, якщо археологом він став завдяки участі та інтелектуальним зусиллям Микола Ернста, Гліба Бонч-Осмоловського та Петра Єфименка, то Серафимі вдалося із «севастопольського босяка» зробити «соціальну прийнятну людину», невпинно й терпляче «вкладаючи» в нього загальнолюдські цінності. До того ж Серафима славилася як красуня (серед археологів гарнішою вважалася тільки Тетяна Пассек, день народження якої нині відзначається як День археолога).

ЗА ПУТІВКОЮ КОМСОМОЛУ

Коли Бібиков уже майже два роки навчався в Ленінграді, його раптово відрахували з університету. Як виявилося, хтось із «пильних» однокурсників направив у відповідні органи донос. Приводом стало прізвище Сергія, яке збігалося з прізвищем Дмитра Бібикова, що в 1837—1852 роках був київським генерал-губернатором і нещадно розправлявся з революціонерами. Порятувало з безвиході славне минуле діда Сергія Миколайовича. І, як це не дивно, справа Бібикова, зібрана НКВС Ленінграда на початку 1930-х років, надалі служила для органів безпеки гарантією його лояльності до радянської влади.
З Глібом Бонч-Осмоловським

Коли Сергій закінчував навчання в університеті, комсомол узяв шефство над військово-повітряним флотом. Тисячі найкращих комсомольців мобілізували до військової авіації. Сергія направили до Качинської авіашколи поблизу Севастополя. З її стін вийшло багато видатних військових льотчиків. Серед них і знаменита Поліна Осипенко, яка навчалася одночасно із Сергієм, а 1938 року стала Героєм Радянського Союзу.

Бібиков вчився на бортмеханіка, але перед самим випуском потрапив у тяжку аварію. Внаслідок сильного удару у нього розвинувся травматичний менінгіт. Тільки завдяки самовідданому догляду Серафими Олексіївни він залишився живим.

На початку 1934 року, звільнений з авіації за станом здоров’я, Бібиков виписався зі шпиталю. Становище було вкрай тяжким. Слабкість, головні болі, службова невлаштованість. Військове керівництво звинуватило Сергія Миколайовича у порушенні інструкції в момент аварії та відмовило йому у виплаті військової пенсії. Його вчителя та керівника Гліба Бонч-Осмоловського наприкінці 1933 року заарештували й заслали у табір до Воркути…

Проте в ті роки двері радянських наукових закладів були широко відчинені для здібної, обдарованої молоді, особливо комсомольців. Бібикова відразу ж охоче зарахували лаборантом до центральної археологічної установи СРСР — Державної академії історії матеріальної культури, що містилася в Ленінграді. Через кілька місяців він перейшов аспірантом до Петра Єфименка. Відтоді почалося його багаторічне навчання у Петра Петровича, з яким Сергія Миколайовича все життя єднала близька дружба.

ПЕРША ЗУСТРІЧ ІЗ ПОДНІСТРОВ’ЯМ
 
Улітку 1940 року Бібиков уперше взявся за дослідження Подністров’я. Археолог Вікентій Хвойка, який 1896 року відкрив перші пам’ятки трипільської культури, писав: «Подільська губернія дуже багата й цікава археологічним матеріалом, що зберігається в її землі. Цей матеріал лежить майже недоторканим і чекає того щасливого часу, коли люди, що займаються наукою, звернуть на нього належну увагу». Такий щасливий час настав. Бібиков пояснив це так: «Після возз’єднання Бессарабії з Радянським Союзом відкрилися можливості для проведення широких археологічних досліджень в Подністров’ї. Академія наук СРСР і Академія наук УРСР організували спеціальну археологічну експедицію для з’ясування об’єктів, на яких передусім потрібно провести археологічні дослідження». Інший привід для посиленого інтересу до дослідження цих місць указав сучасний історик Лев Баженов: «Причиною повномасштабного вивчення обох берегів середнього Дністра та його лівобережних приток стало урядове рішення наприкінці 1930-х років приступити до спорудження неподалік від Могилева-Подільського Дністровської гідроелектростанції».

Сергій Бібиков спільно з ленінградським археологом Євгеном Кричевським і працівником Проскурівського музею Олександром Стронгіним улітку 1940 року провели низку розвідок по маршрутах від Кам’янця-Подільського вниз по Дністру майже до Могилева-Подільського, а також по Смотричу на значній частині його течії та на невеликій ділянці між Смотричем і Збручем. Обстеження проводилися тільки на лівобережжі Дністра. В окремих пунктах разом із розвідувальними роботами велися і стаціонарні розкопки.

ПРИНЦИПОВІСТЬ І МУЖНІСТЬ

Вдало розпочаті польові дослідження перервала війна. На ній смертю хоробрих полягли Кричевський і Стронгін. Дослідження Подністров’я відновилися тільки влітку 1945 року. Через вісім років у згаданій на початку статті монографії Бібиков писав:

«Після закінчення Великої Вітчизняної війни Інститут історії матеріальної культури АН СРСР спільно з Інститутом археології АН УРСР знову приступив до організації археологічної експедиції. Влітку 1945 року в Середнє Подністров’я попрямувала об’єднана експедиція в складі Петра Єфименка, Михайла Рудинського та Сергія Бібикова, за участю співробітників Інституту археології та студентів Київського університету. Експедиція обстежила низку пам’яток між Кам’янцем-Подільським і селом Демшин того ж району. На додаток до маршрутів 1940 року, що проходили по лівобережжю Дністра, додалися і маршрути на правобережжі, головним чином у Кельменецькому районі Чернівецької області. Цим було покладено початок планомірному та систематичному археологічному вивченню Поділля, яке згодом щорічно здійснювалося силами двох названих інститутів.

Незабаром у вивченні археології південно-західних земель Радянського Союзу, крім Середньодністровської експедиції, взяла участь ще одна експедиція, спрямована в південне Поділля тими ж двома інститутами, очолювана професором Михайлом Артамоновим. Нарешті, Інститут історії матеріальної культури АН СРСР спільно з Інститутом археології АН УРСР спорядив експедицію в північні райони Молдавії, а потім і на Поділля під керівництвом Тетяни Пассек, яка теж зосередила увагу на пам’ятках у басейні Дністра. Таким чином, в останні роки в Подністров’ї працювали і далі працюють уже три археологічні експедиції центральних археологічних установ, що домоглися дуже серйозних результатів у галузі досліджень пам’яток палеоліту, трипільських поселень, залишків культури скіфів і стародавніх слов’ян».
Розкопки житла в Луці-Врубловецькій
 
Як зазначив учень Бібикова Володимир Збенович, монографія його вчителя про Луку-Врубловецьку засвідчила не тільки дослідницький талант її автора, а й наукову принциповість і навіть мужність: походження трипільської культури Сергій Миколайович цілком обґрунтовано пов’язував із приходом на нашу територію населення південніших районів. І це тоді, коли панувала ідея автохтонізму, а слово «міграція» було небезпечним.

У НІЧ ПІСЛЯ СМЕРТІ ВОЖДЯ

1947 року померла перша дружина Сергія Миколайовича — Серафима Олексіївна. Через два роки Сергій Миколайович одружився з Валентиною Іванівною, відомим палеозоологом, випускницею Московського університету, де вона навчалася в академіка Івана Шмальгаузена. Висока наукова школа, яку вона пройшла, безсумнівно, позначилася на підготовці праць Сергія Миколайовича, насамперед його докторської дисертації.

Захист Бібиковим дисертації «Ранньотрипільське поселення Лука-Врубловецька на Дністрі (до історії ранніх землеробсько-скотарських племен на південному сході Європи)» Вчена рада Інституту історії матеріальної культури призначила на 6 березня 1953 року. Сергій Миколайович згадував, що не спав усю ніч, але аж ніяк через природне хвилювання перед захистом. Справа в тому, що 5 березня оголосили про смерть Сталіна. Дочекавшись, коли «наговориться і втихомириться комуналка», Бібиков о четвертій ранку виніс зі своєї кімнати ретельно упаковане повне зібрання творів «вождя всіх часів і народів» та уклав його на дно сміттєвого баку у дворі. Як виявилося, за його діями спостерігав місцевий листоноша, який потім доповів «куди слід». Того дня Бібиков укотре пройшов над краєм прірви. Неважко уявити його подальшу долю, якби тоді у всій вертикалі влади не панували страх, суєта й розгубленість. Сам Сергій Миколайович через багато років так і не зміг пояснити свою «хуліганську й у всьому безглузду витівку». Він пам’ятав тільки нестерпний біль за невинно постраждалих.

Захист дисертації пройшов успішно — 13 «за» і тільки один «проти». Проведені Бібиковим наукові дослідження здобули високу оцінку: Президія Академії наук СРСР 27 листопада 1953 року присудила йому премію в 5000 рублів за монографію «Ранньотрипільське поселення Лука-Врубловецька на Дністрі», а 12 грудня 1953 року Вища атестаційна комісія при Міністерстві культури СРСР затвердила Сергія Миколайовича у вченому ступені доктора історичних наук.

НЕДОДРУКОВАНИЙ АРКУШ

Через два роки Бібикова призначили директором Інституту археології АН УРСР, який він очолював до 1968 року. Учений і надалі працював у Києві в цьому науковому закладі: завідувачем відділу, від 1985 року — старшим, а від 1986 року — головним науковим співробітником.

Сергій Миколайович знав, що приречений: кілька перенесених інфарктів не залишали надії. Але, відкидаючи надмірні прояви співчуття, на запитання про стан здоров’я відповідав коротким — «як завжди». І працював, працював... Смерть зупинила його серце 21 листопада 1988 року за роботою над черговою статтею. Не повністю заповнений аркуш залишився в друкарській машинці…


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (28.04.2013) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 481 | Коментарі: 1 | Теги: археологія, Лука-Врубловецька, розкопки, Будзей, Бібіков | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 1
1 KamPod   (29.04.2013 23:40)
Пам'ятаю, як тільки починав цікавитись історією, то дуже хотів потрапити на територію Луки-Врубловецької. Минулого року по бережку пройшлись там, але де точно... Хто його знає?

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz