Чи знаєте ви, що першим, хто українською мовою видав науково-популярну працю про марсіян, був географ Володимир Ґеринович, який згодом, у 1923—1928 роках, працював ректором Кам’янець-Подільського інституту народної освіти? Брошура Володимира Олександровича «Жителі Марса» побачила світ ще 1911 року. Через три роки її перевидали в Канаді. Згадали ми про Ґериновича неспроста: 22 листопада виповнюється рівно 130 років від дня його народження.
2007 року подільський природознавець Степан Ковальчук у статті «Володимир Ґеринович – організатор географічної науки та освіти на Поділлі» побіжно згадав «Жителів Марса» і назвав їх «одним із перших українських науково-фантастичних творів». Ми ж сьогодні детальніше поговоримо про брошуру Ґериновича, скористувавшись вінніпезьким виданням 1914 року.
Текст у брошурі займає всього 25 сторінок і складається з невеличкої передмови та двох частин — «Марс», в якій Ґеринович детально розповідає про планету, та «Жителі Марса», присвяченій марсіянам.
У передмові Володимир Олександрович звертається до читачів: «Бачу, що хитаєте недовірливо головами і усміхаєтеся на згадку про жителів Марса, бачу, що не вірите в можливість їх існування. Тому я є радий дуже, бо думаю, що з тим більшим заінтересуванням слухати будете нинішнього відчиту; а маю ту надію, що ви, давши уважний послух моїм виводам, не будете опісля хитати недовірливо головами, а прочитавши, будете мати се переконання, що хоча й ви марсіян ані не бачили, ані не діткнули руками, як сей недовірчивий Хома, пізнаєте, що марсіяни існують і живуть собі може і ліпшим життям, як ми на своїй землиці».
Обкладинка вінніпезького видання
У першій частині автор зазначає, що «найцікавішим явищем на Марсі є, без сумніву, його голосні і широко знані канали, себто водні дороги». Далі Ґеринович робить висновок, що «Марсові канали є одним із наглядніших доказів на се, що на Марсі існують люди. А се тому, що ті канали уже на перший погляд ока вказують на се, що не є вони природним витвором сил, пануючих на Марсі, але мають виразні прикмети того, що їх витворила рука істоти розумної задля певної згори означеної цілі. Коли глянемо на добру і точну фотографічну знімку поверхні Марса, то побачимо цілу сіть правильних каналів, так що неможливою прямо річчю є приписати їх повстання силам природи».
У другій частині Володимир Олександрович повідав про такий випадок зі своєї лекторської практики:
«Було се в одній місцевості, де мав я відчит про марсіян. По відчиті приступив до мене один селянин.
— Усе дуже красно ви нам оповідали, — говорив він, — так, що годі не повірити, що на тій зірці, що зветься Марсом, не мешкають люди. Помимо сього, я ніяк не можу помістити се в голові, а хотів би м, щоби мені стало ще ясніше. Тому даруйте, що я вас трудитиму, але ви мусите мені се витолкувати простіше.
Я обіцяв йому се і попросив, аби він мене вивідав на другу неділю.
Коли він прийшов, зробив я ось що. Наложив трохи сира в одну бочілочку (бочілка — це невелика бочка — О.Б.) та зав’язав її шматою і зробив таке саме з другою. На одній написав «Земля», а на другій «Марс».
Бочілочки поставив я на печі і забоживсь, що не буду їх тикати, казав своєму невірному Хомі прийти за місяць.
По місяцеві отворили ми бочілку з написом «3емля» і побачили ми, що там намножилося багато хробаків.
— А тепер скажіть мені, ґаздо — сказав я — чи в тій другій бочілці, на якій написано є «Марс», будуть також хробаки, чи ні?
— Авжеж, що мусять бути — відповів він — бо і тут і там був однакий сир.
— Отже, бачите — говорив я йому, — що можна говорити о тім, чого ми не бачили. Такі самі складові частини були в одній бочілці, як і в другій, такі самі чинники діяли на одну, як і на другу, то чому ж, коли в одній витворилися хробаки, не мали би витворитися в другій?
Так само — правив я йому дальше — із тілами небесними Марсом і Землею. Одно і друге складається з такої самої матерії, одно і друге має ті самі конечні до витворення життя чинники, наприклад воду, повітря і т. д., то чому ж би не могло існувати життя на Марсі, коли воно є на Землі?»
Далі Ґеринович переходить до такого питання: «Коли ми упевнилися, що на Марсі живуть люди, то належить кинути оком на їх ступень культури та порівняти його з нашим, аби довідатися, хто вище вознісся, ми, чи марсіяни?»
Ґеринович вважав, що марсіяни на кілька порядків стоять вище, ніж мешканці Землі:
«На жаль, ствердити мусимо, що так Марс, як і марсіяни, є старші від нас, і в культуральнім розвою станули від нас о ціле небо вище. Чому се так? Марс мусить бути старший від нашої Землі, бо скорше він із Сонця народився, ніж наша Земля. Скорше він виділився від Сонця, а тим самим скорше остиг, і міг дати скорше догідні обставини до витворення життя, чим наша Земля. Як менший від Землі, міг він скорше застигнути і покрити свою поверхню рослинним і звіриним світом».
Після висновку «Отже, марсіяни є старші від нас, старші віком, а тим самим і культурою» Ґеринович задається такою проблемою: «А чи можемо ми бодай в приближенню уявити собі їх вищий культурний рівень, чи можемо бодай вчасти розуміти се, до чого дійти може розум людський в протягу цілих мільйонів літ? Се є річчю неможливою. В культурнім розвою стоїмо до марсіян так далеко, що здобутки їхньої техніки і науки для нас не поняті».
Для обґрунтування своєї думки Володимир Олександрович проводить таку аналогію: «Поставимо нинішнього темного чоловіка, котрий поза тяжкою працею не знає нічого о світі Божім, перед здобутками найновішої техніки, та питаймо його про се, що він побачить або почує. Що скаже він на автомобіль, що на воздухоплав (літак — О.Б.), грамофон, електричні мотори або що інше? Він остовпіє і буде гадати, що находиться в сні, в якійсь чарівній, заклятій країні, де панують якісь надземні духи, які, аби показати свою силу, виводять перед його очима неприродні дива».
Ґеринович, оглядаючись на історію людства, зазначає, що «за пару тисяч років станули ми на такім ступені культури, що не годен її зрозуміти наш прародич, а ми годні би зрозуміти нинішніх марсіян, які культурою відбігли від нас на цілі мільйони літ? Безсумнівно ні!»
Цікава й аналогія, яку автор простежує на прикладі черв’яків:
«Аби протиставлення нас до марсіян мало бодай в приближенню відповідати правдивому станові речі, мусимо цофнутися (відступити — О.Б.) дещо дальше взад і пошукати таку животину, яка би була в розвою своїм далека до нас на мільйони років. Шукаючи за животинами так далеко від нас віддаленими, натрафили би ми на простенькі хробачки. Пропасть, яка ділить нас від них, відповідала би пропасті між марсіянами й нами.
Поставмо тепер хробачка перед здобутком нашого духа і порівняймо його здобуток з нашим. Є він нічим супроти нас. Він не може мати навіть претензії нас зрозуміти. То чи годні ми зрозуміти марсіян, ми — хробачки духовні перед високо розвиненою культурою? Тому викиньмо собі раз на все з думки, що зрозуміти можемо культуральні здобутки наших сусідів».
Завершується брошура таким пасажем: «Як мурашка не годна перескочити мільйони літ в духовнім розвою, аби зрозуміти чоловіка, так само і ми не можемо сього зробити і тому, на жаль, не порозуміємо ніколи наших близьких сусідів марсіян».
0
