Вс, 16.06.2019, 10:58
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Кам’янецькі ночі Олександра Аленича

Добре мати прізвище на букву А: про тебе, як правило, згадують першим. Серед професорів і викладачів державного українського університету, що в 1918—1920 роках діяв у Кам’янці-Подільському, така честь випала астроному Олександру Аленичу (російською це взагалі була би канонада з чотирьох А: «астроном Александр Андрианович Аленич»). 

ВІД ТРЬОХ РЯДКІВ ДО СЕМИ СТОРІНОК

Коли на початку 1990-х тема університету в місті над Смотричем зазвучала на повний голос, стали згадувати і людей, що в ньому працювали. Серед перших згадали і Аленича. На жаль, довгий час інформація про нього обмежувалася трьома з хвостиком рядками з першого тому діаспорної «Енциклопедії українознавства». Процитуємо ці рядки, зберігши написання оригіналу:

«Аленич Олександер (1890—1923), астроном, проф. Кам’янецького Ун-ту і С.-Г. Ін-ту, дослідник метеорів, популяризатор».

Сьогодні ми знаємо про нього набагато більше. Велика заслуга в цьому доктора історичних наук Олександра Завальнюка: в його книзі «Історія Кам’янець-Подільського державного українського університету в особах», виданій 2006 року, розповіді про життя та діяльність першого кам’янецького астронома відведено сім сторінок. Утім, є чим доповнити і ці сторінки.

НЕБО ДИТИНСТВА ТА ЮНОСТІ

Олександр Аленич народився 7 квітня 1890 року в родині зросійщеного нащадка запорізьких козаків. Батьківщиною майбутнього астронома стало Запоріжжя-Кам’янське Катеринославського повіту Катеринославської губернії (нині такого села немає: його поглинув сучасний Дніпродзержинськ). Згодом батьки переїхали до Катеринослава (нинішнього Дніпропетровська), де Сашко навчався у першій міській класичній гімназії.

Спостереженням за зоряним небом хлопець захопився ще в дитинстві. Будучи гімназистом, друкував замітки на астрономічні теми на сторінках катеринославської газети «Приднепровский край». Попри незрілість міркувань гімназиста, на його публікації звернули увагу фахівці, зокрема професор Петербурзького університету Сергій Глазенап.

1911 року Олександр вступив на фізико-математичний факультет Московського університету. Юнак брав активну участь у роботі астрономічного студентського гуртка, виступав із повідомленнями на його засіданнях, друкувався в «Известиях Русского астрономического общества». 1912 року Аленич видав у Москві брошуру «Обитаема ли Луна?»

У КАТЕРИНОСЛАВІ

1915 року з дипломом першого ступеня 25-річний Олександр повернувся в Катеринослав. Тут він викладав фізику та математику в першій реальній школі та в двох приватних гімназіях — чоловічій і жіночій.

1917 року в Катеринославі під керівництвом Аленича став діяти астрономічний гурток. Його регулярно відвідували 8—10 осіб — учні місцевих гімназій і реального училища. На зборах, що проходили в приміщенні фізичного кабінету гімназії, гуртківці робили реферативні повідомлення, виступали з доповідями на астрономічні теми. Вони також спостерігали за небесними світилами в телескоп.

Борис Воронцов-Вельямінов

1918 року члени гуртка стали випускати на гектографі журнал, в якому публікували статті й реферати, в основному на астрономічні теми. До 1919 року вийшло три номери. Одну зі статей у цей журнал — «Про внутрішню будову Землі» — написав 14-річний учень другої Катеринославської гімназії та активний член астрономічного гуртка Борис Воронцов-Вельямінов, в майбутньому один із найвидатніших радянських астрономів, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР. З цього ж гуртка вийшли ще два астрономи — Микола Іванов, який працював у Московському університеті, а потім у Ташкентської обсерваторії, і Михайло Леонтовський, талановитий астрофізик, співробітник астрономічного інституту в Ленінграді.

 

Робота в гуртку настільки захоплювала, що заняття не переривалися іноді навіть під час боїв у Катеринославі. Останні відомості про гурток припадають на 1919 рік. І це зрозуміло: 17 січня 1919 року Олександра Аленича призначили старшим асистентом кафедри фізики Кам’янець-Подільського університету. Цьому посприяв катеринославець Василь Біднов, який працював в університеті з часу його заснування.

У КАМ'ЯНЦІ НА ПОДІЛЛІ

Олександр Андріанович не поспішав приступати до викладацької роботи. Він, за свідченням професора Біднова, «як людина совісна й скромна, попросив дозволу деякий час не викладати, бо ще слабо володів українською мовою. Українське оточення в університеті допомогло йому засвоїти українську мову, й на початку березня 1919 року він вже розпочав свої виклади».

15 травня 1919 року з подачі фізико-математичного факультету Рада професорів обрала Аленича на посаду астронома-наглядача університету.

Восени 1919 року розпочалося створення на даху головного навчального корпусу закладу астрономічної обсерваторії. Справа виявилася нелегкою. Як писав очевидець тих подій, «не буде перебільшенням сказати, що тільки уперта завзятість астронома-наглядача Аленича поборола стихійні труднощі та перешкоди»

Головний корпус університету в 1918-1920 роках

 

12 лютого 1920 року преса повідомила, що в університеті збудовано невелику обсерваторну вежу. Не всі тоді знали, що 150-кратний телескоп, розміщений в обсерваторії, належав самому Олександрові Андріановичу. Заради справи він не пошкодував придбаних за власні кошти приладів, якими користувалася не тільки студентська молодь, а й чимало охочих кам’янчан-романтиків.

Сучасники відзначали, що Аленич мав мовчазну вдачу, був замкненим. Але як тільки розпочиналася розмова на астрономічні теми, він ставав балакучим і цікавим співрозмовником.

Наприкінці березня 1919 року мешканці Кам’янця заговорили про комету, що загрожувала Землі. Аленич негайно взявся за написання брошури про комети та зумів її видати. Побачила світ ще одна брошура вченого — «Про Місяць», яка мала попит як серед студентів, так і місцевих мешканців. В університетській літографії Олександр Андріанович видав курси своїх лекцій — «Сферична тригонометрія» та «Сферична геометрія».

Навесні 1920 року на одному із засідань університетського наукового товариства Аленич виголосив доповідь «Визначення радіантів падучих зірок». Невдовзі її опублікували «Записки Кам’янець-Подільського державного українського університету». Низкою змін кам’янецький учений спростив спосіб визначення радіантів метеорного потоку, запропонований професором Вітольдом Цераським. 1925 року, вже після смерті Аленича, цей видозмінений спосіб було викладено в № 4 «Бюллетеня коллектива наблюдателей Московского общества любителей астрономии».

Коли в середині листопада 1920 року українська революція зазнала поразки, багато професорів і викладачів університету подалися в еміграцію. Аленич залишився в Кам’янці. Радянська влада, яка до того двічі вигулькувала в місті (у квітні-червні 1919-го та липні-вересні 1920 року), Олександра Андріановича не зачепила. Обійшлося і цього разу: після ліквідації університету Аленича прийняли на роботу до інституту народної освіти, доручили викладати математику, астрономію та метеорологію. З ініціативи ученого було створено метеостанцію, яка провадила регулярні спостереження в повіті.

В Аленича було хворе серце. Важкі умови життя в Кам’янці не сприяли поліпшенню здоров’я. Хвороба прогресувала. 29 серпня 1922 року Олександр Андріанович звернувся до керівництва факультету профосвіти ІНО з проханням звільнити його від обов’язків секретаря факультету через «хворобу серця, нервів та гостру анемію». А 24 квітня 1923 року вченого не стало.

А НОЧІ НЕ ПРОПАЛИ

Російська дослідниця Ніна Штауде вмістила некролог «Александр Андрианович Аленич» в московському журналі «Мироведение» — в №2 за 1923 рік. У попередньому числі цього журналу побачила світ стаття «Майские Аквариды в 1922 году» Олександра Аленича та його учня — студента ІНО Сергія Доніча (який згодом від астрономії плавно перейшов до єгиптології). В публікації висвітлено спостереження, проведені 4 і 5 травня в Кам’янці-Подільську.

1931 року Василь Біднов опублікував замітку «Український астроном Олександр Аленич (1890—1923)» у львівському «Літературно-науковому віснику».

1933 року в «Працях Ташкентської астрономічної обсерваторії» з’явилася стаття Володимира Мальцева «Метеорні потоки, які спостерігав О. А. Аленич у 1921—1922 роках». На початку статті зазначено:

«Ця робота представляє собою обробку спостережень падаючих зірок покійного викладача Кам’янець-Подільського університету О. А. Аленича, зроблених ним у 1921—1922 роках у Кам’янці-Подільську. На жаль, після смерті Аленича (24 квітня 1923 року) збереглися не всі матеріали: загублено один із трьох зошитів із спостереженнями, а також кілька карт із необрахованими ще координатами метеорів. Таким чином, для виведення радіантів могли послужити спостереження 2180 метеорів, проведені за 75 ночей».

І далі наведено точні дати цих 75 ночей. Як бачимо, кам’янецькі ночі Олександра Аленича прислужилися науці і після його смерті.

 

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (05.07.2014)
Переглядів: 250 | Теги: астроном, український університет, Аленич, КПНУ ім.Огієнка, викладач, космос | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz