Пт, 29.03.2024, 07:29
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Культура

Будзей О. Кам’янецькі адреси Володимира Свідзінського
Володимир Свідзінський

За українським поетом Володимиром Свідзінським (1885—1941) надійно закріпилося визначення — унікальний. Це дружно засвідчують усі, хто писав і пише про особистість і творчість цього поета. Ось спогад Юрія Смолича (1900—1976) з книги «Розповіді про неспокій немає кінця» (1972): «У нашому літературному колі тієї пори — двадцятих і тридцятих років — авторитет Свідзінського визнавав навіть Михайль Семенко, що зі своїх футуристичних позицій узагалі заперечував поезію та пророкував їй відмирання. Свідзінському, — перед тим, як подати до друку, — прочитував свої твори Павло Тичина. А Майк Йогансен, який, мабуть, і не читав віршів, окрім своїх власних, знав усі поезії Свідзінського напам’ять і охоче цитував їх при нагоді».

Василь Стус (1938—1985) у статті «Зникоме розцвітання особистості» прямо зазначив, що Володимир Свідзінський «для української поезії поет майже унікальний». І обґрунтував це так: «Його вірші — наскрізь асоціальні, сповнені якоїсь таємничої внутрішньої самодостатності без будь-яких зовнішніх намірів. Ці вірші існують так, як існує дерево, камінь, вода. Вони сповнені самих себе і ніби створені виключно для автора. Вони просто знаки його особистої певності й самоутвердження. Вони — авторський засіб і авторська мета. Читаючи Свідзінського, можна піддатися враженню, що ці вірші існуватимуть і без читача: можете їх читати, можете — не читати, їм то чи не байдужісінько — адже вони стали часткою речового, предметного світу».

Зачарований поезією Свідзінського, французький славіст Еммануїл Райс писав у журналі «Сучасність» (1961): «...Портрет Свідзінського не зберігся. Цей великий мовчальник забрав із собою навіть риси свого обличчя. Як містична тінь, Свідзінський манить своєю недоступністю не менше, ніж своєю словесною всемогутністю».

На щастя, фотографії поета знайшлися. І, взагалі, за кілька десятиліть спільними зусиллями Івана Дзюби, Аркадія Чернишова, Василя Яременка, Олександра Рибалка, Валерія Шевчука, небожа поета Анатолія Свідзинського відбувся, нарешті, певний злам — і справжні вага та значення поета Свідзінського стали усвідомлюватися більш адекватно. Зусиллями Елеонори Соловей і видавництва часопису «Критика» 2004 року побачив світ двотомник поета, який із максимальною повнотою представив творчу спадщину класика української літератури XX століття. Тож розгорнуту рецензію на це видання Костянтин Москалець завершив оптимістично: «Можна не сумніватися, що майбутнього, в якому відсутній Володимир Свідзінський, тепер, завдяки «Критиці», у нас більше нема». Та ж Елеонора Соловей 2006 року видала в «Науковій думці» монографію «Невпізнаний гість. Доля і спадщина Володимира Свідзінського», а 2011 року стала упорядником «Вибраних творів» поета у серії «Розстріляне Відродження» видавництва «Смолоскип».

Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах. Акварель Мар’яна Тшебінського

Із майже 56 років, відпущених долею Свідзінському, 12 він прожив у Кам’янці-Подільському: п’ять років (1899—1904) навчався в Подільській духовній семінарії, сім років (1918—1925) працював у видавничих та архівних установах міста (паралельно був вільним слухачем університету, аспірантом інституту народної освіти). У Кам’янці-Подільському він одружився, тут народилася його єдина донька, тут побачила світ його перша поетична збірка. Живучи від 1925 року в Харкові, поет не раз думками линув у Кам’янець-Подільський — мов до втраченого раю. Про це засвідчують його вірші, листи, дружба із сестрами Марією та Оленою Пилинськими, уродженками Кам’янця-Подільського, що теж осіли в Харкові — тодішній столиці України.

Тож пройдемося кам’янецькими адресами поета. А їх, на щастя, ми маємо чимало по всьому місту.

КАРВАСАРИ

У дерев’яній Хрестовоздвиженській церкві на Карвасарах у 1881—1885 роках настоятелем працював дід поета (по лінії матері) — Прохор Стопакевич. Тут майже рік (від 29 вересня 1883 року до 17 серпня 1884 року) був псаломщиком батько поета Євтим Овксентійович Свідзінський (1858—1933), який 1883 року закінчив Подільську духовну семінарію. Напевне, саме на Карвасарах 25-річний псаломщик Євтим закохався в 16-річну попівну Наталю Стопакевич (1867—1942). Очевидно, що в Карвасарській церкві їх і повінчали. Можливо, на Карвасарах народився перший син Євтима та Наталії — Георгій (старший брат поета). 1884 року Євтима Свідзінського перевели священиком у село Маянів Вінницького повіту, де через рік в отця Євтимія народився другий син — Володимир.

ШЕВЧЕНКА, 13

Тут нині розміщується один із корпусів Подільського державного аграрно-технічного університету. Будинок зведено у 1861—1865 роках для православної Подільської духовної семінарії. Тут навчався батько поета, потім сам поет. 

Подільська духовна семінарія

1904 року семінарію закінчив його старший брат — Георгій Свідзінський. Він організував у семінарії великий струнний оркестр і був його диригентом. Георгій розпочав композиторську діяльність, писав оперу, готувався вступати до консерваторії, захоплювався також скульптурою, астрономією, а в дитинстві написав кілька оповідань. Але того ж таки 1904 року надзвичайно талановитий юнак, захворівши на черевний тиф, помер.

Георгій Свідзінський

Семінарію Володимир не закінчив. Катаючись на ковзанці на ставку в Лянцкоруні (нині Зарічанка Чемеровецького району Хмельницької області), де служив священиком його батько, Володимир провалився під кригу, тяжко застудився і поїхав на лікування в Сухумі — до своєї тітки. Тож 1904 року батько написав прохання про звільнення сина із семінарії.

ПІДЗАМЧЕ

Дорога семінариста Володимира Свідзінського з Ляцкоруня до Кам’янця на навчання й назад на канікули пролягала через Підзамче. Через багато років у листі до Олени Чілінгарової (Пилинської) поет із надзвичайною теплотою згадував цю місцину: «І ще, не знаю чому, люблю я дуже Підзамче з його ятками і базарами, де колись продавали чудові пряники в формі коліс, коників, фантастичних птахів і таке інше. А яка там була «малороссийская колбаса», і які симпатичні представники і представниці малоросійського племені...»

Базар на Підзамчі не зберігся. Тепер тут розташувалися виробничі площі приватного підприємства «Орхідея». Про давній базар нагадує тільки невеличкий Базарний провулок (по суті — тупик), що проліг між територіями ПП «Орхідея» і готельного комплексу «Ксенія».

В іншому листі до Олени Чілінгарової поет писав, що дуже любить поле між Польськими фільварками та хутором Козаком (на межі з Підзамчем, нині в складі села Довжок) і пояснював: «Тою доріжкою я часто в дитинстві ходив з Лянцкоруня до Кам’янця».

ОГІЄНКА, 61

Тут розмістився головний корпус Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Зведення будинку, призначеного для технічного училища, завершено влітку 1906 року. У 1918—1921 роках у тут працював Кам’янець-Подільський державний український університет, у 1921—1930 роках — інститут народної освіти (один з уламків університету).

Володимир Свідзінський упродовж п’яти семестрів був вільним слухачем історико-філологічного факультету університету. Одночасно він працював в університеті архіваріусом, від листопада 1921 року завідував архівами, зосередженими в університеті.

1922 року науково-дослідна кафедра історії та економіки Поділля при ІНО залучає Свідзінського до виявлення в архівах і музеях Кам’янця-Подільського графічного матеріалу подільських уніатських метрик, рукописних книг і стародруків. Свідзінський зареєстрував 337 метрик, із них 150 мали високохудожні заставки, літери, орнаменти, малюнки. З початку 1923 року до липня 1925 року Свідзінський — аспірант кафедри (підсекція соціальної історії), працює над темами «Селяни приватновласницьких маєтків Поділля в першій половині ХІХ століття», «Аграрні рухи на Поділлі в ХХ столітті», пише розвідку «Економічна еволюція господарства селян тарнорудського маєтку», готує доповідь «Боротьба подільських селян із польськими легіонерами в 1918 році», бере участь у комплексному (соціально-економічному, географічному, лінгвістичному, мистецтвознавчому) обстеженні села Панівці. 1925 року Свідзінський виступає з доповіддю «Події на селах подільських у 1917—1918 роках» на науковому зібранні Кам’янець-Подільського наукового при Українській академії наук товариства (був його членом — сьомим за порядком вступу).

Як бачимо, життя поета впродовж усіх семи років другого кам’янецького періоду якнайтісніше пов’язане з нинішнім будинком № 61 на нинішній вулиці Огієнка (а в ті часи — Університетська, Московська вулиця, а від 1923 року — імені Затонського).

2006 року в університетському сквері відкрито пам’ятний знак поету. 

Відкриття пам’ятного знака поету в сквері університету

ЧУМАКА, 8

За цією адресою (в двох кварталах на південь від будинку ІНО) розміщувалася художньо-промислова професійна школа, якою керував Володимир Гаґенмейстер. Це був двоповерховий будинок у формі літери Т (колишня комерційна школа Мазінга) на розі з Московською вулицею. На жаль, будинок не зберігся. Тепер тут розкинулося подвір’я військового ліцею.

Свідзінського й Гаґенмейстера пов’язувала творча дружба. Її свідченням стало спільне видання в літографічному відділі школи книги «Графіка на Поділлю. Метрики XVIII століття» (1923).

ДОВГА, 15

Робота Свідзінського як архівіста пов’язана цим будинком у Старому місті (тодішня адреса — Довга, 91). Саме в цьому будинку концентрувалися всі документи з розрізнених до того архівів міста.

25 грудня 1922 року Свідзінського призначають архіваріусом, 10 січня 1923 року — секретарем новоствореного повітового архівного управління, а з липня 1923 року він виконує обов’язки завідувача управління.

Діяльність Володимира Свідзінського — архівіста й дослідника, а водночас і подільський період його життя закінчилися 1925 року. У зв’язку з реорганізацією Кам’янецького окружного архівного управління він 29 серпня здає справи новопризначеному завідувачеві Дмитру Прядію, недовго працює там на посаді інспектора і звільнюється за власним бажанням з 19 листопада. У жовтні 1925 року Володимир Євтимович переїздить до Харкова...

КРУГЛИЙ ПРОВУЛОК, 5

Володимир Свідзінський з донькою Мирославою

На початку 1920-х років мову в третій трудовій школі, розташованій в Круглому провулку, викладала корінна фільварчанка Зінаїда Сулковська — донька настоятеля (від 1903 року) Георгіївської церкви Йосипа Сулковського (помер 1917 року), дружина Володимира Свідзінського.

Зінаїда Йосипівна й Володимир Юхимович жили в приміщенні школи. Щоправда, за уточненням старожилів, жили Свідзінські не в двоповерховому будинку навчального закладу, а в розташованому поруч флігелі. Він зберігся, але його переобладнали під котельню.

Фольклористка Тамара Сис-Бистрицька згадувала: «Ми завжди милувалися цією парою. Свідзінський статний, чорнявий, світлоокий, а поруч дружина, як зірниця. Ще більше подобалася їх донечка з незвичним іменем — Мирослава. Бувало так, що у святкові дні директор школи, наш великий друг і улюбленець Дмитро Мефодійович Нагнойний, запрошував Свідзінського на дитячі ранки. Він з’являвся разом із Мирославою, сідав у першому ряді, тримаючи на колінах дитину. Зінаїда Йосипівна проводила святкування. Завжди хтось із старшокласників декламував вірш нашого гостя. Ми гучно били в долоні».

Що ж могли декламувати діти? Сьогодні важко сказати. У першій збірці поета «Ліричні поезії», виданій 1922 року в Кам’янці-Подільському, є достатньо чудових замальовок. Таких, наприклад, як «Дощ»:

Набігають бистрі хмари
На сади на весняні.
Загримить, по листю вдарить
І затихне вдалині.

Перейде, а по годині
З чаші світлої униз
Стрімголов ізнову рине
Буйних крапель бистрий блиск

Цікавою могла бути для дітей і весняна замальовка:

Весна. Розкрились небеса.
Збудилось все, що жити здібне.
І от згортають діти знов
Торішнє листя непотрібне.

Веселі діти: гомін, сміх...
Вони весні служити раді:
Нехай тепер трава росте —
Ніщо не буде на заваді.

Якщо діти з радістю декламували вірші Свідзінського з його першої збірки, то критика поставилася до неї з насторогою. Так, студент Кам’янець-Подільського ІНО Валер’ян Поліщук, відзначивши, що «поет щирий, цікавий, творчість свою черпає з сирої глибини українського слова, що наближається до пісні», закинув Свідзінському, що «він сліпий», бо «велике, що шумить кругом, лишилось непоміченим для його ока». Справді, віршів про партію, комсомол у збірці поета немає.

Ще один студент ІНО Іван Дніпровський відзначає в збірці «красиву, молоду, свіжу мову, тонкі відчування, розсипані перлами по всіх сторінках». І водночас дорікає: «Володимир Свідзінський не тільки пише бога з великої букви, він поклоняється Діві Марії і всьому сонму прісних її, про що кілька разів зазначається тоном глибокої молитовної пошани». Ось початок цього вірша «Каплиця»:

Ой у полі, полі,
При тихому долі,
Не цвіт на калині біліє,
То біла капличка
Стоїть невеличка
Край шляху, де льон голубіє.
А в тій капличці
Чудовий образ
Діви Марії сіяє,
На лоні в неї мале дитятко,
Як янголятко,
Зеленою віткою грає.

В іншому вірші поет прославляє зелені свята:

Зелені свята, весняні свята!
Липовим гіллям замаєна хата,
Липовим гіллям, татарським зіллям,
Чим весна багата.

Не забуває він і про яблучного Спаса:

То на Спаса рано-пораненько
Не червоні маки зацвітали,
Зодягались люде хорошенько,
Колом церкву обступали.
Випливало сонце із-за саду,
Білу церкву рум’янило...

Можливо, зображена у вірші церква — Георгієвська на Польських фільварках, адже поет мешкав поблизу неї. Кам’янецькі мотиви звучать і пізніших віршах поета. Так, чотиривірш 1925 року, який мав відкривати збірку «Медобір», явно навіяно переїздом поета восени 1925 року до Харкова, прощанням із Кам’янцем, де тимчасово залишалися дружина й чотирирічна донька:

Темну осінню фіалку ти дала мені на прощання.
В книзі засохла вона, тільки пахощі легкі зостались.
Щоб у розтанні з тобою я згадував вечір сльотавий,
Сміх невідущий дитини і сльози твої неремстиві.

У циклі, присвяченому пам’яті дружини (померла 12 липня 1933 року), поет згадує Круглий провулок (чи, як тоді казали, заулок):

І ось заулок. Бур’ян, сміття.
Ми стоїмо коло брами,
І хоч нерано вже — з нами
Наше маленьке дитя.

За садами Підзамчя
Розораний сонцем гасне обліг.
Підбігає білий баранчик,
Ластиться тобі до ніг.

У вірші «Листок на холод скаржиться листку», написанім 1939 року, поет згадує «на острові крутім камінний грамузд міста», згадує своє «житло в наскельному саду», «сонну церкву з золотим верхом», «сходи до ріки», «ряди хаток, притиснених до скель».

14 жовтня 2011 року на будинку урочисто відкрито меморіальну дошку Володимиру Свідзінському (автор Олександр Кордончук).

8 вересня 2012 року тут у рамках міжнародного поетичного фестивалю «Meridian Czernowitz» виступали український поет Юрій Андрухович і польський поет Томаш Ружицький.

Круглий провулок, 5

ПУШКІНСЬКА ВУЛИЦЯ

25 липня 1921 року у Володимира та Зінаїди Свідзінських народилася донька Мирослава. У документі про її народження зафіксовано адресу: Пушкінська, 19. Очевидно, за цією адресою Свідзінські жили до переїзду в Круглий провулок. Сучасний будинок № 19 вулиці Пушкінської розташований на розі з вулицею Каліською (в часи Свідзінського — на розі із Казарменим провулком). Цілком можливо, що це той будинок, в якому винаймали житло Свідзінські.

Ще одна адреса на Пушкінській вулиці згадується в листі Свідзінського, адресованому в Кам’янець-Подільський до Олени Чілінгарової: «А тепер, коли б я опинився чудом у Кам’янці, то пішов би просто на Пушкінську № 46 і розмовляв би з Вами годин 10 підряд, називаючи Вас Леночкою. Як жалко, що це неможливо». Цей будинок, очевидно, не зберігся через інтенсивну забудову цієї частини вулиці багатоповерхівками.

ВУЛИЦЯ ІМЕНІ СВІДЗІНСЬКОГО

Така вулиця в Кам’янці-Подільському з’явилася 2006 року. Чимало зусиль для цього доклали Микола Васьків та Олег Рарицький з національного університету. Вулиця Свідзінського розташована на Польських фільварках, де поет жив, а в одному з листів до Олени Чілінгарової (від 31 травня 1935 року) зізнався, що на Польських фільварках знає «кожен камінчик». Вулиця проходить біля Георгіївської церкви (в якій, цілком ймовірно, вінчалися Володимир Свідзінський і Зінаїда Сулковська), поруч із Круглим провулком. До 2006 року це була вулиця Максима Горького, якого з Кам’янцем нічого не пов’язує.

Приємно, що гідний поет гідно поцінований у місті свого дитинства й молодості. 1924 року в Кам’янці-Подільському поет гірко зронив:

Так я між вами живу, одинокий в притаєних думах,
Як на торговищі в місті випадком посаджене древо:
Чи обкидається бростю, чи листя скровлене ронить,
В вирі юрби клопітної ніхто не зважає на нього.

Ні, сьогодні ми вже не «вир юрби клопітної», яка не помічає і не навіть не хоче помічати навколо себе скромних, але надзвичайно талановитих людей. 


Вулиця Свідзінського в Кам’янці-Подільському («Яндекс карти»)


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Культура | Додав: OlegB (22.12.2014) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 1156 | Коментарі: 1 | Теги: КПНУ ім.Огієнка, Інститут народної освіти, поет, духовна семінарія, Стус, Свідзінський, архів | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 1
0
1 KamPod   (24.12.2014 00:29) [Материал]
Прізвище польське, захоплювались французький славіст Еммануїл Райс і вроді теж не наш Майк Йогансен, а вірші українською мовою. Цікаво виходить

Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус

Доброго дня,
хто може показати на

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz