Ось у моїх руках найсвіжіше видання «Універсального словника-енциклопедії» (скорочено — УСЕ), датоване 2006 роком. У статті «Кам’янець-Подільський» читаю: «Перша згадка 1062, з 1374 магдебурзьке право». Ніби все ясно: 2012 року місту над Смотричем виповнилося 950 років. Тим паче, що цю інформацію підтверджує солідна тритомна «Географічна енциклопедія України» (другий том, в якому вміщено статтю про Кам’янець-Подільський, видано 1990 року): «Згадки про Кам’янець-Подільський належать до 1062 і 1196; 1374 місту надано магдебурзьке право». Проте не менш авторитетний тритомний «Український Радянський Енциклопедичний Словник» (другий том побачив світ 1987 року) повідомляє: «Кам’янець-Подільський засновано наприкінці 11 — на початку 12 століття». Тобто, вік Кам’янця треба вести десь так від 1100 року. Туристичний довідник «Кам’янець на Поділлі», виданий 2006 року видавництвом «Оіюм», яке очолює кандидат історичних наук Сергій Трубчанінов, повідомляє: «На території Кам’янця люди жили здавна, але лише в другій половині XII століття, як довели археологи, виникає місто». Тобто, місто Кам’янець сформувалося десь між 1150 і 1200 роками.

Звернемося до ще одного документу. 26 липня 2001 року Кабінет Міністрів України видав постанову «Про затвердження Списку історичних населених місць України». До Списку включено 12 міст і 12 селищ міського типу Хмельницької області, зокрема, місто Кам’янець-Подільський із датою заснування — друге століття. Отже, згідно з офіційним документом, в Україні старішими за Кам’янець-Подільський є тільки 8 населених пунктів: в Автономній Республіці Крим — міста Євпаторія, Феодосія (усі — шосте століття до н.е.), Балаклава, Керч (усі — п’яте століття до н.е.), селища міського типу Чорноморське (четверте століття до н.е.) та Сімеїз (перше — третє століття); в Одеській області — міста Кілія (сьоме століття до н.е.) та Білгород-Дністровський (четверте століття до н.е.). Таким чином, за версією уряду, Кам’янець-Подільський увійшов до дев’ятки найстаріших міст України та здолав рубіж — подумати тільки! — 1800 років.

Євтим Сіцінський

Через три роки після ухвали уряду своє слово про вік міста над Смотричем сказав і Віктор Янукович. 23 жовтня 2004 р., виступаючи в Кам’янці-Подільському на майдані біля Ратуші, він заявив: «Вашому місту вже скоро виповниться 1000 років. Отож, держава у боргу перед ним, тому будемо робити все, щоб повернути його і жителям, і нашій історії». Отже, за версією тодішнього прем’єр-міністра, Кам’янець засновано невдовзі після 1004 року.

 Цікаво, а як вік міста над Смотричем визначав видатний подільський історик Євтим Сіцінський. У книзі «Кам’янець-Подільський», виданій 1895 року в Києві, він писав: «З якого саме часу Кам’янець-Подільський з’являється в історії, до недавнього часу в історичній літературі була недостовірна думка. Історики стверджували, що наш Кам’янець у літописах згадується вже в ХІІ—ХІІІ століттях, що тут, у Кам’янці, жили руські князі, що це місто брав у облогу страшний Батий тощо. Але новітні, достовірніші дослідження вчених (проф. Барсова, Дашкевича й Шараневича) з’ясували, що така думка помилкова: до Кам’янця-Подільського відносили літописні звістки про Кам’янець Волинський (існував на межі Волині з Київською землею) чи Кам’янець Литовський (нині Гродненської губернії). Уперше ж Кам’янець виступає на історичній арені у другій половині XIV ст., причому литовсько-руські літописи розповідають, що Кам’янець тоді тільки було засновано». Отже, за цією версією, відлік історії Кам’янця-Подільського треба вести від перемоги великого литовського князя Ольгерда над татарами у Синьоводській битві близько 1362 року, від приходу на Поділля небожів Ольгерда — князів Коріатовичів, від літописного запису про збудування ними Кам’янця.

Саме базуючись на останній даті, 1962 року громадськість Кам’янця-Подільського (як, до речі, і Вінниці) готувалася відзначати 600-річчя міста. Але того ж року місто несподівано постаріло відразу на 300 років! Розповідає відомий подільський архівіст Іван Гарнага:

«На початку 1962 року в музей-заповідник надійшла копія «грамоти» одного з синів Ярослава Мудрого, адресованої вірменам. В ній сказано, що князь запрошує хоробрих вірменів у своє військо для захисту руської землі від половців, і що ті, хто служитиме князю, поселяться на Русі там, де побажають. Копію «грамоти» вірменські історики доповнили словами: «І поселились вірмени, і заснували місто Кам’янець». Оскільки «грамота» датувалася 1062 роком, то під керівництвом відділу пропаганди міськкому партії в місті розгорнулась підготовка до відзначення 900-річчя міста. Я, як фахівець у галузі документознавства, добре розумів, що і сама грамота — фальшива, і фальшиве доповнення до неї, яке зробили вірменські історики, бо вірмени поселилися в Кам’янці не в XI, а в ХІІІ чи XIV ст.

Ярослав Дашкевич

Побував я в міськкомі партії, зустрічався з його працівниками. Мені приблизно відповіли так: «Ми теж не впевнені у вірогідності князівської грамоти, але хотілося би, щоб уряд підкинув кошти для упорядкування міста та проведення ювілею». Але коштів не виділили, бо київські науковці, зокрема професор Андрій Введенський, документаліст за кваліфікацією, не підтримали вірменську версію про час заснування Кам’янця».

 Додамо до цього, що в низкі публікацій львівський історик Ярослав Дашкевич переконливо довів, що датована 1062 роком грамота є пізнім фальсифікатом, що в ній (незалежно від того, справжня вона чи фальсифікована) немає жодної згадки ні про Кам’янець, ні про будь-яке інше українське місто. Практично всі історики з цим погодилися. Але 69-річний академік Михайло Тихомиров з Москви, прибувши до Кам’янця-Подільського на святкування 900-річчя міста, своїм авторитетом зміцнив цю дату, внаслідок чого вона несподівано здобула собі право громадянства в історичній науці. Причому, настільки зміцнив, що і досі окремі енциклопедії неправомірно послуговуються саме цією датою. Та й гучне святкування 900-річчя досить міцно закріпило 1062 рік у пам’яті кам’яннчан. Бо тільки одиниці (фахові історики) читали праці Ярослава Дашкевича, а місцевий «Прапор Жовтня», який із номер в номер подавав матеріали до 900-річчя міста, читали практично всі. Хоча відтоді спливло понад півстоліття, але, на жаль, фальшивий 1062 рік все ще безапеляційно фігурує в деяких енциклопедичних статтях про Кам’янець-Подільський.

Поки кам’янчани тішили своє самолюбство 1062 роком, поступово визрівала нова дата народження Кам’янця-Подільського. Розповідає Іван Гарнага:

«А тим часом в місті розгорнула дослідницьку роботу група археологів під керівництвом доцента Кам’янець-Подільського педінституту Іона Винокура, київських архітекторів Євгенії Пламеницької і Анатолія Тюпича, за участю працівників музею-заповідника, краєзнавця Сергія Шкурка. В 1960-х роках науковці провели археологічні розкопки на території фортеці, в 1960—1980-х — у центральній частині Старого міста. Як відомо, тоді в історичній частині Кам’янця вздовж головних вулиць і на майданах прокладалися комунікації. Краєзнавець Сергій Шкурко, працівники музею-заповідника дослідили кожну вириту траншею, виявляючи там багато пам’яток матеріальної культури Х—ХІІ ст. На кінець 1960-х років нагромадилось стільки археологічних знахідок, що стало можливим по-новому трактувати питання часу заснування Кам’янця.

Пам’ятаю, на одному із засідань робочої групи з підготовки історичного нарису про Кам’янець-Подільський (цей нарис увійшов у книгу «Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область») обговорювалось питання про час трансформації давнього града (городища) в місто. У засіданні брали участь професор Леонід Коваленко, доцент Іон Винокур, працівник сільськогосподарського інституту Василь Ланевський і автор цих рядків. Група підтримала автора монографії про племена черняхівської культури (ІІ-V ст. н. е.) Іона Винокура і фахівця в галузі української історіографії Леоніда Коваленка, які внесли пропозицію: зважаючи, що немає літописної згадки про Кам’янець за період Київської Русі, дату заснування міста визначити за пам’ятками матеріальної культури. Оскільки наявні археологічні пам’ятки фіксують бурхливий розвиток у Кам’янці ремесел і торгівлі за часів внука Ярослава Мудрого Ростислава та його нащадків, датувати перетворення укріпленого поселення сільського типу (града) в місто рубежем ХІ—ХІІ століть».

Пізніше вчені цю дату відсунули до другої половини XII століття чи навіть до рубежа XII—XIII століть. Так, четвертий том фундаментальної «Енциклопедії історії України», виданий у 2007р., прямо зазначає: «За археологічними джерелами, виникнення Кам’янця датується кінцем XII — початком XIII століть». Але звідки ж узялося ІІ століття, яке фігурує в серйозному урядовому документі?

1659 року в Амстердамі побачила світ книга про Королівство Польське, автором якої був Анджей Целярій — польський полковник, учасник війни 1648—1654 років і облоги подільського міста Буші. Полковник Целярій виконував військову місію, але, як людина освічена, цікавився історією земель, які за тих часів називали польськими «кресами» (рубежами). Окремий розділ виданої книги Целярій присвятив Подільському воєводству, а один із численних краєзнавчих нарисів — Кам’янцю. Ось як він починає розповідь про це місто:

«Каменеція, Каменецум, Кам’янець, Кам’янець-Подільський також званий, є головним містом усього Поділля, яке багато вчених вважають давньою Клепідавою і гадають, що збудоване воно було даками до того, як вони уклали угоду з бастарнами... (Дивись римську книгу Фреліхія, книга III, частина I, стор. 265)».

Як зазначає архітектор Ольга Пламеницька, свідчення Анджея Целярія про дакійський Кам’янець інтригують. Правда, римська книга Фреліхія, на яку він посилається, невідома сучасним історикам. Можливо, вона й не збереглася. Але за часів Целярія її знало «багато вчених». Зокрема, в путівнику «Cyaneae», виданому в ті самі часи (Аугсбург, 1687 рік), є така розповідь:

«Угорі на північ по Дністру лежать на Поділлі дуже міцні міста й замки, серед яких найбільшим є Кам’янець, званий Подільським. Був заснований дакійцями, а укріплений за короля Зигмунта».

І, нарешті, про заснування Кам’янця даками говорить також напис на відомій гравюрі із зображенням міста, виконаній у другій половині XVII століття, що в перекладі з німецької мови звучить:

«Каменецьк. Ця незрівнянна фортеця Каменецьк, головне місто Подільської землі, на річці Шмерцік розташована, даками збудована так, королем Зигмунтом I укріплена так, що турецький цісар Ахмет здобув її тільки через зраду».

Гравюра зберігається в Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. А під річкою Шмерцік треба розуміти Смотрич.

Євгенія Пламеницька

Грецький географ Клавдій Птолемей (II століття), описуючи в знаменитому «Керівництві з географії» Європейську Сарматію, розмістив на лівому березі Дністра, який за його описом «розділяв частини Дакії й Сарматії», 5 міст — Герактум, Гігентаваріум, Клепідаву, Метоніум, Кародунум, підкреслюючи їхню приналежність до Дакії.

Як зазначають архітектори Євгенія та Ольга Пламеницькі, подані Птоломеєм географічні координати Клепідави з мінімальною похибкою відповідають Кам’янцю. Цікава й етимологія назви «Клепідава», що зазвичай тлумачиться як «місто злодіїв» — від грецького «клептіс» (злодій) і дакійського «дава» (укріплене місто). Втім, як вважають Пламеницькі, назву «Клепідава» можна читати і як «Ляпідава» — від латинського «lapis» — камінь, прикордонний камінь, межовий камінь. І тоді вона звучить як «прикордонне кам’яне місто», а відтак — Кам’янець.

У книзі «Кам’янець-Подільський» (2004) Ольга Пламеницька пише: «Існування в перші століття нашої ери дако-римської Клепідави на острові в каньйоні Смотрича також має архітектурно-археологічне підтвердження. На залишках скелястого перешийку в цей час було побудовано кількапрогінний міст із мурованими пілонами та хідником на дерев’яних аркових фермах, а з боку плато перед перешийком — муроване укріплення, що охороняло в’їзд на острів. Яким було в цей час місто та яку воно виконувало функцію в системі римських форпостів Європейської Сарматії — проблема майбутніх досліджень».

Базуючись на наведених вище свідченнях, а далі на власних дослідженнях і припущеннях, київський архітектор Євгенія Пламеницька (померла 1994 року) та її донька (теж архітектор) Ольга Пламеницька ввели в обіг дако-римську концепцію заснування Кам’янця-Подільського в ІІ ст. н.е.

Концепція Пламеницьких має як палких прихильників, так і непримиренних противників. Зразу ж зауважимо, що серйозні учені або не звертають уваги на концепцію (мовляв, мало що там дилентанти нафантазували), або живого місця від неї не залишають (як, наприклад, покійні Микола Петров, Іон Винокур у низці публікацій у наукових збірниках). Найповніше концепцію Пламеницьких та їх полеміку з ученими викладено в спецільному випуску журналу «Пам’ятки України» (№4 за 1999 рік). Праця має назву «Кам’янець-Подільський — місто на периферії Римської імперії» та солідний обсяг — 80 сторінок. Тож зацікавлених у деталях читачів відсилаємо до цього видання.

Кам’янець-Подільський. Вежа Стефана Баторія

Наскільки автори дако-римської концепції категоричні в своїх судженнях? Як засвідчує розділ «Висновки» у названій праці, вони чудово усвідомлюють, що «факти впритул підвели нас до проблеми, яка потребує ґрунтовних, цілеспрямованих і багатоаспектних опрацювань». Тож поспішати датувати заснування Кам’янця-Подільського другим століттям, мабуть, не варто. Бо ж логічно виникне запитання: а яким було місто в третьому, четвертому, п’ятому, шостому, сьомому, восьмому, дев’ятому, десятому століттях? Відповіді немає.

Якщо підходити до першопочатків міста над Смотричем строго науково, то сьогодні достовірно можна стверджувати тільки таке: на території Кам’янця люди жили здавна, але лише в другій половині XII століття, як довели археологи, виникає місто, а документальні свідчення про Кам’янець зафіксовано тільки з другої половини XIV століття.

Кажуть, що жінка без таємниці — це не жінка. Напевно, ця теза справедлива і для міст. Для Кам’янця-Подільського найбільша таємниця — це його вік. Уже сам перепад у версіях у ціле тисячоліття чого вартий! З одного боку, так кортить конкретно — з точністю до року — відповісти на запитання, поставлене на початку цієї статті. Але, з другого боку, розгадана загадка, зовсім недовго потішивши наше самолюбство, одразу позбавить Кам’янець ореолу таємничості. Що краще — невідомо. Врешті, наскільки важливо для кам’янчан, для іхньої вічної закоханності в рідний Кам’янець те, скільки йому років. Та й численні гості подільської перлини можуть услід за кам’янчанами сказати про це чарівне місто: «Ми ж його любимо тому, що ми... його любимо».

Автор: Олег Будзей