Пн, 20.05.2019, 22:37
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Історія

Будзей О. Легендарні лідери
В один з останніх місяців радянської влади в Кам’янці-Подільському один за одним, із проміжком у два тижні, відійшли у вічність два легендарні колишні комуністичні керманичі міста: 3 червня 1991 року — 86-річний Григорій Тонкочеєв, 17 червня — 65-річний Олександр Лєсовой. Обидва — персональні пенсіонери, почесні громадяни міста. У сукупності Григорій Андрійович і Олександр Миколайович очолювали міську парторганізацію, а фактично місто понад три десятиліття.

ЕРА ТОНКОЧЕЄВА

Григорій Тонкочеєв (у центрі) з працівниками міськвиконкому 

21—22 листопада 1953 року відбулася XVII міська партійна конференція, на якій Григорія Тонкочеєва обрали членом міськкому партії, а на організаційному пленумі — першим секретарем міськкому. 1 січня 1954 року він приступив до роботи. 27 березня 1962 року ЦК КПУ та Рада Міністрів УРСР ухвалили постанову «Про перебудову управління сільським господарством Української РСР». Було створено 190 територіальних виробничих колгоспно-радгоспних управлінь. Обкоми КПУ по кожному з них підбирали парторгів обкомів. Одним із них став Григорій Тонкочеєв. Отак на початку квітня 1962 року завершилося його восьмирічне партійне керівництво містом.

Ось короткий список звершеного за цей час: збудовано новий корпус середньої школи № 1 (1953—1956 роки), відновив роботу сільгоспінститут (1955 рік), до міста переведено будівельний технікум (1957 рік), технікум харчової промисловості (1961 рік), відкрито середню школу-інтернат (1956 рік), початкову школу № 11 на Підзамчі (1959 рік), середню школу № 13 на Польських фільварках (1961 рік), пляж і човнову станцію на Смотричі (1957 рік), розпочато забудову Черемушок (1959 рік), запрацювали заводи: автозапчастин (1958 рік) електромеханічний (1959 рік), цукровий (1960 рік), кукурудзокалібрувальний (1960 рік), приладобудівний (1961 рік), кабельний (1962 рік), ухвалено збудувати цементний завод (1961 рік), методом народної будови розпочато спорудження міського стадіону (1959 рік), став до ладу готель «Україна» (1960 рік), відкрито після реконструкції кінотеатр «Дружба» (1961 рік).

Через два роки Тонкочеєв повернувся до міських проблем: 23 лютого 1964 року його обрали депутатом міськради, а через кілька днів головою міськвиконкому. Але роки брали своє: 19 листопада 1968 року сесія міськради звільнила 64-річного Григорія Андрійовича з посади голови міськвиконкому — у зв’язку з виходом на пенсію. Ці п’ять років теж були продуктивними: у парі з першим секретарем міськкому КПУ Олександром Лісовим (тоді він ще не став Лєсовим) було чимало зроблено.

ЕРА ЛЄСОВОГО

Олександр Лєсовой (фрагмент меморіальної дошки на будинку, в якому він мешкав) 

7 лютого 1963 року першим секретарем міськкому КПУ став Олександр Лісовий. Через 17 років він змінив прізвище на Лєсовой. Чому так сталося? Подейкують, що тодішній перший секретар обкому КПУ Тимофій Лісовий заявив, що в області двох Лісових не повинно бути. Як би там не було, а факти засвідчують: 30 січня 1980 року, в середу, «Прапор Жовтня» повідомив, що кандидатом у депутати обласної Ради зареєстровано «першого секретаря міськкому Компартії України О. М. Лісового», а вже в суботу, 2 лютого, в списку кандидатів у депутати міської Ради читаємо: «Лєсовой Олександр Миколайович — перший секретар міськкому Компартії України». Жодних пояснень читачам і виборцям, чому перша особа міста раптом змінила в прізвищі аж дві літери, дано не було.

Доля, на жаль, обділила Олександра Миколайовича здоров’ям. 1970 року 44-річного Лісового негайно прооперували в Хмельницькій обласній лікарні внаслідок гнійного запалення підшлункової залози. Післяопераційний період проходив з ускладненнями. Оскільки за три тижні поліпшення не настало, хворого перевезли до Києва в клініку академіка Олександра Шалімова. За шість місяців було проведено ще чотири досить складні операції. Життя Лісового часом висіло на волосинці. Але сила волі, любов до життя, віра в перемогу над хворобою здолали все — недуга відступила. Видатну роль у видужанні Олександра Миколайовича зіграла його вірна Ніна Гаврилівна, яка завжди була поруч із чоловіком.

За спогадами Ніни Гаврилівни, коли 1 березня 1985 року місту вручали перехідний Червоний прапор переможця Всесоюзного соціалістичного змагання 1984 року, перший секретар обкому КПУ Володимир Дикусаров сказав Олександрові Миколайовичу: «Ваше місто прославило нашу область на весь Союз. За це — будь-яку нагороду». Лєсовой же попросив: «Відпустіть мене...» Дикусаров не міг не задовольнити це прохання. До цього його попередник Тимофій Лісовий п’ять років відхиляв такі прохання Олександра Миколайовича, хоч, за словами дружини, «майже кожну ніч у того були приступи стенокардії».

Тож 5 червня 1985 року пленум міськкому КПУ увільнив 59-річного Олександра Лєсового від обов’язків першого секретаря міськкому КПУ й обрав першим секретарем Володимира Козлова. Так завершилася в місті 22-річна «ера Лєсового».

Для радянського суспільства островом зоряної стабільності стало 20-річчя — 1965—1985 роки, коли відійшли в минуле ленінська, сталінська та хрущовська «ломки» і ще не набрала сили «ломка» горбачовська. Це були, з одного боку, роки спокійного та потужного розвитку, а з другого боку радянська система все костеніла й костеніла, втрачаючи всяку здатність належно реагувати на потужні виклики світового поступу. Саме у ці «благословенні» роки випало Лісовому керувати старовинним містом на Смотричі. Список змін вражає. Передусім, подвоїлося населення Кам’янця. Якщо 1965 року тут мешкало 49 тисяч, то через 21 рік, 5 липня 1986 року, народився стотисячний кам’янчанин. А Олександр Миколайович мріяв про 150-тисячний Кам’янець…

Незрівнянно виросла промисловість: місто стало потужним індустріальним центром. Так, у 1970—1975 роках стали до ладу шість технологічних ліній цементного заводу — одного з найбільших у Європі, у липні 1969 року розпочалася біографія заводу «Електроприлад», у січні 1985 року дав першу продукцію завод легких металоконструкцій. Заводи, засновані в часи Тонкочеєва та розташовані в пристосованих приміщеннях: електромеханічний — на території колишньої тюрми, кабельний — у колишніх будьоновських конюшнях, приладобудівний — в силікатному цеху облмісцевпрому, розжилися на великі сучасні корпуси. Вдалося забрати з центру міста консервний завод і розмістити його нові корпуси в селищі Жовтневому.

До речі, на майданчику, де збудовано «Електроприлад», був скотомогильник, а іншого майданчика для будівництва в місті заводу не було. Тож стояло питання про скасування будівництва «Електроприладу» в місті. І тільки завдяки наполегливості та пробивній здатності Лісового завод залишився в Кам’янці-Подільському.

У місто 1972 року прийшов природний газ, 1976 року — дністровська вода. У листопаді 1973 року відкрито рух через міст «Стрімка лань», внаслідок чого вдалося розвантажити від надмірного потоку машин благенький Замковий міст. У місті з’явилися: 1967 року — універмаг «Ювілейний», 1972 року — Будинок зв’язку, 1975 року — кінотеатр «Юність», 1986 року — готель «Смотрич». 1977 року розпочалося будівництво мікрорайону Жовтневий. 18 травня 1977 року Старе місто оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. Це тільки найприкметніші обнови. А ще всі кам’янецькі школи перейшли на однозмінне навчання, всіх дітей дошкільного віку було забезпечено місцями в дитсадках, яслах.

ПАМ’ЯТЬ

На будинках, де жили колишні перші керівники міста, встановлено меморіальні дошки. Іменем Тококочеєва назвало міський стадіон і вулицю в селищі Першотравневому. Про Лєсового видано книгу спогадів. 18 червня 2005 року, під час її презентації, тодішній міський голова Олександр Мазурчак пообіцяв, що до 80-річчя з дня народження Лєсового (тобто, до 13 березня 2006 року) одну з вулиць міста буде названо іменем його довголітнього партійного керівника. Відтоді двічі змінювалися мери, тож обіцянка одного з них, звісно, забулася.

Ветерани наполегливо прагнуть назвати іменем Лєсового мікрорайон Жовтневий. За словами Ніна Гаврилівни Лєсової, Олександру Миколайовичу дуже не сподобалася би ідея змінити назву мікрорайону, якому колись він сам підібрав таке високе революційне ім’я. Та й на скромність Олександра Миколайовича треба зважити. Так, його, згідно із заповітом, поховано не на почесній алеї міського кладовища, а серед простих людей (біля могили тещі). До речі, немає на почесній алеї і могили Тонкочеєва, бо, помираючи, просив: «Поховайте мене біля моєї Марії — дружини, з якою пліч-о-пліч пройшов усе життя».

Можливо, колись історики звернуться до архівів і детально дослідять розвиток Кам’янця із середини 1950-х до середини 1980-х років, коли його партійними очільниками послідовно були Григорій Тонкочеєв і Олександр Лєсовой, конкретно проаналізують їхній вплив на процеси, що відбувалися в місті, зримо та об’єктивно покажуть, в яких питаннях вони були патріотами міста, а в яких — гвинтиками комуністичної системи, і тим самим легендарним керівникам науково нададуть реальне забарвлення.

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Історія | Додав: OlegB (14.07.2013)
Переглядів: 596 | Коментарі: 1 | Теги: Історія, Тонкочеєв, Лєсовой, Будзей | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 1
1 KamPod   (15.07.2013 01:33)
Списки того що зробили ці люди вражають.
Цікаво що Лєсовой пять разів просився про відставку і лише на шостий його послухали, навіть в анекдотах слухають на третій раз ))

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz