Будзей О. Бородата історія з відчикриженою бородою - Історія - Знахідки О.Будзея - Каталог статей

Мешканці Сатанова аніскілечки не сумніваються, що 1711 року російський цар Петро I відвідав їхнє містечко. Про це розповідає ледь не кожна книжка чи стаття, присвячена історії цього поселення на березі Збруча.

Хоча є і винятки. Так, кандидат історичних наук Микола Петров (1952—2008) у статті «Сатанів XV—XVIII століть: заснування, соціально-економічний та історико-топографічний розвиток», опублікованій 2004 року у всеукраїнському науково-краєзнавчому збірнику «Хмельниччина: Дивокрай» і присвяченій 600-річчю містечка, обійшов увагою візит російського царя до Сатанова. Промовчав про нього і кандидат історичних наук Олександр Андрощук у статті «Сатанів» у дев’ятому томі «Енциклопедії історії України» (Київ, 2012).

Можливо, професійним історикам просто забракло документів, які би неспростовно підтвердили перебування Петра I в Сатанові. Справді, що кажуть джерела про цей рядовий епізод у житті російського монарха, який, очевидно, став значимим фактом у біографії невеличкого подільського містечка на березі Збруча, оскільки про нього постійно згадують і через 300 років?

На щастя, Петро I — настільна значима особа в російській історії, що документи, пов’язані з його життям, давно опубліковано з максимальною повнотою, тож, аби з’ясувати якийсь факт із його біографії, здебільшого не треба ковтати архівної пилюки, а досить заглянути до вже оприлюднених матеріалів. У даному разі це «Походный журнал 1711 года», опублікований 1854 року в Санкт-Петербурзі.

Але, щоб знати, що саме в цьому журналі шукати, поглянемо, як сучасні видання — паперові та електронні — висвітлюють перебування Петра I в Сатанові. Ось що пише краєзнавець Мирослав Мошак у книжці «Сатанівська здоровниця та подорож туристичними стежками Поділля» (Кам’янець-Подільський, 2008):

«Цікаво, що 1711 року, повертаючись додому після невдалого Прутського походу, Сатанів відвідав російський цар Петро I. Спочатку Петро I побував у Кам’янці-Подільському, де протягом двох днів детально ознайомлювався з міськими укріпленнями, а потім відправився до Сатанова, де зупинився у володаря Адама-Миколая Сенявського. До того ж є різні версії: одна засвідчує, що імператор зупинявся в замку під час відвідин, інша, а також місцеві перекази говорять про те, що він зупинявся в звичайній селянській хатині, покритій соломою. Тепер цієї хатинки вже немає, її розібрали на початку 60-х років XIX століття. І якщо цар мешкав у цій хатинці, то, мабуть, до його приїзду її внутрішній вигляд відповідно змінили. В одній із кімнат був навіть камін, що не властиво селянським хатам, а на ньому виднілися ініціали під графською короною, що належали Петру I та Адаму-Миколаю Сенявському. Цар гостював у володаря Сатанова Адама-Миколая Сенявського, відвідав замок, також ознайомився з іншими оборонними спорудами містечка, побував і в Сатанівському монастирі».

А ось що на сайті «Замки та храми України» занотувала кам’янчанка Ірина Пустиннікова про Троїцький монастир у Сатанівській Слобідці (нині це село входить до складу Сатанова):

«Про горіх на монастирському дворі розповідають легенду: начебто його чи то подарував, чи то власноруч посадив російський імператор (ймовірно, Петро І, він бував у Сатанові). Мовляв, зараз посидиш під цим старезним деревом — і матимеш душевний спокій. Знаєте, така ж порада підійде до будь-якої лавиці під будь-яким старим деревом.

А про Петра І і Сатанівську Слобідку є ще одна оповідка. Начебто, повертаючись з Прутського походу в 1711 році, цар заїхав до Сатанова. Після оглядин замку поїхав до монастиря. Тут на московського самодержця чекав проповідник-уніат Йосип Чижевський, який заготовив гарну проповідь, сподіваючись вразити гостей красномовством. Ну але ж російський гумор навіть в ті роки був російським гумором: під час проповіді царський блазень підкрався до Чижевського — і зрізав ножицями розкішну бороду ієромонаха. Нещасний священик так вразився несподіваному ганебному вчинку, що заплакав. Петро І блазня відсварив, а ченцю відсипав жменю монет».

Своєрідно потрактував цей епізод журналіст Дмитро Полюхович у статті «Повернення віри», опублікованій 30 серпня 2003 року в популярній газеті «День», що видається в Києві:

«Гостювали у монастирі гетьман Богдан Хмельницький та цар Петро I. З останнім тоді трапилася майже анекдотична історія. За кілька років до того монастирем заволодів уніатський орден св. Василія. Керівництво ордену вирішило скористатися нагодою, аби схилити до унії царя московитів. До Сатанова терміново відрядили ієромонаха Йосипа Чижевського — найкрасномовнішого орденського проповідника. Але василіани не врахували найважливішого — для російських царів основним питанням богослов’я було те, як Церква служить їх власним інтересам. Тим більше для Петра I, який не надто й шанував і власних, московських церковників. Проповідь Чижевського скінчилася тим, що імператорський блазень нахабно відрізав ієромонахові бороду. Цар відсипав ображеному ченцеві жменю золота, і на цьому спроба зблизити Захід та Схід закінчилася».

Як бачимо, і Мирослав Мошак, і Ірина Пустиннікова, розповідаючи про перебування російського царя в Сатанові та Сатанівській Слобідці, здебільшого оперують поняттями «місцевий переказ», «легенда», «оповідка», хоча не заперечують сам факт перебування Петра I в Сатанові. Тож, тим паче, цікаво відділити народний вимисел від реальних подій.

«Походный журнал 1711 года», виданий 1854 року, на основі архівних документів подає два записи подій, пов’язаних із поверненням російського царя з Прутського походу (очевидно, вони робилися різними людьми, що відслідковували події в житті Петра I). Ось фрагмент першого із журналів, що стосується подій на початку серпня (дати подано за тодішнім старим стилем):

«В 6 день изволил его величество прибыть в Каменец-Подольский (и при приезде с того города палили из пушек ядрами), где изволил кушать; и отшед 2 версты, в деревне изволил ночевать против 7-го дня.

Против 8-го дня ночевали в местечке Гусятине. И того ж дня поехали в путь; и пришли в село Настасово и тут ночевали против 9-го дня.

9-го дня прибыл Его Царское Величество в местечко Злочево».

У книзі також є «Походный журнал с 24 июля по 21 ноября 1711 года». Читаємо в ньому:

«В 6 день, с полудня, пошли в Каменец, и учинена стрельба с ядрами; ночевали у города в версте.

В 7 день кушал за три мили, в шатрах, у господина Хоментовского, воеводы Мазовецкого, и ехали еще три мили до местечка Гусятина.

В 8 день от Гусятина до деревни Настасовой 8 миль».

Зазначимо, що в цьому тексті під милею мається на увазі російська миля (це 7 верст, або 7,468 кілометра).

Як бачимо, принципових суперечностей між записами, зробленими різними людьми, немає. Хіба що вони по-різному оцінили відстань від Кам’янця до приміського села, де з 6 на 7 серпня ночував цар: у першому записі це дві версти, а в другому — верста. Цим не названим приміським селом був, очевидно, Довжок, в якому на початку XVIII століття влаштували резиденцію кам’янецького старости, призначену для прийому високих чужоземних гостей.

Як бачимо, ні в першому, ні в другому записах Сатанів не згадується. Єдиний шанс потрапити до нього Петро I мав 8 серпня, коли з містечка Гусятина їхав у Настасів — село, розташоване неподалік від Тернополя (за 18 кілометрів від нього). Якщо перевести 8 миль, здоланих царем від Гусятина до Настасева, у сучасні одиниці вимірювання відстаней, то це становитиме приблизно 60 кілометрів. Це якраз відповідає відстані напряму від Гусятина до Настасева. Щоб заглянути хоча би на мить у Сатанів (а не те що гостювати в його власника), Петро I мав би зробити добрячий гак і проїхати із Гусятина ще 20 зайвих кілометрів (майже три милі) на північ.

Маршрут від Гусятина (пункт А) до Настасева (пункт Б) на «Яндекс-карті»

Отже, і записи в журналах, і географія, і арифметика дають нам однозначний висновок: повертаючись із Прутського походу, російський цар у Сатанів не потрапив. Тож не дивно, що професійні історики Микола Петров і Олександр Андрощук у ґрунтовних публікаціях про Сатанів не згадують про візит сюди Петра I.

Звідки ж узялися відомості про перебування Петра I в Сатанові? 1882 року авторитетний український історик, професор Київського університету Володимир Антонович, розповідаючи в журналі «Киевская старина» про уніатський літопис Сатанівського монастиря, писав:

«В ігуменство Холодиського Сатанівський монастир відвідав Петро Великий. Повертаючись із Прутського походу, він гостював упродовж кількох днів у Сатанівському замку у його власника — великого коронного гетьмана Адама Сенявського. При відвідуванні монастиря царя зустрів вельми красномовною промовою ієромонах Йосип Чижевський. Мову його було перервано досить дивним чином: до оратора підкрався царський блазень і обрізав йому бороду. Петро гримнув на блазня і наказав винагородити ієромонаха за образу».

Сам літопис було опубліковано пізніше — в п’ятому випуску «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета» (Кам’янець-Подільський, 1890—1891). Там епізод із царем, блазнем і монахом (прізвище останнього подано не «Чижевський», а «Чежевський») викладено так:

«У тутешньому під скелею монастирі був проповідником Йосип Чежевський — людина великих обдарувань. Він привітав царя московського Петра Олексійовича, який був у Сатанові в коронного гетьмана Сенявського, проходячи з військом з-під Бендер у своє царство. Йому (Чежевському) царський блазень відрізав бороду для потіхи, внаслідок чого незадоволений цар звелів щедро винагородити ченця за образу».

Цей літопис вівся у 1770—1793 роках. Отже, запис про візит Петра I зроблено через 59 років після самого візиту. Уже вислів «проходячи з військом» насторожує. Насправді, як то випливає із записів у журналах, після провального Прутського походу та укладення невигідної для Росії вимушеної угоди з турками 39-річний російський цар Петро I на початку серпня 1711 року йшов не з військом, а відправився на лікування водами в Карлсбад. Його шлях пролягав через Поділля, яке тоді належало Польщі. Разом із Петром їхала його 27-річна дружина Катерина (майбутня імператриця Катерина I). Та й для чого православному цареві було відвідувати уніатський монастир?

Тож, як бачимо, запис у літописі Сатанівського монастиря не документальний, не зроблений того ж 1711 року, коли могла відбутися подія, тому ручатися за його достовірність важко, тим паче, що він явно суперечить документально зафіксованому маршруту царя в «Походном журнале 1711 года».

У книзі «Подолия», виданій 1891 року Помпеєм Батюшковим за матеріалами, які зібрали Микола Петров і Митрофан Городецький, можна побачити дві гравюри, на яких зображено скромну мазанку під соломою, в якій, за переказами, у Сатанові зупинявся цар, і пишний камін у цій мазанці. Ці ілюстрації Городецький запозичив з акварельного альбому «Замечательные места и предметы Подольской губернии, собранные генерал-майором Флиге, 1842 года».

Мазанка під соломою (нині не існує), в якій нібито зупинявся Петро I (а)

Камін (нині не існує) в будинку, в якому нібито зупинявся Петро I (б)

Звісно, подільський губернатор Карл Фліге зібрав цінну колекцію. Але зображення мазанки та каміна, які з його альбому вже півтора століття кочують розповідями про Сатанів, насправді нічого не підтверджують. Ось який цікавий приклад «народних приписувань» навела кандидат історичних наук Світлана Маркова в книжці «Сатанів: історія, міфи та легенди», виданій 2010 року в Хмельницькому:

«На території, де до революції стояв Сатанівський костел, зі сходу зберігся унікальний камінь-постамент. Місцеві мешканці стверджують, що це був пам’ятник, збудований на честь приїзду Петра I у Сатанів, і називають його Петрів камінь. Проте він не має відношення до Петра I».

Далі дослідниця посилається на працю священика Михайла Орловського «Історико-статистичний опис містечка Сатанова Проскурівського повіту Подільської губернії та розташованого поблизу нього Свято-Троїцького заштатного монастиря», опубліковану 1862 року в третьому номері «Подольских епархиальных ведомостей». У ній Михайло Якимович писав:

«Зі східного боку при Сатанівському костелі стоїть колона, увінчана нагорі (ймовірно, не відразу) статуєю Божої Матері, із зазначенням на ній 1555 року та латинським написом: «Culpae non pietatis opus» (пам’ятник злочину, але не благочестя). На цій же колоні внизу є на всіх чотирьох сторонах латинські напівстерті написи, які нині розібрати важко. Який злочин міг заслужити таке покарання? Хто був цей грішник або грішниця, що заслужили як би на вічні часи настільки докірливий пам’ятник, залишається і донині таємницею. Місцевий переказ і ксьондз Калинський про цю колону говорять таке: поміщик звабив дівицю знатного роду і не хотів одружитися з нею. Вона подала на нього скаргу польському уряду; присудили дати їй багате придане, а йому в покарання визначили поставити саме цю колону. Якщо так, то напис цієї колони «Culpae non pietatis opus» деяким чином виправдовує народний переказ».

Напівстертий напис на «Петровому камені»

Як бачимо, «Петрів камінь» з’явився ще за півтора століття до можливого візиту Петра I у Сатанів.

Документального підтвердження перебування Петра Першого в Сатанові та Сатанівському монастирі немає. Навпаки, аналіз документів переконує, що російський цар із Гусятина напряму поїхав на захід, а не зробив гак на північ, щоб побувати в Сатанові.

Не думаємо, що ця публікація розвінчає міф про перебування Петра I в містечку на Збручі. Міфи, яка правило, живуть довго, якщо не вічно. Тож ще не одне покоління екскурсантів вислухає цілком «правдиву» історію про те, як зухвалий царський блазень у Сатанівському монастирі відчикрижив шматок бороди в нещасного ченця.