Пн, 20.05.2019, 22:37
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Історія

Будзей О. Кармелюки з Ісаківців

Юрій Ківерчук 

Ця історія розпочалася в Києві наприкінці жовтня 1917 року. До більшовицького перевороту в Петрограді залишався ще якийсь тиждень… В Українському генеральному військовому комітеті, створеному в травні 1917 року на першому Всеукраїнському військовому з’їзді, щоб координувати український військовий рух, поширювати українізацію військових частин російської армії і флоту, доповідав 33-річний подоляк Юрій Ківерчук. За плечима в уродженця Цівківців Кам’янецького повіту (1967 року це село поглинув Голосків) було вже 11 років військової служби. Починав він рядовим 9-го гренадерського Сибірського полку. У його складі пішов на Першу світову війну. У липні 1915 року закінчив Оранієнбаумську школу прапорщиків.

ПЛАН КІВЕРЧУКА

Як зазначив Юрій Петрович, українізовані формації колишньої російської армії, маючи у своєму складі багато неукраїнського елементу, а часто-густо і чуже та вороже щодо України командування, дають мало користі. На думку доповідача, краще було б організовувати в прифронтовій смузі чисто національні частини, відтягуючи свідомі одиниці з розкладених полків російської армії, а самі ці полки якнайшвидше демобілізувати та відсилати додому. Так ступнево прийшли би до організації національних частин, здатних до збройної боротьби з напасниками.

На цій доповіді Ківерчука випадково був присутнім ще один подоляк — поручик Федь (на жаль, історія не зберегла його імені, знаємо тільки, що свого часу він навчався в Подільській духовній семінарії). Для Федя доповідь земляка була настільки переконлива, що в його уяві постали курені, полки, дивізії, корпуси і, зрештою, велика й боєздатна українська армія. Тому, коли поручика запитали, чи не мав би він охоти поїхати з отаманом Ківерчуком як його ад’ютант, то він дав згоду. За кілька годин вони одержали відповідні уповноваження, директиви та подалися до Кам’янця-Подільського.

В еміграції Юрій Ківерчук згадував: «По дорозі з Києва до Кам’янця ми уважно прислуховувалися до більшовицької пропаганди, неначе до якоїсь пошесті, що все руйнувала. За час, поки доїхали до місця призначення, ми з поручиком Федьом виробили докладний план своєї праці. Я вирішив приступити до формування військової частини».

ПОМІЧ СТЕПУРИ

Приїхавши до Кам’янця, Ківерчук спочатку зайшов до губерніального комісара Григорія Степури. Той одразу ж запросив Юрія Петровича до свого кабінету. Гість, пред’явивши відповідний наказ і коротко виклавши план своєї праці, попросив у Григорія Калістратовича допомоги. Передовсім була потрібна кімната в губерніальному комісаріаті та друкарська машинка.

Так з’явилася військова референтура при губерніальному комісаріаті. А наступного дня в місті висіли оголошення, які сповіщали про формування і українізацію військових частин. По докладнішу інформацію пропонувалося звертатися до старшини для військових справ при губерніальному комісаріаті.

Першим зголосився поручик Миколаєнко, ад’ютант генерала Петра Єрошевича — начальника 12-ої пішої дивізії. Як зазначав Ківерчук, це був патріот до мозку кісток. Він відразу включився до праці і як ад’ютант виконував дуже добре свої обов’язки щодо формування частини.

На початку зголошувалося більше старшин, ніж козаків. Правдивість анкети кожного кандидата перевірялася через надійних людей у частинах, звідки були заявники. При реєстрації кожного попереджували, що має бути готовим, бо може бути кожної хвилини покликаний. А в разі покликання мусить точно з’явитися на призначене місце, в призначений час, узявши із собою харчів на два дні, білизну, гвинтівку, набої та коня. Якщо хто не має свого коня, повинен його позичити — хоч у свого командира.

З ПІДЗАМЧА НА ІСАКІВЦІ

Одного ранку до Ківерчука прийшов поручик Миколаєнко. Щось із годину вони радилися. Потім разом відійшли і повернулися аж увечері та відбули на нараду з губерніальним комісаром. Виявилося, що конче потрібно відразу ж ужити рішучих заходів, бо розвідка донесла, що місцевий більшовицький революційний комітет хоче перебрати владу, а для підсилення викликає собі з ближчих до Кам’янця місць червоноармійські частини. Тож Ківерчук вирішив зі своїми людьми вибратися з Кам’янця і довершити організацію бойової підготовки частин у його околицях. «Як видно було з мапи, — писав Ківечук, — такою місцевістю виявилося село Ісаківці, яке лежало 15 верст на захід від Кам’янця. Горішня частина села дотикалася річки Збруч, що тут впадала до ріки Дністер, і тягнулося вниз по Дністрі в напрямі містечка Жванця».

Усім зареєстрованим воякам було дано наказ у повній готовності зібратися на Підзамчі. О шостій ранку 235 козаків (150 кінних і 85 піших) ждали на дальший наказ. Ківерчук звернувся до вояків: «Сьогодні ви вступили в ряди українського партизанського відділу імені Кармелюка, того великого сина землі подільської, який провадив нещадну боротьбу з ворогами України». Пролунало голосне «Слава!» Через 5 годин партизанський відділ імені Кармелюка входив із піснями в Ісаківці.

Юрій Ківерчук писав у спогадах: «З кожною годиною більшовики щораз більше опановували українські міста і села. Одного разу пізно увечері на одній з наших застав затримано валку цивільних людей. Повідомлено, що на чолі валки стоять губерніальний комісар, комісар повітовий, начальник повітової та міської поліції та інші урядовці, і що Кам’янець зайняли більшовики. Я звернувся до начальника штабу, поручика Федя, із жартом: «Накажіть відкрити браму фортеці для дорогих гостей». Губерніальна влада опинилася під захистом кармелюківців».

КІНЬ ДЛЯ ТРОЦЬКОГО

 Уродженець Ісаківців Олексій Козловський, який пізніше прилучився до загону, писав: «Коли я згадую про своє тимчасове перебування в партизанському загоні, який, незважаючи на свою початкову нечисленність кінного складу (а більше пішого), носив голосну назву «Кінно-гайдамацький курінь імені Кармелюка», то феєричні епізоди, учасником яких мені довелося бути, нині здаються фантастичними і просто неймовірними». Ось один із згаданих ним епізодів.

Ігор Троцький

Курінь не мав резервних коней. Тому новобранці мусіли самі постаратися про них, а доти як піхотинці несли вартову службу. Поповнювали кінний склад коштом ближчих до постою збільшовичених частин.

Одного разу розвідка донесла, що гарматний дивізіон, який перебував поблизу Хотина на бессарабському боці, має в стайнях пристойні, як на той час, коні. Група кармелюківців під командою сотника Ігоря Троцького відправилася пішки на лови. За вказівками розвідки відшукали стайні. Вартовий при вході спав. Увійшли і нашвидку стали шукати сідла та потиху виводити коней, а вже на більшому віддаленні сідати на них і від’їздити до Дністра. А сотник із вибором не поспішав. Він уважно обійшов усі стайні, вибрав собі найкращого коня, а тоді підійшов до сонного вартового і запитав, зрозуміло, російською мовою:
Товаришу, чий це кінь?
— Командира дивізіону, хіба ти не знаєш, — відповів той.
— А де сідло? — знову питає Троцький.

— А он там, направо в кутку.

Тоді сотник відшукав сідло, надів на коня, і коли вже надворі сидів верхи, то ще раз потурбував вартового: «Кланяйся командирові та скажи йому, що гайдамака Троцький випозичив собі його коня». Стьобнув нагаєм і, поки вартовий опам’ятався, уже був далеко.

ЗЛІЗАЙ З ВОЗІВ!

Постачання загону провадилося так само коштом ворога. Одного разу, вже присмерком, велика група кармелюківців на чолі з отаманом Ківерчуком засіла на шляху, що вів із Кам’янця до Жванця. Чекають… Нарешті чути гуркіт великих кованих воєнних возів. То наближається валка. Отаман спокійно виходить на шлях і звертається до першого воза з окликом: «Гей, постривайте!»

Валка спиняється. Тоді за сигналом, що його подав отаман, кармелюківці вискакують із засідки. Лунає команда: «Злізай з возів!» Візники злазять і здивовано питають, у чому річ? Отаман гостро наказує: «Не розмовляти! Ставай в один ряд!»

Візники бачать націлену на них з усіх боків зброю і розуміють, що тут не жарти, тож мовчки стають у ряд. Отаман наказав сотникові Троцькому та ще двом іншим доглянути за бранцями, а сам посадив на кожний віз кармелюківця і рушив до місця свого постою.

Сотник Троцький по від’їзді валки не поспішав за нею, а розважався по-своєму. Скомандувавши полоненим воякам «струнко», став вправляти з ними на шосе маршеві рухи, підраховуючи ногу — «раз, два, три» та лаючи їх останніми словами за те, що вони забули муштру. Нарешті, коли він побачив, що бранці маршують добре, подав команду: «Напрям на Кам’янець, не оглядайся, бо одержиш кулю! Кроком руш!» І знову підраховує: «раз, два, три!» Полонені слухняно наказ виконали, а сотник Троцький з товаришами наздогнав валку.

ПАРА З КАМ’ЯНЦЯ

Олексій Козловський

Якось Козловському припала нічна служба — перевірити ближчі до штабу вартові пости. В темряві до нього наблизилися троє козаків із застави, які вели двох людей. В одному з них Олексій пізнав ксьондза — декана католицького кафедрального костелу в Кам’янці, завжди елегантного прелата Шумана, другий був йому невідомий. Разом із ними і Козловський увійшов до помешкання штабу, цікавлячись, що буде далі.

Зазвичай, коли штаб відвідували чужі особи, біля дверей кімнати отамана стояли парні вартові, а чужинців змушували якусь годину чекати. З’ясувалося, що цю пару захопили, коли вони покрадьки пробиралися не битим шляхом, а бічними дорогами. На запитання «Хто вони й куди йдуть уночі?» вони не відповіли, тому їх затримали, а під час обшуку знайшли багато золотих речей і грошей. Затримані нервували, що було видно з їхніх рухів і блідих облич. Сотник Трьоцький підбадьорив їх словами:
— Не бійтеся, найбільше, що вам станеться, то це те, що ми вас повішаємо!
Нарешті вийшов начальник штабу Федь і наказав заарештованих увести до отамана. Ківерчук сидів за столом насуплений, а поруч з боку стола стояв Степура. Ксьондз Шуман, як тільки побачив губерніального комісара, кинувся до нього, схопив гарячково його руку обома своїми руками і белькотав:
— Пане комісаре, пане комісаре!
Сльози текли в нього по обличчю. Отаман здивовано дивився на цю сцену, а Степура, теж заскочений несподіваною зустріччю, старався патера Шумана заспокоїти.

Виявилося, що це делегація з Кам’янця. Супутник Шумана був власником маєтку з околиць Кам’янця. Вони оповіли, що більшовицька влада наклала на кам’янецьке міське населення контрибуцію — один мільйон рублів і погрожує, якщо вони не будуть до трьох днів внесені, то висадять у повітря сотні пудів вибухових речовин, складених для воєнних потреб у льохах міста. Далі ксьондз Шуман заявив, що міська громада, базуючись на тому, що в Кам’янці знають про те, що губерніальний комісар перебуває недалечко разом із військом, послала його просити порятунку.

Степура переглянувся з отаманом Ківерчуком, вони вийшли в сусідню кімнату, а потім за якийсь час повернулися, і отаман певним голосом сказав делегатам, що телеграфом повідомить міську владу Кам’янця, щоб контрибуції не платили, а більшовицьку владу, щоб вона до 24-х годин залишила місто, інакше всі вони будуть покарані на горло. Отаман додав, що завтра почнеться наступ і Кам’янець буде звільнено, а в ньому відновлено владу Української Народної Республіки.

Патер Шуман і його товариш у захопленні кинулися тиснути руки Степурі й отаманові. Коли вони трохи заспокоїлися, то ксьондз сказав урочистим голосом до Степури:
— Пане комісаре! Я знаю, що Ви провадите збірки старовини для історичного музею, що його заснували в Жванці. Я маю булаву з XVI—XVII століть, яку подарував один із польських королів українському гетьманові. Якщо операція буде щаслива і місто без ушкоджень позбавиться більшовиків, то цю булаву я подарую Вашому музею.
Степура з усміхом запитав:
— Слово гонору, пане ксьондзе?
Той підтвердив. Ніч кам’янецькі делегати провели в одній із кімнат, де на підлозі було настелено солому для спання, і з цікавістю приглядалися, як йде підготовка до рейду на Кам’янець. Вони частували вояків цигарками та навіть приспівували, коли хтось із кармелюківців затягував українську пісню.

БУЛАВА ВІД КСЬОНДЗА

Того ж таки вечора отаман Ківерчук покликав сотенних і разом із прибулим до штабу поручиком Миколаєнком обговорив план рейду. Після наради Миколаєнко відразу ж від’їхав до Кам’янця, щоб там провести належну підготовку.

Другого дня на світанку першими виступили піші сотні: перша, якою командував Козловський, і друга — сотника Сорокатого. Першому з них отаман наказав осадити Жванець, перервати телеграфне та телефонне сполучення Хотина з Кам’янцем, зайняти розташовану для охорони мосту через Дністер гарматну частину, а всіх її вояків негайно відпустити додому, перебравши під охорону кармелюківців міст і всі переправи.

Сотник Сорокатий мусів просуватися по шосе через Жванець, Гаврилівці та Янчинці (нині Колибаївка) до передміських околиць Кам’янця і на Довжку та Жабинцях забезпечити західні комунікаційні шляхи.

Козловський мав по закінченні своїх операцій у Жванці через кінного вістуна повідомити про це отамана, зачекати проїзду кінноти і простувати по шосе для підсилення сотника Сорокатого, а потім разом із ним обсадити центральну частину міста (пошту, телеграф, будівлю губерніального комісаріату, міліції, державного банку) і охороняти мости через Смотрич.

Отаманові Ківерчукові з двома сотнями кінноти припадало виконати вирішальне завдання: рейдом через Жванець, Гаврилівці, Острівчани, Цибулівку та Мукші Китайгородську й Боришковецьку (нині Жовтневе та Кам’янка) обійти місто з північного сходу, щоб захопити залізничний вокзал і прилеглі до нього військові склади, де, за відомостями кармелюківців, зберігалися дуже небезпечні вибухові речовини, і скерувати відступ здеморалізованих частин кам’янецької залоги в напрямі по шосе Дунаївці — Ярмолинці — Проскурів.

Як зазначив Олексій Козловський, «усі операції пощастило провести дуже успішно: ревком і червоноармійські частини не виявили поважного спротиву і як тільки затарахкотіли наші кулемети, то вони в паніці тікали на Проскурів, а місто без будь-яких ушкоджень перейшло в наші руки, а на міській башті в центрі міста замайорів жовто-блакитний прапор».

Видатну допомогу при обсадженні північно-західної частини міста подав поручик Миколаєнко, який у змові з іншими старшинами-українцями та вояками кам’янецької залоги (пізніше вони приєдналися до куреня) вдарили на збільшовичені частини, що відступали, і викликали велику паніку, бо склалося враження, що місто оточено з усіх боків. Тому втікачам не вдалося з міста майже нічого вивезти чи організувати спротив.

Ще таки перед полуднем на авто прибув до Кам’янця губерніальний комісар Степура і став урядувати в своєму показному, але досить спустошеному від непрошених гостей палаці, а населення міста радісно висипало на вулиці, обмінюючись новинами.

Кіннота переслідувала збільшовичені частини, що в паніці відступали, не даючи їм змоги опам’ятатися. В сутичці біля Дунаєвців отамана Ківерчука поранено, з його призначення командування куренем перейняв поручик Миколаєнко, а коли в одному з боїв його було поранено і він помер, то отаманом став сотник Троцький. Піші частини залишилися в казармах Кам’янця і склали міську залогу, увесь час поповнюючи свій склад добровольцями.

Ксьондз Шуман виконав обіцянку. Одного дня він прийшов на побачення з губерніальним комісаром, маючи в руках фіалкового кольору шовковий мішечок, з якого витяг і передав Степурі гарної роботи з візерунками срібну булаву вагою понад 7 фунтів.

ПОЧЕСНИЙ ДОДАТОК

На бажання Григорія Степури, Олексій Козловський перейшов у його розпорядження для організації особистої охорони комісара, а заразом став зв’язковим між військовою та цивільною владою. Ці обов’язки він виконував аж до гетьманського перевороту в квітні 1918 року.

Як тільки відновилося залізничне сполучення з Києвом, Степура відбув у справах служби до столиці. Повернувшись, Григорій Калістратович розповів, що домовився з військовим міністром Олександром Жуковським (теж подоляком і його товаришем по Подільській духовній семінарії), аби основоположникам Кармелюківського куреня було за бойові заслуги долучено до їхніх прізвищ додаток «Кармелюк», і що голова Центральної Ради Михайло Грушевський теж на таке відзначення дав згоду.
— Отже, пане сотнику, — сміючись, сказав Степура, — віднині Ви вже прозиваєтеся Козловський-Кармелюк.
Старшини куреня Володимир Ридченко, Ігор Троцький і Павло Гарячий, 1919 рік


P.S. Ще одна версія розвитку подій наприкінці лютого 1918 року в місті над Смотричем: Аскери в Кам’янці-Подільському.

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Історія | Додав: OlegB (15.10.2013)
Переглядів: 468 | Коментарі: 4 | Теги: УНР, Цівківці, Будзей, Ківерчук, Козловський, Ісаківці, Кармалюк, Степура, Єрошевич, Троцький | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 4
1 KamPod   (15.10.2013 20:17)
Цікаві були часи, аж не віриться... Важко це якось усе для мене сприймалось, бо видно тому що я цей період історії прохлопав у технікумі а в школі це ще не вчилось. Але картина вимальовується не безхмарна. По описаних подіях Троцький був ще той жартівник і розбишака, любив познущатись над несвоїми, навіть якщо і не військовими. Щось нагадало буремні 90-ті

2 KamPod   (15.10.2013 20:17)
Довго не міг зрозуміти що то за партизанський відділ ім.Кармалюка і за кого він воював grin . Точно зрозуміло що проти більшовиків, а значить... ловлю себе на думці що і досі не зрозумів за кого, адже ніби то починалось все до революції за імперії, а ще ніби то там лунало про УНР???

3 OlegB   (15.10.2013 21:24)
Можливо, деяку ясність у хронологію подій тих років (зокрема, в Кам'янці-Подільському) внесе стаття "Тривладдя, двовладдя та 11 поворотів" (http://h.ua/story/381677/). А, можливо, ще більше заплутає...

4 KamPod   (16.10.2013 22:09)
Так, дякую. Стаття внесла розуміння тої ситуації, тим більше що прямий звязок з згаданим тут Степурою є, тому і можна ці факти пов'язати.

Розмістив публікацію у нас на сайті ТУТ

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz