Чт, 19.05.2022, 18:33
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Історія

Будзей О. Аскери в Кам’янці-Подільському

Князь Ігор Комнен-Палеолог

У статті «Кармелюки з Ісаківців» ми розповіли, як наприкінці лютого 1918 року курінь імені Кармелюка, що базувався в Ісаківцях, очистив Кам’янець-Подільський від більшовиків і відновив у місті владу Української Народної Республіки. Розповідь опиралася на спогади отамана куреня Юрія Ківерчука та сотника цього куреня Олексія Козловського, опубліковані 1964 року в Торонто в десятому випуску збірника «За державність». Через два роки в одинадцятому випуску цього збірника з’явилася ще одна версія розвитку подій наприкінці лютого 1918 року в місті над Смотричем. Князь Ігор Комнен-Палеолог свої спогади так і назвав: «Звільнення Кам’янця-Подільського від більшовиків у 1918 році». 2013 року у двох номерах поспіль (22 лютого та 1 березня) ці спогади передрукувала газета «Кримська світлиця».

ІЗ КРИМУ ДО КАМ’ЯНЦЯ

На початку 1918 року Ігор Комнен-Палеолог воював у Криму. Але 13 січня більшовики під проводом севастопольських матросів заволоділи Сімферополем. «Я був начальником розвідувального й контррозвідувального відділу штабу Кримського війська і брав участь в останніх перестрілках з більшовиками, — писав у спогадах князь. — Хоч я був одягнений у цивільне, проте мене пізнали фабричні збільшовичені робітники на вулиці. З великими труднощами пощастило мені врятуватися від озвірілої юрби... Вісім діб я переховувався в Сімферополі в одного німця-колоніста. Пізніше з підробленими документами, що їх для мене роздобув інший німець-колоніст, я як хворий демобілізований вояк їхав до рідних на Урал. А приїхав я не на Урал, а до Києва, де стояла моя частина — 30-й Український окремий польовий важкої артилерії дивізіон».

У Києві Комнен-Палеолог 24—26 січня брав участь у вуличних боях на стороні українського війська, що чинило відчайдушний спротив більшовикам. Коли ж червоні зайняли Київ, друзі-грузини роздобули для князя фальшиві грузинські документи. «Однак, — зазначив Комнен-Палеолог, — незабаром стало небезпечно далі залишатися в Києві, де жили мої мама й бабця, бо озброєні банди більшовиків стали ходити по помешканнях й арештовувати офіцерів, що переховувалися… З дозволу командира дивізіону полковника Савінського я виїхав до Кам’янця-Подільського».

У КАМ’ЯНЦІ

Князь так охарактеризував місто, в яке прибув: «Кам’янець-Подільський був переповнений більшовицьким військом. То були залишки III Кавказького корпусу. Вояки були зовсім деморалізовані. Штаб корпусу містився в дворянському зібранні. У цьому будинку перед тим тимчасово замешкав Керенський».

Двоповерховий будинок дворянського зібрання, який згадує князь, зберігся. Його сучасна адреса — Огієнка, 49. Нині тут на першому поверсі розмістився салон весільних суконь. Щодо Олександра Керенського, то він перебував у місті в травні 1917 року. Як військовий і морський міністр він брав участь у роботі першого з’їзду представників Південно-Західного фронту.
Огієнка, 49. Тут був штаб III Кавказького корпусу («Яндекс-карти»)

Єдиною більш-менш боєздатною частиною, що тоді дислокувалася в місті, князь назвав 3-й мусульманський батальйон 205-го Шемахінського полку. Цей батальйон мав три роти, 400 багнетів при 16 скорострілах і складався з уфимських і казанських татар. Вони мали їхати на батьківщину, але, оскільки там панували більшовики, затрималися в Кам’янці. «Старшини не були татари. Декотрі з них були українці. Усі вони були заарештовані й замкнуті десь у темному льоху», — занотував Комнен-Палеолог.

Далі князь зазначив: «Татари в основному були проти більшовиків із мотивів національних і релігійних, але більшовицька отрута розкладу торкнулася і їх. Вони робили кожний, що хотів. До казарми, що містилася в єпархіальній жіночій школі на передмістю за дворянським зібранням, вони приходили, щоб добре попоїсти та виспатись».

Будинок казарми теж зберігся. Сучасна його адреса — Гагаріна, 47. Це один з корпусів Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, де нині навчаються майбутні художники та музиканти. Зауважимо також, що центром Кам’янця тоді було Старе місто, а Новий план розглядався як кам’янецьке передмістя.
Гагаріна, 47. Тут були казарми 3-го мусульманського батальйону («Яндекс-карти»)

Усіма справами в мусульманському батальйоні керувала рада солдатських депутатів. Однак великий вплив мав і батальйонний мулла Садиков, «простий, малоосвічений вояк, але глибоко порядний», як охарактеризував його князь. Ще одна важлива риса мулли: він ненавидів більшовиків.

«У Кам’янці мене переховував доктор Борхан Еддін Какушкін, — писав у спогадах Ігор Комнен-Палеолог, — старший лікар і начальник розміщеного недалеко від татарської казарми 2-го шпиталю Всеросійського земського союзу. Він записав мене хворим до свого шпиталю, де я перед тим уже був на лікуванні, й примістив мене у своєму помешканні. Тим-то мені не довелося зголошуватися у радянського коменданта міста, який, безумовно, мене затримав би. Доктор Какушкін був магометанин, і його часто відвідував мулла Садиков».

НОВИЙ КОМАНДИР

Вирішальні події розгорнулися 15/28 лютого (цю дату князь навів за двома стилями — старим і новим). Цього дня до Какушкіна та його постояльця удосвіта прийшов мулла. Він повідомив, що українське й австрійське військо наближається до Кам’янця, тому більшовики вже частково втікають, а частково готуються до оборони. Їхні емісари прибули до батальйону й погрозами хочуть змусити батальйон виступити на їхній стороні, але мулла не хотів прийняти цієї пропозиції. Комнен-Палеолог зі свого боку пообіцяв зробити все, що могло б від нього залежати.

Коли вийшов мулла, князь, доктор і старий кавалерист — обозний унтер-офіцер, озброївшись револьверами, пішли до канцелярії батальйону, що містилася в маленькій хаті, недалеко від казарми.

Ось як описав князь подальший хід подій: «Вартовий нас перепустив. Біля самої канцелярії два сотенні командири-росіяни, поручик і підпоручик, різали дрова. Від інших вояків вони відрізнялися білими пов’язками на лівих рукавах із написом «Командир роти». Коли них став мулла. Я коротко оповів їм, як обстоять військові справи, й додав, що приймаю команду над батальйоном. Обидва старшини погодились мене підтримати й пішли по свої револьвери. А я в супроводі Какушкіна, мулли й обозного зайшли до канцелярії, де сидів командир батальйону, звичайний вояк-татарин, із двома більшовицькими емісарами, навів на них пістоля, оголосив їх арештованими й наказав зв’язати їх. У той момент підійшли старшини, що різали дрова, а мулла привів кілька йому вірних вояків-татар. Їм видали зброю і під командою поручика наказали зняти вартових і захопити цейхгауз». Для довідки: цейхгауз — це військовий склад зброї та обмундирування.

Пізніше було зібрано батальйон. Комнен-Палеолог оголосив, що більшовицькі закони віднині втратили силу, а він приймає команду батальйону, який виходить зі складу Шемахінського полку. Рада солдатських депутатів розпускається. Мулла переклав слова князя татарською мовою і пояснив воякам, що в їхніх інтересах підкоритися новому командирові, бо тільки тоді вони зможуть повернутися до свого краю. Мулла запевнив князя у вірності татар, і той дав наказ видати їм зброю. Потім Комнен-Палеолог у супроводі Какушкіна, мулли й обох старшин відвідав старшин, які були під арештом і сиділи в темному підвалі шкільного будинку. Коли Комнен-Палеолог оголосив, що вони всі вільні, деякі з них не хотіли виходити з підвалу, бо думали, що їх прийшли розстрілювати, а не звільняти.

ОПЕРАЦІЯ

Далі, згідно з описом князя, він з однією сотнею татар рушив «до мосту, що сполучав передмістя із центром Кам’янця». Зрозуміло, що це був Новопланівський міст. Його довелося атакувати після сильної стрілянини, більшовики чинили сильний опір, бо через міст була єдина дорога для відступу й рятунку. У підсумку бою татари зайняли міст, втративши вбитими 12 вояків, ще 21 було поранено.

Друга сотня під командою Какушкіна пішла в обхід, щоб зайняти переправу через Смотрич, аби і там перерізати дорогу до відступу більшовиків. Очевидно, що цей обхід було здійснено через Польські фільварки, а переправа була біля Польської брами. Під прикриттям сильного скорострільного вогню татарам пощастило зайняти переправу й закріпити свої позиції на березі з боку Старого міста. Тут татари мали трьох убитими і вісім раненими.

У казармі під командою мулли залишилися дві чоти як резерв, ще дві чоти князь відіслав на залізничний вокзал під командою обозного як підмогу старшинам-росіянам, які, не порозумівшись із князем, підняли повстання й вели бій із більшовиками з допомогою гарматного обстрілу. Заарештованого командира батальйону, більшовика, Комнен-Палеолог під сильною охороною тримав при собі як заручника.

Завершальну стадію операції князь описав так: «Оволодівши обома підступами, що вели до центру міста, я стягнув до мосту решту татар, крім тих, що несли сторожову службу в казармі, і комбінованим ударом із двох боків, тобто зі сторони мосту й переправи, увірвався до центру міста й після завзятого бою заволодів ним. У цьому бою на стороні татар було вбитими 16 чоловік і пораненими 7. Діялось це об 11-й годині перед полуднем. Штаб свій я примістив в губерніальній управі. Об 11.30 цілу операцію було остаточно закінчено». Губерніальна управа, цілком імовірно, містилася в колишньому палаці губернатора (нині будинок пожежної частини — Вірменський ринок, 10). Загальні втрати татар — 31 убитий, 36 поранених.

ЗУСТРІЧ ЗІ СТЕПУРОЮ

Подальший хід подій князь описав так: «Покінчивши з більшовиками, зразу в супроводі доктора Какушкіна і старшого обозного, маючи при собі заложника (командира батальйону), я поїхав на зустріч українському й австро-угорському військові, що наближалися до міста, а командування батальйоном тимчасово доручив поручикові під доглядом мулли. До шпиталю ми пройшли пішки, а далі рухалися верхи польовими дорогами через річку й пролісками. Їхали обережно, бо кругом вешталися банди озброєних більшовиків».

Недалеко від Янчинців (нині Колибаївка) Комнен-Палеолог побачив велику колону війська: «Я зразу наказав обозному прикріпити білий прапор до деревця, взятого для цього із собою, а трубачеві грати «сигнал», і чвалом рушили у напрямку того війська. Зауваживши нас із білим прапором, колона зупинилася. Спереду були відділи австро-угорської піхоти як авангард. За ними на досить великій відстані в голові колони на білому коні рослий козак тримав великий розгорнений жовто-блакитний український прапор, який лопотів від вітру. За прапороносцем недалеко їхав верхи подільський губерніальний комісар Степура, а ліворуч від нього — командувач австро-угорського війська генерал Кек. Перший мав у своєму розпорядженні 40 козаків, а другий бригаду піхоти, зокрема 19-й стрілецький полк під командою полковника Павлика… До нас під’їхав ад’ютант генерала і запитав, чого ми хочемо. Я пояснив, чого ми приїхали, і просив дозволити нам поговорити з командувачами. Нам дозволили. Після привітання з обома командувачами я звернувся до пана Степури російською мовою. Я заявив, що прибув як парламентар від татарського батальйону, щоб запевнити у повній лояльності батальйону, і що він готовий виконувати всі розпорядження законної української влади, а місто Кам’янець-Подільський, що його я відбив від більшовиків, передаю їм. Ті самі слова я переказав по-німецькому генералові».

Степура, уважно вислухавши князя, сказав, що він високо цінить його заслуги й від імені уряду УНР дякує йому, підкреслив, що ніколи не забуде його заслуг. Так само й генерал був дуже приязний і сказав, що Комнен-Палеолог зі своїми старшинами може мати зброю при собі, але в місті її потрібно здати під охорону його вартових. На це князь негайно без жодних заперечень погодився. У спогадав він писав: «Усю зброю батальйону було здано до нашого цейхгаузу, а охороняли його наші таки вартові. Пізніше я передав заручника ад’ютантові генерала. Я в супроводі доктора Какушкінка і свого джури їхав у голові колони вряд з обома командирами, і в такому порядку повз турецьку фортецю вступили до міста».

МІН-БАША

Як у самому Кам’янці, так і на його околицях залишалися озброєні більшовицькі відділи, які не встигли відступити. Їх обеззброювали й розформовували. Через три дні мусульманському батальйону повернули зброю, а 7 березня долучили до гарнізону міста тимчасово виконувати вартову службу в складі військ УНР. Комнен-Палеолог як командир батальйону прийняв татарську назву мін-баші, що означало начальник тисячі, а вояків перейменували в аскерів. Батальйон став називатися «окремий Кам’янець-Подільський мусульманський табір».

Як згадував князь, «українська влада тоді не мала такого великого гарнізону, щоб охороняти все державне майно, тим-то моя частина дала велику допомогу в цьому, тим більше, що аскери, як виявилося, були непідкупні й вірні та чесно виконували обов’язки. Це й було зазначено в посвідці, що її видав мені подільський губерніальний комісар 2 квітня 1918 року за числом 2444, де підкреслено, що моя заслуга полягала саме в тому, що з приходом української влади до Кам’янця я дав до її розпорядження цілком сформований батальйон і працював із владою в тісному контакті, і що батальйон під моєю командою був сильною і надійною військовою частиною».

ЗМОВА

Стосунки князя з мусульманами були не такими вже й простими. У спогадах він повідав: «Коли батальйонові повернули зброю, я дав наказ виходити о 6-й годині ранку на муштру. Це багатьом татарам не сподобалося. Вони призвичаїлися під час більшовицького панування нічого не робити і стали рішуче агітувати проти мене. 6 березня вранці прийшов до мене мулла й попередив, що проти мене є змовники, які мають намір мене забити, як тільки я ще прийду до казарми. Щоб виконати свій план, змовники залишили при собі гранати й бойові набої після вчорашніх вправ».

Почувши таку новину, Комнен-Палеолог наказав муллі зараз ще зібрати вільних від служби аскерів, вишикувати й чекати на нього в актовій залі: «Коли мулла вийшов, я із шаблею, але без револьвера, нікому нічого не сказавши, пішов до казарми. Коли я входив до неї, вартовий здивовано подивився на мене, а я спустив шаблю ще нижче, щоб волочилася по кам’яній підлозі, гуркотіла і дала всім знати, що я йду. Прийшов я до актової зали, де були вишикувані аскери. Перед фронтом поруч зі мною, як завжди, став мулла, без зброї, а переді мною ліворуч і праворуч від мене стояли два старшини з револьверами напоготові. Звернувшись до вишикуваних аскерів із короткою промовою, я оголосив, що мені відомий намір деяких аскерів убити мене, а тому я змушений був про цю змову повідомити місцеву військову владу. Казарму вже оточило кругом австрійське військо, і якщо я упродовж 10 хвилин не вийду звідси живим, то цілий табір буде роззброєно та вивезено, тільки не на батьківщину, а на італійський фронт копати окопи. А цього татари дуже боялися. Мулла мої слова переклав по-татарському. Після цієї моєї заяви я наказав видати мені змовників так скоро, поки я долічу до п’яти. Не встиг я дорахувати до п’ятьох, як аскери виказали змовників і вивели перед мене. Я, не сказавши до них жодного слова, наказав зв’язати й передати комендантові міста. Після моєї команди «розійдись» я вийшов із казарми».

КОШТОВНОСТІ

Князь завершив спогади такою розповіддю: «Тижнів через три, як у місті закріпилася українська влада, мулла розказав мені, що йому відомо, командир Шемахінського полку таємно наказав в одному з ближніх хлівів закопати кілька скринь із коштовностями. Я наказав скрині викопати. Шість аскерів ледве несли кожну скриню. У двох скринях були військові бойові ордени, які, як відомо, були золоті. Були там Георгіївські хрести та срібні медалі. Скрині ці під охороною перевіз я до Києва та здав у розпорядження української влади. Татарський батальйон пізніше був перевезений на схід, де брав участь в операціях проти більшовиків».

P. S. Третя версія та висновки історика: Хто ж звільнив Кам’янець від більшовиків?.

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Історія | Додав: OlegB (17.10.2013)
Переглядів: 752 | Коментарі: 2 | Теги: УНР, Комнен-Палеолог, татари, Степура, Будзей | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
1 KamPod   (17.10.2013 19:38) [Материал]
Так, справді інша сторона... так би мовити зсередини. А з боку наступаючої Кармелюковської військової сили про цих вояків навіть не згадують, хоча з цієї публікації видно, що фактично татари під командуванням Комнена-Палеолога звільнили місто і передали Степурі.
Цікаво цю лінію порівняти з тим:
Цитата
Як зазначив Олексій Козловський, «усі операції пощастило провести дуже успішно: ревком і червоноармійські частини не виявили поважного спротиву і як тільки затарахкотіли наші кулемети, то вони в паніці тікали на Проскурів, а місто без будь-яких ушкоджень перейшло в наші руки, а на міській башті в центрі міста замайорів жовто-блакитний прапор».

Видатну допомогу при обсадженні північно-західної частини міста подав поручик Миколаєнко, який у змові з іншими старшинами-українцями та вояками кам’янецької залоги (пізніше вони приєдналися до куреня) вдарили на збільшовичені частини, що відступали, і викликали велику паніку, бо склалося враження, що місто оточено з усіх боків. Тому втікачам не вдалося з міста майже нічого вивезти чи організувати спротив.

Ще таки перед полуднем на авто прибув до Кам’янця губерніальний комісар Степура і став урядувати в своєму показному, але досить спустошеному від непрошених гостей палаці, а населення міста радісно висипало на вулиці, обмінюючись новинами.

2 KamPod   (17.10.2013 19:43) [Материал]
Різниця на лице - у першій версії затарахкотіли кармелюковські кулемети і більшовики побігли... якось аж занадто гладко все відбулось у попередній версії :)
Думаю події у цій статті дійсно мали місце і є чудовим доповненням до загальної картини того що відбулось

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Паради 1 травня - 

Користувач на фейсбуці KamKam поділився

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2022Create a free website with uCoz