Пт, 29.03.2024, 03:47
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Історія

Будзей О. Хто ж звільнив Кам’янець від більшовиків?

Генерал Петро Єрошевич, 1918 рік

У двох попередніх статтях — «Кармелюки з Ісаківців» і «Аскери в Кам’янці-Подільському» — ми подали дві версії того, як наприкінці лютого 1918 року в Кам’янці-Подільському було відновлено владу Української Народної Республіки після недовгого панування в місті більшовиків. Згідно з першою версією, це зробив курінь імені Кармелюка, який базувався в Ісаківцях. Ця версія опиралася на спогади отамана куреня Юрія Ківерчука та сотника цього куреня Олексія Козловського, опубліковані 1964 року в Торонто в X випуску збірника «За державність». Через два роки в XI випуску цього збірника з’явилася ще одна версія розвитку подій наприкінці лютого 1918 року в місті над Смотричем. Князь Ігор Комнен-Палеолог стверджував, що саме він при допомозі очоленого ним 3-го мусульманського батальйону провів операцію з очистки міста від більшовиків. Тепер ми звернемося до ще одного свідка тих подій. Це генерал-поручик Армії УНР Петро Єрошевич, який опублікував спогади «З боротьби українського народу за свою незалежність» у VIII випуску збірника «За державність», що побачив світ 1938 року у Варшаві.


ЩОДНЯ РОБИВСЯ ДУЖЧИМ

У середині літа 1917 року 12-а піхотна дивізія, якою командував генерал-майор Петро Єрошевич, стояла в Румунії під Чернівцями, за 8—12 кілометрів від цього міста, прикриваючи правим крилом Новоселицю. Революція та розклад російської армії мало зачепили цю дивізію, що мала до 70 відсотків українців. Це були старі полки з твердими традиціями та добрим складом старшин. Наприкінці вересня Єрошевича призначили командиром 11-го армійського корпусу, до якого, крім 12-ої, входили 32-а та 159-а дивізії. У спогадах Петро Костянтинович зазначив: «Одначе стан 32-ої дивізії, а особливо 159-ої, був недобрий, тому хоч я і прийняв командування 11-им корпусом, але 12-ої дивізії не здав і опирався на неї як на міцну ще силу».

На початку грудня 1917 року Єрошевич українізував 12-у дивізію: «Старі знамена сховано, — писав він, — а жовто-блакитні прапори розгорнулися над полками. Москалів і поляків забезпечено всім потрібним і відправлено додому».

Щодо двох інших дивізій корпусу, то 159-у штаб армії взяв до резерву, а 32-а українізації не піддавалася, бо, як зазначив Єрошевич, «хоча її склад був наполовину український, але туди вже влізли більшовицькі агітатори та перешкодили українізації». Тож командир корпусу просто розіслав наказ, щоб усі українці 11-го корпусу прибули до 12-ої дивізії. «На другий же день, — писав комкор Єрошевич у спогадах, — до мене стали прибувати звідусюди піхота й кулеметники, з кіньми, двоколками та набоями, і не тільки з 11-го корпусу, а й з інших корпусів армії. Я зробився міцним і щодня зростав. Цьому почасти сприяло те, що я був дуже багатий на харчі й одяг, завдяки здібному інтендантові, хоч і звичайному урядовцеві, Павличенкові».

Далі Єрошевич повідав таке: «Виходячи із загальної ситуації, стояти на фронті не було пощо. Із Кам’янця прийшло прохання від населення, щоб до міста прибули українські частини. Полки 12-ої дивізії були з Поділля, тому в середині лютого 1918 року, передавши позицію румунській жандармерії, я вирушив тилами фронтових військ на Хотин, Кам’янець. Війська, які стояли на фронті та мітингували, зачувши про наш рух, заголосили, що «українці зайшли їм у тил» і спішно стали розбігатися, а деякі українці з них прилучилися до нас. Я щодня робився дужчим. Цьому ще трохи сприяли повні похідні кухні з одним фунтом м’яса вдень на людину. У Хотині були вже правдиві більшовики, які намагалися нас затримати, але наш авангард одразу ж їх розігнав».

ІЗ МУЗИКОЮ НА МІСТ

А тим часом із Кам’янця стали надходити вісті, що тутешній 3-й Кавказький корпус (трохи збільшовичений) ухвалив не пускати в місто 12-у дивізію. Єрошевич зазначив: «Це вже було погано. Якось ні в кого не піднімалася рука починати громадянську війну. Але нічого не вдієш. Написав я наказ, що Кам’янець — це наше місто, а Кавказький корпус може собі їхати на Кавказ — перечити йому не буду. Якщо ж Кавказький корпус нас не пускатиме, то доведеться нам Кам’янець узяти з бою. Ми ще не знали, що до Кам’янця насунувся і 12-й корпус, уже цілком збільшовичений».

Останній перехід 12-а дивізія зробила надто великий, тож її підхід до міста з боку Підзамча був для Кавказького та 12-го армійського корпусів певною несподіванкою. Уранці авангард 12-ої дивізії підійшов до Замкового мосту. Його займала застава, а за мостом, на високому мурі Вірменського бастіону, стояли кулемети та резерв.
Замковий міст, за ним Міська брама, а вище над нею — Вірменський бастіон

Ось як описав подальші події Єрошевич: «Наш авангард зупинився — його не пускали. Головні сили підійшли до авангарду. Хитатись було не можна — прийшов час начальникові давати власний приклад. Викликав я наперед ударний курінь і музику. Оркестр заграв марш, я в кар’єр кинувся на міст, за мною конвой і ударний курінь. Заставу було знято, а резерв дав кілька пострілів із кулемета і втік. З українськими прапорами й музикою українська дивізія вперше вступила в своє українське місто. Частини Кавказького та 12-го армійських корпусів, що були в місті, перелякалися та поховалися по казармах. Ми зайняли семінарію як цитадель. Це був великий дім, який мав парк, оточений муром, — і розмістили частини по місту навколо семінарії».

БЕЗ ЗВ’ЯЗКУ З КИЄВОМ

У Кам’янці було два штаби корпусів: один — Кавказького, на чолі з генерал-лейтенантом князем Олександром Ерістовим, і другий — 12-й на чолі, як зазначив Єрошевич, «з якимось молодим «виборним» недоучкою».

Генерал-лейтенант Олександр Ерістов

Князь Ерістов пропонував Єрошевичу зайняти якусь ділянку позицій. Той відхилив цю пропозицію, сказавши, що приступає до демобілізації. Незабаром до Єрошевича увійшов «маленький рудий, навіть безвусий молодий старшина» і представився: «Комкор дванадцятого». А далі відбувся короткий діалог між гостем і Єрошевичем. Гість запитав:
— Чого ви сюди прийшли?
— Прийшов демобілізуватися.
— Навіщо ви зайняли цю цитадель-семінарію?
— Це мені вигідно.
— Я вам пропоную залишити Кам’янець.
— А я вам пропоную: ідіть до біса! — закричав роздратований Єрошевич і випер непроханого гостя.
Далі Петро Костянтинович зазначив у спогадах: «Не описуватиму дрібних подій, суперечок і збройних демонстрацій тієї бригади 12-го корпусу, що стояла в Кам’янці (всього 2 полки; решта стояла навколо Кам’янця). Днів через 3—4 стало ясно, що з цими полками треба покінчити. Але вони довідалися про мої заходи і прислали делегацію з проханням не починати внутрішньої війни: вони сидітимуть тихо й незабаром вийдуть. Справді, вони до часу притихли».

Тим часом Єрошевич із дивізією опинився в обставинах тяжких. Зв’язку з Українською Центральною Радою не було. Тилові апарати — харчовий і грошовий — припинили свої функції. «Крім Господа Бога, наді мною нікого не було, — писав генерал. — Треба було діяти залежно від обставин, із власного розуміння».

Центральна Рада, ухваливши 22 січня 1918 року IV універсал про самостійність України, не подбала про техніку його виконання щодо війська. До того ж уже через кілька днів по оголошенні цього універсалу Центральній Раді разом з урядом довелося спішно під натиском більшовиків покинути Київ. В універсалі було зазначено: «Одночасно з тим, коли армія буде демобілізуватися, поручаємо розпускати солдатів, а після затвердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести народну міліцію, щоб наше військо служило обороні робочого люду, а не забаганкам панівних верств».

Єрошевич зазначив, що цей припис щодо війська «руйнував фундамент державності — постійну регулярну армію. Якщо приписано було б українізовані частини не демобілізувати, а попереносити їх у призначені місцевості на території держави, то була б і держава. Захоплені соціалізмом тодішні керівники були цілком поза реальним життям».

Відпустивши призовників старших років дивізії і корпусу, Єрошевич затримав останній призов і охочих. Частину козаків із добровольців із старшинами він відправив у розпорядження Української Центральної Ради. Щодо майна, то Єрошевич «коней з аукціону не випродував, бо тоді б вони всі опинилися в Австрії, а роздав найбіднішим козакам із демобілізованих. Також роздав і дефектові вози. Таким чином народне майно пішло в середину України».
Будинок Подільської семінарії — цитадель 12-ої дивізії

Події кінця лютого Петро Костянтинович описав так: «Підходили австрійці. 12-й корпус став відходити. Я йому заборонив вступати в мій район Кам’янця, але він усе ж уліз. Довелося його пошарпати з кровопусканням, що дуже вдало зробив теперішній підполковник Силін (молодший)». Очевидно, мається на увазі Анатолій Юрійович Силін (народився 30 березня 1891 року в Старокостянтинові) — молодший брат полковника Армії УНР Анатолія Силіна. Від 1917 року Володимир був командиром українізованого Штурмового батальйону 12-ї піхотної дивізії.

Розповідь про цей кам’янецький період у своєму житті Єрошевич закінчив так: «Перечистили зброю, вози та інше військове майно. Усе це було звезено на переховання до складів. Демобілізацію проведено досить пристойно. А грошей не було… Ні наказів, ні директив. Я виїхав до Києва…»

ПІДСУМОК ІСТОРИКА

Історик Ярослав Тинченко

На завершення наведемо коментар фахівця. Військовий історик Ярослав Тинченко в ґрунтовній праці «Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918)» (1996) пише: «Треба сказати, що і командир 12-ї дивізії генерал П. Єрошевич, і командир куреня сотник Ю.Ківерчук, і командир Мусульманського батальйону Комнен-Палеолог відносять звільнення Кам’янця тільки на свій рахунок. Спробуймо розібратися в цій ситуації та визначити реальну послідовність дій».

Проведена Тинченком реконструкція подій виглядає так. Із наступом німецьких та австро-угорських військ до Кам’янця вирушив 12-й збільшовичений армійський корпус. Проти нього вирушила 12-а українська дивізія генерала Єрошевича. Внаслідок кількох сутичок 12-й корпус вдалося відігнати від Кам’янця. У цей час у Кам’янці проти збільшовичених частин 3-го Кавказького корпусу виступив Мусульманський батальйон, який захопив переправу через Смотрич, міст, а також підступи до центру міста. Захоплення мусульманами переправи через Смотрич, що вела до Кам’янця, дало змогу куреню імені Кармелюка увійти до міста та без жодних проблем зайняти центр та всі урядові установи. Командир кармелюківців сотник Ківерчук став комендантом міста, а губернський комісар Центральної Ради на Поділлі Григорій Степура, що перебував при курені, повернувся до виконання службових обов’язків.

Підсумовуючи, Ярослав Тинченко пише: «Так закінчилося остаточне перебрання влади до українських рук у Кам’янці-Подільському. Хто саме до цього найбільше прислужився, нам сказати важко, однак зрозуміло те, що й мусульманські, й українські підрозділи діяли однаково хоробро та віддано. У найближчі дні силами 12-ї дивізії було остаточно закріплено за українською владою і всі кам’янецькі передмістя».

Але більшовики ще тричі поверталися в Кам’янець-Подільський: ненадовго, всього на кілька місяців, у квітні 1919 та травні 1920 року, а дуже надовго (більшовикам навіть думалося, що назавжди) — в листопаді 1920 року.

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Історія | Додав: OlegB (19.10.2013)
Переглядів: 997 | Коментарі: 1 | Теги: Ерістов, УНР, Тинченко, Центральна Рада, Єрошевич, Будзей | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1 KamPod   (19.10.2013 23:57) [Материал]
От вам і спогади... виходить "кожен кулик своє болото хвалить". Події які тоді відбувались як на мене дуже складні і швидкоплинні. Якщо я зараз все читаючи в деякій розгубленності від того що взнав і не можу все остаточно розкласти по поличкам, то думаю і людям в той час так само було незрозуміло за кого подаватись і від кого чекати добра. В цих умовах керівники сил, які на той час були причетні до території міста звісно ж намагались вхопити свій шмат слави, от і виходить що купа героїв на один подвиг.
В будь-якому разі радий що прочитав усі три публікації-версії подій (1, 2, 3 (ця) + одну оглядову про події. Для себе багато почерпнув. Тепер цілком можу поспілкуватись з кимось на цю тему і не виглядати профаном.

Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус

Доброго дня,
хто може показати на

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz