Пт, 29.03.2024, 17:35
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Туризм » Визначні місця краю

Будзей О. Яким боком притулився сатана?
Щонайменше шість століть прошуміли, прогуркотіли над подільським Сатановим — давнім поселенням на березі Збруча, де люди, як і скрізь на світі, хотіли мирно й щасливо жити. Але століття були далеко не мирними — п’ятнадцяте, шістнадцяте, сімнадцяте, вісімнадцяте, дев’ятнадцяте, двадцяте: кожне зі своїм норовом, зі своїми витребеньками. Та й нинішнє — двадцять перше — аж ніяк не назвеш ангельським. Важко назвати ангельським і саме ім’я поселення, швидше — навпаки. Звідки таке «бісове» наймення взялося та що воно означає — географи, історики, мовознавці та краєзнавці досі ламають голову. Ось із цієї загадки Сатанова — загадки його імені — ми і розпочнемо нашу розповідь про нього.

ШАТАНОВ-САТАНОВ

Уперше Сатанів згадано в грамоті польського короля Владислава II Ягайла, датованій 1404 роком. Її текст, на щастя, зберігся. Кожний охочий може побачити його в другому томі восьмої частини «Архива Юго-Западной России». Цей том, виданий 1894 року в Києві Тимчасовою комісією з упорядкування давніх актів, заснованою при київському, подільському та волинському генерал-губернаторові, нині цілком доступний для допитливих завсідників Інтернету. Побачити документ можна, а ось прочитати... Із цим важче, бо написано грамоту латинською мовою. А, як відомо, «латинь із моди вийшла нині». Комісія ж свідомо відмовилася від перекладу документів і друкувала їх тільки мовою оригіналу. До речі, такий підхід виявився далекоглядним: частина документів загинула внаслідок лихоліть XX століття, тому як виглядав їх текст «у натурі» тепер можна побачити лише у виданнях комісії.

У тому ж томі наведено (і теж латиною) ще дві королівські грамоти, в яких фігурує Сатанів. Їх датовано 1431 та 1436 роками. А ще в зазначеному томі є витяг із ревізії прав Подільського воєводства, де також згадано Сатанів. Документ, написаний польською мовою, датовано 1564 роком. Опублікував усі ці документи, як і решту матеріалів тому, видатний український історик Михайло Грушевський, який тоді робив тільки перші кроки на стезі науки.

Поки що особливо не вникатимемо в зміст документів, а тільки глянемо на написання імені героя нашої розповіді: 1404 рік — Schathanow, 1431 рік — Schatanow, 1436 рік — Sathanow, 1564 рік — Szatanow (останній напис, нагадаємо, зроблено польською мовою, в якій є слово «szatan» — сатана, диявол). Як бачимо, в XV—XVI століттях назва містечка коливалася між варіантами «Шатанов» і «Сатанов». Звісно, це тільки побіжний погляд на документи. Ретельний аналіз, проведений фахівцями, їм би не завадив. Адже публікацію документів здійснено, як правило, не з оригіналів, котрі здебільшого не збереглися, а з пізніших копій, які від помилок переписувачів і новітніх віянь часу аж ніяк не застраховані.

ГОДІ ЧИ НІ?

Член Комітету для церковно-історичного та статистичного опису Подільської єпархії Іван Шипович у грудні 1886 року писав у «Подольских епархиальных ведомостях»: «Залишки так званого Траянового валу, який проходить біля Сатанова паралельно до Збруча, а далі губиться в Галичині, а також та обставина, що в цьому валу знаходять монети часів Траяна та Антонінів, дають підстави припускати, що сатанівська місцевість входила до складу Римської імперії або лежала на кордоні з нею».

Звісно, це припущення місцевого краєзнавця, а не висновок маститого історика. Проте думка про римські корені Сатанова була доволі популярною в другій половині XIX століття. Тож звідси визріла спроба пояснити назву Сатанова засобами латинської мови. Ось як цю версію викладено в дев’ятому випуску «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета», що побачив світ 1901 року в Кам’янці-Подільському: «Саму назву нинішнього поселення Сатанова дехто прагне приписати до епохи захоплення Дакії римлянами в часи імператора Траяна. Кажуть, що один із його полководців — Тонілій, дійшовши до місця, де нині розкинувся Сатанів, начебто запитав воїнів, що його оточували: «Satautnon?» (тобто, «Досить чи йти далі?»). Легіонери відповіли: «Sat». Ця обставина нібито дала назву Сатанову».

Оскільки зазначений випуск побачив світ «під редакцією священика Юхима Сіцінського», то нині дехто (наприклад, журналіст Дмитро Полюхович у статтях «Твердиня віри над Збручем», «Подорож до "міста Сатани”») приписує цю версію знаному подільському досліднику. Але, як видно з передмови до дев’ятого випуску «Трудов...», відомості про населені пункти п’ятого благочинного округу Проскурівського повіту, куди входив Сатанів, укладав не Сіцінський, а Місюра. По-друге, Юхим Йосипович не був прихильником римської версії. Так, переповівши її в брошурі «Оборонні замки Західного Поділля XIV—XVII століть» (Київ, 1928), дослідник у примітці зауважив: «Але чи не під слова "сатана” походить назва містечка? Недалеко від Сатанова в Галичині є місто, що має назву від нашого подібного слова (Чортків)». І найголовніше: виявляється, вказану латинську версію було оприлюднено ще в лютому 1862 року, коли дворічний Юхим у засніжених рідних Мазниках про жодних Траянів із Тоніліями і гадки не мав.

Отже, з січня 1862 року в Кам’янці-Подільському стали виходити двічі на місяць «Подольские епархиальные ведомости». І вже в третьому номері на їх сторінках з’явився історико-статистичний опис містечка Сатанів Проскурівського повіту. Матеріали для опису зібрав священик Михайло Орловський із села Глядки того ж Проскурівського повіту, а підготував опис до друку перший редактор «Подольских епархиальных ведомостей» Павло Троїцький. Уже на першій сторінці опису наведено римську версію походження назви Сатанова (запитання Тонілія зафіксовано у дещо іншій, ніж вище, формі — «Satannon?»), але одразу ж зауважено, що ця здогадка «більш дотепна, ніж правдива».

І, справді, полководець Тонілій більше ніде, крім розповіді про походження назви Сатанова, не фігурує. І хто того Тонілія бачив, хто чув його запитання? Хто те запитання зафіксував і передавав із покоління в покоління від початку другого століття, коли імператор Траян воював із Дакією, аж до 1862 року? Утім, неможливо сьогодні знайти і того дотепника, що придумав Тонілія та його запитання. Зрозуміло тільки, що жартівник непогано знав латинську мову, яку тоді вивчали в гімназіях, університетах…

Заглянувши до латино-українського (чи латино-російського) словника, легко можна переконатися, що sat означає «досить, доволі, годі», an, aut — «або, чи», non — «ні». Хтось колись слово «Сатанов» подав у вигляді «Sat+an+non», сконструював запитання «Годі чи ні?» і під нього припасував легенду.

2001 року російські дослідники — майбутній доктор філологічних наук Ольга Бєлова та доктор історичних наук Володимир Петрухін — записали в Сатанові кілька варіантів цієї легенди. В одній із версій вона виглядає так: «Грецький центуріон на чолі з Тонілієм просувався на північ. І на березі невідомої річки зі скелястими берегами цей воєвода підняв руку і сказав: "Сат ау нон?” ("Зупинимось чи підемо далі?”). Мабуть, ці вояки відмахали не одну версту (це я так, по-українськи) і сказали: "Сат!”, що означає "зупинка”. Мабуть, тут був, так, по тих усіх канонах і по тих записах, що у мене було, так написано є, що тут був ще Юлій Цезар» (записано від Володимира Федоровича Бабійчука, 1946 року народження).

А Микола Андрійович, 1926 року народження, повідав дослідникам таке: «Сатанів сто разів руйнувався і сто разів відбудовувався. Кажуть, що по історії він старший за Москву. А назва, що ніби десь кудись якісь війська йшли. Звідкіля вони йшли — чи туди, чи сюди — і зупинка. І говорили: «Сат ау нон! Сат ау нон!» — і, значить, тут зупинка. І з того часу кажуть, що Сатанів».

Ольга Бєлова та Володимир Петрухін у книзі «Фольклор і книжність: міф і історичні реалії» (Москва, 2008) пишуть: «Ця легенда, яка є прикладом фольклоризації "краєзнавчої творчості”, відома багатьом мешканцям Сатанова. Вона широко розповсюджена завдяки тиражуванню в місцевій пресі та в популярній літературі 1980—1990-х років (зокрема, в історичному нарисі Володимира Сохи «Сатанів», 1991). 2001 року машинописні роздруківки "місцевого літопису” з текстом цієї легенди ("Стаття-довідка про селище Сатанів (за період XIV—XX століть)”) зберігалися в селищній бібліотеці та в музеї цукрового заводу».

САТАНА

Слово «сатана», як засвідчує «Етимологічний словник української мови», давньоруська мова запозичила з грецької. А та в свою чергу скористувалася гербрейським словом зі значенням «той, що протидіє». Є споріднене арабське слово, яке проникло і в нашу мову у формі «шайтан». Тож цілком закономірно, що низка версій пов’язує ім’я Сатанова зі словом «сатана», відомим, як ми бачимо, здавна.

Згідно з однією з таких версій, турецькі яничари проклятим місцем назвали густу лісову околицю поселення після багатьох невдалих спроб завоювати місто. На Сатанів, справді, в XVI і XVII століттях нерідко нападали татари й турки. Так, 1676 року турки, зломивши запеклий опір городян, захопили фортецю Сатанів і нікого не помилували — загинуло близько чотирьох тисяч мешканців Сaтанова. Зберігся переказ про ненависть турків до непокірних подолян: ікона Христа із Сатанівської Юріївської церкви. Як свідчить напис, турки її порубали. Однак малоймовірно, щоб турки дали ім’я місту — воно з’явилося за багато століть до їх набігів.

Назву Сaтанову могли дати і у зв’язку з «бісівським» сусідством. До середини XIII століття в тутешніх місцях зберігався останній острівець язичництва, а таємні обряди давнім богам здійснювалися аж до XVI—XVII століть! Церква ж усе, пов’язане з колишніми богами, оголосила сатанинським. Звідси, мовляв, і назва міста, що розкинулося мало не в самому серці «країни» волхвів, що нікому не скорилася. Ця версія багатьом історикам здається найправдоподібнішою, хоча й вона може бути помилковою.

Врешті, поселення досить часто називали за прізвиськом першого чи найпомітнішого поселенця. Таким поселенцем цілком міг бути чоловік на прізвисько Сатана.

ВЕЛИКЕ СЕЛО

А що про походження назви Сатанова кажуть автори довідкових видань з української топоніміки?

Письменник Юрій Кругляк у книзі «Ім’я вашого міста» (Київ, 1978), навівши римську версію, пише: «За іншими переказами, назва походить від слова сатана — «прокляте місце», або від молдавського слова сат —«велике село», «селище». Останнє — найімовірніше, бо, як розповідають, колись у селищі жило багато молдаван».

Виклавши ті ж версії, що і Юрій Кругляк, доктор філологічних наук Алла Коваль у книзі «Знайомі незнайомці» (Київ, 2001) підсумовує: «Є документи, які свідчать, що в цьому селищі колись жило багато молдаван; отож тлумачення назви селища від молдавського сат, мабуть, найближче до істини».

А тепер заглянемо до «Топонімічного словника України» (Київ, 1998), який уклав кандидат педагогічних наук Микола Янко. Він пише про Сатанів: «Походження назви не з’ясовано. Існує ряд народних переказів, за якими назву пов’язують з римськими легіонерами. Проте вони далекі від наукових пояснень. Дослідники сходяться на тому, що назва поселення походить від молдавського словосполучення Сату Ноу в означенні Нове село, Новоселиця, Новоселівка. Утворилася шляхом морфологічного освоєння молдавської назви за допомогою суфікса -ів».

Як бачимо, дослідники української топоніміки досить-таки однозначні в своїх висновках щодо походження назви Сатанова. Зате професійні історики обходять це питання стороною. Ні Олександр Степенко в нарисі «Сатанів» у томі «Хмельницька область» з «Історії міст і сіл Української РСР» (Київ, 1971), ні Микола Петров у статті, присвяченій 600-річчю найдавнішої відомої писемної згадки про Сатанів у науково-краєзнавчому збірнику «Хмельниччина. Дивокрай» (Кам’янець-Подільський, 2004) ані словечка не проронили про можливе походження назви Сатанова. І це зрозуміло: історикам потрібні конкретні документи, а таких немає.

ДЕ ЗБРУЧ ДЗЮРЧИТЬ

Оригінальний підхід до розшифровки топоніма «Сатанів» запропонували студент-лінгвіст Євген Палійчук і кандидат хімічних наук Юрій Палійчук. У статті «Готський шифр на карті України», опублікованій 2008 року в київському журналі «Науковий світ» (видавець — Вища атестаційна комісія України), вони пишуть: «Вийшовши в IV ст. н. е. з території нинішньої України в Західну Європу, готи стали тим субстратом, з якого в подальшому сформувалось багато народів Європи (німці, французи, англійці й інші). Звичайно, можна припустити, що їхня мова повинна мати хоч якусь спорідненість із мовою пращурів — готів. І що ж? Виявилось, що нинішні англійська і, меншою мірою, німецька можуть бути тим ключем, який легко відкриває нам значення незрозумілих для нас, нинішніх, топонімів». Щодо Сатанова автори зазначають: «ніякого сатани там не водилося, просто Збруч в тому місці плив тихо, спокійно дзюрчав — sough (sau) — шелест, дзюрчання».
Руїни Сатанівського замку

Можливо, колись якийсь винахідник (як Шурик із фільму «Іван Васильович змінює професію») винайде машину часу — і ми, занурившись у глибину віків, зуміємо довідатися, коли і як сформувалося ім’я Сатанова. Сьогодні ж, не маючи належного фактажу, ми можемо тільки більш чи менш правдоподібно фантазувати про латинські, готські чи молдавські корені назви та про те, яким боком можна притулити сатану до назви містечка.


Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Визначні місця краю | Додав: OlegB (12.11.2013)
Переглядів: 908 | Коментарі: 1 | Теги: Будзей, Сатанів, римляни, Тонілій | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 KamPod   (12.11.2013 14:59) [Материал]
Знав легенду про римлян, бо читав її в "оборонних замках західного Поділля". Але тут стільки її варіантів... І ще й Толіній якийсь всплив. Хороша легенда як на мене

Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Проект "Мандруємо вулицями" [21]
Пішохідні маршрути [31]
Водний туризм [6]
Велотуризм [5]
Туристичні поїздки [19]
Спелеотуризм [9]
Маршрути Тетяни Недрі [6]
Визначні місця краю [20]
На мапі Кам'янця [25]
Пошук
Свіжина
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус

Доброго дня,
хто може показати на

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz