Будзей О. Яким боком притулився сатана? - Визначні місця краю - Туризм - Каталог статей

Щонайменше шість століть прошуміли, прогуркотіли над подільським Сатановим — давнім поселенням на березі Збруча, де люди, як і скрізь на світі, хотіли мирно й щасливо жити. Але століття були далеко не мирними — п’ятнадцяте, шістнадцяте, сімнадцяте, вісімнадцяте, дев’ятнадцяте, двадцяте: кожне зі своїм норовом, зі своїми витребеньками. Та й нинішнє — двадцять перше — аж ніяк не назвеш ангельським. Важко назвати ангельським і саме ім’я поселення, швидше — навпаки. Звідки таке «бісове» наймення взялося та що воно означає — географи, історики, мовознавці та краєзнавці досі ламають голову. Ось із цієї загадки Сатанова — загадки його імені — ми і розпочнемо нашу розповідь про нього.

ШАТАНОВ-САТАНОВ

Уперше Сатанів згадано в грамоті польського короля Владислава II Ягайла, датованій 1404 роком. Її текст, на щастя, зберігся. Кожний охочий може побачити його в другому томі восьмої частини «Архива Юго-Западной России». Цей том, виданий 1894 року в Києві Тимчасовою комісією з упорядкування давніх актів, заснованою при київському, подільському та волинському генерал-губернаторові, нині цілком доступний для допитливих завсідників Інтернету. Побачити документ можна, а ось прочитати... Із цим важче, бо написано грамоту латинською мовою. А, як відомо, «латинь із моди вийшла нині». Комісія ж свідомо відмовилася від перекладу документів і друкувала їх тільки мовою оригіналу. До речі, такий підхід виявився далекоглядним: частина документів загинула внаслідок лихоліть XX століття, тому як виглядав їх текст «у натурі» тепер можна побачити лише у виданнях комісії.

У тому ж томі наведено (і теж латиною) ще дві королівські грамоти, в яких фігурує Сатанів. Їх датовано 1431 та 1436 роками. А ще в зазначеному томі є витяг із ревізії прав Подільського воєводства, де також згадано Сатанів. Документ, написаний польською мовою, датовано 1564 роком. Опублікував усі ці документи, як і решту матеріалів тому, видатний український історик Михайло Грушевський, який тоді робив тільки перші кроки на стезі науки.

Поки що особливо не вникатимемо в зміст документів, а тільки глянемо на написання імені героя нашої розповіді: 1404 рік — Schathanow, 1431 рік — Schatanow, 1436 рік — Sathanow, 1564 рік — Szatanow (останній напис, нагадаємо, зроблено польською мовою, в якій є слово «szatan» — сатана, диявол). Як бачимо, в XV—XVI століттях назва містечка коливалася між варіантами «Шатанов» і «Сатанов». Звісно, це тільки побіжний погляд на документи. Ретельний аналіз, проведений фахівцями, їм би не завадив. Адже публікацію документів здійснено, як правило, не з оригіналів, котрі здебільшого не збереглися, а з пізніших копій, які від помилок переписувачів і новітніх віянь часу аж ніяк не застраховані.

ГОДІ ЧИ НІ?

Член Комітету для церковно-історичного та статистичного опису Подільської єпархії Іван Шипович у грудні 1886 року писав у «Подольских епархиальных ведомостях»: «Залишки так званого Траянового валу, який проходить біля Сатанова паралельно до Збруча, а далі губиться в Галичині, а також та обставина, що в цьому валу знаходять монети часів Траяна та Антонінів, дають підстави припускати, що сатанівська місцевість входила до складу Римської імперії або лежала на кордоні з нею».

Звісно, це припущення місцевого краєзнавця, а не висновок маститого історика. Проте думка про римські корені Сатанова була доволі популярною в другій половині XIX століття. Тож звідси визріла спроба пояснити назву Сатанова засобами латинської мови. Ось як цю версію викладено в дев’ятому випуску «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета», що побачив світ 1901 року в Кам’янці-Подільському: «Саму назву нинішнього поселення Сатанова дехто прагне приписати до епохи захоплення Дакії римлянами в часи імператора Траяна. Кажуть, що один із його полководців — Тонілій, дійшовши до місця, де нині розкинувся Сатанів, начебто запитав воїнів, що його оточували: «Satautnon?» (тобто, «Досить чи йти далі?»). Легіонери відповіли: «Sat». Ця обставина нібито дала назву Сатанову».

Оскільки зазначений випуск побачив світ «під редакцією священика Юхима Сіцінського», то нині дехто (наприклад, журналіст Дмитро Полюхович у статтях «Твердиня віри над Збручем», «Подорож до "міста Сатани”») приписує цю версію знаному подільському досліднику. Але, як видно з передмови до дев’ятого випуску «Трудов...», відомості про населені пункти п’ятого благочинного округу Проскурівського повіту, куди входив Сатанів, укладав не Сіцінський, а Місюра. По-друге, Юхим Йосипович не був прихильником римської версії. Так, переповівши її в брошурі «Оборонні замки Західного Поділля XIV—XVII століть» (Київ, 1928), дослідник у примітці зауважив: «Але чи не під слова "сатана” походить назва містечка? Недалеко від Сатанова в Галичині є місто, що має назву від нашого подібного слова (Чортків)». І найголовніше: виявляється, вказану латинську версію було оприлюднено ще в лютому 1862 року, коли дворічний Юхим у засніжених рідних Мазниках про жодних Траянів із Тоніліями і гадки не мав.

Отже, з січня 1862 року в Кам’янці-Подільському стали виходити двічі на місяць «Подольские епархиальные ведомости». І вже в третьому номері на їх сторінках з’явився історико-статистичний опис містечка Сатанів Проскурівського повіту. Матеріали для опису зібрав священик Михайло Орловський із села Глядки того ж Проскурівського повіту, а підготував опис до друку перший редактор «Подольских епархиальных ведомостей» Павло Троїцький. Уже на першій сторінці опису наведено римську версію походження назви Сатанова (запитання Тонілія зафіксовано у дещо іншій, ніж вище, формі — «Satannon?»), але одразу ж зауважено, що ця здогадка «більш дотепна, ніж правдива».

І, справді, полководець Тонілій більше ніде, крім розповіді про походження назви Сатанова, не фігурує. І хто того Тонілія бачив, хто чув його запитання? Хто те запитання зафіксував і передавав із покоління в покоління від початку другого століття, коли імператор Траян воював із Дакією, аж до 1862 року? Утім, неможливо сьогодні знайти і того дотепника, що придумав Тонілія та його запитання. Зрозуміло тільки, що жартівник непогано знав латинську мову, яку тоді вивчали в гімназіях, університетах…

Заглянувши до латино-українського (чи латино-російського) словника, легко можна переконатися, що sat означає «досить, доволі, годі», an, aut — «або, чи», non — «ні». Хтось колись слово «Сатанов» подав у вигляді «Sat+an+non», сконструював запитання «Годі чи ні?» і під нього припасував легенду.

2001 року російські дослідники — майбутній доктор філологічних наук Ольга Бєлова та доктор історичних наук Володимир Петрухін — записали в Сатанові кілька варіантів цієї легенди. В одній із версій вона виглядає так: «Грецький центуріон на чолі з Тонілієм просувався на північ. І на березі невідомої річки зі скелястими берегами цей воєвода підняв руку і сказав: "Сат ау нон?” ("Зупинимось чи підемо далі?”). Мабуть, ці вояки відмахали не одну версту (це я так, по-українськи) і сказали: "Сат!”, що означає "зупинка”. Мабуть, тут був, так, по тих усіх канонах і по тих записах, що у мене було, так написано є, що тут був ще Юлій Цезар» (записано від Володимира Федоровича Бабійчука, 1946 року народження).

А Микола Андрійович, 1926 року народження, повідав дослідникам таке: «Сатанів сто разів руйнувався і сто разів відбудовувався. Кажуть, що по історії він старший за Москву. А назва, що ніби десь кудись якісь війська йшли. Звідкіля вони йшли — чи туди, чи сюди — і зупинка. І говорили: «Сат ау нон! Сат ау нон!» — і, значить, тут зупинка. І з того часу кажуть, що Сатанів».

Ольга Бєлова та Володимир Петрухін у книзі «Фольклор і книжність: міф і історичні реалії» (Москва, 2008) пишуть: «Ця легенда, яка є прикладом фольклоризації "краєзнавчої творчості”, відома багатьом мешканцям Сатанова. Вона широко розповсюджена завдяки тиражуванню в місцевій пресі та в популярній літературі 1980—1990-х років (зокрема, в історичному нарисі Володимира Сохи «Сатанів», 1991). 2001 року машинописні роздруківки "місцевого літопису” з текстом цієї легенди ("Стаття-довідка про селище Сатанів (за період XIV—XX століть)”) зберігалися в селищній бібліотеці та в музеї цукрового заводу».

САТАНА

Слово «сатана», як засвідчує «Етимологічний словник української мови», давньоруська мова запозичила з грецької. А та в свою чергу скористувалася гербрейським словом зі значенням «той, що протидіє». Є споріднене арабське слово, яке проникло і в нашу мову у формі «шайтан». Тож цілком закономірно, що низка версій пов’язує ім’я Сатанова зі словом «сатана», відомим, як ми бачимо, здавна.

Згідно з однією з таких версій, турецькі яничари проклятим місцем назвали густу лісову околицю поселення після багатьох невдалих спроб завоювати місто. На Сатанів, справді, в XVI і XVII століттях нерідко нападали татари й турки. Так, 1676 року турки, зломивши запеклий опір городян, захопили фортецю Сатанів і нікого не помилували — загинуло близько чотирьох тисяч мешканців Сaтанова. Зберігся переказ про ненависть турків до непокірних подолян: ікона Христа із Сатанівської Юріївської церкви. Як свідчить напис, турки її порубали. Однак малоймовірно, щоб турки дали ім’я місту — воно з’явилося за багато століть до їх набігів.

Назву Сaтанову могли дати і у зв’язку з «бісівським» сусідством. До середини XIII століття в тутешніх місцях зберігався останній острівець язичництва, а таємні обряди давнім богам здійснювалися аж до XVI—XVII століть! Церква ж усе, пов’язане з колишніми богами, оголосила сатанинським. Звідси, мовляв, і назва міста, що розкинулося мало не в самому серці «країни» волхвів, що нікому не скорилася. Ця версія багатьом історикам здається найправдоподібнішою, хоча й вона може бути помилковою.

Врешті, поселення досить часто називали за прізвиськом першого чи найпомітнішого поселенця. Таким поселенцем цілком міг бути чоловік на прізвисько Сатана.

ВЕЛИКЕ СЕЛО

А що про походження назви Сатанова кажуть автори довідкових видань з української топоніміки?

Письменник Юрій Кругляк у книзі «Ім’я вашого міста» (Київ, 1978), навівши римську версію, пише: «За іншими переказами, назва походить від слова сатана — «прокляте місце», або від молдавського слова сат —«велике село», «селище». Останнє — найімовірніше, бо, як розповідають, колись у селищі жило багато молдаван».

Виклавши ті ж версії, що і Юрій Кругляк, доктор філологічних наук Алла Коваль у книзі «Знайомі незнайомці» (Київ, 2001) підсумовує: «Є документи, які свідчать, що в цьому селищі колись жило багато молдаван; отож тлумачення назви селища від молдавського сат, мабуть, найближче до істини».

А тепер заглянемо до «Топонімічного словника України» (Київ, 1998), який уклав кандидат педагогічних наук Микола Янко. Він пише про Сатанів: «Походження назви не з’ясовано. Існує ряд народних переказів, за якими назву пов’язують з римськими легіонерами. Проте вони далекі від наукових пояснень. Дослідники сходяться на тому, що назва поселення походить від молдавського словосполучення Сату Ноу в означенні Нове село, Новоселиця, Новоселівка. Утворилася шляхом морфологічного освоєння молдавської назви за допомогою суфікса -ів».

Як бачимо, дослідники української топоніміки досить-таки однозначні в своїх висновках щодо походження назви Сатанова. Зате професійні історики обходять це питання стороною. Ні Олександр Степенко в нарисі «Сатанів» у томі «Хмельницька область» з «Історії міст і сіл Української РСР» (Київ, 1971), ні Микола Петров у статті, присвяченій 600-річчю найдавнішої відомої писемної згадки про Сатанів у науково-краєзнавчому збірнику «Хмельниччина. Дивокрай» (Кам’янець-Подільський, 2004) ані словечка не проронили про можливе походження назви Сатанова. І це зрозуміло: історикам потрібні конкретні документи, а таких немає.

ДЕ ЗБРУЧ ДЗЮРЧИТЬ

Оригінальний підхід до розшифровки топоніма «Сатанів» запропонували студент-лінгвіст Євген Палійчук і кандидат хімічних наук Юрій Палійчук. У статті «Готський шифр на карті України», опублікованій 2008 року в київському журналі «Науковий світ» (видавець — Вища атестаційна комісія України), вони пишуть: «Вийшовши в IV ст. н. е. з території нинішньої України в Західну Європу, готи стали тим субстратом, з якого в подальшому сформувалось багато народів Європи (німці, французи, англійці й інші). Звичайно, можна припустити, що їхня мова повинна мати хоч якусь спорідненість із мовою пращурів — готів. І що ж? Виявилось, що нинішні англійська і, меншою мірою, німецька можуть бути тим ключем, який легко відкриває нам значення незрозумілих для нас, нинішніх, топонімів». Щодо Сатанова автори зазначають: «ніякого сатани там не водилося, просто Збруч в тому місці плив тихо, спокійно дзюрчав — sough (sau) — шелест, дзюрчання».