Будзей О. «Бомба» від Пламеницької - Суспільство - Знахідки О.Будзея - Каталог статей

Якщо такий солідний том присвячено тільки одному аспекту — кам’янецьким укріпленням, то скільки потрібно томів, щоб ґрунтовно описати весь Кам’янець, його матеріальний і духовний світ? Думається не менше десяти.

І в новій праці авторка не зраджує розробленій разом із мамою Євгенією Пламеницькою, світлій пам’яті якої присвячено книгу, дако-римській гіпотезі заснування Кам’янця. Звідси і періодизація історії міста:

1) пізньосарматська доба (II—V століття),

2) слов’янська доба (VI—X століття),

3) літописні часи (XI — середина XIII століття),

4) ординська доба (середина XIII — середина XIV століття),

5) литовська доба з ранньолитовським (1340-і роки — 1394 рік) і пізньолитовським (1394—1434 роки) періодами,

6) рання польська доба та «епоха сарматизму» (1434—1672 роки),

7) турецька окупація (1672—1699 роки),

8) пізня польська доба (1699—1793 роки).

На жаль, про перші чотири періоди з історії Кам’янця по суті і немає що конкретно, не на рівні гіпотез, розповісти. Тож не дивно, що п’яти століттям слов’янської доби присвячено менше сторінки із зауваженням, що «слов’янський період історії Поділля, за браком джерел, простежується пунктирно». Та й про місто на Смотричі цього періоду зазначено тільки, що «у Кам’янці в ці часи правдоподібно існувало поселення, яке функціонувало під охороною укріплення, розташованого на терені Старого замку. На головному замковому дворі архітектурно-археологічними дослідженнями було відкрито залишки оборонного рову, датованого щонайпізніше VIII—IX століть, а також пальчасту бронзову фібулу VI—VIII століть».

Приємно, що Ольга Пламеницька з розумінням ставиться до критики дако-римської гіпотези. Так, у новій книзі вона врахувала моє давнє зауваження про Целларія та внесла відповідні корективи, а в примітці виклала моє припущення щодо книги Фреліхія. В іншому місці відгукнулася на вихід монографії покійного Миколи Петрова про Кам’янець та толерантно зауважила щодо неї: «За трагічних обставин, в яких з’явилася книга, ми не будемо полемізувати з її автором, який вже не зможе дати відповідь».

Якщо перші чотири періоди — це все-таки передісторія Кам’янця, то наступні чотири — це вже його історія, в якій обороноздатність міста була на першому місці. Тут матеріал у книзі викладено з великою повнотою, із широким залученням ілюстративної бази. Це не тільки фотографії, але й креслення, плани з архівів, варіанти реконструкцій минулого від Пламеницьких.

Звісно, ґрунтовний розгляд монографії Пламеницької ще попереду (якщо, звісно, знайдуться охочі фахівці, які зважаться на такий аналіз), але скажу відразу, що книга не розчарувала. Вона дає значний харч для роздумів, аналізу. Ольга Анатоліївна належить до тих, хто безперервно копає та періодично видає на-гора накопане. Звісно, потрапляє туди і порожня порода, але все ж руди набагато-набагато більше.

У вступі авторка зазначила: «Книга вийшла завдяки зусиллям невеличкого, але згуртованого колективу видавництва «Абетка», який виявив всіляке сприяння авторським ідеям, неабияке терпіння й розуміння і став повноцінним співавтором видання. Робота з Любов’ю Скоб’як, Наталею Топоровською і Ярославом Сисиним залишила найприємніші враження і бажання співпрацювати надалі».

Тож сподіватимемося, що Ольга Пламеницька та «Абетка», а також інші автори й видавництва ще не раз порадують нас книгами про Кам’янець. Зокрема, і такими «бомбовими», як нинішня «Фортеця Кам’янець».

ДОРОЖНЯ КАРТА ДЛЯ ДАКО-РИМСЬКОЇ ВЕРСІЇ

На презентацію книги «Фортеця Кам’янець», яка відбулася в Кам’янці-Подільському через кілька місяців після її виходу (щоб дати змогу читачам ознайомитися з грубезним фоліантом), разом з автором — кандидатом архітектури Ольгою Пламеницькою — завітав із Києва і археолог — кандидат історичних наук Сергій Буйських. Столичні гості під час перебування в Кам’янці не обмежились участю у презентації, а ввечері того ж дня допізна засиділись у голови історико-культорологічного «Подільського братства» Мирослава Мошака, а вранці наступного дня оглянули місце торішніх розкопок на Вірменському бастіоні.

Ольга Анатоліївна недарма запросила до міста над Смотричем Сергія Борисовича, адже він — старший науковий співробітник відділу античної археології Інституту археології Національної академії наук України, тож кому, як не «античнику» самою долею призначено стати об’єктивним арбітром у тривалій суперечці щодо дако-римської версії заснування Кам’янця, розробленою Ольгою Пламеницькою разом із матір’ю Євгенією Михайлівною.

Археолог Сергій Буйських під час презентації книги Пламеницької

Познайомимо читачів поближче із Сергієм Буйських. Він народився 27 липня 1949 року неподалік міста Кургана в Заураллі, з 1959 року постійно мешкає у Києві. Ще в дитинстві, побачивши величні руїни Херсонеса, захопився античністю. В школі обдарований хлопчик мав чимало уподобань (серед них журналістика, спорт, живопис і театр), але археологія була найпершим і найулюбленішим захопленням, а згодом стала головною справою Сергієвого життя. Закінчивши школу, він 1966 року вступив на історичний факультет Київського університету. А вже наступного року професор Лазар Славін запросив Сергія в Ольвійську експедицію. Ольвія полонила юнака, надихнула не тільки на наукову, але й на поетичну творчість (чимало Сергієвих пісень стали «народно-археологічними»). 1971 року Сергій Буйських став аспірантом Інституту археології, а далі, у відділі античної археології, пройшов усі сходинки наукового поступу: з 1974 року — молодший науковий співробітник, з 1986 року — науковий, з 1989 року — старший науковий співробітник. 1984 року він захистив кандидатську дисертацію. У творчому доробку Сергія Борисовича понад 160 наукових праць. Серед них монографія «Фортифікація Ольвійської держави (перші століття нашої ери)», дві книги у співавторстві — «Сільська округа Ольвії» і «Античні поселення Нижнього Побужжя (археологічна карта)», які є новою сторінкою в дослідженні Ольвійського поліса, а також науково-популярна книга «Античні хлібороби Нижнього Побужжя».

При розмові з Мирославом Мошаком найбільше зацікавлення гостей викликала укладена кам’янчанином Сергієм Шкурком археологічна карта міста, свого часу передана його сином Павлом Нікуляком на зберігання в «Подільське братство». Сергій Кирилович не був професійним археологом, але надзвичайно глибоко цікавився минувшиною рідного міста та дуже ретельно фіксував усі знахідки на його території, серед них — і римських монет. Тож, на думку Сергія Буйських, потрібно терміново підготувати статтю за матеріалами Сергія Шкурка та опублікувати її у фаховому журналі «Археологія». Це, безумовно, викличе інтерес фахівців, приверне до Кам’янця увагу дослідників античності.

Другий крок, який бачить Сергій Борисович, це ретельне обстеження фахівцем з античності знахідок, що зберігаються в Кам’янець-Подільському історичному музеї-заповіднику. Цілком можливо, що непоказна «залізячка» може виявитися деталлю амуніції римського воїна, але це може встановити тільки натреноване око досвідченого фахівця.

Сергій Борисович навіть назвав ім’я такого фахівця. Це 36-річний кримський археолог Данило Костромичов, який позаторік захистив кандидатську дисертацію «Римська військова присутність у Херсонесі на початку I — у першій половині V століття (за даними археології)». Прочитуємо початок статті Костромичова «Деталі зброї та військового костюма з «цитаделі» Херсонеса»:

«Основою надійного співвіднесення археологічної пам’ятки з місцем дислокації римських військових частин є латинські написи, специфічні будівельні залишки та знахідки деталей військового спорядження. Думка про те, що в т. зв. «цитаделі» Херсонеса розташовувався римський гарнізон, уперше висловив понад 60 років тому Віктор Гайдукевич. Відтоді вона міцно утвердилася в науковій літературі. Дослідники знаходять все нові підтвердження цієї ідеї і доповнюють аргументацію аналізом будівельних залишків і численними прикладами виявлення латинських написів на камені та кераміці. Між тим, така категорія надійних джерел, як деталі римського військового спорядження з херсонеської «цитаделі», ще не ставала предметом спеціального розгляду».

От саме деталі зброї та військового костюма, виявлені на території Старого міста, могли би надійно підтвердити, що на теренах сучасного Кам’янця колись стояв римський військовий табір. Звісно, це не свідчитиме, що Кам’янець заснували римляни (ми ж не кажемо про заснування нашого міста трипільцями, хоч археологічні розкопки виявили тут явні сліди трипільської культури). Але це буде яскравий штрих до передісторії міста в петлі Смотрича.

Сергій Буйських на наше пряме запитання про те, наскільки він переконаний, що римляни таки мали на наших теренах табір і достатньо «наслідили», відповів: «Скоріше всього, що так». А щоб це вірогідне «так» могло перерости в ствердне, він запропонував викладену нами вище «дорожню карту» найближчих дій.