Будзей О. Роль Ролле: батько чи дід? - Персоналії - Знахідки О.Будзея - Каталог статей

Юзеф-Антоній-Аполлінарій Ролле

Життя польського письменника, історика, краєзнавця, лікаря Юзефа Ролле (1830—1894) якнайтісніше пов’язане з Кам’янцем-Подільським. Поселившись 1861 року в головному місті Подільської губернії, Йосип Йосипович (як його на російський копил тут величали) прожив у місті над Смотричем до кінця життя. Невеликий будинок на нинішній Татарській вулиці, що його 1875 року придбала сім’я Ролле, незабаром став культурним осередком, який притягував до себе не тільки подільську інтелігенцію. Світло цього вогнища науки та культури променіло далеко за межі краю. Скористувавшись монографією доктора історичних наук Стефанії Баженової, перегорнемо менш відомі сторінки про родину, дитинство та юність видатного дослідника подільської минувшини.

ОПОЛЯЧЕНИЙ ФРАНЦУЗ

Династичне коріння Юзефа Ролле сягає французької Бретані. Його діда, як французького офіцера, 1775 року завербували агенти біскупа Массальського до польської залоги Рулленкоурта для міжусобної боротьби в Литві. Проте діда не влаштовувало авантюрне, а часом і розбійницьке життя найманця, тож він невдовзі опинився в Галичині. Тут осів у маєтку магнатів Радзвіллів, одружився з панною Здановською і ополячився. Син Юзеф, що народився 1788 року і прожив 104 роки, почувався уже поляком. Він закінчив гімназію та університет у Львові, студіював історію природознавства у Віденському університеті. Через матеріальні нестатки змушений був перервати навчання та влаштуватися секретарем князя Міхала Ієроніма Радзвілла, останнього віленського воєводи.

1818 року в пошуках кращого добробуту батько майбутнього історика перебрався в Могилівський повіт Подільської губернії, де працював управителем маєтку князя Генриха Любомирського. Він був вправним господарем і адміністратором, тож значно поліпшив економічний стан і доходи володінь свого патрона, а за заслуги отримав від Любомирського 141 морг землі (близько 70 гектарів) неподалік Шаргорода.

РОЛЛЕВІ ХУТОРИ

У мальовничій лісистій місцевості Юзеф Ролле закладав на засадах новітніх аграрних технологій міцне господарство, основою якого став вирощений зразковий сортовий сад, що налічував близько 30 тисяч фруктових дерев і кущів. Елітні саджанці продавалися по всій Україні і за кордоном. В чудовому парку зростали троянди і квіти найкращих зразків. Ролле мав велику пасіку, виробляв за власними рецептами смачні напої з меду, фруктів та ягід, які повсюдно мали попит. У господарстві вирощувався також першосортний тютюн. Хутір на честь Любомирського назвали Генрихівкою. Однак місцевий люд називав його Роллевими хуторами (нині село Ролля Шаргородського району Вінницької області).

На цьому хуторі, за спогадами друга сім’ї Ролле, польського прозаїка і поета Антонія Петкевича (Адама Плуга), «в схованому у лісі, на узбіччі великого саду, в оточені господарських будівель, у гарному білосніжному особняку» 25 вересня 1830 року народився хлопчик. Щасливі батьки Юзеф і шляхтянка Марія Заверківська, як це було прийнято у польських сім’ях, нарекли свого сина, що успадкував фамільне прізвище Ролле, потрійним іменем Юзеф-Антоній-Аполлінарій.

Виростав і виховувався Ролле в атмосфері родинного тепла, любові до свого краю і до його минувшини. Його мати, що відзначалася освіченістю, людяністю та завзяттям господині, навчила сина багатьох «простих речей», тодішнього етикету, польської мови, музики, співу народних пісень, дотримуватися Божих заповідей. Батько гартував у синові риси працелюбності, старанності й наполегливості, досконало навчив його французької мови і, як відомий в окрузі книголюб і власник найбільшої приватної бібліотеки, прищепив синові потяг до читання книг, що стало сутністю всього його подальшого життя. В зрілі роки Ролле також зібрав найбільшу на Поділлі бібліотеку, укомплектовану переважно раритетною літературою. Нею активно користувалися місцеві науковці, краєзнавці та любителі книги.

ХАЙ ЖИВЕ СВОБОДА!

Здобувши вдома початкову освіту, Ролле 1842 року продовжив навчання в Немирівській гімназії. Це був період, коли з освітніх закладів викорінювалася на користь російської польська мова, переслідувався будь-який прояв вільнодумства та, за свідченням сучасників, «карцер та різки були щоденною карою».

Молодий Ролле пристав до гурту учнів-поляків, які читали заборонену польську літературу, ознайомився з поезією романтиків Адама Міцкевича, Северина Гощинського, Юліуша Словацького, а також із творами класиків світової літератури Байрона і Гейне, з віршами Пушкіна. Навчаючись у третьому класі гімназії, він написав свою першу історичну поему про Гжегожа із Санока.

1848 року, в п’ятому класі, Ролле під впливом вільнодумства в гімназії та подій буржуазних революцій, що тоді прокотилися по країнах Західної Європи, на одному з уроків французької мови на шкільній дошці крейдою написав «Vive la liberte» («Хай живе свобода»). Ця витівка набрала розголосу. Ролле замкнули в карцері й провели спеціальне розслідування, яке було доведено до відома київського генерал-губернатора Бібікова. Тільки неповноліття учня та небажання начальства доводити справу до Петербурга врятували учня від в’язниці чи заслання до Сибіру.

Після відсидки в карцері Ролле привселюдно висікли різками і створили нестерпні умови для навчання в гімназії. Він змушений був перевестися спочатку до Вінницької, потім до Білоцерківської й, зрештою, 1849 року до Київської міської гімназії. Водночас погіршилося матеріальне становище батьків, викликане частими пожежами в господарстві та неврожаями. Тому Ролле, навчаючись у Київській гімназії, став займатися репетиторством й підробляти уроками. Щоб мати змогу в найкоротший час бути матеріально самостійним, Ролле, завершивши 1850 року гімназичну освіту, обрав для продовження навчання медичний факультет університету святого Володимира в Києві.

ПОЛЬСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО

Студентський період, який припав на 1850—1855 роки, відіграв важливу роль у житті та становленні особистості Ролле. Студіював він сумлінно, користувався симпатією як колег, так і професорів за веселий, лагідний і товариський характер, інтелігентність і розум. Не стояв осторонь громадського життя університету. Вже на першому курсі прилучився до об’єднання польських студентів переважно з Київщини, Волині та Поділля, що дістало назву польське земляцтво. Воно складалося з гуртків за інтересами студентів і нелегальних гмін, зв’язаних з польським визвольним рухом, каси взаємодопомоги та бібліотеки польської літератури. Тоді ж членом земляцтва був студент медичного факультету, пізніше видатний історик, який порвав із польським середовищем, Володимир Антонович. Сучасники згадували, що «Антонович завжди водився з Ролле та іншими поляками, вечорами часто вбирався в чемерку та йшов на гміну».

Ролле рік завідував бібліотекою земляцтва, систематично брав участь у зібраннях студентів-поляків, виконував їх різні доручення, проте тримався осторонь конспіративних осередків і політики загалом. Та навесні 1853 року доля вдруге зіткнула Ролле з генерал-губернатором. Управитель краю зустрів за містом гурт студентів (серед них був і Ролле) в розстебнутих мундирах, без головних уборів, з «буйними» зачісками й учинив «розгін» на весь університет «за порушення честі мундиру» та негідну поведінку молоді. Насправді ж, Ролле пристав до тих студентів, які у вільний від навчання час здійснювали екскурсії в околицях Київщини, так зване «ходіння в народ», для вивчення побуту та збору фольклору українського села. Завдяки таким «ходінням у народ» Ролле чи не вперше серйозно і усвідомлено пізнав українську культуру, що позитивно позначилося на його майбутній творчості.

На завершальному етапі навчання на медичному факультеті Ролле майже рік стажувався фельдшером у київських шпиталях, головним чином у закладах для душевнохворих. Ця практика визначила назавжди його наукову спеціальність і професію лікаря-психіатра.

АЛЕ РЕВОЛЮЦІОНЕРОМ НЕ СТАВ

Перебування Ролле в Києві та навчання в університеті були для нього часом переходу від юнацтва до змужніння, визначили не тільки його професію лікаря, але й сформували його життєве кредо, світоглядні позиції на навколишню дійсність: з осудом ставився до самодержавства, кріпосництва, відмовився від участі у Кримській війні 1853—1856 років, ніколи не поривав із місцевою польською громадою, симпатизував боротьбі польського народу за незалежність, одночасно виступав прибічником українсько-польського примирення. Та політиком і революціонером він не став. Ролле обрав долю тодішнього інтелігента і визначив свої пріоритети на тлі медицини, науки та літератури і згодом у своїх працях, описуючи безпросвітне і нужденне життя міської й сільської бідноти України, так чи інакше виявляв незадоволення тодішнім режимом.

Тоді ж Ролле остаточно зріс як колекціонер старожитностей подільського краю, як бібліофіл і знавець загальної європейської, російської і української художньої й в основному історичної літератури, що призвело до наукових і краєзнавчих занять ним історією та публіцистикою. Його змолоду захопили романтичні твори «української школи» в польській літературі, праці тодішніх дослідників історії Польщі й України. Під їх впливом сприйняв не тільки потяг до власних регіональних досліджень та їх методологію позитивізму, а й концептуальні теорії польської історіографії щодо історії України, які досить тривалий час тяжіли в його творчості й, завдяки зміцненню позицій впливу в останній чверті ХІХ століття молодої української історичної науки, відійшли на задній план.

1855 року, одержавши диплом із відзнакою, Ролле став працювати лікарем у містечку Яришеві на Поділлі. Шість років яришівського періоду були насичені його першою самостійною лікарською практикою, працею над проблемами психіатрії і сформували його як ученого в галузі медицини. А 1861 року почався найплідніший і найтриваліший кам’янецький період у житті Ролле.

НЕ БУВ СУХИМ ПЕДАНТОМ

Після смерті в січні 1894 року Юзефа-Антонія Ролле один із його шанувальників писав: «Завдяки своїм знанням минулого Поділля це була єдина людина тут у Кам’янці, готова на перше прохання дати і книгу, і довідку, і пораду. Це для нашої глушини, для нас, провінційних любителів історії, була людина найпотрібніша».

Утім, на круглому столі було дано і пояснення, чому так сталося. По-перше, тритомник Ролле «Подільські замки…» досі не перекладено ні українською, ні російською мовами. Та й з перекладами численних історичних оповідань Ролле теж не густо (пальців рук вистачить, щоб їх перерахувати). По-друге, праці Сіцінського стали повертатися до нас раніше. Так, ще 1991 року з ініціативи Віталія Бабляка «Прапор Жовтня» став друкувати з номера в номер книгу Сіцінського «Город Каменец-Подольский». З ініціативи того ж Віталія Петровича 1993 року «Подолянин» започаткував публікацію нарисів про села з «Приходов и церквей Подольской епархии», виданих під редакцією Сіцінського. А 1994 року навіть виникла конкуренція між Сергієм Трубчаніновим і Мирославом Мошаком щодо видання та перевидання праць Юхима Йосиповича.

СКРЕСЛА КРИГА І ДЛЯ РОЛЛЕ

Стефанія Баженова

Утім, повертається до нас і Ролле. Так, у червні 2001 року Стефанія Баженова захистила кандидатську дисертацію «Юзеф-Антоній Ролле в громадському, науковому та просвітницькому житті Правобережної України другої половини XIX століття». Двома виданнями побачила світ її монографія про Ролле. 2012 року видавництво «Медобори-2006», очолюване Мирославом Мошаком, видало український переклад історичного оповідання Ролле «Іван Богун — козацький полковник».

Тож, як бачимо, крига і щодо Ролле скресла. Це підтвердив і згаданий вище круглий стіл, який прикрасили змістовними виступами (зокрема і про плідну лікарську та меценатську діяльність Ролле) доктори історичних наук Стефанія та Лев Баженови, кандидат історичних наук Андрій Задорожнюк, дослідниці Галина Осетрова (Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець») і Валентина Вінюкова-Волкова (історичний музей-заповідник), видавець Мирослав Мошак.

Приємно, що на круглий стіл завітали й виступили єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович, секретар міськради Василь Сенюк, заступник міського голови Василь Сукач. Тож можна сподіватися, що достойне увічнення пам’яті про Ролле в місті над Смотричем не за горами. Матимемо і меморіальну дошку на будинку в Старому місті (Татарська, 4), де мешкав Ролле (недарма в ті часи цей будинок полюбляли називали філією Київського університету). Матимемо в місті і вулицю Ролле (провулки Лагерний, Піонерський, Богінського аж пищать — перейменуйте нас). Сподіватимемося, що цього разу влада не зробить «фінта вухами», як то сталося 2012 року з увічненням пам’яті лікаря і просвітника Костянтина Солухи.