У перші дні квітня 1938 року Кам’янець-Подільський жив великим очікуванням: після 274 днів дрейфу на крижині в Північному Льодовитому океані четверо відважних полярників розпочали зустрічі з трудівниками міст і сіл. 1 квітня всі четверо — керівник науково-дослідної станції «Північний полюс» Іван Папанін, радист Ернст Кренкель, гідробіолог і океанолог Петро Ширшов, астроном і магнітолог Євген Федоров — виступали в Київському театрі опери та балету, дивилися оперу «Запорожець за Дунаєм». А наступного дня роз’їхалися по українських містах. Стало відомо, що 3 квітня до Кам’янця прибуває сам Папанін. Тож цього дня обласна газета «Червоний кордон» із чотирьох сторінок першу, другу та частину третьої присвятила папанінцям (до речі, з 28 березня газета стала великоформатною — як московська «Правда»).

«Звістка про Ваш приїзд до нашої форпостної області охопила нас невимовною радістю. Ми безмежно раді бачити Вас», — признавалися на шпальтах «Червоного кордону» робітниці Кам’янець-Подільської фабрики «Червоний ткач».

В унісон їм відгукнулися робітники заводу «Мотор»: «Кожен із нас палає одним бажанням: найскоріше побачити Вас, Іване Дмитровичу, почути Ваші слова як керівника легендарних завойовників Північного полюса».

Буквально благали героя учні дев’ятої середньої школи Кам’янця: «Завітайте до нас, любий Іване Дмитровичу! Ми будемо безмежно раді бачити Вас у нашій школі і послухати Ваше чудове оповідання про славні дні, проведені на дрейфуючій крижині».

Не менш пристрасними були і кульчієвецькі колгоспники: «Весь час із дня Вашої посадки на крижині всі колгоспники нашого колгоспу «Червоний маяк» жадібно ловили кожне Ваше слово, передане з далекої півночі на нашу Велику землю».

Іван Дмитрович побував у Кам’янці-Подільському, Оринині, Гукові, відвідав Гуківську прикордонну комендатуру й заставу. І скрізь люд зустрічав легендарного героя оплесками, радісними вигуками, першими весняними квітами, затамувавши подих, слухав розповідь про полярні будні.

Найбільше тоді, напевне, пощастило 19-річному відповідальному секретареві орининської районної газети «Над Збручем» Михайлові Слободяну, який незадовго до того перебував у Москві на Всесоюзному семінарі журналістів і 16 березня зумів прорватися на Комсомольську площу, де москвичі зустрічали папанінців. Не збігло й трьох тижнів, як відбулася друга зустріч із героєм — уже в рідних краях. І з’явився Михайлів репортаж про це в рідній газеті (на жаль, у архіві Кам’янця-Подільського часопис «Над Збручем» не зберігся).

__________________________

Закінчив хлопчина земську початкову школу, де було всього чотири класи. Після випускного іспиту інспектор запропонував батькові Вані вчити здібного сина далі — державним коштом, але Дмитро Папанін відмовився: «У мене, крім Івана, ще п’ятеро дітей, усіх годувати треба. Рахувати-писати вміє — і досить».

Отак чотирма класами (і в радянський час — вищими курсами зв’язку) обмежилася Іванова освіта. І став він робітником на заводі «Лоція», строгий господар якого, німець, штрафував навіть за хвилинне запізнення. На щастя, характер і виховання хлопця з дитинства заклали в ньому велику повагу до порядку. Уже на схилку віку Іван Дмитрович із гордістю зазначав, що за 76 років трудового стажу не мав жодного службового стягнення.

Пройшовши робітничий, морський, воєнний, чекістський гарт, Іван Папанін виявився цілком готовим до роботи на півночі: в 1932—1935 роках очолював полярні станції на Землі Франца-Йосифа та на мисі Челюскін. І ось настав його зоряний час як начальника першої у світі станції на крижині, що дрейфує.

Рік пішов на підготовку до надскладної експедиції. Нарешті, 21 травня 1937 року на крижину біля Північного полюса чотири літаки доставили полярників і все необхідне для їх праці. Після півмісячних підготовчих робіт 6 червня відбувся прощальний мітинг — і четверо людей та пес Веселий залишилися серед мертвої тиші безкрайньої полярної пустелі...

Оскільки все робилося вперше, то відкриття йшли одне за одним. Але кожен дослід вимагав великої напруги. Скажімо, щоб узяти пробу з океанського дна з глибини понад чотири кілометри, потрібно було вдвох не одну годину крутити ручку лебідки з важким лінем.

Батьківщина морально підтримувала мужніх зимівників на крижині: 27 червня 1937 року Іванові Папаніну надали звання Героя Радянського Союзу, 12 грудня 1937 року на перших виборах до Верховної Ради СРСР усіх чотирьох жителів крижини обрали депутатами.

Всесвітня слава випала не тільки полярникам, але і їх чотириногому другові й водночас шахраюватому бешкетникові, що нишком солідно підточував м’ясні запаси на крижині. Не було, напевно, міста, звідки б не прийшло прохання по закінченні експедиції віддати їм Веселого. Але долю собаки вирішили слова Сталіна: «Думаю, що йому буде непогано на моїй дачі».

Експедиція завершилася 19 лютого 1938 року. Після повернення на Велику землю всіх чотирьох полярників одразу ж зробили докторами географічних наук. Ширшов, Федоров, Кренкель приєдналися до Папаніна і теж стали Героями Радянського Союзу. Чекала героїв і грошова нагорода — по 30 тисяч рублів кожному.

Зустрічі з людьми виявилися за фізичним навантаженням важчими, ніж сама експедиція. Так, від утоми Папанін звалився із симптомами інфаркту міокарда...

У 1939—1946 роках Іван Дмитрович працює начальником Головного управління Північного морського шляху. 1940 року за відмінно організоване врятування криголамного пароплава «Георгій Сєдов» удруге стає Героєм Радянського Союзу. Під час війни Папанін — уповноважений Державного комітету оборони з північних перевезень.

Чудові організаторські здібності Папаніна прислужилися й Академії наук: з 1951 року до останніх днів життя він очолював Відділ морських експедиційних робіт при Президії АН СРСР.

Помер прославлений полярник 30 січня 1986 року на 92-му році життя (до речі, його батько прожив 96 років). Загальне визнання здобули книжки Папаніна «Життя на крижині» (7 видань), «Лід і пломінь» (4 видання). 17 орденів (із них 9 — Леніна) прикрашали груди знаменитого полярника.

Іменем Папаніна названо мис на півострові Таймир, гори в Антарктиді, підводну гору в Тихому океані. А в місті над Смотричем його ім’я надано одній із головних вулиць Підзамча та провулкові, що відходить від неї. З четвірки папанінців на мапі міста пошановано ще радиста Ернста Кренкеля: невеличка вулиця його імені є на Руських фільварках.

Вулиця Папаніна в Кам’янці-Подільському («Яндекс-карти»)