Російський революціонер Лев Дейч у спогадах писав, що знав тільки двох жінок, які читали «Капітал» Карла Маркса та брали участь у дискусіях, пов’язаних із цим твором. То були Віра Засулич і Цезарина Войнаровська. Якщо ім’я першої з цих революціонерок у нас на слуху ще зі шкільних років, то про другу, напевно, знають тільки фахівці.

Цезарина Войнаровська походила із зубожілої шляхти. Її батько — колезький асесор Костянтин Войнаровський — жив і працював у Кам’янці-Подільському. Саме тут 1 травня 1861 року сім’я Войнаровських поповнилося донькою, якій дали подвійне ім’я — Ванда-Цезарина.

1877 року дівчина закінчила гімназію в Кишиневі. У 1877—1878 роках у Петербурзі була слухачкою спочатку Вищих педагогічних курсів Вишнеградського, потім медичних курсів для жінок при Військовій медико-хірургічній академії. Відвідувала також деякі лекції на Вищих жіночих курсах імені Бестужева-Рюміна. Крім того, активно прилучилася до революційного руху.

У березні 1879 року Ванда-Цезарина прибула з Петербурга у Варшаву для зміцнення зв’язків між петербурзькими соціалістами та варшавським соціалістичним гуртком. Поселилася в давньої знайомої з Кам’янця-Подільського — Діонізи Цертовічевої.

Не спливло й місяця, як 10 квітня 1879 року Войнаровську заарештували. При Варшавському жандармському управлінні було проведено дізнання у справі про соціально-революційну пропаганду у Варшаві (так звана «справа сто тридцяти семи»).

При дізнанні Войнаровську звинуватили в тісних стосунках з провідними діячами варшавського гуртка (серед яких були Людвік Дзянковський, Софія Пласковіцька, Станіслав Рогальський, Зигмунт Герінг, Александер Венцковський та інші), в участі в пропаганді в робітничих гуртках. Утримувалася Цезарина в десятому павільйоні Олександрівської цитаделі у Варшаві. За найвищим повелінням від 2 квітня 1880 року Войнаровська зазнала тюремного ув’язнення на рік з наступним гласним наглядом поліції.

Від 21 червня 1881 року вона жила під гласним наглядом у Кишиневі. У липні 1881 року Войнаровська подала клопотання на дозвіл вести педагогічну діяльність. Проте клопотання не мало успіху.

Відпущена в Одесу для лікування, була там заарештована внаслідок підозри про передачу невідомій особі пачки паспортів. Дізнання припинили через брак доказів. За постановою Особливої наради від 12 грудня 1881 року Цезарину Войнаровську залишили під гласним наглядом до 9 вересня 1885 року.

Проте вже в грудні 1882 року Цезарина втекла з Кишинева за кордон — в Австро-Угорщину — і поселилася в Кракові, де брала участь у революційній діяльності польських соціалістів. Її заарештували (вже втретє!) 24 лютого 1883 року та притягнули до дізнання у справі про утворення в Кракові революційного гуртка. Австрійський суд 24 червня 1883 року приписав польській революціонерці чотири місяці тюремного ув’язнення з подальшим вигнанням за межі Австрії.

Відбувши ув’язнення, Войнаровська наприкінці жовтня 1883 року прибула до Женеви. Там уже діяв добре організований осередок польської соціалістичної еміграції. Провідну роль у ньому грали Марія Янковська, Станіслав Мендельсон, Казимеж Длуський, Шимон Дікштайн. Вони оточили Войнаровську опікою. Зокрема, Янковська допомогла їй фінансово.

Цезарину Войнаровську запросили до редакційних колективів соціалістичних видань. Тож у 1884—1889 ррках вона була співредактором польських соціалістичних видань у Женеві — журналів «Пшедсвіт» («Світанок») і «Валька клас» («Класова боротьба»). Співпрацювала в журналі «Пшегльонд тигодньови» («Щотижневий огляд»).

Цезарина Войнаровська брала участь у роботі партії «Пролетаріат», групи «Звільнення праці». Теплими були її стосунки з групою російських емігрантів. Вона постійно бувала в домі Георгія Плеханова. Тим паче, що з його дружиною Войнаровська познайомилася та заприятелювала ще в часи навчання в Петербурзі. Саме цього періоду стосуються згадані вище спогади Лева Дейча.

Від березня 1889 року Войнаровська мешкала в Парижі. Від 1893 року вона член партії «Соціал-демократія Королівства Польського» (1900 року назву партії було розширено — «Соціал-демократія Королівства Польського та Литви»). У 1900—1904 роках представляла цю партію в Міжнародному соціалістичному бюро 2-го Інтернаціоналу.

Войнаровська організовувала допомогу для колишніх політичних в’язнів і емігрантів. В останні роки життя брала участь у французькому соціалістичному русі. Не забувала і про росіян: від 1911 року викладала історію Франції на Курсах суспільних наук (під такою назвою діяла партійна школа російських революціонерів).

Померла Ванда-Цезарина Войнаровська 15 квітня 1911 року в Парижі від гострого інфаркту міокарда, не доживши півмісяця до свого 50-річчя. Сім’ї не мала.

1982 року в Польщі випущено марку з портретом Цезарини Войнаровської. Це перша та поки що єдина відома нам марка, на якій зображено жінку — уродженку міста над Смотричем. Сподіватимемося, що кам’янецькі жінки ще не раз удостояться такої честі — бути портретованими на поштових марках. Звісно, бажано все ж, щоб не за революційну діяльність. Утім, іменем однієї з уродженок Кам’янця свого часу було названо острів і мис. Але це вже, як кажуть, зовсім інша історія: про Софію Омірову, яка стала дружиною Олександра Колчака...

Автор: Олег Будзей