Чт, 19.05.2022, 18:34
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Напівзабутий зоолог
Професор Петро Бучинський

Про нього немає жодного рядка ні в «Українській Радянській Енциклопедії», ні в «Енциклопедії Українознавства». І все ж український зоолог Петро Бучинський (1852 — 1927) залишив помітний слід і як дослідник природи, і як організатор природодослідників і природолюбів, і як педагог. Відрадно, що на зорі незалежності України подоляки активно згадали про свого славного земляка. Так, 12 лютого 1993 року в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті (нині Подільський державний аграрно-технічний університет) встановлено дві персональні стипендії імені Бучинського для студентів зооінженерного факультету та факультету ветеринарної медицини, а 10 листопада 1993 року запроваджено щорічну Хмельницьку обласну премію імені Бучинського в галузі природоохоронної роботи та популяризації екологічних знань.

БУЛО В КОГО РОЗУМУ НАБИРАТИСЯ

12 лютого 1852 року в селі Довжок Кам’янецького повіту в бідній польській родині Миколи Бучинського народився син Петро. Коли хлопчику було два роки, помер батько, тож усі турботи з виховання сина лягли на материнські плечі. Закінчивши 1863 року однорічну школу в Хотині, 1871 року гімназію в Кам’янці-Подільському, юнак вступив на медичний факультет Київського університету. Провчившись два роки, Петро відчув, що майбутній фах лікаря — то не його стезя, і перейшов на природничий відділ фізико-математичного факультету. На здібного студента звернув увагу 33-річний професор Олександр Ковалевський. Зоологія безхребетних — предмет наукового зацікавлення Олександра Онуфрійовича — невдовзі стала близькою і його студентові. Коли 1874 року професор перейшов викладати в Новоросійський університет в Одесі, то наступного року туди перебрався і його учень. До речі, в Новоросійському університеті тоді працювали професорами такі світила природничих наук як Ілля Мечников, Іван Сєченов. Тож у студента було в кого розуму набиратися.

В Одесі під керівництвом Ковалевського, дослідника спільних закономірностей розвитку хребетних і безхребетних, студент Бучинський розглянув окремий аспект проблеми: загальні риси у будові нервової системи хребетних тварин і кільчастих червів. За цю наукову роботу Бучинського нагородили золотою медаллю. 1877 року він закінчив університет і залишився в ньому професорським стипендіатом на кафедрі зоології. 1891 року в Москві він захистив магістерську дисертацію «До історії розвитку мізидів», а через чотири роки у Варшаві — докторську: «Спостереження над ембріональним розвитком вищих раків». Остання робота 43-річного вченого значно узагальнила попередню, адже мізиди — це тільки один з 13 рядів вищих раків.

В НОВОРОСІЙСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

Петро Бучинський. Фото кінця XIX століття

Успішно склалася і викладацька кар’єра Бучинського в Новоросійському університеті: з 1881 року — консерватор зоологічного музею, з 1891 року — приват-доцент, з 1897 року — екстраординарний (тобто, позаштатний), а з 1899 року — ординарний професор на кафедрі зоології. Як учений Бучинський вивчав рослинний світ одеських лиманів, організував зоологічну станцію для вивчення фауни Чорного моря. А ще активно працював у Новоросійському товаристві дослідників природи як його секретар (у 1885—1901 роках), а потім (у 1901—1911 роках) і як президент товариства та редактор його наукових записок.

Активну наукову, педагогічну, громадську роботу Бучинського в Одесі належно поцінували: його нагороджували орденами, надали чин статського радника (5-й клас з 14 у табелі про ранги). 17 лютого 1911 року попечитель Одеського навчального округу розпорядився призначити 59-річному Петру Миколайовичу пенсію — 3 тисячі рублів у рік. Того ж року вчений переїжджає до Кам’янця-Подільського.

ПОВЕРНЕННЯ НА ПОДІЛЛЯ

І в місті над Смотричем Бучинський з головою поринув у роботу. Передусім він узявся за створення Товариства подільських природодослідників і природолюбів. 16 вересня 1911 року в залі Кам’янецької міської управи відбулося перше засідання Товариства. За п’ять років діяльності (у 1911—1916 роках) зроблено чимало: видано три томи наукових записок (1912, 1913, 1915 роки), відкрито (1913 рік) Природничий музей Поділля, що мав близько 8 тисяч експонатів, найбільшу в Україні орнітологічну колекцію (700 чучел птахів). Товариство також заснувало ботанічний сад, відкрило громадську бібліотеку, лекторій.

До складу Товариства входило (1914 рік) близько 250 чоловік. Це були не тільки місцеві дослідники (Стефан Маковецький, Дмитро Боголєпов, краєзнавець Олександр Прусевич), а й учені з Новоросійського університету, які активно вивчали Подільську землю. Так, Володимир Ласкарєв ще 1901 року розпочав геологічне дослідження Подільської губернії, Олександр Набоких проводив картографічне вивчення ґрунтів Поділля. Та й сам голова Товариства Петро Бучинський не припиняв наукової роботи: 1914 року він дослідив басейн Дністра від Жванця до Чорного моря. Подільське товариство налагодило тісні зв’язки з 50 аналогічними науковими організаціями Росії.

ЩОБ НЕ ОБРАЗИТИ СТАРОГО ПРОФЕСОРА

Коли 1918 року Кам’янець-Подільський приступив до плекання свого університету, Бучинський активно долучився до цієї справи. 15 серпня його призначили ординарним професором на кафедрі зоології. Водночас він став першим деканом фізико-математичного факультету. Восени 1918 року факультет складався з однісінького професора Бучинського, двох асистентів (Миколи Любичанківського та Миколи Вікула) та близько 50 слухачів. Професор Бучинський один, власне, і розпочав академічний рік викладами для природників курсу загальної гістології (науки про тканини тварин і людини).

Справжнє становлення факультету розпочалося тільки 1919 року, коли потрохи стали з’їжджатися запрошені ректором Іваном Огієнком викладачі, коли вдалося відкрити ще й математичний відділ. До суто організаційних клопотів додавалися й політичні: двічі (у квітні — червні 1919 року та в липні — вересні 1920 року) в місті владарювали більшовики й активно втручалися в університетські справи. Леонід Бачинський, який 1920 року був асистентом фізико-математичного факультету, згадував, як деякі більшовицькі новації (скажімо, приймати до університету молодь, що мала тільки 6, а то й 5 класів гімназії) «до глибини душі обурювали й виводили з терпеливості нашого декана, старого професора». А коли Леоніда 10 вересня 1920 року заарештували та ув’язнили чекісти, то серед тих, хто ходив просити за нього, був і професор Бучинський. Як зауважує Леонід, «ходити тоді до більшовиків не було річчю приємною й безпечною, особливо в той час, коли вони університет уважали за кубло контрреволюції».

А ось цікаві спогади одного із студентів Петра Бучинського: «Першого року він викладав лекції російською мовою (єдиний випадок в університеті), але другого року вже перейшов на українську, якою володів досить вільно, бо був справжній українець. Але нова термінологія часом підводила старого. Так, наприклад, слово «шлунок» він помилково вимовляв «шлупок» і майже цілу годину вживав цього смішного вислову, не помічаючи наших усмішок. І ніхто з нас не рішився хоч би анонімним листом зробити йому зауваження, бо ніхто не хотів образити старого професора».

Бучинський дав початок і заснуванню бібліотеки університету, подарувавши їй 244 книги великої наукової вартості. 12 серпня 1919 року наказом міністра освіти Української Народної Республіки вченому надали звання заслуженого професора. 22 жовтня 1919 року університет поповнився сільськогосподарським факультетом, на якому Бучинський став викладати зоологічні дисципліни.

ПОПЕРЕДНИКА ЗААРЕШТУВАЛИ ЧЕКІСТИ

Після розпорошення університету на два самостійних навчальних заклади (26 лютого 1921 року — уже при остаточному приході більшовиків) професор Бучинський працює в ІНО (інституті народної освіти) деканом факультету профосвіти. У структурі факультету, що готував учителів для масових загальноосвітніх шкіл і частково — викладачів технікумів, було два відділи — соціально-історичний і фізико-математичний.

17 липня 1922 року громадськість міста широко відзначила 70-річчя Бучинського. ІНО та сільгоспінститут спільно видали збірник наукових праць природничого змісту з біографією ювіляра. У приміщенні ІНО відбувся урочистий вечір (звіт про нього під назвою «Герой праці» 23 липня вмістила кам’янецька газета «Вісти»). На вечорі голова повітвиконкому Панас Буценко повідомив, що виконком постановив денаціоналізувати будинок (тодішня адреса — Шевченка, 73), у якому проживає Бучинський, і віддати його у власність шановному професорові.

Брошура про ректора Бучинського

1 жовтня 1922 року 70-річний учений став ректором ІНО (його попередника — 37-річного Павла Клепатського — заарештували кам’янецькі чекісти). Очолював Бучинський інститут недовго — уже через рік через стан здоров’я подав прохання звільнити його з посади ректора. 23 жовтня 1923 року ректором ІНО призначили 40-річного професора Володимира Гериновича. Бучинський сприяв створенню Кам’янець-Подільського наукового при Українській академії наук товариства. 21 червня 1925 року на установчих зборах ученого обрали почесним членом товариства.

НИНІ ТУТ РІВНЕ МІСЦЕ

І хоч старому професорові все важче даються виклади в інституті, він намагається залишатися на бойовому посту. Як зазначає Геринович, «лише складні випадки захворіння під час лекцій склонили його до виходу на пенсію». 18 серпня 1927 року о 7-й годині ранку Петро Миколайович помер. Звістка про смерть професора швидко облетіла місто. Студенти ІНО весь день і всю ніч вартували біля небіжчика. Академія наук СРСР надіслала в ІНО телеграму, в якій висловила глибоке співчуття з приводу смерті маститого вченого.

Похорон відбувся 19 вересня. До будинку, де мешкав професор, усе підходили та підходили колони з прапорами та вінками. Професори вищих шкіл міста на плечах винесли домовину в червоному сукні. Траурна колона, пройшовши вулицями міста, повернулася на Шевченківську, 69. У глибині подвір’я будинку, де жив Петро Миколайович, його і поховали. Через місяць, 21 жовтня, президія Кам’янецького окружного виконкому призначила персональну пенсію вдові професора — 58-річній Катерині Миколаївні, а також ухвалила дати Кам’янецькій 9-ій трудовій школі назву школи імені професора Бучинського.

Двоповерховий будинок, що належав Бучинському, зберігся. Нинішня його адреса: Шевченка, 65. Для орієнтації скажемо, що перед ним розташовані ДЮСШ № 1 та будинок профспілок, а після нього починається територія ботанічного саду. Меморіальної дошки на колишньому будинку Бучинського немає. А що ж із могилою? У вересні 2002 року 70-річна Марія Петрівна Чудіна, що живе поблизу, показала мені місце, де було поховано вченого, пригадала, що ще на початку 1960-х років могила була, пам’ятника на ній не було, але була жива огорожа, що оточувала могилу. Нині тут рівне місце...

Сучасний вигляд будинку Бучинського

Після десятиліть безпам’ятства ми потрохи починаємо пригадувати, чиїх батьків ми діти. 1997 року у Кам’янці з ініціативи кандидата біологічних наук, заступника директора з питань науки Національного природного парку «Подільські Товтри» Людмили Любінської почалося відродження Товариства подільських природодослідників і природолюбів (зареєстровано міськвиконкомом 1 квітня 1999 року). У серпні 1997 року Людмила Любінська стала лауреатом обласної премії імені Бучинського. Невдовзі ще двоє кам’янчан стали лауреатами цієї премії: 2001 року — директор Кам’янець-Подільського міського еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Людмила Ткач, 2002 року — кандидат біологічних наук, доцент кафедри біології та математики Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету Микола Матвєєв. Як бачимо, спадкоємці справи Петра Бучинського в Кам’янці-Подільському є. Хотілося б, щоб і вони, і міська влада, і вищі школи міста повернулися до достойного пошанування пам’яті про вченого, який так багато зробив для міста.

 


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (09.11.2014) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 788 | Коментарі: 1 | Теги: фізико-математичний факультет, Інститут народної освіти, премія Бучинського, Бучинський, Ковалевський, сільськогосподарський інститут, зоолог, ПДАТУ | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 KamPod   (09.11.2014 14:24) [Материал]
Хороша публікація, пізнавальна і потрібна для прочитання усім кам'янчанам, особливо природолюбам. Не гоже забувати таких людей і як звучить від автора статті потрібно "пригадувати, чиїх батьків ми діти"
Те що могилу розрівняли якось не по людяному. Невже гуманізм перестав бути чеснотою людства.

Цитата
У вересні 2002 року 70-річна Марія Петрівна Чудіна, що живе поблизу, показала мені місце, де було поховано вченого, пригадала, що ще на
початку 1960-х років могила була, пам’ятника на ній не було, але була
жива огорожа, що оточувала могилу. Нині тут рівне місце...

Про Бучинського наслуханий і не раз доводилось чути про цю могилу. Чув про жінку з Жванця що наче б то могла пам'ятати місце могили, а ще казали що навіть ті що ходили в садок там пригадують ту могилу, тому ті що були вихователями і завідувачами садком тим більше повинні пам'ятати. Загалом не думаю що на даний момент шансів немає знайти могилу, але з кожним роком чи десятиліттям ці шанси будуть падати. Я б взагалі пропонував знайти і перенести його останки на територію ботсаду, де облаштувати пам'ятник, до якого можна було б приносити квіти бодай на ювілейні дати ученого. Адже це територія ПДАТУ і його студентам які там також проходять навчання не завадило б мати таку "напоміналку" про славне минуле послідовників якого з них намагаються викувати.

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Паради 1 травня - 

Користувач на фейсбуці KamKam поділився

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2022Create a free website with uCoz