"Смерть від голоду ... біля коробок з їжею". Так назвав свою статтю журналіст Олександр Борін, автор публікацій про подвиг вчених ВІР. Приведемо переклад фрагменту, де розповідається про нашого героя:
В осадному Ленінграді - місті, де тривалий час жив і працював Вавілов, йшла перша блокадному зима. Норми хліба були скорочені до неможливого: робітникам - по 250 грамів, іншим - 125 грамів. Люди божеволіли від голоду, падали на ходу, вмирали від виснаження. А в цей час в темних холодних кімнатах на Ісаакіївській площі, в будинку із забитими дошками вікнами було повно їжі. У коробках і мішках лежали десятки тонн насіння, бульб картоплі. Але чотирнадцять співробітників Всесоюзного інституту рослинництва (ВІР), які працювали і уривками спали поруч, були так само голодні і виснажені, як і всі ленінградці.
Вони марили їжею, і все ж нікому з них навіть не приходила в голову думка з'їсти хоча б жменьку зерен, щоб врятувати своє життя.
Можливо, як на теперішній час їх важко зрозуміти, - але вони знали, що робили. Вони берегли від сорокаградусної холоднечі і зграй знахабнілих щурів безцінне надбання держави - унікальну колекцію культурних рослин і їх дикорослих родичів. Не маючи собі рівних у світі, зібрана гігантськими зусиллями колекція налічувала більше 200 000 дорогоцінних зразків.
Ледве тримаючись на ногах, виснажений, обмерзлий найближчий соратник Вавілова Вадим Степанович Лехнович, ризикуючи життям, під обстрілом здобував дрова для порятунку колекції. Він був душею крихітного мужнього колективу. Про ті трагічні дні Лехнович і роки по тому згадував, хвилюючись:
- Ходити було важко ... Так, нестерпно важко було вставати, руками-ногами рухати ... А не з'їсти колекцію - важко не було.
Анітрохи! Тому що з'їсти її було неможливо. Справа всього життя, справа життя моїх товаришів ...
ЛЕХНОВИЧ ВАДИМ СТЕПАНОВИЧ
Народився Вадим Степанович 19 жовтня (1 листопада за н. с.) 1902 року у с. Довжок Кам'янець-Подільського повіту.
Закінчивши гімназію, у 1921 році вступає до Кам'янецького Інституту соцвиховання. Не знайшовши свого покликання, у 1922 році переводиться до сільгоспінституту. Обравши за об'єкт вивчення картоплю, самовіддано працює в цьому напрямку, налагоджує зв'язки із Всесоюзним інститутом рослинництва (ВІР), що при Академії Наук СРСР.
У 1926 році, закінчивши інститут, одержує диплом агронома, але досліджень не залишає. У 1927 році Академія наук запрошує його на роботу у ВІР редактором журналу ''Природа", але вже через рік дослідник кидає затишний редакторський кабінет. Повертається до землі, прагне передати всі сили і стійкість дикої картоплі новим сортам. Одержані ним знання в поєднанні з природними здібностями, цілеспрямованістю і працелюбністю дозволили Вадиму Степановичу за чотири роки стати старшим науковим співробітником ВІРу, де він пропрацював усе своє довге життя. Там же, у ВІР він знаходить дружину, О.А.Воскресенську, свою другу половинку, самовідданого дослідника і однодумця.
Ольга Воскресенська і Вадим Лехнович — зберігачі колекції картоплі.
Фото 1940 року
Молодого і працьовитого науковця Лехновича помітив М. І. Вавілов, учнем і соратником якого він вважається по праву. Тісно співпрацюючи з Миколою Вавіловим, Вадим Лехнович супроводжує його у останній (перед арештом) поїздці у Західну Україну, виконуючи функції замісника начальника експедиції.
У перші роки роботи Вадим Степанович займався також вивченням топінамбура, опублікувавши про цю нову і перспективну культуру кілька наукових праць, в тому числі монографію «Земляна груша», яка мала велике значення для поширення і впровадження топінамбура у сільськогосподарське виробництво. В. С. Лехнович узагальнив також відомості з біології та заходи боротьби з такими небезпечними захворюваннями картоплі, як рак і віруси. Він опублікував монографії «Стійкі до раку сорти картоплі» та Методичні вказівки по лікуванню сортів картоплі від вірусів.
Саме завдяки його дослідженням, картоплярство країни уникнуло істотного збитку від раку картоплі, так як на основі виділених їм сортів і видів зі світової колекції було швидко створено чимало стійких до раку сортів для всіх ґрунтово-кліматичних зон СРСР. У передвоєнні роки Вадим Степанович разом з іншими співробітниками брав активну участь у вивченні зразків сортів картоплі, завезених в кінці 20-х - початку 30-х років з Південної в Центральній Америки М.І.Вавіловим, С.В.Юзепчуком і С.М.Букасовим. Для морфологічного опису картоплі він розробив систему ознак квітки, детально описав більш ніж 100 видів, різновидів і форм як Андскої, так і Чилійської картоплі, розробив їх класифікацію, ідентифікував нові культурні і дикі види, розробив і опублікував визначник диких видів і різновидів рослини. За результатами цієї роботи в 1937 році він написав і успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Чилійські і андські картоплі і їх селекційне використання». Вадим Степанович багато років присвятив збиранню матеріалів, їх обробці та написання тому «Культурна флора СРСР» (Картопля). У цій праці обсягом 40 друкованих аркушів, опублікованому в 1971 р, був підготовлений і написаний найбільший і важливий розділ «Культурні види картоплі». Вадим Степанович був одним із знавців історії картоплі і її поширення по земній кулі. З цього питання його творчий доробок складає кілька робіт, з яких найбільшими є: «До історії культури картоплі в Росії» і «Aus der Geschichte der europischen Kulturkartoffel». Довгий час Вадим Степанович очолював наукове та організаційне керівництво з інтродукційно-карантинної роботі ВІР. В 1972 р він отримав вчений ступінь доктора наук. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями «За оборону Ленінграда», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» і ін.
Рятуючи унікальну колекцію сортів картоплі, яку неможливо було евакуювати під час вегетації, Лехнович залишився у блокадному Ленінграді. Пізніше за цю колекцію йому уклінно подякують американці, яким не вдалося зберегти деякі дикоростучі види цього овочу, що походить з Американського континенту.
Втративши у автомобільній аварії першу дружину, Вадим Степанович через рік одружується на своїй аспірантці і в 1962 році, якраз на свій 60-річний ювілей одержує від неї безцінний дарунок — донечку. Доля розпорядилась так, що він, доживши майже до 90 років, побачив свою доньку дослідницею-ученицею ВІРу.
Вадим Степанович не поривав зв'язки з друзями юності, зі своєю Alma mater. На фото 1986р. ви можете бачити його на зустрічі випускників 1924-34 років в оточенні "однокашників" та співробітників К-ПСГІ.
Закінчив свій життєвий шлях Вадим Степанович Лехнович у 1989 р. в Санкт-Петербурзі, де й був похований на Большеохтинскому кладовищі. Це була людина з такими моральними якостями, як безкорисне служіння науці , працьовитість, скромність, доброзичливість і порядність, дефіцит яких ми в останні роки стали відчувати особливо гостро.
Якщо вас зацікавила доля нашого славного земляка, ви можете прочитати книгу «В осажденном Ленинграде», одним із упорядників якої є Вадим Лехнович. Вона доступна для завантаження за адресою: http://flibusta.site/b/362879. Ви можете також почути його голос : вищезгаданий О.Б.Борін розмістив аудіозапис розмови з В.С.Лехновичем про останні дні на свободі і затримання М.І.Вавілова на сайті svidetel.su. Крім того в мережі Інтернет є кілька статей того ж автора про історію ВІР і його співробітників, наприклад www.novayagazeta.ru
Інформацію підготував
ведучий вікторини В.Кроль
Величезна подяка за люб'язно надану фотокопію газети шановного О.В.Будзея
(Ботнар Г. Зустрілися через півстоліття // Прапор Жовтня. — 1986. — 14 червня. — С. 2—3.)
Дивіться також: | 
