Його прадід втікав з Німеччини, уникаючи смертної кари за участь у селянських повстаннях. Його мати була на половину українка, наполовину туркеня. Але в автобіографіях він вперто зазначав себе як українця за національністю і був активним учасником Українських національно-визвольних змагань. Наша розповідь про М.М.Баєра, громадського та політичного діяча, поета, перекладача, пропагандиста ідей охорони природи, ректора сільськогосподарського інституту у 1921-26 роках.
Баєр Микола Миколайович
Микола Миколайович Баєр народився 4 грудня 1886 р. в німецькій родині інженера-землеміра в с. Бобрик Харківської губернії. У 1904 р. закінчив Катеринославську реальну школу, а у 1910 р. – Московський межовий (геодезичний) інститут за фахом «Економіка й техніка землевпорядкування». Потім працював інженером на Полтавщині, Київщині. М. Баєр значився серед членів організованого 1913 року В. І. Вернадським та В. Ф. Ніколаєвим Полтавського товариства любителів природи, займався створенням заповідників, статус яких на той час ще не був остаточно визначений. Робота проводилась нерозривно з діяльністю Полтавського земства.
Почавши у 1906 р. з друку власних віршів, у 1918 році заявив про себе, як про талановитого перекладача, опублікувавши у полтавському видавництві переклади казки Вільгельма Гауфа "Альманзорові пригоди", "Лобо, король вовків на Курумпо" і "Наші приятелі. Оповідання про собак" Ернеста Сетон-Томпсона, упродовж кількох років також друкувався у журналах і газетах «Рідний край», «Селянське слово», «Українська хата», «Червона правда» .
З 1918 р. переїжджає до Києва, де активно включається в політичну боротьбу. Вступає до лав Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ). Деякий час працює керівником департаменту землеробства в уряді УНР. У цей час М. Баєр видав низку видань з земельного питання: «Земельна реформа і основи земельної політики на Україні» (1917), «Соціялізація чи земельна власність?» (1918), «Про земельну справу» (1918). Книжки М. Баєра знаходились у продажу, для просвітницьких організацій продавались зі знижкою.
У період Гетьманату Павла Скоропадського 1 червня 1918 року був призначений на посаду межового інженера та старшого землеміру Київської губернської земельної управи. Також був прикомандирований до межового відділу Міністерства земельних справ.
Наприкінці 1918 р. Микола Баєр виїхав до м. Яремче разом зі своєю родиною, намагаючись врятувати життя дружини. Проте, навесні 1919 р. Єлизавета Миколаївна померла, лишивши Миколу Миколайовича з трьома дітьми.
Тут Микола Миколайович стає одним із засновників нечисельної Української народної партії (хліборобів-власників). Партія дотримувалась правих поглядів, блокувалась з УПСФ та народними республіканцями, але великої ролі в політичному житті не відігравала.
Улітку 1919 р. після поразки західноукраїнської революції, М. Баєр опинився у Кам'янці-Подільському, який у той час був політичним і адміністративним центром УНР. З жовтня 1919 р. Микола Миколаєвич працює викладачем геодезії сільськогосподарського факультету КПДУУ, потроху відходить від політики, хоча й неодноразово виступає на засіданнях міського Українського клубу.
Після поразки українських національно-визвольних змагань з жовтня 1921 р. був призначений ректором новоствореного сільськогосподарського інституту. І хоч рішення Наркомату освіти призначити ректором інституту колишнього активного діяча українських національно-визвольних змагань викликає подив, проте, кандидати-комуністи не мали відповідної кваліфікації, щоб керувати закладом вищої освіти, а Микола Баєр вважався невтомним організатором і вченим, який користувався великим авторитетом серед своїх колег.
На посаді ректора інституту він перебував до 22 листопада 1926 р., одночасно викладаючи курси геодезії, землевпорядкування, аграрної політики, а також інших точних наук — математики, геометрії.
Його попередня проукраїнська патріотична діяльність викликала підозру з боку місцевих каральних органів, які писали про нього: «Керівник кафедри геодезії. Одночасно є ректором с-г інституту в Кам'янці. Брав активну участь у Петлюрівському русі і раніше за Петлюру працював у департаменті Землеробства. Тип шкідливий». Миколу Баєра навіть планували депортувати за межі УСРР. Однак, за нього заступилась місцева влада. Адже ректор СГІ чимало зробив для розбудови інституту, був одним з організаторів відкриття на базі інституту землемірних курсів, виступав редактором ювілейних літературно-наукових збірок, присвячених річниці Жовтневої революції, стояв біля витоків створення робітничого факультету. Йому вдалося зберегти посаду. 11 вересня 1922 р. Малий пленум повітового виконавчого комітету, розглянувши питання щодо прохання М. Баєра про залишення його в Кам'янці-Подільському, прийняв позитивне рішення.
У наступні кілька років М.Баєр плідно працював в СГІ, був одним із керівників науково-дослідної кафедри (далі НДК) історії, природи та сільського господарства Поділля. Написав одну із перших праць з історії СГІ ("Підсумки будівництва СГІ та перспективи його розвитку"). Влада все одно ставилась до нього недовірливо. Наприкінці 1926 р. ректором СГІ було призначено члена КП (б)У Ф.Донського.
Через рік Микола Миколайович переїжджає на роботу до Харківського геодезичного інституту. Вже у перші місяці після переїзду, за М. Баєра «взялись» органи прокуратури. В ніч з 5 на 6 березня 1928 року була проведена операція по так званому «українському к-р активу». Було арештовано 36 чоловік за звинуваченням у співпраці з Харківською хліборобською організацією. Микола Миколайович був одним з двох, серед усіх заарештованих, хто не побоявся визнати свою участь в організації, хоча цінних відомостей слідству не надав.
У 1930 р. до тодішньої столиці УСРР з Кам'янця-Подільського переїхала уся його сім'я. Спочатку М.Баєр працював професором геодезії, а потім разом з льотчиком Белабрамом почав займатись аерофотозйомкою, яка на той час, як і тепер, проводилась під грифом секретності.
Після ліквідації геодезичного інституту Микола Миколайович з 1935 р. викладав у Харківському будівельному інституті. Проте, в період «великого терору» йому знову пригадали те, що він був активним у роки самостійності незалежної України. Висували і зовсім безглузді звинувачення. Наприклад, його звинувачували у тому, що він вів свої конспекти чорним, синім і червоним олівцями, звідси робився зовсім абсурдний висновок, що він начебто фашист. Інкримінували вченому і співробітництво з японською розвідкою через те, що він працював з картами Далекого Сходу та арештували 1937 року.
Наступні кілька років М. М. Баєр з дружиною жив у Сочі, а діти Ніна і Андрій — в м. Умань у сестри від першого шлюбу Олесі та брата Миколи, які на той час мешкали там. Микола Миколайович викладав у школі і під час німецької окупації. У післявоєнний період його не депортували до Сибіру як багатьох етнічних німців, оскільки він працював перекладачем з німецької мови і був необхідний для влади. Натомість до Сибіру депортували родину Баєрів.
Микола Миколайович ненадовго переїжджав на роботу до Білоруської академії сільського господарства, де працював асистентом. Проте у 1946 році Радянська армія розшукала у післявоєнній Польщі «нові» документи, що свідчили про спільну роботу М.Баєра з С. Петлюрою. Це антибільшовицьке минуле разом з його німецьким походженням та тим фактом, що він складав карти Східного Сибіру, дало підстави для звинувачення його у передачі японцям державних таємниць і відправлення його в північний табір поблизу Воркути. Микола Миколайович був знову заарештований у 1948 році. 11 липня 1949 року позасудовий орган відправив М. Баєра на 10 років в сталінські табори системи ГУЛАГ. За свідченнями родичів покарання відбував на Колимі . Працював бібліотекарем у колонії для ув'язнених. Рятуючись від цинги, пив хвойний відвар, внаслідок чого зіпсував собі нирки. Це стало причиною важкої хвороби. Відбув політичне покарання не повністю, був звільнений 1956 року, після смерті Сталіна.
Після ув'язнення Микола Миколайович повернувся до родини у Сочі. У 1962 р. за рекомендацією лікаря, він поїхав лікувати нирки до Харкова, де того ж року помер у лікарні, похований у Харкові. Реабілітований Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові міри щодо відновлення справеливості по відношенню до жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років» 16.01.1989 року.
Родина Баєрів у Сочі, 1956 рік
В першому ряду: Владислав Костянтинович Гейм (онук). В другому ряду: Марія Демьянівна Цинглер (дружина М. М. Баєра), Сергій Миколайович Баєр (син ), Олеся Миколаївна Баєр (донька ), М. М. Баєр, Андрій Миколайович Баєр (син). В третьому ряду: невідома, Костянтин Олексійович Гейм (чоловік Ніни Баєр), Ніна Миколаївна Баєр (донька).
Фото з родинного архіву А. К. Гейма.
Відомі нащадки М. М. Баєра:
Інформацію підготував
ведучий вікторини В.Кроль
Дивіться також: | 
