1937 рік. Заарештовано «як агента польської розвідки» Антона Вікентійовича Беньковського, який працював директором Кам’янець-Подільського історичного музею. Його безпідставно звинуватили в тому, що, будучи членом «Польської організації військової», нібито проводив шпигунську діяльність на користь Польщі. Серед багатьох політичних звинувачень було й те, що він створив музейну експозицію, яка вихваляла Симона Петлюру, інших діячів Української Народної Республіки. 14 жовтня 1937 року засуджено до розстрілу та через кілька днів (19 жовтня) страчено. Реабілітовано 2 жовтня 1965 року.
1959 рік. Кам’янець-Подільський завод «Сільгоспінвентар» (раніше обозобудівний завод) перейменовано на завод сільськогосподарських машин (від 1994 року — акціонерне товариство «Кам’янець-Подільськсільмаш»).
1968 рік. У Кам’янці-Подільському в міському Будинку культури відбувся ювілейний вечір із нагоди 75-річчя байкаря Микити Павловича Годованця. Доповідь про життєвий і творчий шлях Микити Павловича виголосив доктор філологічних наук Іван Дузь. Ювіляра привітали Олександр Ковінька, Василь Юхимович, Олексій Дмитренко, Іван Сочивець, Степан Литвин, Аполлінарій Мацевич та інші.
2002 рік. У Кам’янці-Подільському перебував митрополит Київський і всієї України Володимир (у миру — Віктор Маркіянович Сабодан), який представляв Українську православну церкву (Московського патріархату). Він відслужив літургію у Георгіївському соборі на Польських фільварках, вручив ордени Нестора Літописця міському голові Кам’янця-Подільського Олександрові Володимировичу Мазурчаку та голові Кам’янець-Подільської районної державної адміністрації Сергієві Артемовичу Тимчуку.
2003 рік. Футболісти Кам’янець-Подільського державного університету вибороли четверте місце в східноєвропейській студентській лізі.
2011 рік. У Державному архіві Хмельницької області урочисто відкрили галерею «Провідні дослідники історії Хмельниччини», до якої внесено прізвища п’ятнадцяти краєзнавців. Серед них дев’ять представляють Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. Це професори Олександр Михайлович Завальнюк, Лев Васильович Баженов, Віктор Степанович Прокопчук, Віталій Станіславович Лозовий, Іван Васильович Рибак, Анатолій Григорович Філінюк, Юрій Анатолійович Хоптяр, доценти Олександр Борисович Комарніцький, Андрій Борисович Задорожнюк.
Цього дня народилися:
1900 рік. У селі Ріпинці Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) в селянській родині народився Микита Тимофійович Бойко — український електрофізик, педагог, кандидат фізичних наук (1937). 1911 року закінчив початкову школу, у 1915—1918 роках навчався у двохкласній школі в містечку Оринин. 1918 року продовжив навчання в Кам’янець-Подільській учительській семінарії, реорганізованій 1922 року у вищі трирічні педагогічні курси. Закінчив їх 1923 року. Наступні чотири роки вчителював у двох школах на Поділлі. У 1927—1930 роках навчався на фізико-математичному відділі Кам’янець-Подільського інституту народної освіти. Після його закінчення один рік викладав фізику в рідному виші. У 1931—1934 роках навчався в аспірантурі при Науково-дослідному інституті фізики Академії наук Української Соціалістичної Радянської Республіки. Далі працював у цій науковій установі асистентом, науковим співробітником, старшим науковим співробітником. У квітні 1937 року захистив кандидатську дисертацію. Від серпня 1938 року до серпня 1941 року працював у Глухівському учительському інституті старшим викладачем загальної фізики. Від серпня 1941 року до серпня 1945 року перебував у лавах Червоної армії. За форсування Дністра Бойка відзначили орденом Червоної Зірки. У лютому 1945 року став членом Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків). Від 20 вересня 1945 року Бойко — старший викладач Глухівського учительського інституту (від 1954 року — педагогічний інститут, нині — Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). У січні 1954 року його призначили спочатку виконувачем обов’язків завідувача, а згодом завідувачем кафедри фізики, а 1 вересня 1959 року звільнили з посади у зв’язку з ліквідацією фізико-математичного факультету. Подальша доля невідома.
1906 рік. У Самарканді народився (15 вересня за старим стилем) Олександр ПетровичШтейн (справжнє прізвище — Рубінштейн) — російський драматург, лауреат двох Сталінських премій (1949, 1951). У Кам’янці-Подільському виріс батько Штейна. 26 січня 1988 року Володимир Бєляєв передав кам’янчанам у дарунок двотомник Штейна. Автор п’єс «Прапор адмірала» (1950), «Персональна справа» (1954), «Океан» (1961), «Жив-був Я» (1977), сценаріїв, спогадів. Помер 5 жовтня 1993 року в Москві.
1915 рік. У селі Худяки (тепер Черкаського району Черкаської області) народився (15 вересня за старим стилем) Іван ОлександровичГуржій — український історик, доктор історичних наук (1954), професор (1955), член-кореспондент Академії наук України (1958). Працював як дослідник із документами архіву в Кам’янці-Подільському. Помер 31 жовтня 1971 року в Києві.
1921 рік. У Смоленську народився Дмитро Нилович Яблонський — український архітектор, доктор архітектури, професор, дійсний член Української академії архітектури, заслужений архітектор України (1999). Дитинство провів у Кам’янці-Подільському, куди переїхала сім’я педагогів Яблонських (Нил Олександрович викладав російську мову та літературу, а Віра Георгіївна — французьку мову). Жили Яблонські (Дмитро мав двох старших сестер — Тетяну та Олену — згодом відомих художниць) на вулиці Московській (тепер вулиця імені Івана Огієнка) неподалік від інституту народної освіти (тепер національний університет імені Івана Огієнка). У 1938—1946 роках навчався на архітектурному факультеті Київського державного художнього інституту, який закінчив з відзнакою. Під час війни перебував в евакуації у місті Самарканд (Узбецька РСР). Від 1946 року працював в Академії архітектури Української РСР. 1953 року захистив кандидатську дисертацію з вивчення порталів українського бароко. У 1963—1992 роках працював у Зональному науково-дослідному і проектному інституті типового і експериментального проектування житла та громадських будівель «КиївЗНДІЕП» начальником відділу, заступником директора з наукової роботи, головним науковим співробітником. 1981 року захистив докторську дисертацію з питань застосування обчислювальної техніки в архітектурному проектуванні. 1992 року Яблонського обрали дійсним членом і головним ученим секретарем Української академії архітектури. Помер 16 вересня 2001 року, не доживши 12 днів до свого 80-річчя.
Дмитро Нилович Яблонський
1926 рік. У селі Княжпіль (нині Старосамбірського району Львівської області) народився Дмитро ПетровичКрвавич — скульптор, мистецтвознавець, народний художник України (1990), лауреат Шевченківської премії 1972 року. Закінчив 1953 року Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Співавтор пам’ятників Іванові Франку (1964), Маркіянові Шашкевичу (1990), Михайлові Грушевському (1994) у Львові. Автор пам’ятника Вікторові Харченку, встановленому в Кам’янець-Подільському військовому училищі. Помер 2 квітня 2005 року у Львові.
1938 рік. Народився В’ячеслав ОлексійовичДєвін — головний інженер (у 1971—1974 роках), директор (від 17 грудня 1974 року до 1 жовтня 2001 року) Кам’янець-Подільської міської друкарні. Його наступником на посаді директора став Віктор Петрович Єрменчук, а В’ячеслав Олексійович ще деякий час працював заступником директора з питань виробництва.
1948 рік. У селі Остропіль (нині Старокостянтинівського району Хмельницької області) народився Олександр Петрович Григоренко — український історик, доктор історичних наук (1995), професор (1997). Закінчив 1973 року історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, 1978 року — аспірантуру Інституту історії України Академії наук України. У 1979—1989 роках — старший викладач, доцент кафедри суспільних наук Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), від 1989 року — доцент кафедри політичної історії Хмельницького технологічного інституту (нині Хмельницький національний університет), від 1998 року — професор кафедри педагогіки і психології Національної академії Державної прикордонної служби України (Хмельницький).
Олександр Петрович Григоренко
1960 рік. Народився Олександр Степанович Рощук — начальник Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.
1965 рік. У селі Привороття Кам’янець-Подільського району народилася Наталія Петрівна Благуляк — завідувач дошкільного навчального закладу «Берізка» в селі Привороття.
1969 рік. У місті Яремче Івано-Франківської області народився Володимир ВолодимировичГазін — кандидат історичних наук, син доктора історичних наук Володимира Прокоповича Газіна. Працює в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка доцентом кафедри історії України.
Цього дня відійшли у вічність:
1947 рік. У Нью-Гейвені (США) помер Микола Матіїв-Мельник (насправді — Микола Матійович Мельник) — український письменник і журналіст. Народився 11 грудня 1890 року в містечку Яблунів Коломийського повіту (тепер село Косівського району Івано-Франківської області). Закінчив гімназію в Коломиї, навчався у Львівському, Чернівецькому, Віденському університетах. У травні 1915 року мобілізовано до австрійської армії. Улітку 1915 року, коли прибув до містечка Фойтсберга у Штирії (Австрія) і мав іти до старшинської школи, за доносом ув’язнено і звинувачено у зраді цісаря і Австрії, у поширюванні ідей від’єднання Галичини від Австрії. У лютому 1916 року звільнено з ув’язнення і скеровано до запасного коша 55-го піхотного полку в Більську на Шлеську, звідки потрапив на фронт. Улітку 1918 року з пораненням повернувся додому і вступив до легіону Українських Січових Стрільців, а далі в складі Української Галицької Армії брав участь у визвольних змаганнях українського народу. На фронтах визвольної війни написав вірші «Журавлі» (Жванець, 16 липня 1919 року), «І піде в порох Єрихон...» (Старокостянтинів, 1919 рік), «Дефіляда» (Проскурів, 28 липня 1921 року), оповідання «І стугоніла земля» (Кам’янець-Подільський, 1919 рік). Учасник боїв у «Чотирикутнику смерті». Після завершення визвольної війни повернувся додому. 1927 року переїхав до Львова. Вчителював у гімназіях Чорткова, Станіслава Львова, викладав у вчительській семінарії Українського педагогічного товариства у Львові, з 1928 року — у Львівській приватній гімназії сестер Василіанок та інших приватних середніх навчальних закладах. Одружився 1928 року з Марією. У вересні 1940 року прийнято до Спілки радянських письменників України. Перейшов на роботу в інститут радянської торгівлі. Під час війни покинув Україну, згодом переїхав до США. Перші видання: поема «На ріках вавилонських» (Коломия, 1921), збірка оповідань «По той бік греблі» (Коломия, 1922). Збірки новел у львівських видавництвах «За рідне гніздо» (1927), «Крізь дим і згар» (1928), «На чорній дорозі» (1930). Переспів «Слова о полку Ігоревім»: «Слово про Ігорів похід. Український лицарський епос княжих часів» (1936). Посмертна збірка поезій «Горить мій світ» (Філадельфія, 1951). Псевдоніми: Микола Яблунівський, Микола Лебединський, Микола Гірський, Богдан Вістовий, Богдан Чорногор та ін.
1956 рік. У Києві помер Остап Вишня (насправді Павло Михайлович Губенко) — український сатирик і гуморист. Народився 13 листопада (1 листопада за старим стилем) 1889 року на хуторі Чечва (нині село Грунь Охтирського району Сумської області). Закінчив 1907 року Київську військово-фельдшерську школу. Працював фельдшером у 168-му Миргородському піхотному полку, що квартирував у Києві, потім у залізничній лікарні. Наприкінці 1917 року перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів Української Народної Республіки. У складі міністерства евакуювався до Кам’янця-Подільського. Тут покинув медицину і співпрацював у газетах «Народна воля», «Трудова громада», де від 2 листопада 1919 року до 17 лютого 1920 року (здебільшого під псевдонімом Павло Грунський) оприлюднив 37 творів, більшість з яких — зразки політичної сатири (прозовий фейлетон, рідше — памфлет, віршований перифраз, замітка). Перший твір — памфлет «Демократичні реформи Денікіна» за підписом П. Грунський — опублікував в газеті «Народна воля» від 2 листопада 1919 року. На початку 1920 року повернувся до Києва. Підпис «Остап Вишня» вперше з’явився 22 липня 1921 року в газеті «Селянська правда» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».
1963 рік. У Х’юстоні (штат Техас, США) помер Андрій ГавриловичМакаренко — український політичний діяч. Народився 17 липня 1885 року в місті Гадяч Полтавської губернії. 1919 року як член Директорії Української Народної Республіку мешкав і працював у Кам’янці-Подільському.
Андрій Макаренко (зліва), Федір Швець і Симон Петлюра в Кам’янці-Подільському, 1919 рік
0
