Вт, 18.05.2021, 07:17
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Культура

Будзей О. «Писати в газетах я почав у Кам’янці...»

Кам’янчани з повним правом гордяться тим, що літературний дебют одного з найвидатніших українських сміхотворців Остапа Вишні відбувся саме в їхньому місті. Це сталося 2 листопада 1919 року, коли кам’янець-подільська газета «Народна воля» опублікувала фейлетон «Демократичні реформи Денікіна» за підписом «П. Грунський». Таким був тодішній псевдонім письменника. Звичний нам псевдонім — Остап Вишня — з’явився трохи пізніше: вперше його поставлено під усмішкою «Чудака, їй-богу!», вміщеною 22 липня 1921 року в газеті «Селянська правда». А насправді письменника звали Павло Михайлович Губенко.
 

Остап Вишня

У творі «Моя автобіографія», написаному 15—16 березня 1927 року в Харкові, гуморист згадував: «Писати в газетах я почав у Кам’янці, на Поділлі, 1919 року, за підписом Павла Грунського... Почав з фейлетону».

Наступного року в журналі «Шквал», що виходив в Одесі, Остап Вишня детальніше розповів про обставини, при яких було надруковано його перший твір:

«Перебуваючи в Кам’янці на Поділлі, написав фейлетон про Денікіна й поніс у «Робітничу газету». Секретарював там Хомик (молодший). Прочитав, сказав: «Добре». І не надрукував.

Потім я поніс свій фейлетон до «Народної волі». Редактор (небіжчик Часник) узяв, прочитав, сказав: «Добре». І надрукував
».

І все ж, можливо, що «Демократичні реформи Денікіна» — не перший опублікований твір Павла Михайловича Губенка. Як засвідчили пошуки дослідників, у першому числі київського журналу «Реп’яхи» за 1918 рік, який вийшов одразу ж після вигнання більшовиків зі столиці України, було опубліковано памфлет «Казка (про красногвардейця)» за підписом «П. Михайлович». Стилізуючи манеру народної казки, автор простежує бандитсько-терористичні витоки, минувшину муравйовських «красногвардєйцев», котрі за наказом Леніна підступно вдарили в спину Української Народної Республіки, окупували Київ, перетворили його на місце справжньої бойні, брутально топтали чоботами й проколювали багнетами портрети Шевченка, знищували будь-які прояви українства.

Уособленням орди вандалів у памфлеті є колишній жандарм, бандит-каторжник Дурасик, якого в завершальному епізоді приймає сам «народний комісар Лєнін», величає «замєчатєльним деятєлєм в духє соврємєнной соціальной рєволюції» і пропонує «високую должность» — «красногвардєйца»: «Жєлаєте, — запитав Лєнін. — Только єнту, — сказав Дурасик, — і облобизав Лєніна. І став Дурасик красногвардєйцем».

Звісно, про такий ранній твір Остапові Вишні найкраще було не згадувати. Бо й так, повернувшись навесні 1920 року з Кам’янця-Подільського до Києва, письменник зазнав переслідувань більшовицької влади: восени 1920 року Павла Губенка заарештували. Правда, через півроку випустили, допомогло заступництво письменника й активного діяча КП(б)У Василя Еллана-Блакитного. Щоправда, те, що «Казка (про красногвардейця)» належала саме перу Павла Михайловича, остаточно не доведено.

Але повернемося до кам’янецького періоду життя й творчості Остапа Вишні. Передусім, яким чином доля закинула письменника до Кам’янця-Подільського? Про це Павло Михайлович у згадуваній уже автобіографії написав так: «Чого я був у Кам’янці, питаєте? Та того ж, що й ви!». 1927 року пояснювати, чому людина була в Кам’янці, не було потреби. Українська інтелігенція тікала в спокійний Кам’янець із бурхливого Києва. А ще Кам’янець на Поділлі півроку (з червня до листопада 1919 року) був тимчасовою столицею УНР.

Тож немає нічого дивного, що Павло Губенко опинився в Кам’янці. В автобіографії він писав: «Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної ради в університет, а з університету в Центральну раду. Тоді до св. Софії, з св. Софії до «Просвіти», з «Просвіти» на мітинг, з мітингу на збори, з зборів у Центральну раду, з Центральної ради на з’їзд, із з’їзду на конференцію, з конференції в Центральну раду. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті бути, і в університеті бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають — там і я! Де говорять — там і я! Де засідають — там і я. Державний муж, одне слово».

А якщо оперувати суто біографічними фактами, то наприкінці 1917 року Павло Губенко, який свого часу закінчив Київську військово-фельдшерську школу, перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів УНР. У складі міністерства він евакуювався до Кам’янця-Подільського. Тут покинув медицину і співпрацював у газетах «Народна воля», «Трудова громада», де від 2 листопада 1919 року до 17 лютого 1920 року (здебільшого під псевдонімом Павло Грунський) оприлюднив, за підрахунком харківського дослідника Володимира Дорошенка, 37 творів, більшість з яких — зразки політичної сатири (прозовий фейлетон, рідше — памфлет, віршований перифраз, замітка).
Остап Вишня. Шарж Гр. Дубинського зі збірки «Наш літературний Парнас» (1930)

У Кам’янці-Подільському відбулася перша зустріч молодого гумориста Остапа Вишні та молодого байкаря Микити Годованця. Ось як про цей епізод розповідає Юхим Альперін:

«Одну з перших байок Микити Годованця «Максим і Павло» було написано під враженням одного з літературних диспутів у Кам’янці-Подільському. За кілька днів байку було надруковано в газеті, і громадськість Кам’янця, упізнавши «ображеного» Максима, реготала й похваляла молодого байкаря, якого уже знала з попередніх байок.

— Іду я вулицею, — розповідає Микита Годованець, — а назустріч чоловік середнього зросту...
— Це Ви Годованець?
— Я, — кажу.
— Гарна байка! Талановита! Вона буде в нашій українській хрестоматії.
— В хрестоматії? Отаке скажете!
— Буде, кажу Вам! — Зустрічний пожував губами і каже: Я — журналіст.

А вже пізніше, 1930 року, коли Годованець переселився до Харкова, якось на трибуні в літературному будинку ім. Василя Блакитного він побачив того стрічного. Це був Остап Вишня.

Ще тоді Остап Вишня побачив у Годованцеві людину талановиту, що стоїть на правильній дорозі й безмежно закохана в поетичне слово. Так великий сатирик немовби прорік творчу долю байкареві
».

Живучи та працюючи в тодішній столиці УНР, молодий письменник часто відвідував навколишні села. Зокрема, про перебування гумориста у Боришківцях згадував у книзі «Зустрічі і прощання» літературознавець Григорій Костюк.

 На жаль, жодну з вулиць Кам’янця-Подільського досі не названо іменем Остапа Вишні.



Дивіться також:

Категорія: Культура | Додав: OlegB (14.08.2013)
Переглядів: 1167 | Коментарі: 2 | Теги: Будзей, Губенко, байка, Остап Вишня, дебют, Годованцеь | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
1 KamPod   (17.08.2013 22:01) [Материал]
Цікаве питання-відповідь з біографії Остапа Вишні
Цитата
«Чого я був у Кам’янці, питаєте? Та того ж, що й ви!»
Виявляється тоді про Кам'янець можна було й не питати, бо усі знали про нього. А ще знаю що в підручнику по Географії СРСР була таблиця з найбільшими містами республік і там Кам'янець був десь наприкінці 50-ки. Цікаво а яким наше місто було в часи Вишні?

2 KamPod   (17.08.2013 22:04) [Материал]
А ще, так як Остап Вишня був у Кам'янці в часи столиці, то ймовірно він і з Володимиром Сосюрою міг якось пересікатись, адже відомо, що останній писав вірші охороняючи Петлюру

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Нашла расписание автобусов на сайте http

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2021Створити безкоштовний сайт на uCoz