Мабуть, важко знайти в Україні людину, яка б не читала гуморесок Остапа Вишні. З часом з'являються "свіжі" гумористи, які пишуть про сучасне і завойовують симпатії, проте, "Вишневі усмішки" не забуваються, хоч і встигли вже "обрости бородою". А чи всі знають, що починав свою творчість Павло Михайлович ГУБЕНКО у Кам'янці-Подільському, спочатку під псевдонімом Павло ГРУНСЬКИЙ. "Чого я був у Кам'янці, питаєте?" - попереджував він неодмінне запитання. І відповідав: "Та того ж, що й ви". Запитання про Кам'янець у 20-х роках було настільки звичне, що не потребувало пояснень. Літератори та інші культурні діячі з'їжджалися до нашого міста з різних причин. Як би там не було, тогочасний Кам'янець вважали неабияким культурним центром.
Про початок своєї літературної діяльності у місті над Смотричем Остап Вишня згадує:
"
Перебуваючи в Кам'янці на Поділлі, написав фейлетона про Денікіна й поніс у "Робітничу газету". Секретарював там Хомик (молодший). Прочитав, сказав: "Добре". І не надрукував.
Потім я поніс свого фейлетона до "Народної волі". Редактор (небіжчик Часник) узяв, прочитав, сказав: "Добре". І надрукував".
Варто згадати, що раніше Остап Вишня робив спробу надрукувати в одній з київських газет свій твір, але та спроба виявилась невдалою. Після першої публікації (2 листопада 1919 р.), котра, очевидно, додала молодому гумористу впевненості, посипалися й інші, які одержали схвальні відгуки читачів. Щодо ідейно-тематичної спрямованості гуморесок, то про неї понині точаться суперечки, як і про громадську позицію автора. О&іні літературні критики "підтягують" творчість Остапа Вишні до більшовицької публіцистики, інші запевняють, що письменник був прихильником незалежної України, але не піддається дискусії сатирична майстерність творця незабутніх усмішок - її визнають всі. Починаючи з 1924 року твори Остапа Вишні користуються незмінним успіхом і попитом. Та все ж, доля приготувала гумористові не лише усмішки. На початку 30-х років, не дивлячись на популярність гумориста, його почали звинувачувати в "антикультурності" та "знущанні над соціалізмом". Дедалі частіше шельмували на літературних зборах, від його послуг відмовились майже всі періодичні видання. І вже зовсім не до сміху стало в голодному 33-му... Одним із перших серед української творчої інтелігенції відчув на собі Остап Вишня крижаний подих сталінського терору. Вже пізніше, в післявоєнні роки, коли його запитували про освіту, він казав: "Десятирічка", маючи на увазі зовсім не шкільне навчання, а десятиріччя в болотах Півночі, де за "співучнів" мав карних злочинців.
Та все таки, він зумів сміятися. Ні, не крізь сльози, а гордо, щиро. І знову почав писати, і знову прийшло ви¬знання, хоча про вимушену перерву в творчості делікатно замовчувалось. Ще багато гуморесок, усмішок і фейлетонів подарував Остап Вишня читачам. Від першої проби і до останнього свого твору, письменник залишався самобутнім, з тільки йому одному притаманним поглядом на світ.
Бувало, запитують: "Як Ви пишете?". Тоді гуморист жартома розповідав:
- Отак і пишу. Сідаю до столу, розгладжую руками папір, щоб гладеньким був... Ставлю під певним градусом ручку-самописку, а вона вже сама... та таке виробляє, що я від реготу аж за боки беруся...Або:
Сидю, пишу. На столі дерев'яна миска з самосадом... Кручу-вєрчу одну цигарку за другою. Повна хата диму. Полапки дійшов до третьої сторінки. А потім сюди - лап, туди - гульк! А де ж дві перші? Виявляється, я скурив їх, поки писав третю.Ось що таке справжнє натхнення. Любили Остапа Вишню не лише за його твори, але й за його тактовність і справедливість. В народі переказувались прислів'я про письменника, типу "Де Остап Вишня - там міліція лишня", або розповіді про те, як зайці з лісу передавали йому привіт і подарунки.
Теплі спогади залишив про себе видатний гуморист, тому приємно відзначити, що народився він, як письменник, у нашому місті, про яке Сергій Воскрекасенко сказав:
"В нас, байкарів, є хлопці й молодиці,
Але не кожен з них у цьому жанрі молодець,
Хоч і живуть вони у Києві, столиці,
Столиця ж байки на Вкраїні –
Кам'янець!"
"Подолянин" 13 грудня 1996р.
0
