1904 рік. Перша пересувна народна виставка картин, організована В’ячеславом Розвадовським, прибула до Кам’янця-Подільського.
1919 рік. У Кам’янці-Подільському з ініціативи Симона Петлюри відбулося засідання уряду Української Народної Республіки, на якому обмірковувалися можливі плани дій. Новопризначений військовий міністр Володимир Сальський вважав за неможливе продовжувати далі фронтові дії. Разом із генералом Миколою Юнаковим він наполягав на переході до партизанських форм опору. Голова і більшість членів уряду, виходячи з політичної, а не військової кон’юнктури, не погоджувалися з цим планом, вважали за доцільне тримати фронт до останньої можливості.
1970 рік. У селі Кульчіївці Кам’янець-Подільського району відкрито переобладнаний із колишньої чайної ресторан райспоживспілки «Пролісок» (директор Микола Кучерявий, шеф-повар Антоніна Вітановська).
1996 рік. У Кам’янець-Подільському міському відділі внутрішніх справ представлено нового начальника — майора Олександра Капущака.
1997 рік. На конкурсі «Кам’янецька красуня» перемогу здобула учениця ліцею № 18 Вікторія Бублик.
2002 рік. Президент України Леонід Кучма підписав указ «Про відзначення державними нагородами України працівників агропромислового комплексу». Серед відзначених «за вагомий особистий внесок у розвиток агропромислового виробництва, багаторічну самовіддану працю і високий професіоналізм та з нагоди Дня працівників сільського господарства» був і оператор машинного доїння сільськогосподарського товариства виробничої фірми «Мрія» села Сокіл Кам’янець-Подільського району Іван Якович Дутка, нагороджений медаллю «За працю і звитягу».
2007 рік. На запрошення влади Кам’янця-Подільського місто над Смотричем відвідала делегація Коростенської міської ради та її виконавчого комітету на чолі з першим заступником міського голови Коростеня Володимиром Вигівським.
2012 рік. У Кам’янці-Подільському завершився чотириденний турнір пам’яті Павла Бодянського з шашок-64. Перемогу здобув майстер спорту з Києва Вадим Лапін.
Цього дня народилися:
1889 рік. На хуторі Чечва (нині село Грунь Охтирського району Сумської області) народився (1 листопада за старим стилем) Остап Вишня (справжні ім’я, по батькові та прізвище — Павло Михайлович Губенко) — український письменник (сатирик і гуморист). Закінчив 1907 року Київську військово-фельдшерську школу. Працював фельдшером у 168-му Миргородському піхотному полку, що квартирував у Києві, потім у залізничній лікарні. Наприкінці 1917 року перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів Української Народної Республіки. У складі міністерства евакуювався до Кам’янця-Подільського. Тут покинув медицину і співпрацював у газетах «Народна воля», «Трудова громада», де від 2 листопада 1919 року до 17 лютого 1920 року (здебільшого під псевдонімом Павло Грунський) оприлюднив 37 творів, більшість з яких — зразки політичної сатири (прозовий фейлетон, рідше — памфлет, віршований перифраз, замітка). Перший твір — памфлет «Демократичні реформи Денікіна» за підписом П. Грунський — опублікував у «Народній волі» від 2 листопада 1919 року. На початку 1920 року повернувся до Києва. Підпис «Остап Вишня» вперше з’явився 22 липня 1921 року в газеті «Селянська правда» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!». Помер 28 вересня 1956 року в Києві. Див. про нього статтю «Писати в газетах я почав у Кам’янці...». 1937 рік. У селі Сербка Комінтернівського району Одеської області народився Володимир Федорович Іванов — доктор мистецтвознавства (1994), професор (1995), член Спілки композиторів України (1990), заслужений працівник освіти України (2005), дійсний член Академії педагогіки та соціальних наук України. Закінчив 1962 року музичне училище у Воронежі, 1967 року — Одеську консерваторію. У 1967—1974 роках — асистент, старший викладач, декан музично-педагогічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), аспірант Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук України, з 1974 року — завідувач кафедри, декан музично-педагогічного факультету Миколаївського педагогічного інституту (від 1999 року — Миколаївський педагогічний університет, від 2002 року — Миколаївський університет). За сумісництвом — професор кафедри методики музичного виховання, вокалу та хорового диригування Кам’янець-Подільського університету. Помер у липні 2010 року.
Володимир Федорович Іванов
1941 рік. У місті Нікополь Дніпропетровської області народився Віктор ВолодимировичГерасимов — український поет-пісняр і музичний діяч, заслужений діяч мистецтва України (1995). Закінчив 1969 року Харківський інститут мистецтв. Від 1971 року — на Держтелерадіо УРСР (нині Національна радіокомпанія України), водночас від 1990 року — голова асоціації діячів естрадного мистецтва України. 1998 року в Кам’янці-Подільському брав участь у презентації першого магнітоальбому Броніслави Солтисік.
1952 рік. У селі Летава (нині Чемеровецького району Хмельницької області) народився Олександр Никифорович Решетник — начальник управління ветеринарної медицини в Кам’янець-Подільському районі.
1967 рік. У селі Зелені Курилівці Новоушицького району Хмельницької області народилася Ольга Іванівна Талалай — суддя.
1967 рік. У селі Залуччя Чемеровецького району Хмельницької області народився Анатолій Броніславович Стоянський — власник мотелю «Монте Крісто».
Цього дня відійшли у вічність:
1923 рік. У Винниках під Львовом помер Іван Львович Липа — український письменник, політичний діяч, лікар, один з організаторів «Товариства тарасівців», член Центральної Ради та Трудового конгресу. Народився 24 лютого 1865 року в місті Керч у Криму. Закінчив церковнопарафіяльну школу при грецькій церкві в Керчі, де добре опанував новогрецьку мову. Навчався у Керченській гімназії (закінчив 1888 року). Вищу освіту здобув у Харківському й Казанському університетах (закінчив 1897 року). Один із засновників таємного товариства «Братство тарасівців» (1891, за іншими даними — 1892 року). Після його розгрому 1893 року заарештовано. Тринадцять місяців провів у в’язниці, три роки жив у Керчі під наглядом поліції. Від 1897 року працював лікарем на Херсонщині та в Полтаві. У 1902—1918 роках жив у Одесі, мав лікарську практику. У 1904—1905 роках у Дальнику побудував лікарню для незаможних жителів міста. Організував видавництво «Одеська літературна спілка», від 1905 року з дружиною видавав альманах «Багаття». Співпрацював з одеською «Просвітою» і Одеським літературним товариством. 1917 року був українським комісаром Одеси. Заснував українське видавництво «Народний Стяг». Від 4 січня 1919 року — міністр віросповідань Української Народної Республіки. 1919 року прибув із сином Юрієм до Кам’янця-Подільського. Входив до Української Національної Ради, утвореної в грудні в Кам’янці-Подільському. Друкувався в альманахах, антологіях, збірниках. 1935 року побачили світ посмертні збірки Івана Липи «Оповіді про смерть, війну і любов», «Тринадцять притч». Див. про нього статтю «Іван Липа — справжній українець».
1987 рік. Помер Петро Павлович Бабляк — журналіст, партійний працівник. Народився 15 червня 1922 року в містечку Великий Жванчик (нині село Дунаєвецького району Хмельницької області) в сім’ї селянина-бідняка. Закінчив 1940 року середню школу і був призваний до лав Червоної армії. Закінчив Краснодарське військове училище, брав участь у війні з німцями. Воював на Південному, Південно-Західному, Четвертому Українському та Третьому Білоруському фронтах командиром гармати, взводу. 1945 року поблизу Кенігсберга (нині Калінінград) Бабляка контузило. Демобілізувавшись, Петро Павлович від вересня 1945 до вересня 1948 року працював відповідальним секретарем, редактором районної газети «Колгоспне село», що видавалася в Миньківцях. 1946 року Петро Бабляк став членом Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків). Закінчивши партійну школу, став працювати завідувачем відділу обласної газети «Радянське Поділля» (нині «Подільські вісті»). У грудні 1950 року Петра Павловича призначили завідувачем відділу пропаганди й агітації Миньковецького райкому Комуністичної партії (більшовиків) України. Тут у Миньківцях у Петра Павловича та його дружини вчительки-філолога Віри Василівни 21 серпня 1951 року народився єдиний син Віталій (головний редактор газети «Подолянин» у 1992—2011 роках). Невдовзі, в грудні 1951 року, Петро Бабляк перейшов на роботу в Нову Ушицю, де до жовтня 1958 року працював секретарем, згодом другим секретарем райкому партії. Далі Петро Павлович був головою Староушицького, Новоушицького райвиконкомів, редактором районної газети «Колективіст» у Чорному Острові. 1959 року Петро Бабляк заочно закінчив Станіславський педагогічний інститут (нині Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника в Івано-Франківську). 1962 року сім’я Бабляків переїхала до Кам’янця-Подільського. Тут Петро Павлович працював спочатку заступником редактора міжрайонної газети «За комунізм», вів у ній рубрику «Партійне життя». 13 березня 1963 року побачив світ останній номер цієї газети, тож Петро Павлович перейшов на роботу в міськрайонну газету «Прапор Жовтня» (нині «Край Кам’янецький»), де теж працював заступником редактора. 25 травня 1965 року пленум міськкому КПУ затвердив Петра Бабляка головою міського комітету партійно-державного контролю замість Івана Задворного. Згодом установа змінила назву і стала комітетом народного контролю (КНК). Петро Павлович очолював головний контрольний орган міста понад 18 років, 30 листопада 1983 року його на посаді голови КНК змінив В’ячеслав Вальцер, який став останнім очільником цієї структури. Петро Павлович обирався членом бюро міськкому партії, депутатом міської ради. 23 серпня 1973 року сесія міськради затвердила Петра Бабляка головою міської комісії у справі боротьби з пияцтвом і алкоголізмом. Петро Павлович після виходу на заслужений відпочинок (за багатолітню працю на відповідальних посадах йому призначили персональну пенсію республіканського значення) і далі трудився: на громадських засадах завідував кабінетом політичної освіти на електромеханічному заводі, передавав багатий досвід молодим. Петра Бабляка відзначено трьома орденами — Вітчизняної війни першого ступеня, Червоної Зірки та «Знак Пошани», багатьма медалями.
0
