19 жовтня
Цього дня колись:
1920 рік. Симон Петлюра Наказом Головної Команди, виданим в Кам’янці-Подільському, встановив орден «Визволення» для відзначення старшини і козаків «за виявлені ними під час упертої боротьби за волю і славу своєї Батьківщини вчинки хоробрості, мужності і розпорядливості». Обставини дальшої боротьби та поневільне перебування на еміграції перешкодили нагородженню цим орденом.
1993 рік. Рада концерну «Укрцемент» уперше провела засідання на Кам’янець-Подільському цементному заводі.
1999 рік. Почесними громадянами Кам’янця-Подільського стали колишній директор Кам’янець-Подільського електромеханічного заводу Іван Іванович Риба та колишній голова Кам’янець-Подільського міськвиконкому Володимир Улянович Крилов.
2001 рік. Головою Кам’янець-Подільської міської організації Партії регіонів обрано директора Кам’янець-Подільського індустріального технікуму Анатолія Артемовича Чорного.
2004 рік. У Кам’янці-Подільському на Вірменському ринку виступили російська співачка Альона Апіна та гурт «Вірус». Це був концерт на підтримку кандидата в Президенти України Віктора Федоровича Януковича.
2006 рік. У Кам’янці-Подільському побачило світ перше число інформаційно-рекламної газети «Твоє місто». Виходила щочетверга. Засновником і головним редактором видання була Ольга Миколаївна Єлькіна. Нині газета не виходить.
Цього дня народилися:
1844 рік. У селі Нове Поріччя Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Городоцького району Хмельницької області) народився (7 жовтня за старим стилем) Сергій Олександрович Венгрженовський — український етнограф, фольклорист, історик. Закінчив 1869 року Подільську духовну семінарію в Кам’янці-Подільському, був вільним слухачем історико-філологічного факультету Новоросійського університету в Одесі. Від 1887 року працював у Подільському акцизному відомстві у Гайсині (від 1903 року — в Могильному). Досліджував побут, звичаї, вірування, народну медицину, фольклор та історію Поділля, зокрема одним із перших звернув увагу на виявлення національних традицій у вишивках, ткацтві та писанках подолян. У 1880–1890–х роках співпрацював у журналі «Київська старовина». Протягом 1890—1910 років подарував велике зібрання старожитностей, книг, колекцію фольклорно-етнографічних матеріалів Кам’янець-Подільському давньосховищу (нині історичний музей-заповідник). Помер 9 жовтня (26 вересня за старим стилем) 1913 року в селі Могильне (нині Гайсинського району Вінницької області).
1866 рік. У Кам’янці-Подільському народився (7 жовтня за старим стилем) Олександр Олександрович Тулуб — український правник, історик. Його батько Олександр Данилович Тулуб у 1865—1872 роках працював інспектором Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії. 1895 року закінчив юридичний факультет Київського університету. Від 1895 року працював у міністерстві юстиції. Одночасно читав лекції з політичної економії, законодавства в комерційному училищі. У 1916—1920 роках був мировим суддею шостої дільниці Київського повіту. Від 1919 року — співробітник Постійної комісії для складання словника живої української мови, член-співробітник Постійної комісії для вивчення звичаєвого права. Від 1923 року нештатний постійний співробітник Комісії для дослідів над громадськими течіями в Україні, нештатний постійний співробітник Комісії для складання Біографічного словника діячів України. Помер 1939 року.
Олександр Олександрович Тулуб1906 рік. У селі Лазірці (нині Канівського району Черкаської області) народився (6 жовтня за старим стилем) Сергій Іларіонович Воскрекасенко — український поет. Організував 1923 року в рідному селі комсомольський осередок, заснував хату-читальню, завідувачем якої працював. 1924 року сільська комсомолія відрядила вчитися до Києва. Закінчив 1928 року Київський педагогічний технікум. Працював журналістом. Належав до літературної організації «Молодняк». Під час Великої Вітчизняної війни — кореспондент газети «За Радянську Україну!». У повоєнний час активно співпрацював із журналом «Перець». Перші вірші надрукував 1928 року в газеті «Молодий більшовик». 1931 року побачила світ перша лірична збірка «Штурм». Переклав поеми «Василь Тьоркін» і «Василь Тьоркін на тому світі» Олександра Твардовського. В дружній епіграмі на Микиту Годованця (написана до 1963 року) визнав Кам’янець-Подільський столицею байки:
В нас байкарі є — хлопці й молодиці,
Але не кожен з них у цьому жанрі молодець,
Хоч і живуть вони у Києві, в столиці,
Столиця ж байки на Вкраїні — Кам’янець.
Помер письменник 16 травня 1979 року в Києві.
Поштовий конверт СРСР із зображення українського поета-сатирика Сергія Воскрекасенка, 1986 рік
1948 рік. У Кам’янці-Подільському народився Геннадій Пилипович Курочкін — міністр архітектури та будівництва Республіки Білорусь у 1999—2006 роках. Закінчив Новополоцький політехнічний інститут, Академію управління при Раді Міністрів Республіки Білорусь. Служив у Радянській армії. Працював автослюсарем Полоцького автобусно-таксомоторного парку, майстром-бригадиром, начальником виробничо-технічного відділу будівельного управління № 125 Новополоцька, головним інженером будівельного управління № 103, начальником будівельного управління № 104 міста Ліда, головним інженером, керівником будівельного тресту № 19 міста Ліда. 15 березня 1999 року призначено заступником міністра архітектури та будівництва Республіки Білорусь. Указом Президента Республіки Білорусь № 223 от 16 квітня 1999 року Курочкіна призначено міністром архітектури та будівництва Республіки Білорусь. Звільнено з цієї посади 5 травня 2006 року. Тоді ж міністром архітектури та будівництва призначено Олександра Ілліча Селезньова.
Геннадій Пилипович Курочкін
1951 рік. У селі Перегінка (нині Ярмолинецького району Хмельницької області) народився Анатолій Іванович Кучер — перший всенародно обраний голова Кам’янець-Подільської міської ради та виконкому (1994—1997). За фахом інженер-механік верстатобудування — заочно закінчив 1976 року Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування. Через два роки (1978) за рекомендацією трудового колективу Хмельницького радіотехнічного заводу його направлено на роботу в службу державної безпеки. Працював у Шепетівці, Хмельницькому, Полонному, з травня 1984 року в Кам’янці-Подільському. Дослужився до звання майора, був у 1990—1994 роках депутатом Кам’янець-Подільської міської ради. Нині працює директором Хмельницького обласного навчально-курсового комбінату.
1979 рік. Народилася Людмила Володимирівна Здорик — головний спеціаліст Кам’янець-Подільського міського управління освіти та науки.
1985 рік. Народилася Яніна Олександрівна Гевак — головний спеціаліст відділу молоді та спорту управління освіти, молоді та спорту Кам’янець-Подільської районної державної адміністрації.
Цього дня відійшли у вічність:
1937 рік. Загинув Антон Вікентійович Беньковський — директор Кам’янець-Подільського історичного музею середини 1930-х років. Народився 23 березня 1880 року у Варшаві. 1929 року переїхав до Кам’янця-Подільського, працював інспектором польських шкіл, від 1930 року — деканом робітничого факультету при силікатному інституті, потім у 6-ій польській школі. 28 вересня 1937 року заарештовано «як агента польської розвідки». Його безпідставно звинуватили в тому, що, будучи членом «Польської організації військової», нібито проводив шпигунську діяльність на користь Польщі. Серед багатьох політичних звинувачень було й те, що він створив музейну експозицію, яка вихваляла Симона Петлюру, інших діячів Української Народної Республіки. 14 жовтня 1937 року засуджено до розстрілу та через кілька днів (19 жовтня) страчено. Реабілітовано 2 жовтня 1965 року.
1991 рік. У Мельбурні (Австралія) помер Іван Михайлович Брозницький — український педагог, публіцист, громадський діяч. Народився 6 вересня 1909 року в селі Рудка Смотрицької волості Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Дунаєвецького району Хмельницької області). Навчався в Кам’янець-Подільському інституті народної освіти, закінчив Всеукраїнський заочний інститут народної освіти. Вчителював на Луганщині, зокрема працював шкільним учителем у селищі Успенка (нині селище міського типу Лутугинського району Луганської області). Тут його безпідставно заарештували, а 15 вересня 1930 року «трійка» при колегії Державного політичного управління Української Соціалістичної Радянської Республіки засудила до семи років позбавлення волі. Покарання Брозницький відбував у таборах Явас та на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Після звільнення мешкав за межами України, 1942 року потрапив до німецького полону на Північному Кавказі. Від 1944 року перебував у Німеччині. У 1945—1952 роках служив у Французькому чужоземному легіоні в Африці, Індокитаї та Німеччині. 1952 року переїхав до Австралії. Тут Брозницький брав активну участь у діяльності українських громадських організацій (особливо в діяльності Української громади Вікторії), викладав у суботніх українських школах. Був керівником школи імені Тараса Шевченка при Святопокровській кафедрі Української православної церкви Австралії в Ессендоні (Мельбурн), учителем на курсах українознавства в Саншайні (у 1970—1980 роках). Був членом Української центральної шкільної ради та її головою (в 1965—1968 роках). У 1964—1970 роках був членом управи Союзу українських організацій Австралії. Редагував бюлетень Української центральної шкільної ради та місячник «Дитяче слово» (у 1964—1965 роках), був довголітнім співробітником «Вільної думки». Автор низки статей на громадські й освітні теми. У Радянському Союзі Брозницького реабілітовано 1989 року.
1999 рік. У Парижі померла Наталі Саррот — французька письменниця російського походження (при народженні — Наталія Іванівна Черняк). Народилася 18 липня 1900 року в місті Іваново-Вознесенськ (від 1932 року — Іваново). Після розлучення батьків Наталя по черзі жила то в матері, то в батька, доки у віці вісім років не перебралася в Париж до батька. Склавши іспити на ступінь бакалавра, вивчала англійську літературу в Сорбонні, історію — в Оксфордському університеті, соціологію — в Берлінському університеті. 1925 року Наталі вийшла заміж за свого товариша по навчанню Раймона Саррота. В них народилося три доньки: 1927 року — Клод, 1930 року — Анна, 1933 року — Домінік. 1925 року, після закінчення юридичного факультету Паризького університету, Наталі Саррот прийняли в колегію адвокатів. У суді вона пропрацювала до 1940 року. На початку 1930-х років Наталі Саррот серйозно береться за літературну творчість. Перша книга «Тропізми» побачила світ 1939 року. Після Другої світової війни письменниця плідно працює над новими творами. Широковідомими у Франції та поза її межами стали романи Наталі Саррот «Портрет невідомого», «Мартеро», «Планетарій», «Золоті плоди», «Між життям і смертю», «Ви чуєте їх?», «Дар слова», «Ти себе не любиш» та інші. Останню книгу «Тут» вона видала 1995 року. Творчість Наталі Саррот мала надзвичайно великий вплив на розвиток сучасної французької літератури. 1983 року Наталі Саррот опублікувала автобіографічну книгу «Дитинство». У ній письменниця згадує про своє перебування ще перед Першою світовою війною в Кам’янці-Подільському: «Я сиджу біля мами в закритому екіпажі, запряженому одним конем. Ми їдемо вибоїстою і курною дорогою. Я тримаю якнайближче до вікна книгу з пригодницької бібліотеки і намагаюсь читати, незважаючи на поштовхи та різні докори матері: «Зараз же припини, досить, ти зіпсуєш собі зір!». Місто, куди ми їдемо, має назву Кам’янець-Подільський. Там ми проведемо літо у мого дядька Гриші Шатуновського, одного з братів моєї матері, який працює адвокатом. Те місце, куди ми їдемо, те, що чекає мене там, пов’язане з «прекрасними спогадами дитинства», спогадами, про які розповідають, зазвичай, з певними нотками гордості». Далі письменниця на кількох сторінках описує дитячі враження від зустрічей і спілкування з кам’янецькими родичами та друзями, говорить про деякі архітектурні пам’ятки древнього Кам’янця («на іншому березі річки височить біла вежа, оточена біля вершини балконом, яку видно навіть здалеку»), з теплотою згадує про перебування в Кам’янці-Подільському.
Обкладинка книги спогадів Наталі Саррот «Дитинство», 1983 рік
© Олег Будзей
Дивіться також: |
0
))
