30 грудня
Цього дня колись:
1934 рік. На VІІ районному з’їзді Рад головою Кам’янець-Подільської міської ради обрано Кирила Івановича Горлінського. На початку цього ж 1934 року, на XІІ з’їзді КП(б)У, що відбувся 18—23 січня в Харкові, Горлінського обрали членом ревізійної комісії ЦК КП(б)У.
1939 рік. У Кам’янці-Подільському в театрі імені Шевченка (нині відомий як міський Будинок культури) відзначив перший ювілей — п’ятиріччя — Кам’янець-Подільський обласний державний театр імені Григорія Петровського. Нині це Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького
1955 рік. Колектив міської друкарні відзначив 50-річчя трудової діяльності друкаря Андрія Тимофійовича Кокощука, який, як зазначено в замітці в газеті «Сталінський клич», «безперервно працює в Кам’янець-Подільській друкарні з 1905 року. За цей час він виховав багато спеціалістів друкарської справи, в тому числі і свого сина Бориса — передовика і раціоналізатора виробництва». Помер Андрій Тимофійович у жовтні 1966 року.
1963 рік. Рада Міністрів УРСР затвердила проектне завдання на будівництво Кам’янець-Подільського кабельного заводу.
1970 рік. Стала до ладу перша технологічна лінія цементного заводу потужністю 600 тисяч тонн цементу на рік.
1977 рік. Введено в дію цех керамічної плитки заводоуправління будівельних матеріалів.
1983 рік. У Кам’янці-Подільському введено в дію АТС-3.
2001 рік. На колишньому летовищі в селі Кам’янка проведено ралі керівників «Зима-2001».
2003 рік. Закладено наріжний камінь майбутнього 32-квартирного дев’ятиповерхового житлового будинку на вулиці Лесі Українки, 42 — на місці колишнього так званого «Бичачого ока».
2015 рік. У Дунаєвецькому районному суді оголошено вирок у кримінальній справі щодо вбивства студента Павла Теплюка з Кам’янця-Подільського. За особливу жорстокість у скоєні вбивства, за цинічну поведінку на судових засіданнях, за повну відсутність каяття у вчиненому, а також, зважаючи на загрозу, яку вбивця становить для суспільства, Сергієві Макоцею присудили довічне позбавлення волі.
Цього дня відійшли у вічність:
1944 рік. У концентраційному таборі Усольський Пермської області загинув Вадим Олександрович Дорошенко — український мовознавець і перекладач, кандидат філологічних наук. Народився 9 березня 1905 року в Кам’янці-Подільському, де його батько — колезький регістратор Олександр Семенович Дрочинський — працював бухгалтером у Подільській казенній палаті. 1911 року батько вже був колезьким секретарем, мав власний будинок на вулиці Московській (нині Огієнка). Через батька, що опинився в політичній еміграції, Вадим мусив узяти собі прізвище Дорошенка, котрогось із предків по лінії матері. 1929 року закінчив Кам’янець-Подільський інститут народної освіти (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Від 1936 року завідував кафедрою загального мовознавства Ніжинського педагогічного інституту. У червні 1938 року арештований як «учасник української контрреволюційної націоналістичної повстанської організації», підозрюваний у зв’язках з «ворогом народу» Володимиром Затонським. Ухвалою Верховного Суду УРСР від 3 травня 1939 року Дорошенко виправданий, після тортур звільнений. У січні 1941 року знову заарештований. Ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 21—28 квітня 1941 року засуджений до розстрілу, який замінено на 10 років таборів. Реабілітовано 1956 року. Життя Дорошенка склало основу сюжету книги його дружини Ольги Мак «З часів єжовщини. Спогади», виданої 1954 року в Мюнхені.
1944 рік. В Угорщині загинув Віктор Миколайович Хмелюк — гвардії червоноармієць, автоматник 3-ї стрілецької роти 195-го гвардійського стрілецького полку 66-ї гвардійської стрілецької Полтавської дивізії. Народився в Кам’янці-Подільському. Мешкав у будинку № 7 на Госпітальній вулиці в Старому місті, навчався в першій школі. В Червоній армії перебував із 26 січня 1944 року. 10 квітня його легко поранило, а 30 грудня Віктор поліг у бою. У нагородному листі від 31 грудня 1944 року зазначено: «24 грудня 1944 року рота, наступаючи, вийшла на шосейну дорогу, що йшла з міста Вечеш в Ечер. Противник, намагаючись затримати наступ, контратакував роту. Товариш Хмелюк сміливо піднявся в атаку і з криком «ура» повів за собою бійців своєї роти. Ведучи вогонь, він знищив шість мадярів і двох узяв у полон. Контратаку противника було відбито. 30 грудня 1944 року під прикриттям танків противник тричі контратакував батальйон. Товариш Хмелюк сміливо, нехтуючи небезпекою для життя, мужньо відбивав контратаки противника. У цьому бою він знищив 11 гітлерівців і поліг смертю хоробрих». 28 січня 1945 року Віктора Хмелюка посмертно відзначили орденом Вітчизняної війни другого ступеня. 22 серпня 1945 газета «Прапор Жовтня», що видавалася в Кам’янці-Подільському, опублікувала статтю «Безсмертний подвиг комсорга Хмелюка» та «Спогади про сина» його мами — Олександри Іванівни Залевської. Від 1965 року в середній школі № 1 були піонерські загони імені Віктора Хмелюка.
© Олег Будзей
Дивіться також: |