Ще в пору навчання в школі та в інституті, тобто в 1960-і та на початку 1970-х років, у мене зародилося та зміцніло відчуття, що рідна Хмельницька область — найпровінційніша з усіх 25 областей України.
Справді, жодних кордонів із зарубіжними країнами чи хоча би союзною республікою. Жодного виходу до моря чи хоча би сили такої потужної водної артерії як Дніпро. Врешті, і жодних серйозних гір. Про корисні копалини теж немає змоги щось принципове сказати: ні вугілля, ні нафти чи газу, ні залізної чи якоїсь іншої руди (я вже мовчу про алмази й золото). Врешті, жодного університетського центру, щоб можна було би говорити про значний науковий потенціал області. Не прославився край на всю Україну і самобутнім народним мистецтвом, як, скажімо, петриківський розпис чи опішнянська кераміка.
Якщо від тих часів перейти до нинішніх, то і в політичному плані Хмельницька область тримається посередині: і не те, щоб надто «помаранчева» (у термінології 2004 року), і не те, щоб надто «регіональна». Тут немає такої швидкої та загостреної реакції на події і такого відчайдушного захисту українських позицій, як у Галичині, але немає і тотального зросійщення та пов’язаних із цим болісних проблем, що характерно для міст і містечок східних і південних областей.
Щоб глибше зрозуміти нинішню суть, звернемося до сивої давнини мого рідного міста. Процитую невеликий абзац із вступу до капітальної праці «Фортеця Кам’янець» Ольги Пламеницької: «Історична доля та геополітична роль Кам’янця була визначена його місцеположенням — спочатку на межі пізньоантичного та праслов’янського світів, згодом на пограниччі давньоруського Галицько-Волинського князівства з кочовим степом, а за часів Середньовіччя — між християнським Заходом і мусульманським Сходом. Завдяки цій функції — порубіжної, або, як її ще називали, «кресової» фортеці — Кам’янець був відомий у Європі та на Сході».
Перехід навесні 1793 року Поділля разом із його серцем — Кам’янцем до складу Росії зробив цей край окраїною неозорої імперії, відірвав від Європи. Відчайдушна спроба в 1917—1920 роках реалізувати українську ідею, в чому Кам’янець грав не останню роль, завершилася крахом. Ми надовго опинилися за залізною завісою більшовицької імперії.
У незалежній Україні Поділля в цілому, Хмельницька область і Кам’янець зокрема намацують свою роль. Можливо, це роль мудрого посередника між двома українськими полярними світами — західним і східним, які один одного не здатні почути й відчути серцем, тим паче, коли політики навмисно підкидають хмиз у багаття. Але така миротворча роль — це швидше мрія, побажання на майбутнє, ніж реальна можливість у нинішній надскладній ситуації в Україні.
Автор: Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
