Сьогодні Крим став своєрідним лакмусовим папірцем, тестом, який ледь не кожного перевіряє на вошивість.
Подолавши ціною колосальних людських жертв нацизм і фашизм, зрозумівши величезну небезпеку для долі людства ядерної зброї, лідери повоєнних держав урешті дійшли до розумного компромісу: сформовані кордони держав є непорушними, змінювати їх можна тільки за взаємною згодою. Тож тому таку тривогу у світі викликав можливий перехід Криму до складу Росії без згоди України.
Логічним є запитання: кому це треба? Для цивілізованого світу це не треба, бо створює небезпечний прецедент насильного перегляду кордонів. Жорстка реакція всіх провідних країн світу аж до запровадження санкцій призведе до значних проблем для розвитку Росії. Мало приємного і для України: бути сусідом брата з ядерною зброєю, що виявився ворогом і, відшматувавши частину твоєї території, хижо поглядає на решту твоїх земель. Тим паче, що, коли Україна добровільно розлучалася зі своєю ядерною зброєю, саме брат став одним із гарантів непорушності українських кордонів.
Чи принесе хоч трохи щастя затіяне дійство самому Кримові? Чи не схожий він на капризного хлопця, який, маючи певні принади, вдався до шантажу і тепер, коли Україна внаслідок злочинних дій президента-утікача та його підручних значно збідніла, прагне стати утриманцем багатшої Росії? Утім вона під потужним тиском світової спільноти може відмовитися від ризику офіційно взяти Крим до себе. Тож доведеться півострову перетворитися на реальний острів у статусі невизнаного світом утворення з усіма негативними наслідками, що випливають із такого статусу.
Звісно, Україні втрачати Крим надто болісно. Хоча, вгамувавши біль у серці, можна відшукати й деякі плюси: не треба буде тратитися матеріально й морально на капризного й неврівноваженого «хлопця». Та й, скажімо, чотири роки тому без голосів кримчан нинішній президент-утікач, очевидно, не зміг би прийти до влади. Тож надалі українцям, з одного боку, легше буде проводити свою позицію, а, з другого боку, маючи прецедент Криму, українська влада звертатиме належну увагу на східні та південні регіони.Малюнок Олега Смаля
Ставлення в російських інтелектуальних колах до агресивних дій щодо України влади на чолі з Путіним чітко визначило: хто з російських митців нам друг, а хто ворог. І приємно, що на захист України стало чимало відомих російських діячів. А про численних підписантів з підтримкою дій російського «царя» чомусь не хочеться говорити.
Що би там далі не сталося, сьогодні ми доволі чітко знаємо: хто є хто. І це знання дозволяє нам тверезіше вибудовувати плани та, попри все, рухатися вперед.
13.03.2014 Автор: Олег Будзей
Дивіться також: |
0
