Коли 1960 року я пішов до першого класу, в нашій старенькій хаті на Підзамчі з благ цивілізації було всього три речі: настінний годинник із гирею, яку раз на добу треба було підтягувати, гасова лампа й радіо. Бабуся, яка мене ростила й виховувала, особливо любила три пісні — «Верховино, мати моя», «Подмосковные вечера» та «Русская красавица», тож я, зачувши їх по радіо, негайно мав покликати бабусю, якщо вона поралася по господарству. Електрика в нас з’явилася в листопаді 1964 року, коли ми з бабусею перебралися до недобудованої нової хати. Воду брали в долині з Маріїнського ручаю на березі річечки Дібрухи, аж доки 1966 року на нашій вулиці не проклали водогін і не з’явилися водонапірні колонки.
Моя внучка Оленка, що цієї осені пішла до першого класу, застала вже стільки благ цивілізації, що й на пальцях обох рук не перелічиш. Вже в день народження внучки донька переслала нам із дружиною по мобільному її фото. Гостюючи в нас на Підзамчі, Оленка замовляє улюблений мультфільм чи дитячий фільм, а при потребі відлучитися на кілька хвилин, чи не з дворічного віку сама за допомогою пульта зупиняє та відновлює його перегляд.
Якщо в середині шістдесятих минулого століття мій шкільний товариш в одному з віршів чудом XX віку назвав телевізор, то безумовним чудом нинішнього часу є комп’ютер з Інтернетом. Він успішно може взяти на себе функції телевізора, радіоприймача й програвача, відеомагнітофона й відеотелефона, годинника й календаря, поштової скриньки, телеграфу й телетайпу, бібліотеки, фонотеки й відеотеки… Часом шкодуєш, що Google не можна поширити на всю хату, аби швиденько знайти якусь річ, що запропастилася…
Але чи сьогоднішня людина досконаліша й щасливіша, ніж півстоліття тому? Згадується давня інтермедія Аркадія Райкіна про те, що колись сокирою голилися, при лучині писали, й іронічне зауваження сатирика: а що гарного при лучині напишеш? Хіба що «Євгенія Онєгіна»…
Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
