Будзей О. Чи красиві в Кам’янці жінки? - Історія - Знахідки О.Будзея - Каталог статей

Названого нами 1852 року вийшов указ про заснування Київського центрального архіву та про передачу туди з усіх публічних місць південно-західних губерній актових книг і старих справ до 1800 року. Київський генерал-губернатор Дмитро Бібіков вважав за потрібне звернутися не тільки до архівів урядових установ, але провести археографічні розвідки і в архівах, що належали приватним особам. Цю місію він доручив 40-річному професорові Київського університету Миколі Іванишеву. Під час літніх канікул Микола Дмитрович мав завітати в Тульчин і оглянути там архів графів Потоцьких. Він також мав поцікавитися давніми актами в Могилівському повіті, в Сатанові, Ізяславі, Полонному, Новограді-Волинському та низці інших міст і містечок.

У Тульчин професор Іванишев прибув 9 червня. Тут він майже півтора місяця — до 21 липня — розбирав архів. У щоденнику Микола Дмитрович записав: «Час провів добре. Вранці працював, а після обіду гуляв і залицявся до гарненьких господинь, сильно, втім, покритих аристократичною мішурою». Ще одна професорова заувага про містечко: «Узагалі Тульчин зробився притулком для всіх проїжджих порядних людей. Вони тут зупиняються, п’ють чай, мають обід і вечерю, ночують і їдуть далі, іноді перекинувшись у карти».

Далі шлях професора проліг у Могилів, що на Дністрі. Тут у книзі приїжджих Микола Дмитрович зазначив: «статський радник з Києва, за дорученням генерал-губернатора». Негайно з’явився городничий та інша поліція в повній мундирній формі. Тож Іванишев занотував: «Я приймав їх і тим уподібнився до Хлестакова. На довершення схожості городничий мене запрошував до себе на квартиру. Здається, вони сильно злякалися, тому що немає людини без гріха. Місто за своїм устроєм оригінальне і пахне сходом».

Наступним пунктом у професорових планах на відвідування був Сатанів. До нього він добирався через Хотин, Кам’янець і Проскурів. Про перше з названих міст Микола Дмитрович записав: «Хотин — місто порожнє і притому розташоване досить незручно. Вулиці та майдан занадто широкі, тож від одного кінця міста до іншого потрібно пройти чималий простір; при цьому єврейські будиночки здаються ще дрібнішими. Чудова тільки стародавня фортеця, але розглянути її не було коли. Тут ми переправилися через річку і поїхали в Кам’янець».

Враження від губернського міста в професора залишилося таке: «Кам’янець — місто дуже мальовниче як завдяки розташуванню, так і завдяки фортечним спорудам, які звели турки. Неприємне враження тільки від річки, яка в повноводдя котить каламутні глинисті води, а в межень настільки мілка, що її переїжджають возом». Звісно, фортечні споруди звели не турки, але правознавець Іванишев не вникав у такі тонкощі й піддався загальній думці.

У Кам’янці професор бачився з колишніми вихованцями університету, про яких зауважив, що всі вони — порядні люди: «Крушинський — товариш палати кримінального суду, Корнієнко-Дем’янський — учитель законознавства, Кальський — здається, засідатель, Гейслер — інспектор гімназії і Гогоцький — здається, канцелярський служитель».

З названої п’ятірки найвідомішими є Антон Карлович Гейслер і Микола Сильвестрович Гогоцький. Гейслер 1839 року як кандидат закінчив юридичний факультет університету. Він 12 років пропрацював у Кам’янецькій чоловічій гімназії: спочатку учителем історії та статистики, далі — учителем історії, а в 1849—1853 роках — інспектором. Антон Карлович 1848 року уклав для навчання учнів третього класу гімназії та повітових училищ «Короткий огляд загальної історії», проте через зміну програм у Київському навчальному окрузі не вважав зручним його надрукувати. Потім працював директором гімназій: чоловічої — у Новгороді-Сіверському, жіночої — в Гродно.

Гогоцький працював у Подільському губернському правлінні, 10 років був директором гімназії в м.Холм, потім повернувся в Кам’янець і опублікував низку статей з історії Поділля.

У деяких прізвищах своїх колишніх студентів професор помилився. Так, Корнієнко-Дем’янський насправді мав прізвище Корнієнко-Дем’яненко. Андрій Васильович як дійсний студент 1847 року закінчив юридичний факультет університету, у 1849—1850 роках працював учителем законознавства в Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії. Також Кальський — це швидше за все однокурсник Антона Гейслера Йосип Канський, який, як і Антон, 1839 року як кандидат закінчив юридичний факультет університету.

Вихованці університету дали професорові обід у клубі, причому, як зазначив Іванишев, кожному дісталося по пляшці шампанського.

А ось кам’янецькі пані та панянки київського професора-гурмана не вразили: «У церкві та на прогулянці я помітив, що Кам’янець не відрізнявся красою жіночої статі». До того ж Микола Дмитрович «бачив у церкві одну з вихованок інституту, Беседовську, яка зробилася ще поганішою і, кажуть, навіть поганішою, ніж була в інституті». Хоча, напевно, надто коротке перебування в місті не дозволило Іванишеву побачити, що є чимало красивих кам’янецьких дівчат і жінок.

Про Проскурів, куди далі завітав Микола Дмитрович, його запис надто лаконічний: «паскудне містечко». Більше йому сподобався Сатанів, де професор тричі вечеряв: спочатку в корчмі, потім йому прислав вечерю священик і, нарешті, пригостив знайомий вихованець Київського університету. «Зате наступного дня не було що їсти в дорозі, — написав Іванишев у щоденнику, — тож в обід я змушений був задовольнятися гидкою ковбасою та редькою, купленими в препаскудному містечку Купіль» (нині село Волочиського району).