Харківський театрознавець Іполит Зборовець (одразу ж попереджу, що в його прізвищі наголос падає на перший склад) завжди з приємністю згадує подільські села Гаврилівці та Жванець, адже тут промайнуло його дитинство.
Іполит Васильович Зборовець
Щоправда, Іполит Васильович народився не на Поділлі. З’явився він на світ 7 жовтня 1939 року в славному місті на березі Азовського моря, яке нині добре нам відоме як Бердянськ. Але за кілька місяців до народження Іполита, а саме 17 липня 1939 року, Бердянськ перейменували на честь знаменитої льотчиці Поліни Осипенко. 11 травня того ж 1939 року вона освоювала «сліпі» польоти разом із льотчиком Анатолієм Сєровим. Обоє загинули, імена обох надали містам. У Росії досі є місто Сєров, в Україні ж ще 1958 року місто Осипенко знову стало Бердянськом.
Батько Іполита — український мовознавець і літературознавець Василь Степанович Зборовець (думаю, ви не забули, на який склад падає наголос) — був родом із Гаврилівців. У Кам’янці-Подільському він закінчив інститут народної освіти, деякий час викладав у ньому, але 1927 року перебрався до тодішньої української столиці — Харкова. Там його 1933 року заарештували, звинуватили в націоналістичній викладацькій діяльності та шкідництві на науковому фронті, але за такі гріхи (звісно, що надумані) присудили всього два роки таборів. Відбувши ув’язнення в Карелії, Василь Степанович урешті повернувся в Україну й 1938 року став викладати в педагогічному інституті в Бердянську. Наступного року дружина Ганна Володимирівна подарувала йому сина Іполита.
При наближенні німців до Приазов’я Зборовці не евакуювалися, проте 1943 року, незадовго до наступу радянських військ, перебралися на батьківщину батька — в Гаврилівці. Можливо, подалися би й далі — на Захід, але завадив мікроінсульт Василя Степановича. Щоправда, він ще спромігся викладати в місцевій школі, але 18 грудня 1944 року у вже визволених від німців Гаврилівцях відійшов у вічність.
Мама перебралася з маленьким сином до сусіднього Жванця, де Іполит пішов у перший клас. Згодом в одному з листів він писав: «…щодо моєї української мови. Це рідні Гаврилівці й українська школа в містечку Жванець, вплив села. Крім того, всі мої тітоньки й дядечки з боку мами були українофіли, патріоти, шанували все українське, співали народні пісні. Тому не дивно, що і я змалку співав «Реве та стогне Дніпр широкий» і навіть танцював «Гречаники».
Іполит Зборовець 1964 року закінчив Харківський бібліотечний інститут. Того ж 1964 року цей виш реорганізовано в Харківський державний інститут культури, й того ж року в ньому став працювати Іполит Васильович. Перетворення його рідного закладу продовжилося в незалежній Україні: від 1998 року — це Харківська державна академія культури. Тут Зборовець у 2005—2006 роках завідував кафедрою мистецтвознавства, літературознавства та мовознавства, а від 2006 року він працює професором цієї кафедри.
Зауважимо, що 1969 року Іполит Зборовець заочно закінчив ще й педагогічний інститут у Бєлгороді (Російська Федерація).
Іполит Васильович досліджує драматургію російської та української літератур XX століття. Дисертацію Зборовця на здобуття ступеня кандидата філологічних наук присвячено проблемам характеру та художній своєрідності драматургії Олександра Вампілова (кіноглядачі, напевно, пам’ятають фільм «Старший син», знятий за його п’єсою). У дисертації на здобуття ступеня доктора мистецтвознавства, захищеній 1996 року, Зборовець дослідив міфологізацію та театралізацію реальності як соціокультурний феномен у радянській драматургії 1970—1980 років.
2011 року в Хмельницькому Іполит Зборовець у співавторстві з доктором філологічних наук Віталієм Мацьком видав книжку, присвячену своєму батькові: «Василь Зборовець: життя і наукова діяльність».
0
