ЯК НІВЕРКА ДІСТАЛАСЯ ОРЛІНСЬКИМ

Прадід Болеслава — Франц Орлінський — був підполковником кінної артилерії. Він брав участь у військових компаніях 1792—1794 років і наполеонівській війні 1812 року, був чотирнадцять разів поранений. За мужність Франца нагородили Золотим Хрестом військового Польського Орла. Завдяки його заслугам рід Орлінських отримав спадковий дворянський титул.

У середині ХІХ століття Владислав Орлінський (син Франца) одружився з дочкою дворян Чарновських та оселився в їхньому маєткові — селі Ніверка. Там у нього народилися син Володимир, а 13 квітня 1899 року — онук Болеслав. На початку ХХ століття родина Орлінських володіла в Ніверці 524 десятинами землі (рілля, пасовища, ліси), мала непогану садибу та господарство.

НЕЗАБУТНІ ВІРАЖІ УТОЧКІНА

Сімейний статок дозволив батькам улітку 1910 року відправити 11-річного Болеслава на навчання в губернський Кам’янець — у семикласне комерційне училище. На другий день після приїзду хлопець випадково потрапив на авіаційне шоу — в місті з демонстраційними польотами виступав пілот Сергій Уточкін. Болеслав, побачивши віражі аероплана, на все життя закохався в авіацію та став мріяти про польоти.

У травні 1916 року, після трагічної смерті батька, Болеслав покинув навчання, не добувши в комерційному училищі лише рік. 17-річний юнак вирішив піти на службу до російської армії, сподіваючись звідти вступити до військової авіаційної школи.

Болеслав потрапив у загін охорони військового аеродрому у Вінниці. Згодом, закінчивши прискорений курс офіцерської школи в Житомирі, опинився на фронті Першої світової війни. Воював Орлінський у кавалерії, за хоробрість його відзначили двома Георгіївськими хрестами.

МРІЯ ЗДІЙСНИЛАСЯ, ЯК ВІЙНА ЗАВЕРШИЛАСЯ

Наприкінці 1917 року, з початком розвалу Російської імперії, Орлінський перейшов служити у 2-й офіцерський легіон 1-го Польського корпусу. Проте, скоро демобілізувавшись, у травні 1918 року повернувся до Кам’янця, аби завершити навчання. Наприкінці 1918 року Болеслав отримав атестат про освіту. Після цього його відразу мобілізували до армії Української Народної Республіки.

Українська армія у боротьбі з більшовиками мала за союзників Військо Польське, тому через три місяці Орлінський перевівся до польського кавалерійського дивізіону. Молодий офіцер постійно писав рапорти з проханням направити його служити в авіацію. У березні 1920 року Болеслава перевели до авіаційної ескадри на посаду інженера, а у вересні він вступив до школи пілотів у польському місті Бидгощ.

Коли 1921 року Болеслав із відзнакою закінчив школу пілотів, Перша світова війна вже завершилася. Орлінський ще деякий час перебував на військовій службі, отримав чин поручика, але незабаром пішов у відставку.

Набувши в армії льотного досвіду, Болеслав став визнаним майстром з повітряної акробатики та пілотажу. Від 1923 року він працював інструктором у Вищій школі пілотів у місті Грудзьондз, одночасно, як цивільний пілот, виконував рейси на перших польських міжнародних лініях до Франції та Румунії.

Після випадкової зустрічі зі своїм колишнім командиром і дружньої розмови Орлінський у жовтні 1925 року повернувся до армії. Він отримав посаду пілота-інструктора у 11-му авіаполку, що базувався у місті Ліда (тоді Польща, нині — Білорусь).

ЗУСТРІВ САМ ІМПЕРАТОР

1926 року керівництво Департаменту авіації запропонувало Орлінському здійснити переліт із Варшави до Токіо. Цей проект мав спрацювати на престиж польської авіації та взагалі країни. Болеслав Орлінський і його напарник — механік Леонард Кубяк — виконали майже неможливе: на літаку «Бреге ХІХ» з 27 серпня до 25 вересня 1926 року вони не лише подолали 10 тисяч 300 кілометрів із Варшави до Токіо, але й повернулися цією ж трасою назад. Останні 6 тисяч 680 кілометрів вони летіли, незважаючи на пошкодження гвинта та нижньої частини лівого крила. Вся світова преса висвітлювала небувалий переліт.

Літак, на якому було здійснено переліт Варшава — Токіо — Варшава 

В Японії польських пілотів зустрів сам імператор і нагородив їх орденом Вранішнього Сонця. У Польщі героїв також відзначили — і нагородами, і званнями.

ЩОБ НЕ ЗЛАМАТИ КАР’ЄРУ ДРУЖИНИ

1928 року Орлінський удруге повернувся до цивільного життя. Він одружився з варшавською танцівницею Станіславою Гомулкою та, щоб не ламати її кар’єру, звільнився з армії і влаштувався льотчиком-випробувачем на авіазавод у Варшаві. За десять років роботи Болеслав першим піднімав у повітря десятки нових моделей літаків.

Одночасно пілот представляв Польщу на численних міжнародних авіасалонах, спортивних змаганнях та авіа-шоу. Так, у травні 1930 року він виграв перший приз на міжнародному повітряному шоу в чеському Брно, у грудні 1930 року з успіхом представив новий польський винищувач PZL-6 на авіасалоні у французькому Ле Бурже. У серпні 1931 року Орлінський виграв Національні повітряні гонки в американському Клівленді, залишивши позаду найвизначніших пілотів світу. Всі експерти та преса визнали його неперевершену сміливу акробатику. 28 червня 1934 року Орлінський на літаку PZL-24 встановив світовий рекорд швидкості — 414 кілометрів за годину.

ЗНОВУ ВІЙНА

У перший день Другої світової війни Орлінський добровільно пішов до армії. У вересні 1939 року його направили в Румунію для отримання бойових літаків, придбаних поляками у Британії. Але транспорт із технікою так і не прибув. Обставини на фронті не дозволили повернутися в Польщу, й Болеслав вирушив до Англії. Там, за згодою польського військового командування, він вступив добровольцем у ранзі капітана до лав англійської авіації. Віковий ценз не дозволяв зарахувати Орлінського до бойових загонів, тому він чотири роки виконував обов’язки інструктора навчального центру.

 Постійні намагання потрапити на фронт усе-таки мали успіх — 1943 року Орлінський став бойовим пілотом 305-го дивізіону бомбардувальників «Москіто».

Невдовзі польський льотчик став командиром цього дивізіону та отримав звання підполковника. Дивізіон успішно бомбардував стартові позиції ракет «Фау» на території окупованої німцями Франції. Всього було здійснено 49 бойових рейдів.

ЩЕ НА ДВОХ КОНТИНЕНТАХ

Після війни Орлінський на батьківщину не повернувся. П’ять років він допомагав розвивати авіацію у Південно-Африканській Республіці, згодом оселився в Канаді. Тут до 1967 року працював у цивільній авіації, а вийшовши на пенсію, очолив спілку ветеранів авіації.

1987 року померла дружина Орлінського, а 28 лютого 1992 року на дев’яносто третьому році завершився і земний шлях пілота. Прах Болеслава Орлінського перевезли до Польщі в некрополь Вроцлава, де були поховані його мати та сестра.

Одну з вулиць Вроцлава названо іменем Орлінського.

Автор: Олег Будзей