Пт, 19.07.2019, 12:15
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Кам’янецький Гектор
Майже три з половиною століття спливло відтоді, як християнську Європу сколихнула печальна звістка: під натиском турків не встояла здавалося би неприступна Кам’янецька фортеця. Серед оборонців твердині найяскравіше проявив себе Єжи Володийовський, названий сучасниками кам’янецьким Гектором. У XIX столітті пан Володийовський став головним героєм однойменного роману польського письменника Генрика Сенкевича. А в XX столітті цей роман майстерно переніс на екран польський режисер Єжи Гофман. Тож не дивно, що в масовій свідомості сформувався образ дещо іншого Володийовського — не такого, яким він був насправді. Про це та про інше, пов’язане з подіями майже 350-літньої давності та їхньою проекцією на сьогодення, і поговоримо далі.
 
ОДНОЗНАЧНО, ЩО ГЕКТОР

Передусім, кілька слів про Гектора. Це славний герой давньогрецької поеми «Іліада», найхоробріший воїн Трої в Троянській війні з греками. Гектор загинув під час двобою з не менш знаменитим Ахіллесом.
Тадеуш Ломницький у ролі Володийовського

Кам’янецький біскуп Веспазіян Лянцкоронський, що був у місті над Смотричем під час його облоги турками, описуючи в листі події останніх днів, сповістив: «Пан Володийовський, наш Гектор, загинув». І в романі Сенкевича читаємо: «Загинув Володийовський, Гектор кам’янецький, перший жовнір Речі Посполитої». Юхим Сіцінський, який 1934 року створив історичний нарис про Володийовського, так і назвав свій твір — «Гектор Кам’янецької фортеці», а епіграфом узяв наведені вище слова біскупа. Правда, побачив світ цей нарис із величезним запізненням — тільки 2003 року. Як бачимо, зіставлення Володийовського з Гектором має давню традицію та міцно закріпилося в свідомості.
 
УКРАЇНЕЦЬ РОДОМ ІЗ ПОДІЛЛЯ
 
На початку нарису Сіцінський зазначив: «У Сенкевича в його історичній трилогії романів («Вогнем і мечем», «Потоп» і «Пан Володийовський») виступає як один із головних героїв романів Михайло Володийовський, що мав, за звичаєм польських католиків, ще друге ім’я — Юрій (Єжи). Романіст художньо змалював Володийовського як щирого поляка, великого польського патріота, першого рицаря Речі Посполитої, знаменитого войовника, непереможного дуелянта і т. ін. Ця постать не видумана Сенкевичем. Такий діяч справді існував у другій половині ХVII століття, в часи, описані в трилогії Сенкевичем, і автор змалював його більш-менш правдиво й близько до дійсності, як це виявляється з історичних документів, але не все, описане у Сенкевича, збігається з історичною дійсністю. Трапляються деякі розходження роману з історією».

І далі Юхим Йосипович одразу взяв бика за роги: «Як розглянути в історичних документах походження цього польського героя Юрія Михала Володийовського, то виявляється, що він був українець, родом із Поділля».

У передмові до нарису Сіцінський зазначив, що описує події та життя Володийовського переважно на підставі друкованих праць польського історика Юзефа Ролле, що жив і працював у Кам’янці-Подільському. Детальний нарис про Володийовського та його дружину Ролле опублікував 1892 року у восьмому випуску своїх «Історичних сильветок». На початку цього нарису історик, заперечуючи відомості з гербовника, який уклав Каспер Несецький, зауважив:

«Звідкіля Несецький добув відомості, що Володийовські прибули до нас із Москви, не можемо збагнути. Дослідник гербів навіть додає, що це підтверджується різними привілеями… Але хіба що духи складали ті родовідні документи, бо в епоху, коли Несецький укладав свою «Корону…», меч уже вигасив рід Володийовських ущент. На підставі записів, що не підлягають сумнівам (рештки архіву Володийовських відшукалися в Михалівці та Макові під Кам’янцем), можемо зробити висновок, що той рід із крові та кості належав до місцевих, що звив собі гніздо на подільських теренах у XV столітті, коли Казимир Ягелончик широко й гойно зачав розбазарювати роздачами землі, прагнучи в такий спосіб захистити від хижої пожадливості сусідів провінції, нещодавно остаточно прилучені до Речі Посполитої».

Далі Ролле зазначив: «Люд то був убогий, руського закону. Про це можна судити з імен, які при хрещенні отримували, чоловіки, — Кузьма, Касян, Зубко, Федько, Івашко, Тимко, жінки — Марухна, Гапка, Горпина, Настася і т. д.». Але з другої половини ХVІ століття в тих родинах появляються імена римо-католицькі. Василь прибирає собі ім’я Станіслав, Федько перетворюється на Фридерика, Юхно та Юрко на Єжея. Це показує, що носії тих імен стали римо-католиками. «Словом, — зробив висновок Сіцінський, — сталося з тими подільськими середняцько-буржуйними українськими родинами те, що й з більш заможними та магнатськими українськими родинами, які жили або мали землі на Волині, Київщині, Галичині та в інших українських землях і переходили до польського табору, перетворювалися в поляків «ради лакомства нещасного».

 
ВИСОКИЙ ГЕРОЇЗМ…
 

Пам’ятна монета
Не викладатимемо детально життєпис Єжи Володийовського чи, якщо брати до уваги його українське походження, Юрія Володиєвського, якого, до речі, за низький зріст називали малим рицарем. Охочі можуть звернутися до зазначених вище праць Ролле та Сіцінського, представлених, зокрема, і в Інтернеті. Перейдемо зразу ж до обставин загибелі нашого героя. Це сталося після того як поляки, не в силах далі втримувати оборону Старої фортеці, домовилися про мирну передачу міста туркам. У романі Сенкевича так описано останні хвилини Володийовського та його друга Кетлінга, що керував міською артилерією:

«Лучник пішов. За ним поспішно виходило військо. Володийовський, сидячи на коні, спостерігав за його відступом. Замок порожнів, але повільно — шлях перегороджували уламки й щебінь.

Кетлінг підійшов до маленького лицаря.

— Я спускаюся! — зціпивши зуби, промовив він.

— Іди, але зажди трохи, поки військо не вийде... Іди!

Вони обійняли один одного й на мить застигли. Надзвичайне світло горіло в їхніх очах... Кетлінг кинувся до підземелля...

Володийовський зняв шолом із голови; ще хвилину дивився він на руїни, на поле слави своєї, на купи щебеню, уламки стін, на вал, на гармати, потім підняв очі до неба і став молитися...

Останні слова його були до дружини:

«Дай їй, Господи, сили терпляче знести це, спокій дай їй, Господи!..»


Бах!.. Кетлінг поквапився, не став чекати, поки вийдуть полки; здригнулися бастіони, страшний гуркіт струсонув повітря: зубці башти, стіни, коні, гармати, живі й мертві, маси землі — все це, захоплене вгору вогнем, змішалося, збилося як би в один страшний заряд і злетіло в повітря...».

 
…ЧИ СЛІПА ВИПАДКОВІСТЬ?

А як було насправді, детально дослідив сучасний історик із Кам’янця-Подільського — доктор історичних наук Валерій Степанков. У його статті «Вибух у Кам’янецькому замку 26 серпня 1672 року: героїчний вчинок чи трагедія випадковості?», опублікованій 2004 року, читаємо:

«Про що ж промовляють джерела? Чи підтверджують вони хоча б частково версію Сенкевича? Їхній аналіз (як друкованих, так і рукописних) однозначно засвідчує повну непричетність «кам’янецького Гектора» до вибуху пороху та зруйнування замку. Мало цього, Володийовський, як і всі інші, навіть гадки не мав про наближення катастрофи. За свідченням очевидця Марковського, котрий чудом уцілів, ротмістр саме в цю хвилину сидів на коні. А помітивши спалах вогню, зробив спробу заховатися з конем за вал, але не встиг. Картеч із гармати, що вистрелила (в її пороховий заряд потрапила іскра), поцілила в потилицю й вирвала «всі кістки з мозком», залишивши «тільки обличчя з одним оком». Коли друг і шваґер покійного летичівський стольник Станіслав Маковецький розшуковував його, то Яніцький повідомив, що труп Володийовського лежить «за валом у куті». Отже, він поліг не смертю героя-патріота, котрий віддав власне життя для врятування честі «Ойчизни», а, як й інші особи, став жертвою несподіваного вибуху».

Якщо всі тогочасні джерела засвідчують повну непричетність «кам’янецького Гектора» до вибуху, то цього не можна сказати щодо Гейкінка, названого в романі Сенкевича Кетлінгом. Проте ретельний аналіз, проведений Степанковим, засвідчив: «Наведені відомості джерел дозволяють стверджувати, що вибух у замку стався через необережний вчинок одного чи кількох жовнірів. Отже, Кам’янецька трагедія 26 серпня 1672 року — це наслідок не героїчної самопожертви Володийовського та Гейкінка, не «розпачливого пориву» Гейкінка, а результат сліпої випадковості, породженої необачною поведінкою осіб у замку».

ПОХОРОН

У Сенкевича читаємо, що, оскільки все Поділля було в руках турків, то Володийовського поховали в Станіславові (нині Івано-Франківськ). Проте свідок тих подій Станіслав Маковецький (до речі, його дружиною була сестра Володийовського Анна) писав:

«Для жалощів не було часу. Два приятелі Володийовського знайшли дошку, положили на неї дорогі останки оборонця фортеці й оточені підвладними, понесли його до міста, до Францисканського монастиря, положили його на катафалк у костьолі, і через кілька хвилин коло бездиханного тіла Володийовського стояли на колінах мати його й сестра, а стрій гвардіян відчитував заупокійні молитви». Потім тіло Володийовського поховали в підвалах Францисканського костьолу.

ДОЛЯ ДРУЖИНИ

Між жінками, що виїхали з Кам’янця після передачі його туркам, не було дружини Володийовського Кристини (в романі її виведено під іменем Басі): вона заздалегідь виїхала з Поділля разом із дружиною кам’янецького старости Потоцького. Обидві втекли спочатку на Волинь, а потім заховалися в далеких пущах Литви. «Кристина Володийовська не така була хоробра, як її змалював Сенкевич у романі», — зауважив Сіцінський.

До речі, Володийовський був четвертим чоловіком Кристини. Сіцінський писав: «По заспокоєнню країни Володийовська разом із Потоцькою повернулася з Литви до Волині і тут в Дубні в 1674 році вийшла заміж п’ятий раз за Францишка Лукаша Дзевановського. Жила вона з ним не довго, — рік або два, не більше, бо вмерла десь в кінці 1675 або на початку 1676 року в Дубні».

ПАМ’ЯТЬ

Поляки належно вшановують пам’ять про Єжи Володийовського. У багатьох польських містах (зокрема, у Варшаві та Кракові) є вулиці його імені. Від 1955 року щороку проводиться міжнародний фехтувальний турнір «Шабля Володийовського».
 

Пам’ятний знак у Кам’янці-Подільському

Не забуто кам’янецького Гектора і в місті над Смотричем. З північного боку біля палацу католицького біскупа є мальовничий куточок із квітниками. Ліворуч від входу ми бачимо пам’ятний знак у вигляді дерева з обламаними гілками: так польська громада міста увічнила пам’ять про Єжи Володийовського.


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (01.06.2013) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 691 | Коментарі: 9 | Теги: Володийовський, Сенкевич, Будзей | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 9
1 rabbit   (02.06.2013 01:01)
Так, Сенкевич трохи прикрасив образ героя, але чомусь йому вірять більше, ніж історичним фактам. Навіть ескурсоводи розповідають про полковника Володийовського, переказуючи художній твір.
Чув, що пам'ятник "позичили" на старому єврейському цвинтарі. Цікаво, правда чи ні?

2 KamPod   (02.06.2013 14:08)
Події 1672 року завжди мене особливо зацікавлювали і кожні деталі це супер. Дуже дякую автору за таке дослідження cool

3 KamPod   (02.06.2013 14:14)
Отже по прочитаному read
Якось ніколи не задумувався чтому саме гектор кам'янецький, хоча безперечно чув і раніше цей титул.
Тепер вже знаю звідки ноги ростуть - з Троянської війни

Касандра та Гектор на античній вазі

7 rabbit   (03.06.2013 20:55)
Гектор це не титул, а ім'я...

8 KamPod   (03.06.2013 22:42)
Так, не вірно висловився, дякую що поправили.
Я зрозумів про якого Гектора йдеться і навіть картинку привів.

4 KamPod   (02.06.2013 14:16)
Те що Володийовський родом з Макова-Михайлівки - також відкриття і помоєму нам, подолянам можна на цьому наголошувати.

6 rabbit   (03.06.2013 00:41)
КЛЮЧ ПОДІЛЛЯ
"... а ось він, Юрій-Міхал, насправжки, поза художньою ідеалізацією і романтичним серпанком: кревний подоляк із родини православних Костюків, прадід його у XVI ст. - кам'янецький намісник львівського православного єпископа..."

0
5 KamPod   (02.06.2013 14:28)
Про події того дня коли поляки таки здали Кам'янець і про той вибух, одразу пригадав, що читав у Сіцінського у "Нарисах з топографії". Там також біскуп цитується. От приведу той уривок:
З історії облоги Кам'янця 1672 р. відомо, що той страшений вибух стався при таких обставинах. В той день, коли Поляки заявили Туркам, що вони здаються, коли вже було вирішено про умови капітуляції і коли було підписано ті умови, вже по заході сонця, стався вибух в Старому замку: одна з замкових башт вибухла, у повітря полетіла маса каміння й землі, і тут загинуло багато народу. Турки дуже сполохалися, думали, що це якісь каверзи Поляків, але коли їм з'ясували, що вибух стався через неуважне поводження п'яних жовнірів з вогнем, Турки заспокоїлися. Пізніше причину цього вибуху розподівали ріжно. Кам'янецький католицький біскуп, що був в облозі, пізніше писав, що винуватцем вибуху був майор артілєрії Геклінг, який бачучи, що де-чого багато сталося через безладдя в замку, «зачинився в башті, де були бочки з порохом; і підпалив його, через що замок зруйнував і погубив людей з 500, де й Володиєвський, наш Гектор, загинув. «Український літописець Величко каже, що ніби-то німець (Геклінг) раніше був підкуплений Турками, а потім злякався, що його зрада може відкритися, і покінчив все таким шаленим способом.
Далі там посилання на джерело: Костомаров, XV, 41 в.; Величко, II, 33.; Zameczki Pod. I, 117.

9 lapa   (04.06.2013 07:56)
Людям потрібні герої)))))
Дякую за цікаву тему!

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz