Працюючи повсякчас у провінції, потрапити ще за життя до енциклопедії, причому не галузевої чи регіональної, а універсальної загальнодержавної, — це вдавалося мало кому. На початку XX століття таке несподіване щастя «звалилося» на голову 48-річного кам’янчанина Віктора Гульдмана — скромного трудівника на ниві подільської статистики.
СЛАВА ГУЛЬДМАНУ!
1900 року в Санкт-Петербурзі почала виходити «Велика енциклопедія» під редакцією російського соціолога Сергія Южакова. Видання мало підзаголовок «Словник загальнодоступних знань з усіх галузей». Упродовж п’яти років побачили світ усі 20 грубезних томів, кожний з яких мав у середньому 800 сторінок. Та нас найбільше цікавить сьомий том, що вийшов на початку 1902 року (цензурний дозвіл на видання отримано 4 листопада 1901 року). Вміщена в цьому томі стаття про Гульдмана не така вже й маленька — 43 рядки. Ось її зміст (у перекладі українською мовою): «Гульдман Віктор Карлович — член-секретар подільського статистичного комітету, провінційний громадський діяч, дослідник Подільського краю і місцевий археолог. Гульдману належить досвід наукового дослідження й опису Подільської губернії. Цьому він заклав підвалини цілою низкою праць, з яких найвідоміші: «Подільська губернія. Спроба географічно-статистичного опису» 1889 (II+412 стор.); «Населені місця Подільської губернії», 1893 (636 стор.); «Помісне землеволодіння в Подільській губернії», 1898 (363+46+36+3 стор.); «Рух населення в Подільській губернії (1872—1886)», «Сліпі в Подільській губернії», «Пам’ятки старовини на Поділлі», 1901 (понад 400 стор.) і деякі інші. Від 1890 року перебуває редактором «Подільських губернських відомостей», які 1898 року йому вдалося перетворити на щоденне видання з програмою великих провінційних приватних газет. Але дворічний досвід (1898 і 1899) видання, через частково матеріальні, а частково цензурні умови, показав неможливість існування на Поділлі щоденної газети, що, до речі, одного разу вже засвідчив раніше і «Подільський листок», що видавався тут в 1870-х роках і не проіснував навіть року. Тому «Подільські губернські відомості» знову виходять з 1900 року тільки двічі на тиждень, хоча і з «неофіційною частиною», присвяченою місцевим інтересам і питанням. Незалежно від цього, Гульдман співпрацює в інших приватних періодичних виданнях і разом із тим є членом кількох наукових установ і товариств. 1894 року він був секретарем першого з’їзду подільських цукроварів і потім видав його «Праці» окремою книжкою, що нині стала бібліографічною рідкістю. Загалом Гульдман працює на Поділлі вже 16-й рік».
 Будинок губернського правління, в якому працював Гульдман
ГАНЬБА ГУЛЬДМАНУ!
Через два роки ця енциклопедична стаття несподівано обернулася для Гульдмана, який 1 березня 1904 року через хворобу вийшов у відставку, сатиричним фейлетоном «Про велику помилку «Великої енциклопедії», опублікованому в жовтні 1904 року в літературному, науково-популярному та педагогічному журналі «Образование», що видавався в Санкт-Петербурзі. Автором публікації був популярний тоді російський письменник і журналіст Олександр Яблоновський (справжнє прізвище — Снадзський), який у 1903—1905 роках щомісяця вів у журналі сатиричну рубрику «Рідні картини». Подамо і цю публікацію (теж у перекладі українською мовою, з незначними скороченнями):
«Один із наших читачів, який підписався «Читач-Подолянин», просить нас звернути увагу на «надмірну» повноту відомостей, що повідомляються в енциклопедичних та інших словниках:
«...Вже, здається, яким прискіпливим повинен бути вибір матеріалу для енциклопедичних словників, а тим часом і вони нині засмічуються найневідповіднішим і підозрілим баластом, що проникає в них, мабуть, контрабандним шляхом. Як приклад, відзначимо один такий факт, на який ми натрапили недавно зовсім випадково, шукаючи у «Великій енциклопедії» відомості про померлого вождя сіоністів доктора Теодора Герцля і вбитого в морському бою 28 липня адмірала Вітгефта. Ні того, ні іншого ми в словнику не знайшли, зате в томі сьомому на сторінці 722 з подивом надибали на біографію... пана Гульдмана. Оскільки читачеві це прізвище, без сумніву, невідоме, то вважаємо за необхідне пояснити, що пан Гульдман, як видно з енциклопедичного словника, є секретарем подільського губернського статистичного комітету та редактором «Подільських губернських відомостей» і з гордістю вважає себе автором кількох «праць», як, наприклад, «Населені місця Подільської губернії», «Помісне землеволодіння в Подільській губернії», «Праці з’їзду подільських цукроварів» та ін. Остання «праця», як пояснює енциклопедичний словник, тепер є бібліографічною рідкістю.
Зацікавившись чудовим літератором-земляком, ми постаралися роздобути його твори, що продаються у нас, у Подільській губернії, у всіх станових квартирах. І виявилося, що книга «Населені місця» — це звичайнісінький список міст і сіл губернії із зазначенням поліцейських і слідчих дільниць тощо, а «Помісні землеволодіння» — це список подільських поміщиків і їхніх маєтків. Такі твори з не меншим успіхом, ніж пан Гульдман, міг укласти будь-який волосний писар. Що ж до «Праць цукроварів», то це не книга, а худа брошура до 150 сторінок, що містить протоколи засідань у Кам’янці з’їзду місцевих цукрозаводчиків, які обговорювали питання про введення на заводах полів зрошування. Видано ці протоколи чи не в кількох десятках примірників, тож, зрозуміло, є такою ж «бібліографічною рідкістю», як протоколи всіх дрібних провінційних з’їздів, що збираються зі спеціальних питань.
Цього, однак, мало. Гульдман іменується в енциклопедичному словнику не тільки літератором, але і провінційним громадським діячем. У чому ж полягає його провінційна діяльність? Відповісти на це зможе, між іншим, кореспонденція з Кам’янця-Подільського, опублікована торік у «Русских ведомостях» і досі не спростована:
«Торік «Русские ведомости» у № 87 вмістили звіт про судову справу, в якій фігурував редактор місцевих «Губернських відомостей» і секретар губернського статистичного комітету Віктор Гульдман, що почав безуспішну спробу спростувати висунуті йому обвинувачення надсиланням анонімних доносів. Днями цей же пан постав перед мировим суддею першої дільниці Кам’янця-Подільського як звинувачений в образі власника лимарної крамниці Іде Содецького (єврея). Завітавши в цю крамницю, щоб купити нашийник для своєї собаки, пан Гульдман раптом накинувся на господаря крамниці через те, що той не встав у його присутності, і вибухнув на адресу Содецького купою нецензурних лайок, закінчивши словами: «Мало вас ще били». Мировий суддя присудив панові Гульдману 20 рублів штрафу із заміною при неплатоспроможності арештом упродовж чотирьох днів».
Щодо згаданої кореспонденції в № 87 «Русских ведомостей», то з неї ми дізнаємося, між іншим, що пан Гульдман служив деякий час поліцейським чиновником, але потім, очевидно, вирішив змінити шашку квартального на перо редактора «Губернських відомостей» і анонімного донощика. Чи не правда, придатний персонаж для енциклопедичного словника?»
Друкуючи цей лист читача-подолянина, ми, зі свого боку, не можемо не зазначити, що повністю поділяємо його погляд і вважаємо «помилку» редакції словника зовсім непростимою. Звичайно, в такій величезній роботі можливі й огріхи, і промахи, але публіка якось звикла вже думати, що ці огріхи більше стосуються неповноти відомостей. Тут же перед нами все навпаки: людина зрошувала поля, писала доноси, нецензурно лаялася і служила в поліції — таким є весь зміст її біографії. А між тим цей формуляр створив йому «безсмертя» та надав йому місце в ряду російських літераторів і вчених. Правда, квартальне минуле пана Гульдмана могло і вислизнути від уваги редакції словника, але вся біда в тому, що в багажі цього пана і немає нічого, крім квартального минулого: він весь тут, і в цьому минулому всі його права на безсмертя».
«З ВЕЛИЧЕЗНОЮ ОБЕРЕЖНІСТЮ»
Спливло понад сто років після публікації цього фейлетона. І що ж бачимо? А бачимо, що жоден дослідник минувшини Поділля, який цікавиться останньою чвертю XIX — початком XX століття, не може обійтися без довідкових видань, укладених Віктором Гульдманом. Такому дослідникові вже не треба піднімати архівні справи, щоб навести елементарну довідку про населений пункт, організацію чи діяльність посадової особи в зазначений період, а досить узяти в бібліотеці укладені Віктором Карловичем «Населені місця» (1893), «Помісне зевлеволодіння» (два видання — 1898, 1903), «Довідкову книжку» за 1888 рік, «Подільські адрес-календарі» за 1895 та 1900 роки, «Пам’ятки старовини» та ін. Дещо з цього багатства вже потрапило до інтернету.
Звісно, Гульдман — не Сіцінський і не Ролле. Йому явно бракує дослідницького хисту, яскравої подачі матеріалу, притаманної цим двом корифеям поділлєзнавства. Але ж Віктор Карлович ставив перед собою набагато скромніші завдання, ніж Юхим Йосипович і Юзеф Антоній. І, наскільки це можливо, ретельно їх виконував.
Хоча відзначимо, що сучасники Гульдмана, рецензуючи його праці, не раз піддавали їх досить гострій критиці. Варто лише глянути публікації у відділі «Бібліографія» у журналах «Киевская старина», «Исторический вестник», «Записках Наукового товариства ім. Шевченка», щоб у цьому переконатися. А рецензентами книг Гульдмана були Никандр Молчановський, Чеслав Нейман, Олександр Лазаревський, Юхим Сіцінський, Микола Біляшівський, Василь Рудаков, Леонід Лічков.
Ось, для прикладу, висновок Олександра Лазаревського про «Населені місця Подільської губернії»: «Взагалі книга пана Гульдмана є працею, зробленою без обдуманого плану, захаращеною нікому не потрібними відомостями, на кшталт «попутних станцій». Проте немає відомостей необхідних, наприклад, щодо води. Доводиться пошкодувати про витрачені на видання кошти і, як і раніше, очікувати списків населених місць Подільської губернії в тому вигляді, в якому вони потрібні як для ділових, так і для наукових довідок».
Чеслав Нейман так відгукнувся про «Подільську губернію» Гульдмана: «Геть байдуже ставлення до зібраного різнорідного матеріалу, зведення всіх даних до одного загального ступеня непорушної достовірності, суміш правильного з неправильним, справжнього з вигаданим без жодних критичних вказівок для читача — ось головний і великий ґандж книги». А наприкінці відгуку рецензент зазначив: «Якою б не була моя особиста думка про книгу, можливо, що я і помиляюся багато в чому, применшуючи її гідність, але я вважаю, що читач не погрішить, якщо поставиться до праці пана Гульдмана з величезною обережністю».
Поблажливіше, ніж колеги, відгукнувся Юхим Сіцінський на «Помісне землеволодіння в Подільській губернії»: «Прочитавши заголовок книжки, можна подумати, що в ній є якесь дослідження про поміщицьке володіння землею на Поділлі. Тим часом тут є тільки реєстри осель по повітах з означенням, до кого належить оселя, віра пана, де він народився, пошта й кількість землі з поділом її на ґрунти для осель, поле, ліс, пасовиська та неужитки. Показано й те, чи пан господарює сам, чи віддає свою землю в оренду й кому... Жаль, що автор не подав розвідки про володіння землею на Поділлі. Значний матеріал для такої розвідки могла б дати сама його книжка».
ЧЕРЕЗ ТИЖДЕНЬ ПІСЛЯ НОБЕЛЯ
Біографія Гульдмана привертає увагу сучасних дослідників. Особливо плідно попрацював доктор історичних наук Лев Баженов, якому пощастило у фондах Державного архіву Хмельницької області виявити формулярні списки про службу Віктора Гульдмана за 1886, 1893, 1894, 1901 роки. Проте залишається ще багато білих плям у життєписі Віктора Карловича.
Так, відомо, що Гулдьман народився 1854 року в одній з німецьких колоній, що були поширені тоді у Волинській губернії, в сім’ї військовослужбовця. У формулярному списку зазначено, що він «з обер-офіцерських дітей, маєтків не має». Але жодних детальніших відомостей про його батька немає. Проте, як свідчать «Покажчик виданих у Росії привілегій у 1814—1883 роках» та «Записки Імператорського російського технічного товариства» за 1878 рік, штабс-капітан Карл Гульдман, що мешкав у Бердичеві, був винахідником. 11 грудня 1875 року він і магістр Михайло Мошинський, що теж мешкав у Бердичеві, звернулися до департаменту торгівлі та мануфактур із проханням видати їм п’ятирічний привілей (патент) на спосіб захисту шкури від псування та надання їй непромокальності.
Винахід Карла Гульдмана та його колеги полягав у послідовній обробці вже готової продубленої та висушеної шкури спочатку в слабкій сірчаній кислоті, потім у відварі хінної кори і, нарешті, у галуновій ванні. Висушена після цього шкура натиралася з лицьового боку розчином каніфолі в рициновій олії й остаточно чорнилася.
Було встановлено, що на цей винахід перед цим нікому іншому в Росії привілею видано не було, тож 12 жовтня 1877 року Гульдман і Мошинський патент отримали. До речі, за тиждень до того, 5 жовтня, у тому ж департаменті привілей на спосіб згущення рідких вибухових речовин для отримання нового виду вибухових сполук отримав Альфред Нобель.
ПОРУЧ ІЗ РОЛЛЕ
Лев Баженов зазначає, що на початку вересня 1885 року Гульдман із дружиною, дочкою і сином прибув до Кам’янця. На жаль, більше нічого про сім’ю подільського статистика Лев Васильович не подає. Проте у переліку випускниць Кам’янець-Подільської Маріїнської гімназії вдалося виявити Варвару Гульдман, яка народилася 15 січня 1873 року, а 1889 року закінчила гімназію. Подальшу її долю несподівано підказала книжка Галини Дзагурової «Осетини у війнах Росії». З неї дізнаємося, що один офіцер-осетин, Василь Степанович Цугулієв, «одружився з любові з Варварою Вікторівною Гульдман». У них народилося четверо синів і двоє доньок. Чоловік став полковником і командував 1-м Терським піхотним батальйоном.
Довідник «Адреси посадових осіб...», виданий 1892 року в Кам’янці-Подільському, підказав, де саме Гульдман мешкав і працював. Мешкав він у Старому місті на Петропавлівській вулиці (нині Татарська) в будинку Камінського. А губернський статистичний комітет, в якому працював Гульдман, розміщувався в будинку губернського правління на Центральній площі (сучасна адреса — Польський ринок, 18, головний корпус міської друкарні). 28 січня 1970 року в публікації «Вулиця Карла Маркса» краєзнавець Сергій Шкурко уточнив, що в дворі будинку № 6 (навпроти Петропавлівської церкви) зберігся фундамент будинку, в якому жив Гульдман. Як бачимо, Віктор Карлович був сусідом Юзефа Ролле, який мешкав поруч — у будинку № 4.
 Будинки № 6 та № 4 на Татарській вулиці. Тут мешкали Гульдман і Ролле
Автор: Олег Будзей
Дивіться також: |
0
