Пт, 28.01.2022, 19:11
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Чому Гітлер дорікав Манштейну

Коли мова заходить про визволення міста Кам’янця-Подільського та Кам’янець-Подільського району від нацистських загарбників навесні 1944 року, ніяк не обійтися без згадки про двох тодішніх героїчних лейтенантів — Петра Барабанова та Михайла Радугіна. Обох за мужність, проявлену в ті дні, відзначили найвищою нагородою — званням Героя Радянського Союзу. Обоє були почесними громадянами міста Кам’янця-Подільського та села Студениця Кам’янець-Подільського району. Детальніше розповімо про одного з них — Петра Барабанова.

Петро Барабанов (зліва) і Михайло Радугін із Наталією Павлівною Хлиставчук 

(донькою господарів хати, в якій вони перебували під час визволення Кам’янеччини)

У ЗБИРАННІ П’ЯТИ ВРОЖАЇВ

Петро Іванович Барабанов народився в Брянську 12 липня 1921 року. Оскільки це був день пам’яті апостолів Петра та Павла, то особливих варіантів для вибору імені сина в селянської родини Барабанових не було. Але часи вже були радянські, тож на Петра чекала звичайна комсомольська юність його покоління. Ще навчаючись у школі з механічним ухилом на станції Слов’янській, він освоїв трактор, а, закінчивши школу, пішов працювати в колгосп і став помічником бригадира трактористів. З урахуванням шкільних років комсомолець Барабанов брав участь у збиранні п’яти врожаїв.

Восени 1940 року, вже після закінчення жнив, Петра призвали до армії. Звісно, він потрапив у танкісти. Пройшов полкову школу в 23-му танковому полку 12-ої танкової дивізії 8-го механізованого корпусу і в травні 1941 року став сержантом, механіком-водієм рідкісного тоді танка КВ. Дивізію було розквартировано в місті Стрий Львівської області.

ТИЖДЕНЬ ПІШКИ З ОТОЧЕННЯ

24 червня 1941 року 8-й механізований корпус генерала Дмитра Рябишева отримав наказ передислокуватися в район міста Броди, на північ від якого розгорнувся перший танковий бій радянських механізованих корпусів із німецькими танковими клинами. Вже через два дні сержант Барабанов у складі дивізії вів свій КВ в атаку північніше від Бродів у напрямку села Берестечка. 27 червня в результаті зустрічного бою з частинами 111-ої піхотної і 13-ї танкової дивізій супротивника в районі сіл Турковичі та Піддубці наші танкісти зазнали серйозних втрат. Серед уцілілих танків у цьому побоїщі був і КВ Барабанова. У наступні дні він у складі зведеного загону здійснював удар у напрямку міста Дубно.

29 червня біля села Радзивилів загін, в якому був і Барабанов, потрапив в оточення, до того ж вичерпався запас пального навіть для вцілілих кількох танків, тож їх довелося залишити. Майже тиждень, борючись у пішому строю, Барабанов виходив з оточення. І танкістам вдалося це зробити, 7 липня вони перетнули в районі селища Любар «лінію Сталіна» — рубіж оборони, який ще утримували війська Південно-Західного фронту. Після цього танкістів відвели в тил на доукомплектування.

НА ОКОЛИЦІ ОЛЕКСАНДРІВКИ

У серпні 1941 року змінилася обстановка на Південному фронті. Німецькі війська перехопили шляхи відходу частин 18-ої та 9-ої армій. Для допомоги їм зустрічними ударами в районі Дніпропетровська розгорнули Резервну армію. До її складу вирішили перекинути по залізниці з Кагарлицького плацдарму 8-у та 12-у танкові дивізії. Остання до того часу отримала 53 танки Т-34 і 4 танки КВ. За важелями управління одного з них сидів сержант Барабанов. 19 та 20 серпня 1941 року він двічі у складі дивізії переходив у контрнаступ. Але танкістів зустрів усіма видами вогню ворожий третій моторизований корпус, унаслідок чого вони зазнали спустошливих втрат.

20 серпня на околиці села Олександрівка КВ Барабанова нарвався на вогонь кількох протитанкових батарей і був знищений. З екіпажу в живих залишився лише механік-водій Барабанов. Його з важкими пораненнями перетягли в інший танк, вивезли з поля бою і відправили до шпиталю. Так сержант Барабанов опинився в Нальчику. Тут він лікувався до жовтня 1941 року.

Далі знову були бої, важке поранення, евакуація в шпиталь у місто Муром. Після лікування Барабанова в грудні 1941 року направили на навчання в Перше Ульяновське танкове училище. Цілий рік він опановував професію командира танка. Отримавши звання молодшого лейтенанта, у жовтні 1942 року Барабанов прибув у Челябінськ — «столицю» танків КВ. Тут він місяць у складі 24-го навчального танкового батальйону був інструктором з техніки і водіння, тут став лейтенантом.

ЗІ СПОГАДІВ ЛЕЛЮШЕНКА

А далі знову бої — цього разу на Донському та Брянському фронтах. А навесні 1944 року участь у Чернівецько-Проскурівській наступальній операції, в якій лейтенант Бабабанов особливо відзначився. Генерал армії Дмитро Лелюшенко в записках командарма «Москва — Сталінград — Берлін — Прага», виданих 1987 року, писав у розділі «Бої за утримання Кам’янця-Подільська»:

«Щоб дезорганізувати управління військами противника та посіяти паніку в його тилу, командир 16-ої гвардійської механізованої бригади підполковник Всеволод Ривж 26 березня зі своєї ініціативи виділив танковий взвод лейтенанта Петра Барабанова (три танки Т-34) і розвідувальний взвод автоматників під командуванням лейтенанта Михайла Радугіна. Це були двоє задушевних друзів. Ріднили їх відданість Батьківщині, безстрашність, кмітливість. Прорвавшись у тил ворога вночі 27 березня, вони вийшли до Дністра поблизу села Студениця і на світанку виявили сотні автомашин, десять гармат, чотири танки (мабуть, охорона), багато возів і ворожих солдатів. Йшла переправа.

Ні хвилини зволікання — стрімкий удар! У результаті було знищено багато ворожих солдатів, вісім гармат, три танки, десятки автомашин. Ворог став рятуватися втечею. Недарма Гітлер у ті дні дорікав Манштейну, стверджуючи, що, «за даними повітряної розвідки, було виявлено всього-на-всього окремі танки противника, від яких утекли цілі військові частини німців».

Закінчивши тут бойову роботу, хоробрі воїни повернули на схід і далі громили штаби, бази — словом, все, що траплялося на їхньому шляху. Ця група викликала страх і паніку в тилах ворога. Невдовзі герої зв’язалися з партизанським загоном Мельника. Тепер сили зросли, і лихі розвідники та народні месники об’єднаними зусиллями громили окупантів. І вже 2 квітня група Радугіна та Барабанова налагодила зв’язок із розвідкою 40-ої армії 2-го Українського фронту. Це сталося в глибокому оперативному тилу ворога.

За вісім днів зухвалого рейду тилами гітлерівців гвардійці, взаємодіючи з партизанами Мельника, знищили багато сотень фашистських солдатів і офіцерів, 10 танків, 8 бронетранспортерів, 24 гармати, 14 кулеметів, спалили багато автомашин. Крім того, вони звільнили з гестапівських катівень близько 300 радянських громадян, яких чекала страта, озброїли їх трофейними автоматами та кулеметами і включили в свій загін. В останні два дні загін захопив справними 4 гармати, 48 кулеметів, 300 автомашин, 1500 гвинтівок, 4 склади з боєприпасами, взяв у полон 158 солдатів і офіцерів противника. А за весь рейд ці цифри в кілька разів вищі. Повернулися з рейду не два взводи, а цілий полк.

За виняткову мужність, неабияку військову майстерність і винахідливість лейтенантам Петрові Івановичу Барабанову та Михайлові Яковичу Радугіну надано звання Героя Радянського Союзу».

КОХАНА ІЗ СОЧІ

…28 серпня 1944 року в одному з боїв на Сандомирському плацдармі танк Барабанова підбили, а командир зазнав важкого поранення в руку та голову. Два місяці Барабанов лікувався в польовому шпиталі, а в жовтні 1944 року його направили в шпиталь-санаторій «Червона Москва» в Сочі. Реабілітаційний курс лікування і відновлення затягнувся до квітня 1945 року. Тільки в травні 1945 року, вже після закінчення бойових дій, Барабанов повернувся в свою частину, де отримав звання гвардії старшого лейтенанта і був знову призначений командиром танкового взводу. Але довгої служби не вийшло — важкі, відносно недавні рани відразу дали про себе знати. І в листопаді 1945 року з формулюванням «у зв’язку зі слабким станом здоров’я через неодноразові поранення підлягає демобілізації» він вийшов у запас.

Півроку, проведені в Сочі, і поява там коханої дівчини Єфросинії визначили подальший життєвий шлях Барабанова. Він оселився в Сочі, одружився і став працювати на консервному комбінаті. У 1950-х роках змінив місце роботи, став інспектором постачання будівельної організації, що зводила урядові будинки відпочинку та дачі. В цій організації пропрацював до виходу на пенсію. Помер 20 листопада 1986 року.


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (11.07.2015) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 526 | Коментарі: 1 | Теги: гітлер, Лелюшенко, Манштейн, Барабанов, Радугін | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 KamPod   (11.07.2015 21:16) [Материал]
Тільки глянувши на підпис до ілюстрації уже стало цікаво. 
Ну і вояка був цей танкіст Барабанов. Здається нічого його не брало і з оточення вибирався, і пораненим кілька разів був у боях. Та що там... тільки в 1941р. два тани на яких їздив Барабанов були втрачені для Союза, а він вижив.
А ще рухи у 1941р які наводили жах на німецьких загарбників і про які навіть Гітлер був у курсі ). 
Ех, цікава людина, цікава історія

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Паради 1 травня - 

Користувач на фейсбуці KamKam поділився

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2022Створити безкоштовний сайт на uCoz