3 березня
Цього дня колись:
1989 рік. На Підзамчі відкрито дитячий садок № 1 «Барвінок» (завідувач Алла Іванівна Петровська).
1990 рік. Збірна ветеранів СРСР із футболу (Валентин Бубукін, Юрій Істомін, Георгій Ярцев та інші) у Старій Ушиці виграла в команди «Дністер» — 1:0, в Кам’янці-Подільському програла ФК «Смотрич» — 1:2.
1994 рік. Міськвиконком зареєстрував фірму «Вектор ЛТД», яка стала надавати послуги у сфері будівництва.
1997 рік. Міськвиконком видав свідоцтво про реєстрацію міської організації Соціал-національної партії України (голова Ігор Михайлович Сабій). У лютому 2004 року партія змінила назву на Всеукраїнське об’єднання «Свобода», а Ігор Сабій у 2012—2014 роках був народним депутатом України.
2002 рік. Кам’янець-Подільський відвідала голова державного комітету з регуляторної політики та підприємництва Олександра Володимирівна Кужель.
2006 рік. Заслуженим учителем України стала Белла Липівна Каушанська з Кам’янця-Подільського. Відзначено її вагомий особистий внесок у розвиток національної освіти, високу педагогічну майстерність, підготовку переможців і призерів міжнародних учнівських олімпіад. Народилася 26 травня 1944 року в Сумах. 1961 року закінчила медичне училище в місті Ізюм Сумської області, 1968 року — Сумський державний педагогічний інститут імені Антона Макаренка. У 1961—1963 роках працювала медсестрою амбулаторії в селі Савинці Балаклійського району Харківської області, від 1963 року — медсестрою терапевтичного відділення першої Сумської лікарні. 1968 року переїхала в Кам’янець-Подільський і почала викладати біології в школі № 14, яка нині відома як гімназія.
Цього дня народилися:
1920 рік. У Кам’янці-Подільському народилася Ія Павлівна Мацюк (дівоче прізвище — Хомайко, у другому заміжжі — Грицай, сценічний псевдонім — Ісорі) — українська співачка (лірико-драматичне сопрано). Батько Павло Васильович працював землеміром. Він мав приємного тембру голос (баритон) і полюбляв співати українські народні пісні. За спогадом доньки, був особисто знайомий із Федором Шаляпіним і тривалий час листувався з ним. Ія навчалася в другій трудовій школі, що розміщувалася в стінах колишньої Маріїнської жіночої гімназії, часто відвідувала драматичний театр, а, закінчивши школу, стала брати участь у його роботі, виступаючи переважно в співочих ролях. Батько наполіг, щоб донька їхала вчитися до Харкова, де в нього була родина. Там Ія перебувала в 1939—1941 роках, а в Кам’янець-Подільський повернулася влітку 1941 року, коли місто вже захопили нацисти. На початку осені 1941 року Ія познайомилася з Любомиром Мацюком, який у серпні прибув до Кам’янця-Подільського в складі похідної групи ОУН, щоб вести в місті просвітницьку роботу для відродження державницьких ідей українського народу. У Кам’янці-Подільському Любомир відав організацією хорів і музично-театральних дійств. Саме під час роботи з театральною групою він заприятелював з Ією та звернув увагу на гарний тембр її голосу. Коли Любомир та Ія заспівали дуетом, то зрозуміли, що в них неабияка злагодженість голосів. Крім того, після спілкування з Любомиром Ія стала справжнім патріотом усього українського. Невдовзі гестапо розпочало боротьбу з галицькими посланцями. Любомирові загрожувала небезпека, тож він вирушив у дорогу, загітувавши Ію їхати до Львова навчатися мистецтва вокалу. Після прослуховування її прийняли до Музичного інституту імені Миколи Лисенка в клас Одарки Бандрівської. Під професійним оком знаного педагога Ія швидко набиралася знань і навичок співу, особливо злагоджено співаючи в дуеті з Любомиром. 1943 року вони одружилися. Весілля зіграли в Унятичах — рідному селі нареченого. Закінчила Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка у Львові, вдосконалювала майстерність у Відні. Від 1945 року виступала в Західній Німеччині, у 1947—1958 роках — у Бразилії, від 1958 року — у США. Удруге вийшла заміж за інженера Тараса Грицая (помер 11 грудня 1987 року). Ія Мацюк померла 29 вересня 2008 року в місті Сарасота (штат Флорида, США). Тлінні останки покійної були перевезені і поховані 16 грудня біля її покійного чоловіка Тараса на Українському православному цвинтарі святого Андрія Первозванного в Саут-Баунд-Бруку.
Ія Мацюк
1931 рік. У місті Гайворон народився Станіслав Савич Стриженюк — український поет. Закінчив хіміко-технологічний факультет Одеського політехнічного інституту, Літературний інститут імені Горького. 1975 чи 1976 року виступав у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті.
1933 рік. У селі Нагоряни Кам’янець-Подільського району народився Володимир Петрович Панчук — подільський композитор, публіцист. Закінчив 1952 року Кам’янець-Подільський технікум підготовки культосвітніх працівників, 1976 року Київський інститут культури (диригент оркестру народних інструментів вищої кваліфікації); здобув вищу політичну освіту. Працював методистом Проскурівського обласного будинку народної творчості (1952). Брав приватні уроки з основ композиції та гармонії в Миколи Радзієвського. Служив у 1952—1956 роках у Поскурівському танковому училищі — вихованець, солдат строкової служби в духовому оркестрі. У 1956—1958 роках — директор Шепетівської дитячої музичної школи, у 1958—1967 роках — викладач по класу баяна Кам’янець-Подільського культосвітнього училища, у 1967—1970 роках — начальник республіканського відділу музичних навчальних закладів Музично-хорового товариства УРСР (нині Всеукраїнська музична спілка), у 1970—1976 роках — без роботи, у 1976—1984 роках — викладач Кам’янець-Подільського культосвітнього училища, з 1984 року — на пенсії. Делегат ІХ Міжнародного конгресу ІSME (1970). Автор понад 100 вокальних і інструментальних творів, книги «Мелодії душі і серця слово» (1993; наклад — 10 тисяч примірників; презентація відбулася 3 квітня 1993 року в міському Будинку культури на авторському вечорі), «Знову за рибу гроші?» (1994), «Микола Радзієвський. Спогади про учителя» (1994). Провів творчий вечір у Києві 24 квітня 1996 року. Серед захоплень — фотографування, радіоконструювання.
1937 рік. У Дніпропетровську народився Володимир Семенович Козир — учений-аграрій, доктор сільськогосподарських наук (1989), заслужений зоотехнік України (1987). Закінчив 1959 року зооінженерний факультет Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту (нині Подільський державний аграрно-технічний університет). Від 1959 року працював головним зоотехніком колгоспу в Дніпропетровській області. З 1963 року на партійній роботі: спочатку в Синельниківському райкомі, а потім у Дніпропетровському обкомі партії. 1966 року призначено заступником начальника обласного управління сільського господарства. Від 1977 року протягом 19 років працював директором Дніпропетровської державної дослідної станції тваринництва та одночасно керував дослідним господарством, а після реорганізації станції у Дніпропетровський філіал Українського науково-дослідного інституту розведення та штучного осіменіння великої рогатої худоби — директором цієї установи.
1958 рік. У селі Михайлівка Лановецького району Тернопільської області народився Анатолій Васильович Демчук — український артист розмовного жанру, автор-гуморист, заслужений артист України (1995), народний артист України (2008). 1982 року закінчив Київське естрадно-циркове училище. У 1982—1990 роках був артистом Запорізької обласної філармонії. Від 1990 року — артист Київської філармонії та Укрконцерту. 1996 року заснував власну концертну агенцію «Усмішка». Від 2003 року викладав у Київському училищі естрадного мистецтва. Як майстер художнього слова в жанрі гумору та ведучий концертів виступає з 1978 року. 14 листопада 1996 року зі співаком Миколою Свидюком виступав у Кам’янці-Подільському.
1973 рік. У Кам’янці-Подільському народився Віталій Юрійович Ящишин — засновник, власник і директор приватного підприємства «Віт’А Друк» (зареєстровано 6 вересня 1996 року). Закінчив 1990 року Кам’янець-Подільську СШ № 14, 1995 року Львівську академію друкарства (художник-графік).
Цього дня відійшли у вічність:
1873 рік. У Києві помер Густав Бельке — польський зоолог. Народився 1810 року в селі Пилява (нині Старосинявського району Хмельницької області). У ранньому дитинстві залишився сиротою. Завдяки князеві Адаму Чарториському Густава направили до Меджибізької школи, яка перебувала на утриманні князів Чарториських і давала непогану підготовку до життя. По закінченні навчання хлопець вільно володів німецькою, французькою та англійською мовами, міг працювати перекладачем. Природознавство в школі викладав Юлій Ковалевський — у майбутньому учений, що працював у Віденському університеті. Закінчивши школу, 1830 року Густав Бельке поселився в Кам’янці-Подільському, де спочатку кілька років працював перекладачем у канцелярії цивільного губернатора, від 1838 року — секретарем повітового суду. Колезький регістратор від 10 січня 1836 року. Останнім місцем роботи Густава до виходу у відставку була посада секретаря канцелярії Римо-католицької церкви. Багаторічні дослідження природи в Кам’янці-Подільському та його околицях Бельке виклав у кількох працях. Найвідомішими з них є «Короткий нарис історії натуральної Кам’янця-Подільського» (видано 1858 року у Варшаві) та «Нарис історії натуральної Кам’янця-Подільського» (видано 1859 року у Варшаві польською та в Москві французькою мовами). У цих працях подано дані про рослини і тварини на території від містечка Смотрич (нині селище міського типу Дунаєвецького району) на півночі до Жванця на півдні, від Оринина на північному заході до сіл Китайгород і Демшин на сході та південному сході. Крім того, ці роботи містять ретельний аналіз дослідження природи Подільського регіону за попередні роки та століття. Останньою працею Бельке, яка завершила кам’янецький етап його творчості, була «Погляд на історію палеонтології і палеозойську фауну Росії та Польщі». Цю роботу було представлено на засіданні Товариства подільських лікарів 15 лютого 1860 року та надруковано в Петербурзі 1862 року.
1990 рік. Помер Петро Григорович Дубілей. Народився 4 травня 1914 року в містечку Деражня (нині місто, один із районних центрів Хмельницької області). 17–річним почав працювати в сільському господарстві. 1932 року закінчив педагогічні курси в Хмільнику (нині Вінницької області), працював учителем семирічної школи в селі Зянківці Деражнянського району. У 1934—1938 роках навчався в Кам’янець-Подільському й Одеському педагогічних інститутах. Далі працював учителем середньої школи в селі Іванківці (нині Хмельницького району Хмельницької області). У 1938—1941 роках був червоноармійцем артилерійського полку Орловського військового округу. Під час війни був політпрацівником Червоної армії, а з 1944 року — командиром взводу мінерів Польської армії. Після закінчення війни працював у Деражні завідувачем відділу народної освіти. У 1948—1963 роках перебував на партійній роботі: завідувач відділу агітації й пропаганди Деражнянського райкому партії, від 1953 року секретар, від 1954 року — другий секретар райкому. Від 1963 року до виходу на пенсію працював заступником голови Кам’янець-Подільського райвиконкому. Відзначено орденом «Знак Пошани», нагородами Польської Народної Республіки, дев’ятьма медалями. 4 квітня 1985 року нагороджено орденом Вітчизняної війни другого ступеня.
2007 рік. У Луцьку помер Ростислав Георгійович Метельницький — український архітектор. Народився 7 листопада 1929 року у Кам’янці-Подільському у вчительській родині. Мати Софія Іванівна викладала українську мову та літературу, батько Георгій Миколайович — біологію та географію. Вони працювали у школах Вінницької та Кам’янець-Подільської областей. 1944 року Метельницькі переїхала до Луцька, куди Георгій Миколайович отримав призначення на роботу. 1948 року Ростислав закінчив середню школу у Луцьку та вступив на архітектурний факультет Київського художнього інституту (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчався в майстерні професора Євгена Катоніна. 1954 року закінчив інститут, захистивши дипломний проект «Великопанельний житловий будинок на 203 квартири в Києві» на відмінно. Призначення на роботу отримав у Луцьк, у Волинський «Облпроект». Від листопада 1954 року до жовтня 1956 року проходив службу в армії. 1959 року вступив до аспірантури при Науково-дослідному інституті архітектури споруд Академії будівництва і архітектури УРСР, де працював над питаннями трансформації планів громадських будівель. Після здачі кандидатського мінімуму і затверження програми дисертації «Інтер’єри клубу з планом, що трансформується» 1961 року за сімейними обставинами припинив навчання в аспірантурі та повернувся в Луцьк, де до 1965 року працював керівником майстерні та одночасно головним архітектором Облпроекту. 1965 року Облпроект реорганізували у Волинську філію проектного інституту «Діпроміст», в якій Ростислав Георгійович у 1965—1971 роках працював директором, а у 1971—1995 роках — головним архітектором. Під час професійної діяльності виконав низку цікавих і значних у архітектурному житті Луцька проектів. У його творчому доробку понад 40 здійснених об’єктів, збудованих у важкі для архітекторів роки будівельного диктату. Всі вони відрізняються оригінальністю архітектурного задуму та високим професіоналізмом. Член Спілки архітекторів України з 17 листопада 1967 року. Ініціатор створення Волинського осередку Спілки архітекторів України. Ініціатор та один з авторів розробки проекту Луцького історико-культурного заповідника. Ростиславу Георгійовичу належала провідна роль у збереженні та пропаганді архітектурної спадщини на Волині. У 1948—2000 роках виконав понад 700 малюнків, частина з яких експонувалась на персональних виставках у Луцьку у 2001 (галерея «Крайня хата»), 2002 (Волинський національний університет) та 2003 (галерея «Крайня хата») роках. Вийшовши 1995 року на пенсію, працював науковим співробітником Луцького історико-культурного заповідника. Неодноразово критикував міську владу та дирекцію заповідника через їхні некомпетентні дії. Постійні публікації Метельницького в республіканській і всесоюзній пресі на архітектурні теми мали широкий резонанс у архітектурних колах та досі не втратили актуальності. 1 березня 2004 року Метельницькому надано звання почесного члена Української академії архітектури.
2008 рік. Помер Дмитро Євгенович Бабляк — український лікар-хірург, доктор медичних наук (1973), професор (1981), лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки (2000). Народився 27 вересня 1930 року в Кам’янці-Подільському. 1955 року закінчив Вінницький медичний інститут. У 1955—1960 роках працював лікарем. Від 1964 року — у Львівському медичному інституті (нині — Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького): асистент, доцент (1968—1981), професор (1981—1997, від 2000), завідувач кафедри шпитальної хірургії (1997—2000). Організатор і керівник Львівського міжобласного центру серцево-судинної хірургії (1987—1993). Основні напрями наукових досліджень: хірургічна патологія серця, легень, магістральних судин, стравоходу, середостіння; торакальна хірургія за вродженої й невідкладної патології у новонароджених і дітей. Розробив оригінальну методику адекватної аутовенозної пластики в разі синдрому верхньої порожнистої вени.
© Олег Будзей
Дивіться також: |