1957 рік. У Кам’янці-Подільському в міському Будинку культури відбувся вечір зустрічі студентської молоді міста з учнями будівельного технікуму, які днями переїхали до Кам’янця-Подільського з Києва.
1985 рік. Начальником Кам’янець-Подільського міського відділу внутрішніх справ став Йосип Іванович Жезицький. Від 1990 року — полковник міліції. Очолював відділ десять років. Згодом був старшим консультантом Кам’янець-Подільського регіонального сектора Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», а 16 вересня 1997 року став заслуженим працівником культури України — за вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства, збереження національної історико-культурної спадщини.
Йосип Іванович Жезицький
1986 рік. Українське телебачення показало передачу «Зустріч письменників і митців з трудівниками Кам’янця-Подільського».
1999 рік. Кам’янець-Подільський міськвиконком зареєстрував «Партію відродження Кам’янця-Подільського» (установчі збори відбулися 27 листопада 1999 року).
Цього дня народилися:
1821 рік. У селі Брага Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) в сім’ї священика народився (20 листопада за старим стилем) Григорій Михайлович Снігурський — священик. Закінчив у Кам’янці-Подільському духовне училище, а 1845 року — Подільську духовну семінарію. Був настоятелем церков у селах Сокіл у 1845—1849 роках та Руда з 1849 року аж до смерті (обидва села нинішнього Кам’янець-Подільського району). Помер 16 червня (4 червня за старим стилем) 1897 року на 76-му році життя. 1846 року отця Григорія призначено благочинним округу, а 1869 року надано сан протоієрея. Його поховано 19 червня (7 червня за старим стилем) 1897 року на цвинтарі Покровської церкви в селі Руда.
1881 рік. У містечку Жванець Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народився (20 листопада за старим стилем) Григорій КалістратовичСтепура — перший подільський губернський комісар Української Народної Республіки. Помер 1944 року.
Григорій КалістратовичСтепура
1902 рік. У Харкові народилася Варвара Олексіївна Маслюченко (Губенко-Маслюченко) — українська актриса театру й кіно, дружина письменника Остапа Вишні (Павла Губенка). Навчалася 1919 року в Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка в Києві. У 1920—1933 роках працювала в театрах Києва, Харкова, Росії. Від 1927 року — в кіно. Серед ролей у театрі: Галя («За двома зайцями» Михайла Старицького), Параня («Диктатура» Івана Микитенка), Вікторія («Княжна Вікторія» Якова Мамонтова), Негіна («Таланти та поклонники» Олександра Островського). Серед ролей у кіно: Люлька («Каламуть», 1927), Гувернантка («Троє», 1928), Олімпія («Гроза над полями», 1959), Євдокія («Сповідь», 1962), Мати («Вавилон-XX», 1980). Автор книги «Про Остапа Вишню. Спогади» (1989), спогадів про Максима Рильського, Юрія Яновського, Марію Заньковецьку, Поліну Нятко та інших, упорядник творів Остапа Вишні. У вересні 1963 року була учасницею урочистостей у Кам’янці-Подільському з нагоди 70-річчя байкаря Микити Годованця. Померла 23 січня 1983 року в Києві.
Варвара Олексіївна Маслюченко, 1920-і роки
1935 рік. У селі Бакали (нині Башкортостан, Росія) народилася Ніна ВасилівнаАнтонова — кіноактриса, заслужена артистка Української РСР (1980). 1958 року закінчила Вище театральне училище імені Бориса Щукіна в Москві. Від 1963 року працювала на Київській кіностудії художніх фільмів. У січні 1971 року виступала в Будинку офіцерів Кам’янця-Подільського (інші учасники зустрічі — Тимофій Левчук, Людмила Алфімова, Тихон Медведєв).
Ніна ВасилівнаАнтонова
1937 рік. У селі Острівець (нині Городенківського району Івано-Франківської області) народився Петро ІллічОсадчук — український поет, перекладач, критик, публіцист, член Спілки письменників України (від 1970 року), народний депутат України першого та другого скликань (у 1990—1998 роках). Закінчив 1960 року філологічний факультет Одеського університету. Вчителював (село Стара Царичанка), працював журналістом (завідувач відділу листів газети «Прапор перемоги» Комінтернівського району Одеської області), в апараті Тернопільського, Одеського обкомів ЛКСМУ, в ЦК ЛКСМУ. У 1970—1973 роках — працівник відділу культури ЦК КПУ. Потім директор Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників. З 1976 року — секретар Київської організації, з 1987 року — член Президії Спілки письменників України. Видав збірки «Революційний паспорт» (1967), «Вітряк» (1969), «Третій перевал», «Ясний світ» (1972), «Біографія вірності» (1973), «Лінія життя» (1975), «Раска — біль і любов» (1976). 1979 року став лауреатом Республіканської комсомольської премії імені Миколи Островського за збірки «Іспит» (1977), «Земля, зігріта любов’ю» (1978). Далі побачили світ збірки «Все співає і росте» (1979), «Взаємодія» (1980). 1986 року був учасником зустрічі у міському Будинку культури письменників і майстрів мистецтв України з трудівниками міста Кам’янця-Подільського та Кам’янець-Подільського району, організованої Українським телебаченням.
1942 рік. У селі Горки Московської області народився Євген ІвановичВеселий — український скрипаль, заслужений артист Української РСР (1977). Закінчив 1958 року Кам’янець-Подільську міську дитячу музичну школу, 1963 року — музичне училище при Московській консерваторії, 1970 року — Київську консерваторію імені Чайковського. У 1966—1967 роках — артист оркестру Київського театру музичної комедії, у 1967—1969 роках — кінооркестру Київської філармонії, у 1969—1979 роках — Державного оркестру народних інструментів України. У 1979—1980 роках — концертмейстер групи перших скрипок естрадно-симфонічного оркестру Укрдержтелерадіо, у 1980—1994 роках — Державного оркестру народних інструментів України; від 1994 року — концертмейстер групи других скрипок Київського муніципального театру опери і балету для дітей та юнацтва. Гастролював у багатьох країнах світу.
Євген ІвановичВеселий
1945 рік. У Дніпропетровську народився Анатолій ІвановичБаженов — український скрипаль і педагог, заслужений (1973), народний (1989) артист Української РСР. Закінчив 1968 року Московську консерваторію, 1971 — аспірантуру при Київській консерваторії (клас Олега Криси). У 1968—1969 роках — артист Державного симфонічного оркестру Української РСР. Від 1970 року — перша скрипка та соліст струнного квартету імені Миколи Лисенка (Київ), від 1983 року — також викладач (доцент від 1990 року, професор від 1996 року) Київської консерваторії (нині — Національна музична академія). Від 2000 року — концертмейстер і соліст Міжнародного оркестру Чорноморських країн. Дипломант всесоюзного (1969 рік, Ленінград) і міжнародного (1972 рік, «Празька весна») конкурсів. Лауреат Державної премії Української РСР імені Тараса Шевченка 1977 року за концертні програми струнного квартету в 1974—1976 роках. У грудні 1978 року у складі квартету (друга скрипка — Борис Скворцов, альт — Юрій Холодов, віолончель — Леонтій Краснощок) виступав у Кам’янці-Подільському в актовому залі культосвітнього училища. Музиканти виконали П’ятий квартет Людвіга ван Бетховена, тричастинний Сьомий квартет Дмитра Шостаковича, Скерцо Бориса Лятошинського з Третього квартету, твори Петра Чайковського, Аркадія Філіпенка.
Анатолій ІвановичБаженов
1957 рік. Народився Володимир Іванович Тимчук. Закінчив 1989 року Одеський будівельний інститут, за освітою — інженер-будівельник. Був сільським головою Рихтівської територіальної громади Кам’янець-Подільського району (входять села Рихта та Лісківці).
1978 рік. Народився Руслан СтаніславовичГалагодза — громадський активіст, підприємець. 2000 року закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний університет (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Став членом Соціал-національної партії України, яка згодом перетворилася на Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Був головою організації «Студентське братство» Кам’янця-Подільського, зареєстрованої 14 листопада 1997 року. Був кандидатом у депутати Кам’янець-Подільської міської ради (1998, 2010).
Руслан СтаніславовичГалагодза
Цього дня відійшли у вічність:
1815 рік. У селі Уладівка (нині Літинського району Вінницької області) помер граф Ян Потоцький — польський історик, археолог і письменник. Народився 8 березня 1761 року в селі Пиків (нині Калинівського району Вінницької області). Від 1812 року жив у своїх маєтках на Поділлі. Опублікував французькою мовою низку праць, що місять зведення відомостей античних авторів із питань стародавньої та середньовічної історії слов’ян та історичної географії Східної Європи, зокрема й України. Серед цих праць: «Стародавня історія Подільської губернії» та «Стародавня історія Волинської губернії» (обидві видано 1805 року в Санкт-Петербурзі).
1935 рік. У Ленінграді (нині Санкт-Петербург) помер Антон Федорович Васютинський — український і російський художник-медальєр, академік Петербурзької академії мистецтв (1908), Герой Праці (1922), головний медальєр (з 1926 року) Ленінградського монетного двору. Народився 29 січня (17 січня за старим стилем) 1858 року в Кам’янці-Подільському. Розробив медалі: до 200-річчя заснування Санкт-Петербурга (1903), до 200-річчя Полтавської битви (1909), до третіх роковин Жовтневої революції (1920).
1969 рік. У Москві помер Климент Єфремович Ворошилов — радянський військовий і політичний діяч, двічі Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, один із перших Маршалів Радянського Союзу, у 1925—1934 роках — народний комісар із військових і морських справ СРСР, у 1934—1940 роках — народний комісар оборони СРСР, у 1953—1960 роках — Голова Президії Верховної Ради СРСР. Народився 4 лютого (23 січня за старим стилем) 1881 року в селищі Верхнє Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині входить до складу міста Лисичанськ Луганської області). У Кам’янці-Подільському 9 квітня 1936 року на Польських фільварках з’явилася вулиця Ворошилова, яку 27 грудня 1961 року перейменували на вулицю Суворова.
2001 рік. У Києві помер Володимир ОмеляновичЗабаштанський — український поет, перекладач. Народився 5 жовтня 1940 року в селі Браїлів (тепер селище міського типу Жмеринського району Вінницької області). Закінчив семирічку, 1957 року — будівельну школу в місті Макіївка Донецької області, працював каменярем у кар’єрах, підручним кочегара на цукровому заводі, робітником у радгоспі. Внаслідок нещасного випадку 24 серпня 1958 року втратив очі й руки. Після лікування в Київському ортопедичному інституті працював на Київських навчально-виробничих підприємствах № 1 та № 3 УТОС і одночасно навчався в школі робітничої молоді Києва. Закінчив 1969 року філологічний факультет Київського університету (з відзнакою). Друкувався з 1960 року. Член Спілки письменників України з 1967 року. Видав збірки «Наказ каменярів» (1967), «Віра в людину» (1971), «Моя вузькоколійка» (1973), «Гранітні краплі» (1975), «Крицею рядка» (1977), «Вага слова» (1981), «Запах далини» (1982), «Треба стояти» (1986), «Жага життя» (1987), «Мужністю завдячую тобі» (1988), «Древо роду» (1990). Лауреат Республіканської комсомольської премії імені Миколи Островського (1974) за збірку «Моя вузькоколійка», Державної премії Української РСР імені Тараса Шевченка (1986) за збірку поезій «Запах далини» та нові вірші в періодичній пресі. Не раз відвідував Кам’янець-Подільський. 1973 року з Миколою Щербаком виступав на заводі залізобетонних конструкцій. 1986 року був учасником зустрічі у міському Будинку культури письменників і майстрів мистецтв України з трудівниками міста Кам’янця-Подільського та Кам’янець-Подільського району, організованої Українським телебаченням. 1990 року з Костем Гнатенком виступав у колективах дільниці БУ «Спецбудмеханізація», управлінь «Промжитлобуд-3», «Промбуд-4», швацької фабрики, міської друкарні, педагогічного інституту, індустріального технікуму, технікуму харчової промисловості, Гуменецької середньої школи. Під впливом давнього знайомства з Кам’янцем-Подільським написав вірш «Відповідь Устима Кармелюка». Вірш «Дружині» Забаштанський розпочав такими рядками: «Ген Міцівці твої позаду, і Кам’янець-Подільський твій. Прасують шини автостраду, журби розмотують сувій».
