Ср, 11.12.2024, 07:53
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Кам'янецький календар

Кам’янецький календар на 19 січня

19 січня

Цього дня колись:

1992 рік. Курсанти та офіцери Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного училища імені Харченка вперше присягнули на вірність народові України.

1994 рік. Усім працівникам Кам’янець-Подільського ПКБ АСУ (проектно-конструкторського бюро автоматизованих систем управління), які стояли на квартирній черзі, вручено ордери на поселення в 108-квартирному будинку.

1995 рік. Кам’янець-Подільський міськвиконком затвердив Програму підвищення якості будівництва в місті.

2000 рік. У Кам’янці-Подільському станція юних натуралістів (нині еколого-натуралістичний центр учнівської молоді) одержала в подарунок мавпу. Раніше Жак гастролював у складі трупи кримського цирку, але на гастролях у Хмельницькому зчепився з риссю. Поранену мавпу доставили на факультет ветеринарної медицини Подільської державної аграрно-технічної академії. Там завідувач кафедри хірургії та акушерства Олександр Боднар прооперував Жака. Операція під загальним наркозом тривала майже три години. Після цього тварина знайшла притулок в юннатів.

2002 рік. Майже три години кам’янчани вели телефонний діалог з міським головою Олександром Володимировичем Мазурчаком на тему «Моє місто — мій дім».

2002 рік. У Кам’янці-Подільському київські журналісти (Валентин Щербачов, Юрій Торопчинов, Віталій Тарасенко та інші) здолали у товариському матчі з футзалу місцевих директорів (Леонід Дьяконов, Святослав Бадик, Анатолій Нестерук та інші) — 8:7.

2010 рік. У Кам’янці-Подільському відбулася офіційна презентація стенду «Кам’янець — острів скарбів» для Всесвітньої виставки «Експо 2010» у Шанхаї. Крім Кам’янця-Подільського, всі обласні адміністрації та мери всіх великих міст України не підтримали прохання Міністерства економіки виставити свої експозиції в павільйоні України в Шанхаї.

2012 рік. Довжок і Кам’янка Кам’янець-Подільського району стали першими в Україні селами, де в рамках державної програми «Питна вода» відкрито бювети питної води. Довжоцький бювет розмістився на території школи, біля церкви. Для того, щоб його встановити, довелося прокладати окремий водогін до школи та дитячого садка. Додатково очищена та збагачена мінералами вода безкоштовно подаватиметься в школу, садочок та церкву. Таку ж установку доочистки питної води встановили й у селі Кам’янка, де цю воду питимуть школярі та вихованці дитячого садка. Відкриття бюветів стало одним з елементів піар-акції майбутнього народного депутата України Володимира Мельниченка.

Під час відкриття бювета на Довжку

Цього дня народилися:

1869 рік. У Кам’янці-Подільському народилася (7 січня за старим стилем) Євгенія Самійлівна Шліхтер (дівоче прізвище — Лувіщук) — професійна революціонерка, українська культурно-освітня діячка, дружина віце-президента Академії наук Української РСР Олександра Григоровича Шліхтера. Навчалася в Маріїнській жіночій гімназії в Кам’янці-Подільському, в 1889—1891 роках — на медичному факультеті Бернського університету. Там разом із Олександром Шліхтером, який теж навчався в цьому університеті, була одним з організаторів соціал-демократичного гуртка. На початку 1890-х років проводила соціал-демократичну пропаганду в Україні. 1893 року Євгенію Самійлівну заарештували та після ув’язнення в Києві вислали в Полтаву, а звідти 1895 року заслали на п’ять років до Сольвичегодська. Там вона разом із Миколою Федосєєвим, Олександром Шліхтером та іншими організувала соціал-демократичний гурток. Від 1896 року відбувала заслання в Самарі. Там проводила нелегальну роботу. 1900 року брала участь у створенні в Самарі групи «іскрівців». 1902 року знову була заарештована. Після ІІ з’їзду РСДРП (1903) — більшовичка. У 1902—1905 роках — член Київського комітету РСДРП, один з організаторів київської більшовицької групи «Вперед». У лютому 1905 року — член страйкового комітету Південно-Західної та Київсько-Полтавської залізниць (керував страйком Олександр Шліхтер). У 1906—1908 роках працювала в редакціях більшовицьких газет «Пролетарій» і «Вперед». За дорученням Леніна зберігала спеціальні засоби партії, здійснювала зв’язок із фінськими соціал-демократами. 1909 року переїхала в Сибір на місце заслання чоловіка. Вчителювала та продовжувала революційну роботу. Учасниця Жовтневого збройного повстання 1917 року в Москві. Від 1919 року перебувала на відповідальній роботі із соціально-правової охорони неповнолітніх: спочатку в Наркоматі освіти РРФСР, від 1924 року — в Наркоматі освіти УРСР. Далі працювала в культурно-освітніх установах Києва: директор Музею революції УРСР, приблизно у 1938—1941 роках — директор Київської державної обласної бібліотеки імені ВКП(б) (нині — Національна парламентська бібліотека України). Євгенія Шліхтер померла 5 грудня 1943 року, не доживши півтора місяці до свого 75-річчя. Похована в Москві на Новодівочому кладовищі. Могила є об’єктом культурної спадщини федерального значення.

1914 рік. У селі Мінини (тепер Радомишльського району Житомирської області) народився Петро Олексійович Сліпчук — український письменник-сатирик, журналіст, учитель, заслужений працівник культури Української РСР. 1930 року вступив до Житомирського кооперативного технікуму, потім навчався у Коростишівському педагогічному технікумі. 1932 року залишив навчання і поїхав на Донбас, працював наваловідбійником на шахті «Голубівка-100». Згодом учителював у початковій школі на тій же шахті. 1934 року перейшов на журналістську роботу. Працював відповідальним секретарем редакції журналу «Україна». 1963 року в Кам’янці-Подільському брав участь в урочистостях, присвячених 70-річчю Микити Годованця. 27 серпня 1978 року журнал «Україна» опублікував рецензію Петра Сліпчука на збірку кам’янецького байкаря Миколи Тищука «Цап із каблучкою». Помер Петро Олексійович 6 листопада 1979 року в Києві.

1917 рік. У російському місті Рославль нинішньої Смоленської області народився Євген Олександрович Ківільша — отоларинголог, заслужений лікар України. Закінчив 1940 року Смоленський медичний інститут. 1945 року був свідком обвинувачення від СРСР на Міжнародному Нюрнберзькому процесі над нацистськими злочинцями. Від травня 1946 року працював у Кам’янець-Подільській міській лікарні, де організував спеціалізоване відділення вуха, горла, носа й завідував ним 35 років. Понад десять років керував науковим товариством лікарів міста. Помер 31 грудня 1982 року. У Кам’янці-Подільському провулку Проектному на Руських фільварках надано ім’я Ківільші.

1935 рік. У Фастові народився Юрій Покотильський — спортсмен і педагог. У 1957—1982 роках працював на кафедрі фізичного виховання Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту (нині ПДАТУ — Подільський державний аграрно-технічний університет) і, зокрема, 16 років її очолював, зробив дуже багато для створення спортивної бази навчального закладу. 1982 року дирекція Кам’янець-Подільського індустріального технікуму (нині коледж) запросила Покотильського на посаду керівника фізичного виховання. З його приходом спортивна робота в технікумі набула нового розмаху. Після смерті педагога в обох навчальних закладах, де він викладав, шанують пам’ять про нього. 20 лютого 2004 року Кам’янець-Подільська міська рада надала ім’я Юрія Покотильського стадіонові ПДАТУ. Також стало гарною традицією під час зимових канікул, напередодні Різдвяних свят, у спортивному залі індустріального коледжу проводити спортивні змагання серед працівників вишів І—ІV рівнів акредитації пам’яті Юрія Покотильського.

1946 рік. У Сатанові в родині військовослужбовця народився Геннадій Васильович Бондаренко — український історик, краєзнавець, кандидат історичних наук (1981), лауреат премії імені Дмитра Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців (1993), професор кафедри археології та спеціальних історичних дисциплін Волинського національного університету імені Лесі Українки, голова Волинського обласного товариства краєзнавців, член правління Національної спілки краєзнавців України. До 1968 року жив в Ізяславі, де навчався в середній школі № 2, а від 1964 року працював у районній бібліотеці для дітей і юнацтва. 1968 року без відриву від виробництва закінчив Кам’янець-Подільське культурно-освітнє училище, здобув фах бібліотекаря. 1972 року закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Після закінчення інституту працював учителем історії та суспільствознавства середньої школи № 3 міста Полонне Хмельницької області. Закінчивши навчання в аспірантурі при Київському педагогічному інституті, від 1977 року працює на історичному факультеті у Луцькому педагогічному інституті (нині Волинський національний університет імені Лесі Українки).

1949 рік. У селі Завалля Кам’янець-Подільського району народився Валерій Володимирович Левицький — заслужений працівник промисловості України (від 30 листопада 2005 року), кавалер ордена «За заслуги» третього ступеня (від 16 січня 2009 року). 1966 року закінчив середню школу зі золотою медаллю і вступив до Кам’янець-Подільського харчового технікуму. 1969 року, закінчивши навчання, поїхав за направленням до Дрогобича, де до служби в армії працював майстром на солеварному заводі. Одночасно вступив до Львівського політехнічного інституту — на вечірній факультет у Дрогобичі. 1971 року, після армії, повернувся до Дрогобича. Завершив навчання в інституті, а трудовий шлях продовжив на Дрогобицькому заводі автомобільних кранів слюсарем у ремонтному цеху. Далі на цьому підприємстві пройшов шлях від інженера-технолога в ремонтному цеху й відділі металурга до начальника інструментального цеху, головного інженера, генерального директора й голови Наглядової ради заводу. У травні 2009 року Валерія Левицького призначили генеральним директором ВАТ «Ходорівполіграфмаш». Обирався депутатом Львівської обласної ради. Помер 2012 року.

1952 рік. У селі Гаврилівці Кам’янець-Подільського району народився Юрій Анатолійович Москалюк. Закінчив Хмельницький електромеханічний технікум, Київський політехнічний інститут. Працював у Кам’янці-Подільському на заводі «Електорприлад» (майстер, старший майстер, начальник дільниці, заступник начальника цеху, інженер-технолог, конструктор, звільнений заступник секретаря парткому). Був інструктором організаційного відділу Кам’янець-Подільського міськкому Компартії України. Далі працював у Кам’янець-Подільському міськвиконкомі: у 1985—1990 роках — заступник голови, від 4 квітня 1990 року — голова, від 16 січня до 1 жовтня 1991 року — перший заступник голови. Далі перейшов на підприємницьку діяльність (директор ТзОВ «Фірма «Омега», керівник ЗАТ «Будметал»), де теж досяг успіхів. Так, при визначенні найкращих роботодавців Хмельницької області за підсумками 2006 року перше місце в першій групі (до 20 працівників) посіла фірма «Омега».

1970 рік. У Кам’янці-Подільському народився Юрій Юрійович Юрчик. Середню освіту здобув у Донецьку. 1993 року закінчив Київську духовну семінарію. У вересні 1993 року став настоятелем Спасо-Преображенської парафії Донецька та благочинним першого Донецького округу. У 1994—1996 роках був секретарем Донецько-Луганського єпархіального управління. У вересні 1996 року пострижено в чернецтво з іменем Юрій на честь святого великомученика Юрія Переможця. 4 грудня 1996 року возведено у сан архімандрита. 14 травня 1999 року хіротонізовано на єпископа Донецького і Луганського за Божественною літургією у Володимирському кафедральному соборі Києва та призначено керувати Донецько-Луганською єпархією. 20 грудня 1999 року став єпископом Донецьким і Маріупольським, керівником Донецької єпархії та тимчасовим керівником Луганської єпархії. 22 жовтня 2005 року піднесено до сану архієпископа. Нагороджений 23 січня 2004 року орденом святого рівноапостольного князя Володимира Великого третього ступеня. 24 листопада 2008 року на засіданні Священного Синоду Української православної церкви Київського патріархату архієпископу Донецькому і Маріупольському Юрієві заборонено проводити служіння та виключено з юрисдикції Київського патріархату. За метання між конфесіями один із журналістів охрестив Юрія Юрчика «Остапом Бендером від релігії».

1977 рік. У Кам’янці-Подільському народилася Олександра Володимирівна Шевчук — начальник фінансового управління Кам’янець-Подільського міськвиконкому в 2007—2014 роках. Навчалася в загальноосвітній школі № 7. Після дев’яти класів вступила на спеціальність «бухгалтерський облік і аудит» до Кам’янець-Подільського коледжу харчової промисловості, який закінчила 1995 року з відзнакою. Вищу освіту за спеціальністю «фінанси і кредит» здобула заочно в Тернопільській академії народного господарства. 19 вересня 2007 року Олександру Володимирівну призначили начальником фінансового управління Кам’янець-Подільського міськвиконкому. 2014 року перейшла на роботу в приватну структуру.

1978 рік. Народився Ігор Олександрович Чорний — викладач Подільського державного аграрно-технічного університету, депутат Кам’янець-Подільської районної ради (обрано 4 листопада 2010 року).

 

Цього дня відійшли у вічність:

1922 рік. У Києві помер Павло Миколайович Бодянський — український і російський шашкіст, історик (спеціалізувався на історії Стародавнього Риму) та педагог. Народився 11 липня (29 червня за старим стилем) 1857 року в селі Серби Балтського повіту Подільської губернії (нині Кодимського району Одеської області). Його батько — Микола Бодянський — був священиком у селі Серби, благочинним третього округу Балтського повіту, помер 10(22) березня 1870 року. Павло Бодянський навчався в Тульчинському духовному училищі, закінчив 1877 року Подільську духовну семінарію в Кам’янці-Подільському, 1881 року — історико-філологічний факультет Київського університету. Був директором Київської Першої гімназії та викладав у ній. Серед його учнів були знамениті російські письменники Михайло Булгаков і Костянтин Паустовський. Бодянський активно популяризував шашки, організував перші три чемпіонати Росії з шашок (1894, 1895 і 1898), а також перший чемпіонат Росії з шашок за листуванням (тривав від 1896 до 1899 року). Був також у 1897—1901 роках видавцем-редактором часопису «Шашки», що виходив у Києві та став першим шашковим журналом на теренах Російської імперії.

1939 рік. На Колимі загинув незаконно репресований Михайло Опанасович Драй-Хмара (справжнє прізвище — Драй) — український поет, літературознавець, перекладач, поліглот. Народився 10 жовтня (28 вересня за старим стилем) 1889 року в селі Малі Канівці Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Чорнобаївського району Черкаської області). Закінчив школу в Золотоноші, чотири класи Черкаської гімназії. Навчався у 1906–1910 роках у Колегії Павла Галагана в Києві, у 1910—1915 роках — на історико-філологічному факультеті Київського університету. Працював у семінарі академіка Володимира Перетца. Михайла залишили на кафедрі слов’янознавства для підготовки до професорського звання. 1913 року його відрядили за кордон, де Михайло студіював фонд бібліотек і архівів Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста. Працював у Петроградському університеті, 1917 року повернувся в Україну. Коли 1918 року в Кам’янці-Подільському створювався український університет, 29-річний учений прийняв запрошення його ректора Івана Огієнка і з 15 липня 1918 року обіймав посаду приват-доцента на кафедрі слов’янської філології. В університеті Михайло Панасович читав слов’янознавство, церковнослов’янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур, низку інших курсів. Літографія університету 1920 року видала його підручник «Слов’янознавство». Коли 16 листопада 1920 року Кам’янець остаточно захопили «червоні» і невдовзі (26 лютого 1921 року) з університету «викроїли» інститут народної освіти, Михайло Панасович міста не покинув і працював в ІНО, аж доки не потрапив під більшовицьку чистку професорсько-викладацького складу. 1923 року учений повернувся до Києва, викладав українську мову та літературу в столичних вишах. Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Це майже всі слов’янські (адже його спеціалізацією як ученого було слов’янознавство): українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав він низку давніх мов — старослов’янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав новітні європейські мови — румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович, стала англійська. Уперше вченого заарештовано 21 березня 1933 року (випущено 11 травня 1933 року, припинено справу 16 липня 1934 року). Удруге заарештовано 6 вересня 1935 року. Реабілітовано 1989 року. У Кам’янці-Подільському 1 червня 1992 року іменем Драй-Хмари названо вулицю (раніше — Ленінської «Искры»). У жовтні 2009 року в сквері національного університету встановлено пам’ятний знак поетові.

Біля пам’ятного знака Михайлові Драй-Хмарі

1986 рік. У Кам’янці-Подільському помер Володимир Олексійович Савельєв — відмінник народної освіти України, учасник Великої Вітчизняної війни, полковник. Народився 1906 року. У Кам’янці-Подільському мешкав із 1953 року. Очолював у місті раду ветеранів партії.


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Кам'янецький календар | Додав: OlegB (18.01.2015) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 886 | Коментарі: 1 | Теги: 19 січня, Драй-Хмара, шашки, кам'янецький календар | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
0
1 Dimboy   (20.01.2015 12:57) [Материал]
А ми вчора згадували про шахи та шашки, і в нас навіть проводиться Шашковий фестиваль Бодянського у листопаді зазвичай, ініціатором надати таку назву був викладач ПДАТУ - Погрібний Віталій Кирилович, який також досить активно популяризував шашки...

Цікаво, що стадіон ПДАТУ носить імя Юрія Покотильського, за це ніде не сказано, треба буде у квестах розробити...

Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус

Доброго дня,
хто може показати на

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz