11 березня
Цього дня колись:
1887 рік. У Кам’янці-Подільському при Подільській духовній семінарії відкрито (27 лютого за старим стилем) зразкову початкову школу, в якій вихованці старших класів семінарії практикувалися з дидактики й педагогіки.
1906 рік. У Кам’янці-Подільському відбувся (26 лютого за старим стилем) вечір з нагоди 45-ї річниця з дня смерті Тараса Шевченка. Прибуток від проведення вечора направлено на будівництво пам’ятника Шевченку в Києві.
1918 рік. У Кам’янці-Подільському міська дума перейменувала (26 лютого за старим стилем) Романовський проспект на проспект Шевченка (нині вулиця Шевченка).
1919 рік. У Кам’янці-Подільському вперше тимчасово розмістилися міністерства Української Народної Республіки.
1930 рік. У Кам’янці-Подільському на термінову нараду зібралися директори, секретарі партійних і комсомольських організацій, голови профкомів Кам’янець-Подільських інституту соціального виховання, силікатного, птахівничого інститутів, інституту технічних культур, дорожнього, педагогічного, керамічного, медичного, лісничого технікумів, радянської партійної школи. Учасники засідання констатували, що «справа по харчуванню у загрозливому стані. На складі міськно ніяких продуктів не залишилося. Вукоспілкою не надсилаються продукти (макарони, крупа та ін.) для харчування студентів... Харчі поганої якості, низької калорійності видаються у недостатній кількості. Їдальні знаходяться у антисанітарному стані». Такою ж була ситуація із взуттям, одягом, мануфактурою тощо. Зважаючи на такий стан, вирішено відрядити до тодішньої української столиці — Харкова делегацію, яка могла б поставити перед відповідними органами питання про прийняття на централізоване постачання кам’янецьких студентів.
1975 рік. У Кам’янці-Подільському приладобудівний завод приступив до випуску набору кухонних ножів для обробки овочів.
1987 рік. Два перші багатомісні «Ікаруси-280» (чотиридверні, на 37 сидячих і 109 стоячих місць) з’явилися у Кам’янці-Подільському на автобусному маршруті 5-А.
1989 рік. Сесія Кам’янець-Подільської районної Ради ухвалила вважати створення Народного Руху України таким, що суперечить інтересам Комуністичної партії та держави, заважає здійсненню справи перебудови.
2001 рік. Сільським головою Великозаліснянської територіальної громади Кам’янець-Подільського району обрано Віктора Петровича Андрущишина. Змінив на цій посаді Петра Гурака. До обрання працював головним ветеринарним лікарем агропідприємства «Пролісок» села Великозалісся.
Цього дня народилися:
1816 рік. У селі Ісківці (нині Лубенського району Полтавської області) народився (28 лютого за старим стилем) Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський (насправді — Афанасьєв) — український поет-романтик, історик, мовознавець, етнограф. Навчався у 1829—1835 роках у Ніжинському ліцеї. У 1836—1843 роках служив у Білгородському уланському полку. У 1845—1846 роках супроводжував Тараса Шевченка в подорожі по Лівобережній Україні. Від 1847 року жив у Росії. У 1856—1860 роках брав участь в етнографічних експедиціях Російського Географічного товариства. Стаття «Поездка по Днестру» (1861—1863) увійшла до книги «Поездка в Южную Россию» (частини 1—2, Санкт-Петербург, 1861, 1863). Пишучи про Кам’янець-Подільський, зазначив, що здалека його вірменські будівлі нагадують Тифліс чи, скоріше, Єреван, а зблизька віддалена схожість зі Сходом зникає. Помер 18 вересня (6 вересня за старим стилем) 1875 року в Санкт-Петербурзі.
Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський
1976 рік. У Кам’янці-Подільському народилася Світлана Геннадіївна Матвієнко — українська письменниця (поет, літературознавець, критик), член Асоціації українських письменників. Навчалася у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті, згодом — у Києво-Могилянській академії. Влітку 1998 року трохи повчилась у Гарварді. Дещо пришвидшеними темпами «укінчений» магістеріум (2001) дозволив раніше вступити до аспірантури Києво-Могилянської академії. Була редактором відділу літератури в журналі «Art Line», головним редактором газет «Література плюс» та «Коментар». Читала маґістерський курс «Насильство та визнання в культурі» у Львівському університеті імені Івана Франка. Від 2004 року, як стипендіат Fulbright Graduate Student Program, працювала у США (University of Missouri, Columbia; Ph.D. Program). Нині — у Канаді. Автор численних літературознавчих, критичних та культурологічних статей, поезій, а також книжки «Дискурс формалізму: український контекст» (Львів, 2004).
Цього дня відійшли у вічність:
1974 рік. Померла Ольга Олександрівна Стрілець (справжнє прізвище — Стрельцова) — українська письменниця (поетеса, прозаїк), кандидат філологічних наук. Народилася в родині селян-бідняків 2 січня 1923 року в селі Жовтневе (нині Вовчанського району Харківської області). Після закінчення середньої школи — літературний працівник, коректор районної газети «За комунізм». З перших днів війни добровільно пішла на фронт. Була командиром відділення радіовинищувального протитанкового артполку (до 1943 року), командиром відділення розвідки артдивізіону. Було поранено. 1943 року вступила в партію. Закінчила 1948 року заочне відділення Харківського педагогічного інституту, 1951 року аспірантуру при Харківському педагогічному інституті. Викладала українську мову та літературу у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті, партійній школі, середніх школах Станіслава (з 1962 року — Івано-Франківськ) — зокрема, 1956 року — в середній школі № 11. Писати почала 1956 року. Видала збірки віршів «Дороги» (1960), «Мої!» (1963), «Ломикамінь» (1966), «Громовиця» (1972; передмова Степана Крижанівського), «Обпалена троянда» (1990), книгу нарисів «Спасибі, люди!» (1964).
1975 рік. У Києві померла Галина Никифорівна Кальченко — український скульптор, народний художник Української РСР (1967). Народилася 4 лютого 1926 року в місті Борзна (тепер Чернігівської області). Закінчила 1953 року Київський художній інститут. Один з авторів пам’ятника Леніну в Кам’янці-Подільському (стояв у 1970—1992 роках).
1982 рік. У Кам’янці-Подільському помер Антон Якович Бойко — начальник у 1961—1971 роках Кам’янець-Подільського міського відділу міліції. Народився 1916 року в селі Блищанівка (нині Дунаєвецького району). Від 1928 року працював у сільському господарстві на різних роботах. Закінчивши курси рахівників, працював у колгоспі рідного села (1937 року обрано головою правління). У 1937—1943 роках був курсантом, перебував на різних посадах в органах внутрішніх справ Хабаровська й Комсомольська-на-Амурі. 1940 року став членом ВКП(б).У 1943—1954 роках працював в органах державної безпеки в Комсомольську-на-Амурі та в Хмельницькій області. Був начальником Шепетівського районного (у 1954—1961 роках) та Кам’янець-Подільського міського (у 1961—1971 роках) відділів внутрішніх справ. Від 1971 року перебував на пенсії. В останні роки був членом партійної комісії Кам’янець-Подільського міськкому Комуністичної партії України, членом спостережної ради при Кам’янець-Подільському міськвиконкомі. Нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, медалями.
2014 рік. У Кишиневі помер Павло Борисович Рівіліс — молдавський композитор, професор, народний артист Молдови (2011). Народився 25 травня 1936 року в Кам’янці-Подільському. Його діда на початку XX століття за революційну діяльність вислали з Кишинева в Томськ. Після революційних подій 1917 року він із сім’єю осів у Кам’янці-Подільському. Батько майбутнього композитора Борис Ісайович був землевпорядником, мати Туба Рівіліс — бухгалтером. З початком Великої Вітчизняної війни сім’я евакуювалася в місто Прокоп’євськ Кемеровської області, де Павло Рівіліс пішов у школу. 6 січня 1946 року вся сім’я повернулася в Кишинів, який до того часу став столицею Молдавської РСР. Павла відразу відправили навчатися в спеціальній музичній школі. 1959 року закінчив Кишинівську консерваторію по класу композиції. Твори Павла Рівіліса неодноразово виконувалися у Великобританії, Нідерландах, Ізраїлі, Угорщині, Болгарії, Польщі, Румунії, а також у Москві, Києві, Ризі, Таллінні, Одесі, Саратові, Ульяновську. Низку творів Павла Рівіліса (зокрема «Симфонічні танці») включено в програми консерваторських спецкурсів.
© Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
