 |
| Тріумфальна арка |
«Остання впритул до останньої на пам’ять про останній останнього» — таку загадку можна загадати про одну з найвідоміших кам’янецьких пам’яток. Якщо підставити слова, пропущені для втаємничення об’єкту, то матимемо: «Остання споруда Татарської вулиці впритул до останньої споруди Польського ринку на пам’ять про останній візит до Кам’янця останнього польського короля». Після цього вже просто здогадатися, що мова йде про Тріумфальну браму (чи арку), що веде на подвір’я Кафедрального костелу.
І справді, арка має адресу Татарська, 20 і є останньою спорудою Татарської вулиці. Арка притулилася до будинку з адресою Польський ринок, 18, який за сучасною нумерацією є останньою спорудою центрального майдану Старого міста (в будинку спочатку розміщувалася католицька семінарія, в часи Російської імперії — губернське правління, в наші дні — міська друкарня). Арку зведено в пам’ять про візит до Кам’янця 11—16 листопада 1781 року польського короля Станіслава Августа Понятовського. Цей візит виявився останнім із трьох (1766, 1775, 1781) відвідин королем міста над Смотричем. До того ж сам Станіслав Август виявився останнім польським королем: після трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795), що відбулися в часи його королювання й призвели до зникнення Польської держави, Понятовський зрікся престолу.
ДАТА
Дворядковий латинський напис на Тріумфальній арці засвідчує:
HAC INTRABAT STANISLAU AUGUST
REX DIE XI 9 BRIS 1781 ANNO
У туристичному путівнику «Кам’янець-Подільський» (українською та польською мовами), в трьох книгах Ольги Пламеницької («Християнські святині Кам’янця на Поділлі», «Кам’янець-Подільський», «Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі») подано такий переклад цього напису: «Тут проходив король Станіслав Август 9 листопада 1781 року».
Проте, як засвідчує опублікований у лютому 1903 року в польському часопису «Bіblіoteka warszawska» уривок зі щоденника свідка тих подій, король прибув до Кам’янця 11 листопада 1781 року й того ж дня відвідав Кафедральний костел. Як пояснити таку розбіжність у датах?
Ми звикли місяць позначати римськими цифрами, а день — арабськими. Це і збило сучасних дослідників із пантелику, бо в написі на арці все зроблено навпаки: день позначено римськими цифрами, місяць — арабськими. До того ж, «9 BRIS» — це скорочений запис слова «NOVEMBRIS» (російською — ноября, українською — листопада), бо 9 латинською — це «NOVEM». Адже колись (до реформи календаря при правлінні Юлія Цезаря) нумерація місяців починалася з березня — і сучасний одинадцятий місяць був дев’ятим (у російських назвах місяців «сентябрь», «октябрь», «ноябрь», «декабрь» досі, мов відлуння, звучить ця давня нумерація).
 |
| Польський король Станіслав Август |
Отже, правильний переклад напису на арці: «Тут проходив король Станіслав Август 11 листопада 1781 року».
ВІЗИТЕР
Станіслав Август Понятовський був шостою дитиною в сім’ї мазовецького воєводи Станіслава Понятовського та Констанції Чарторийської. Він народився 17 січня 1732 року. Освіта, яку здобув Станіслав Август, була поверховою, вбила в ньому всяку енергію і здатність до сильної прив’язаності. Велика драма, що розігралася в Польщі під час його королювання, не справила на нього жодного враження, він залишався цілком байдужим, бачачи, як гине Польська держава.
На державну стезю Станіслав Август вступив 1752 року. Його промова на сеймі, гарна й дотепна, мала великий успіх. 1753 року як дипломат він поїхав у Париж, де поринув у веселе й розпутне життя тодішнього французького вищого світу. Відправлений 1757 року надзвичайним послом у Петербург, Понятовський обзавівся зв’язками, які невдовзі допомогли посісти польський престол. Зокрема, Станіслав Август зумів зав’язати любовні стосунки з великою княгинею Катериною Олексіївною — майбутньою російською імператрицею Катериною ІІ. Навіть після того, як любовний зв’язок припинився і 1762 року Понятовський повернувся на батьківщину, Катерина зберегла прихильне ставлення до Станіслава Августа.
У цей час у Польщі найкращі люди стали наполегливо вказувати на важке становище держави й вимагати реформ. Створилося дві партії: одна — Потоцьких, яка добивалася реформ без сприяння Росії, друга — Чарторийських, яка розраховувала на це сприяння. Чарторийські, при допомозі Росії, взяли гору й після смерті польського короля Августа ІІІ посадили на престол 32-річного Понятовського, обраного королем на сеймі 7 вересня 1764 року.
Перші роки королювання Понятовського минули спокійно: всі раділи, що на престолі сидить не чужоземець, а справжній поляк, у жилах якого тече кров давньої династії П’ястів. Привітне поводження нового короля, його турботи про просвіту, веселощі, які він вніс у придворне життя, заслонили собою темні риси його характеру: всі захоплено говорили про його «четверги», на які збирався весь цвіт польського художнього, літературного та наукового світу. Склалася думка, що з приходом Станіслава-Августа на престол у Польщі розпочався золотий вік відродження наук і мистецтв. Ці надії затьмарювалися безмежною розпустою, в яку впали король і його двір. Дружини перших сановників у королівстві домагалися честі звернути на себе увагу Станіслава-Августа: стати коханкою короля вважалося найвищим щастям.
Тим часом виявилося, що задумані Чарторийськими реформи неможливо провести через втручання російського посланника Миколи Рєпніна. Рєпнін зумів налаштувати проти короля частину шляхти, яка, опираючись на 30-тисячну російську армію, чинила опір усім нововведенням. Король не наважився діяти проти бажань Росії і згодився на вимоги Рєпніна. Це спричинило повне охолодження до короля, яке невдовзі перейшло в ненависть. Найенергійніші противники Станіслава Августа (Красинські та Пулавські) створили в Барі конфедерацію проти короля та Росії. Чотири роки тягнулася конфедерація, але Польщі не врятувала. Поляки діяли не одностайно й постійно зазнавали поразок. Станіслав-Август не наважився вступити у відкриту боротьбу з конфедерацією, а діяв через таємні підкупи. За Барською конфедерацією стався перший поділ Польщі (1672). Станіслав-Август поставився до нього апатично: в нього не стало мужності рішуче стати на сторону партії патріотів і вступити у відкриту боротьбу із сусідніми державами.
Коли почалася кампанія 1792 року проти Росії, Станіслав-Август приєднався до її прихильників, дав клятву дотримуватися конституції від 3 травня 1791 року, напрацьованій на чотирирічному сеймі, але, після невдалого підсумку кампанії, відмовився від клятви й приєднався до Торговицької конфедерації. Повстання 1794 року, яке передувало третьому поділу Польщі, дуже сильно налякало короля. Легковажний Станіслав-Август, який мріяв про те, щоб сусідні держави залишили йому шматок землі розміром хоча би в капелюх, на якому він міг би прожити до кінця своїх днів, тремтів за своє життя, боявся, щоб його не спіткала доля Людовика XIV, і тільки впевненість у тому, що керівник повстання Тадеуш Костюшко має рицарський характер, давала йому надію на сприятливий кінець. Проте брат короля — останній примас Речі Посполитої Михайло Юрій Понятовський — під час облоги Варшави пруссаками затіяв листування з прусським королем, якому вказував на слабкі місця міста та давав поради, як найлегше його взяти. Листування виявили: Михайло Юрій, щоб не бути страченим через повішання, у в’язниці прийняв отруту, яку приніс йому сам Станіслав Август.
Після третього поділу Польщі Станіслав Август виїхав, на вимогу Росії, в Гродно, де 25 листопада 1795 року зрікся престолу. Після зречення жив у повних розкошах у Петербурзі, де й помер 12 лютого 1798 року. Після смерті Станіслава Августа залишилися величезні борги. До кінця свого правління він утратив усякий кредит: банкіри й лихварі погоджувалися давати йому гроші тільки при умові, щоб на векселі стояв підпис його камердинера, багатої й обачної людини: Ryx (так звали камердинера) викликав більше довіри, ніж Rex (король).
ВІЗИТ
11 листопада 1781 року в полудень король Станіслав Август, оточений численним ескортом національної кавалерії високого рангу, прибув на Довжок — приміське село Кам’янця-Подільського. Після теплої зустрічі він сів на коня і на чолі війська поволі поїхав до міста. Фортечні батареї залпами вітати монарха. Стрілянина була така, що від неї тріснуло скло в одній із королівських карет.
Комендант міста Ян де Вітте привітав короля біля брами і вручив йому ключі від фортеці. Натомість король обдарував його званням генерал-лейтенанта. Піхотні полки вишикувалися в парадних шеренгах на Польському та Вірменському ринках, гармати безупинно гриміли, а люди радісно кричали: «Віват!»
Прибувши до Кафедрального костелу, король вислухав святу месу. Потім його вітали духовні та світські особи. Зокрема, летичівський підкоморій Казимир Ліпінський від імені всіх жителів краю побажав королю щасливого перебування в столиці Поділля. Король ласкаво відповідав кожному з промовців.
З костелу король вирушив пішки до будинку коменданта, де для нього приготували помешкання. Під час обіду на 80 осіб генерал де Вітте під залпи фортечних гармат виголосив тост за здоров’я монарха. Король у свою чергу пив за його здоров’я і за всіх присутніх подолян. З власних покоїв король спостерігав за дуже вдалою і гарною ілюмінацією міста. Особливо йому сподобався яскравий напис «Fіlіus Patrіae et Pater» («Син Вітчизни і батько»). Щоб краще оглянути ілюмінацію, король з деякими особами свого почту обійшов місто.
12 листопада король зранку в супроводі генерала де Вітте оглядав ту частину фортеці, яку не бачив напередодні, пополудні надав аудієнцію кам’янецькому єпископу, а далі вирушив на обід до князя Калікста Понінського, в якого після обіду тримав на хрестинах доньку. Згодом на будинку Понінського (в південній частині Польського ринку) з’явилася таблиця з написом: «Найясніший Станіслав Август, Король Польський, ощасливив своїм перебуванням цей будинок 12 листопада 1781 року». Будинок не зберігся.
Увечері король дав бал у домі де Вітте молодшого, найбільшому в Кам’янці. Бал був гарним і численним, одних дам було понад 50.
13 листопада король закінчив огляд фортеці та, попри жахливу негоду, був на муштрі піхотної бригади. 14 листопада відбулася муштра піхотного полку де Вітте молодшого, а перед полуднем король каретою з невеликим почтом їздив на берег Дністра. Він, зокрема побував у прикордонному селі Брага, звідки через Дністер оглянув Хотин. Після обіду в Жванці король повернувся до Кам’янця. Наступного дня він відпочивав, а 16 листопада покинув місто.
ПАМ’ЯТКА
Напис на арці вказує тільки дату події, на честь якої зведено величну споруду. Але хто та коли її збудував, ми не знаємо: досі в архівах не знайдено відповідних документів. Проте, зіставляючи відомі факти того часу, дослідники роблять певні висновки. Як, наприклад, Ольга Пламеницька: «Автором цієї високохудожньої споруди, безперечно, був Ян де Вітте. Тріумфальну брамку зведено, як ми вважаємо, на завершальному етапі будівництва римо-католицької семінарії — 1782 року. Архітектуру споруди, збудованої з цегли й обличкованої білокам’яними тесаними плитами, витримано в характері античних тріумфальних арок».
Велику роль у художній виразності пам’ятки грає її скульптурне завершення, вирішене в характерних для пізнього бароко формах. Це статуї чотирьох янголят по кутах (збереглося тільки дві) і статуя святого Яна Непомука в центрі. Він вважається покровителя мостів, доброї слави та щирої сповіді, а брама є своєрідним мостом між світом і костелом.
Після війни, у 1947—1948 роках, проведено першочергові ремонтно-реставраційні роботи (автор проекту реставрації — Юрій Нельговський). Останню реставрацію, розпочату 1982 року, проведено за проектом Леоніда Хілая.
ПРИКМЕТА
Хоч не тріумфом, а катастрофою обернулося для поляків королювання Станіслава Августа, але в кам’янчан чомусь народилася прикмета: якщо, проходячи через Тріумфальну арку, думати про найсокровенніше, то воно неодмінно збудеться. 8 липня 1994 року через арку пройшов Леонід Кучма. Перед тим хтось із кам’янчан жартома порадив йому загадати бажання. Через два дні Леонід Данилович став Президентом України. Згодом в одному з інтерв’ю доктор історичних наук Стефанія Баженова, яка в 1984—1996 роках працювала директором Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, повідала, що прикмету придумала вона:
«Коли в липні 1994 року, за два дні до другого туру президентських виборів, до Кам’янця приїхав Леонід Кучма, мені випало ознайомити його з кам’янецькими пам’ятками. Стоїмо ми перед входом до Кафедрального костелу, розповідаю я Леонідові Даниловичу про Станіслава Августа, а очі в кандидата якісь тьмяні. І тут я на ходу створюю легенду: якщо, проходячи під аркою, загадати бажання, воно збудеться. Леонід Данилович оживляється, проходить під аркою — і через два дні стає Президентом України».
Тож не дивно, що, перебуваючи в Кам’янці-Подільському 20 жовтня 1999 року, Леонід Кучма наказав охороні зупинитися біля Тріумфальної арки, стрімко вийшов із машини й пройшов під історичною пам’яткою. Невдовзі він удруге став Президентом України.
Тріумфальна арка
Третього вересня 2004 року під аркою пройшов кандидат у Президенти України Віктор Ющенко. Він теж став Президентом: правда, для цього знадобилася Помаранчева революція та повторний другий тур голосування 26 грудня 2004 року.
17 січня 2006 року, перед черговими парламентськими виборами, в арці загадувала бажання Юлія Тимошенко. Але тільки 18 грудня 2007 року, після проведення нових виборів до Верховної Ради — позачергових, вона зуміла відновитися на посаді прем’єр-міністра України.
Тож бачимо: якщо загадані Кучмою бажання збувалися негайно, то «помаранчевим» лідерам доводилося для здійснення задуманого прикладати колосальні зусилля. А ось Віктор Янукович, хоч і кілька разів бував у Кам’янці-Подільському, під Тріумфальною аркою так і не засвітився…
Автор: Олег Будзей
Дивіться також: |
0
