Чт, 28.03.2024, 17:27
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Історія

Будзей О. Як у Кам’янець гроші прилітали

Той, хто уважно читав трилогію уродженця Кам’янця-Подільського Володимира Бєляєва «Стара фортеця», мабуть, запам’ятав епізод, коли Василь Манджура зі своїм другом Петром Маремухою побігли дивитися на літак, який привіз у Кам’янець із Берліна віддруковані там гроші. І одразу ж у читача виникало запитання: а настільки цей епізод відповідає реальним подіям?


ОЧИМА ВАСИЛЯ МАНДЖУРИ

Для початку згадаємо сам епізод. Ось як він звучить у викладі головного героя Василя Манджури (переклад із російської мови Діодора Бобиря):

«Минулого тижня зовсім низько над містом, важко буркотячи, пролетів великий двомоторний німецький аероплан. Увесь сірий, блискучий, з чорними хрестами на широких крилах, він з’явився на небі зовсім несподівано і, описавши два кола над Старою фортецею, опустився на зелений луг за містом, біля свічкового заводу. І не встиг іще затихнути тремтливий гул його моторів, як з усіх вулиць міста туди, де сів аероплан, побігли хлопці. Ми з Петьком Маремухою встигли першими. Від нашого Заріччя до цього лугу рукою подати — тільки зійти вгору по Госпітальній до бойні, а там і свічковий завод.

Поки ми бігли до аероплана, льотчики, в шкіряних шоломах, в окулярах, уже вилізли з кабінки. Розминаючись, вони ходили по траві, і голови їхні були врівень з крилами. Вони були червонопикі, в жовтих коротеньких куртках, у блискучих крагах, у коричневих штанях з ґудзиками біля колін.

Навіть не глянувши на юрбу, що збіглася, льотчики почали витягати з аероплана якісь довгасті, обшиті фанерою й обтягнуті блискучими жерстяними смужками пакети. Вони вкладали ці пакети на траву біля аероплана так обережно, наче там був скляний посуд.

А незабаром на довгому малиновому автомобілі приїхали петлюрівські офіцери. Вони відкозиряли льотчикам і насамперед відігнали нагаями від аероплана хлопців.

Ми з Петьком Маремухою полізли на паркан свічкового заводу. Петько мало не роздер штани об якийсь іржавий цвях. За спиною у нас було тихе, спокійне озеро, під самісіньким парканом шелестів тонкостовбурний комиш.

Бархатиста його волоть лоскотала нам ноги, а ми, сидячи на паркані, розглядали розплатаний на лузі аероплан. Ось уже петлюрівці повантажили в свою малинову машину пакети. В цей час підкотила, гудячи ріжком, друга машина. В неї сіли льотчики й поїхали з петлюрівцями до міста, залишивши біля аероплана варту й напнувши на обидва пропелери зелені брезентові чохли.

Кілька днів у місті тільки й розмов було, що про німецький аероплан.

На ньому прилетів із Берліна колишній військовий міністр Центральної ради Порш. Не тільки в Києві, а навіть і в нашому маленькому місті всі добре знали, що Порш — одчайдушний шахрай, що він украв у міністерстві кілька мільйонів, виїхав до Німеччини й на ці гроші купив собі в Берліні, на найголовнішій вулиці, великий красивий будинок. І ось тепер він повернувся на Україну пишним нарядним гостем, щоб провідати свого давнього дружка Петлюру.

Разом з Поршем на аероплані прилетіли німецькі інженери. Вони привезли Петлюрі з Берліна віддруковані там петлюрівські гроші й повинні були допомогти йому друкувати такі ж гроші тут, у грошовій експедиції, яку недавно відкрили в будинку духовної семінарії
».

ЩО ПОВІДАВ ІСТОРИК

Павло Гай-Нижник

У наші дні реальне підґрунтя цього епізоду надзвичайно детально дослідив у низці публікацій доктор історичних наук Павло Гай-Нижник (до речі, випускник історичного факультету Кам’янець-Подільського університету). Отже, 1919 року український уряд, сформований Директорією, перебував у складній військово-політичній і фінансово-економічній ситуації. Щоб полегшити фінансове становище влади Директорії узагалі та якнайшвидше набути кошти, необхідні для українського війська, було вирішено доставити великі суми українських грошей з Німеччини, друк яких ще 1918 року замовили уряди часів Центральної Ради та гетьмана Павла Скоропадського в німецькій державній друкарні «Reichsdrukerei». Тогочасний міністр фінансів уряду Директорії Борис Мартос із цього приводу згадував, що з огляду на те, що навіть у Києві важко було організувати друк грошей у достатній кількості, він, виряджаючи за кордон новопризначеного фінансового агента Григорія Супруна, дав йому завдання організувати доставку грошей з берлінської друкарні, «хоч би це коштувало дуже дорого».

Згодом голова Фінансової агентури Міністерства фінансів УНР Супрун, за словами Мартоса, відправив з Німеччини в Україну «цілий вагон готових грошей та різних друкарських матеріалів, але поляки тоді захопили Холмщину, і той вагон вернувся до Берліна». Саме після цього інциденту (Мартос не вказує на дату), він, через спеціального кур’єра Хом’яка, доручив Супрунові організувати доставку українських грошей повітряним шляхом, а через другого кур’єра (Скнара) дав наказ прискорити цю справу. Мартос пише, що з цією метою Супрун уклав угоду із щойно створеним у Німеччині товариством «Lufthansa», якому німецький уряд спішно продав великі аероплани-бомбовози.

Проте, як свідчать архівні документи, угоду про доставку українських грошових знаків урядові УНР було укладено не з «Lufthansa», а з товариством «Deutsche Luft Reederei» (DLR). Зроблено це було, за свідченнями Супруна, за пропозицією Міністерства закордонних справ Німеччини. Угоду було оформлено 4 квітня 1919 року. Згідно з угодою, товариство брало на себе зобов’язання перевезти до Станіславова (нині Івано-Франківськ) 20 тонн вантажу (українських грошових знаків), за що українська Фінансова агентура мала сплачувати товариству по 40 німецьких марок за кілограм ваги вантажу. Українська сторона також повинна була внести власні кошти на організацію і купівлю аеропланів.

Українська сторона закупила німецькі важкі бомбардувальники Р-69, Р-70 та Р-71, розроблені концерном «Zeppelin-Staaken». Це були найбільші і найпотужніші бойові літаки періоду Першої світової війни. Ширина верхнього крила становила 4,6 метра, а нижнього — 3,6 метра, розмах крила — 42,2 метра, швидкість польоту — 135 кілометрів за годину.

Перший літак відлетів із Німеччини до України 20 червня 1919 року й привіз до Кам’янця-Подільського 760 кілограмів грошей, за що в Берліні Фінансова агентура УНР сплатила DLR 33462 марки.

Колишній начальник відділу закордонної преси Генштабу армії УНР підполковник Макогон, який утік до Польщі й 26 листопада 1919 року надав денікінцям (військовому аташе Збройних сил Півдня Росії в Польщі) докладну доповідь про командний склад української армії, повідомляв, що з Берліна своєчасно аеропланами в Україну в середньому достарчається 50—100 мільйонів карбованців кожних 10—12 днів. Іноді, зазначав він, надсилалися й царські рублі вартістю по 500 рублів (як, наприклад, 80 мільйонів рублів було отримало 18 жовтня 1919 року). Щоправда, він помилково вважав, що пересилку організовує посол УНР в Німеччині Микола Порш, проте тепер уже виявилось, що насправді цю справу налаштовувала Фінансова агентура УНР в Берліні. Макогон писав також, що гроші перевозяться величезними апаратами типу «Муромец», тільки ще більшими.

ЛІТАКИ

Борис Мартос

Мартос додає, що для перевозу було вжито три п’ятимоторні літаки та два дещо менші тримоторні, «але всі вони вже були досить з’їжджені». Це справді було так: чотири щойно придбані літаки невдовзі вже потребували ремонту моторів. Мартос оповідає, що літаки часто псувалися, «інколи вдавалося направити їх своїми засобами, але частіше літак мусів чекати, поки через другого літака давали знати про це в Берліні, і аж третій літак привозив мотор чи яку іншу запасну частину». За такого стану літальних апаратів не обійшлося й без аварій та прикрих інцидентів за час перельотів. Аероплани падали, їх часто обстрілювали.


Так, 8 жовтня один з літаків, що вже повертався з Кам’янця, упав і розбився над територією Польщі. Про інший випадок підполковник Макогон свідчив, що 25 жовтня 1919 року поблизу Кракова польськими жовнірами «з пустощів» було збито один із таких літаків. Усі пасажири і льотчики загинули, гроші ж невдовзі повернули українському урядові.

Старший пілот іншого літака, німецький офіцер, вертаючись уже з Кам’янця до Берліна, самочинно, без відома української сторони, взявся підвезти пасажира до Відня, де його літак заарештувала контрольна комісія Антанти. Ще один аероплан змушений був через зіпсування моторів приземлитися в Галичині, не долетівши до Кам’янця.

Дмитро Вітовський

2 серпня 1919 року над Польщею (в районі Познані) з якоїсь причини загорівся інший аероплан і впав вже на терені Німеччини (в околиці Ратібора). Загинули усі пасажири, зокрема й перший державний секретар військових справ ЗУНР полковник Дмитро Вітовський, якого згодом поховали в Берліні.

24 серпня зазнав катастрофи й упав у Раудені літак Р71. Гроші, що були на його борту, згоріли. Ще один літак, який перевозив гроші для українського уряду, чомусь летів не над Галичиною, а над Буковиною і, знову ж через несправність у всіх п’яти моторах, не долетів 10 кілометрів до Дністра й змушений був здійснити аварійну посадку на румунській території. З українського боку Дністра було спрямовано машини на той бік річки, але румунські вояки підоспіли першими й, загрожуючи зброєю, арештували німецьких льотчиків і українського урядовця, що летів з ними (згодом німецьких пілотів інтернували, а українця звільнили). Літак і гроші (300 мільйонів гривень) було конфісковано. Жодні заходи української місії в Бухаресті щодо повернення хоча б коштів не мали успіху. Ісак Мазепа пояснює таку позицію тим, що на той час Румунія ще не мала підписаного мирового договору з Німеччиною, проте додає, що згодом цих 300 мільйонів гривень, що перевозив аероплан, все ж було передано українському представництву в Бухаресті, але потрапили вони в розпорядження уряду УНР аж 1920 року.

Павло Гай-Нижник спростовує ще одне твердження колишнього голови Ради народних міністрів і міністра фінансів УНР Бориса Матроса про те, нібито аероплани з грішми здійснили лише кілька перельотів. Насправді ж із Бреслау (нині польське місто Вроцлав) до Кам’янця було здійснено 18 польотів і перевезено 1 мільярд 242 мільйонів 140 тисяч гривень, які, безумовно, були вкрай потрібні урядові та війську УНР у складні часи літа-осені 1919 року. Проте значна кількість грошових знаків, понад 200 скринь, усе ж так і не була перевезена в Україну і зберігалася у Бреслау до листопада 1920 року.

Володимир Бєляєв зазначив, що аероплан із грішми приземлився біля свічкового заводу. Цей завод, що належав Подільській єпархії, розташовувався на території архієрейського хутора на Підзамчі (у радянський час тут, на вулиці Папаніна, діяли районні лікарня та поліклініка). Отже, орієнтовно можна вказати місце, де приземлився літак із грішми — цілком можливо, що між вулицями Заболотного та Некрасова, які відходять на північ від вулиці Папаніна.
Літак Zeppelin Staaken (R-XIVa)

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Історія | Додав: OlegB (18.09.2013)
Переглядів: 850 | Коментарі: 2 | Теги: УНР, Вітовськй, Бєляєв, столиця УНР, мартос, Гай-Нижник | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 2
1 KamPod   (22.09.2013 02:28) [Материал]
Та й вкінці зазначається
Цитата
Володимир Бєляєв зазначив, що аероплан із грішми приземлився біля свічкового заводу. Цей завод, що належав Подільській єпархії, розташовувався на території архієрейського хутора на Підзамчі (у радянський час тут, на вулиці Папаніна, діяли районні лікарня та поліклініка). Отже, орієнтовно можна вказати місце, де приземлився літак із грішми — цілком можливо, що між вулицями Заболотного та Некрасова, які відходять на північ від вулиці Папаніна.

Тобто або ще одна Госпітальна була десь в районі видровецького спуску, або я чогось не розумію

2 KamPod   (22.09.2013 02:30) [Материал]
Взагалі цікава історія - гроші возять кілограмами, а розплачуються тисячами )
- гроші потрапляють до чужих рук, але походу вони не можуть ними на своїй території скористатись і просто віддають їх.
Ніколи не задумувався як це новопроголошеній державі налагодити оббіг грошей.

Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус

Доброго дня,
хто може показати на

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz