Вт, 18.05.2021, 06:56
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Історія

Будзей О. Фатальні постріли на станції Шиміян
Восени 2007 року Кам’янець-Подільський відвідав 66-річний Остап Бородай-Шандро з Бухареста, колишній викладач румунської мови, а нині пенсіонер. Незадовго до того він довідався, що в місті над Смотричем видається газета «Подолянин». Тож пан Остап дуже захотів побувати в редакції цього часопису та подарувати колективу видану ним у Бухаресті першу збірку віршів свого батька Харитона Бородая (1913—1944) «Стривожені зорі» (правда, літературні твори поет друкував під псевдонімом Ярема Байрак, тому саме це ім’я стоїть на обкладинці книги). Справа в тому, що Харитон Бородай свого часу... працював у «Подолянині». Правда, це було у 1942—1944 роках. І «Подолянин» тоді виходив зовсім інший. У ті роки місто було окуповано німцями, а «Подолянин» виходив як орган Кам’янець-Подільського окружного комісаріату. Проте часопис видавався українською мовою, а його редактори вважали своїм обов’язком боронити українські інтереси в німецькій дійсності, примножувати культурні надбання народу, говорити правду про сталінські репресії. Нинішній приватний «Подолянин», заснований наприкінці 1992 року, — вже третя газета з такою назвою в Кам’янці-Подільському (перший «Подолянин» був російськомовним і виходив до 1917 року).

Остап Бородай-Шандро розповів про трагічну долю свого батька. Під час розповіді подумалося, а чому б нашим телевізійникам не взяти за основу цю розповідь і зняти справжній український телесеріал...

БУКЕТ ДЛЯ МИРОСЛАВИ

 Отже, Харитон Бородай народився 11 жовтня 1913 року в багатодітній (десятеро дітей) родині козацьких нащадків у селі Байрак поблизу знаменитої гоголівської Диканьки на Полтавщині. Пізніше поет назву рідного села включив до складу свого літературного псевдоніма — Ярема Байрак.

Харитон Бородай із дружиною, 1940 рік

Закінчивши Полтавський педагогічний інститут, улітку 1940 року Харитон прибув на роботу в село Берегомет (нині селище міського типу Вижницького району Чернівецької області) і став працювати вчителем історії місцевої семирічної школи. Тут познайомився з вчителькою молодших класів Мирославою Копачук. І невдовзі подарував їй свій поетичний букет:
Візьми ці квіти. Я привіз
Їх із Диканьщини моєї,
Та не мені краса їх — скрізь
Шукаю усмішки твоєї.

Візьми і жовті, й голубі —
Для тебе рвалась квітка кожна.
Приніс би й сонце я тобі,
Коли б його зірвати можна.
Невдовзі Харитон і Мирослава взяли шлюб. 11 жовтня 1941 року сім’я Бородаїв, якраз у день 28-річчя Харитона, поповнилася двома синами-близнюками, яких під впливом повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» назвали Андрієм і Остапом. Через кілька місяців родину Бородаїв спіткало перше велике горе — помер Андрій.

У «ПОДОЛЯНИНІ»

Наприкінці 1941 року румунська влада, яка поновилася в Буковині внаслідок німецько-радянської війни, розпорядилася, щоб усі громадяни, які були вихідцями зі східних регіонів України, негайно покинути територію Буковини. Харитон Бородай пробував отримати дозвіл залишитися, але всі його аргументи виявилися даремними. Навесні 1942 року Бородая вислали через кордон — і він поселився в місті Кам’янець-Подільський. Тут працював в україномовній газеті «Подолянин», яка видавалася в місті в роки німецької окупації (від вересня 1941 року до березня 1944 року) й була органом окружного комісаріату.
Харитон Бородай (крайній справа) у Кам’янці-Подільському

У «Подолянині» Бородай вміщував публікації на літературні, театральні та інші теми, вірші, оповідання. Чудовий вірш «Місто легенд» він присвятив Кам’янцеві-Подільському:

Кам’яна нерукотворна миска,
А в ній місто — дідуган сідий.
Це легенд приваблива колиска, —
Що не крок — історії сліди.

Тут ось ляхи згинули в повстанні,
Тут горів аутодафе хмиз,
А тут панна, зраджена коханням,
З мінарету кинулася вниз.

Тут бували і князі, й вельможі,
І царі, і польські королі.
Їхній слід ховає камінь кожний,
Кожний метр піщаної землі.

Тут народи бились до загину,
Із-за моря йшли сюди купці,
Тут співали «Червону калину»
Українські Січові Стрільці...

Зарівнялись, загубились межі,
Між собою сплутались віки,
І сумують стародавні вежі
Край долини Смотрича-ріки.

Може, їм пригадуються віча,
Тиха згода і запальний гнів, —
Може, відгук бур середньовіччя
Чують вежі в бурі наших днів.

Може, сниться тая княжа слава
І татарський войовничий клич...
Відкотилась геть турецька лава,
Щербить меч гонористий шляхтич.
Не орди клекочуть з високості,
І не струни кобзи рокотять —
Гей, то їдуть запорожці в гості,
Соколами бистрими летять.

І скорились волі переможця
Неприступні мури і рови,
Лиш пожар жупанів проти сонця,
Блиск шаблюк, загрозливо кривих...

В’ється Смотрич, блискаючи плісню,
Аж до мурів підступа вода.
Тут свою, як лезо гостру, пісню
Кармалюк, нудьгуючи, складав.

Ще і досі зберігають мури
Слів отих і силу, і порив.
Не зламали заклику туртури,
Пил віків мотиву не покрив.

Завмирають річки тихі води,
Звідкись пісня лине — уважайте!
Це ж мотив знайомий: сонце сходить,
Дужий заклик: хлопці, не зівайте!

І не знати — чи співає камінь,
Чи дівчата, може, на Підзамчу,
Я хапаю пісню ту руками,
Наче шаблю, щерблену, козачу...

Зачепився місяць срібним рогом
За руїни вежі вуглової, —
Це легенди Кам’янця старого
Оживають з силою новою.
 
Попри численні звернення до компетентних органів, поету так і не дозволили повернутися на Буковину. Натомість його дружина врешті отримала дозвіл приїхати разом із дитиною до чоловіка. Це сталося навесні 1943 року.

Наприкінці 1943 року дружина й син повернулася додому, а поет залишився в Кам’янці-Подільському. Тільки в березні 1944 року, перед визволенням міста від німців, він повернувся в Берегомет.

ФАТАЛЬНІ ПОСТРІЛИ

Рятуючись від радянського наступу, Харинон Бородай і його родина (дружина Мирослава, син Остап, теща Ольга Копачук, сестра дружини Марія Копачук), використовуючи товарні поїзди, направилися в Олтенію, де їх уже очікував професор Володимир Копачук (брат покійного Івана Копачука — Харитонового тестя).

9 квітня 1944 року на станції Шиміян поблизу міста Турну-Северин сталася трагедія. Мирослава Бородай із сином Остапом вийшла з вагону, щоб роздобути гарячого чаю. Через кілька хвилин вони почули постріли. Виявилося, що студент Чернівецького політехнічного інституту, уродженець міста Сторожинець Тарас Кисилиця трьома револьверними пострілами вбив Ольгу Копачук, її доньку Марію Копачук і її зятя — поета Харитона Бородая.
Мирослава та Маруся Копачуки, 1939 рік

 Як з’ясувалося в ході слідства, Марія Копачук і Тарас Кисилиця мріяли про одруження, але Маріїна мати Ольга Копачук була проти їхнього шлюбу. Тарас Кисилиця їхав у тому ж поїзді, що й Копачуки й Бородаї. При зупинці потяга на станції Шиміян Тарас попросив кохану вийти на перон. Марія вийшла, ховаючись від матері. Коли молоді люди розмовляли, на пероні з’явилися Ольга Копачук із зятем Харитоном Бородаєм. У затьмаренні Тарас Кисилиця тричі вистрелив. Смерть усіх трьох його жертв була моментальною. Вбивцю затримали. Він повідомив слідству таке: «Не можу пояснити, що спонукало мене вийняти револьвер і стріляти. Шкодую, що застрелив швагра коханої, який став на її захист, бо я дуже його поважав». Через два місяці ув’язнення Тарас Кисилиця покінчив життя самогубством, повісившись за допомогою шматків тканини, вирваних із простирадла.

Мирослава Бородай із сином Остапом, 1944 рік

Зазнавши страшного потрясіння, маленький Остап онімів. А Мирослава Бородай після похорону матері, сестри та чоловіка, роздавлена горем, без жодної надії на майбутнє, взяла Остапа на руки та хотіла кинутися з ним у Дунай. У цей момент син уперше після смерті батька раптом промовив: «Мамо». Це врятувало обох. 1947 року Мирослава вийшла заміж за вчителя Даніеля Шандра, невдовзі в них народився син Богдан.

РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ

Остап Бородай-Шандро розповів: «Підлітком я знайшов у шафі між зразками вишивок рукописи батька: зошит, на сторінках якого були наклеєні вірші, друковані в газеті «Подолянин», під заголовком «Стривожені зорі», вирізки з різних газет і кілька фотографій. Все своє життя мама переховувала їх, час від часу міняючи схованку. Вона боялася, щоб їх не знайшла всесильна комуністична Секуритатя і щоб її не вигнали зі шкільництва через те, що вона змінила автобіографію».


Мирослава Шандро померла 25 грудня 1983 року. Тепер твори батька переховував син. На початку 1990-х стали з’являтися публікації творів Харитона Бородая в періодичних виданнях Румунії та України (зокрема, 1993 року в чернівецькій літературно-мистецькій газеті «Яровит»). А 2007 року при фінансовій підтримці Союзу українців Румунії Остап Бородай-Шандро видав у Бухаресті збірку Яреми Байрака (Харитона Бородая) «Стривожені зорі». Так поет через 63 роки після смерті повноцінно повернувся в українську літературу.

До збірки Яреми Байрака увійшло 58 віршів, два поетичні цикли, шість невеликих прозових творів, а також гумористична енциклопедія.

Частина творів поета ще залишилася в рукописах і зберігається в сина. Як зазначає письменник Михайло Михайлюк у передмові до збірки, значна частина творчості Яреми Байрака (насамперед «Гумористична енциклопедія») мали антисталінський характер, його поезії пройняті гарячою любов’ю до поневоленої України, його новели розповідають про Голодомор. Тому, зрозуміло, ні в Українській РСР, ні в соціалістичній Румунії ці твори не могли побачити світ.

Олекса Романець виділяє в поезії Яреми Байрака три умовні цикли: пейзажну лірику, задушевні вірші-посвяти дружині та синові, вірші патріотичного звучання. Ось ще кілька поезій Яреми Байрака.


ДОЩІ

Дощі й дощі. Земля наскрізь промокла.
Зреклося сонце нас: дощі й дощі.
І що робити тут — читати знов Софокла,
Самому щось писать, чи в змоклому плащі

Крізь дощ і слякоту аж до струмка піти.
Він почорнів, надувсь, неначе сич,
А монотонний дощ — дячка речитатив, —
Хоч би ударив грім і блиснув грізний бич,

І небо розітнув вогняною лозою!
Тоді б затихло все, як заєць у кущі,
Та й степенулося б услід, бо за грозою
І сонце йде. А так — дощі й дощі.



ГОЛУБИ

Голуби голубі в голубій глибині
Голубого глибокого неба.
Я в дарунок приніс своє серце тобі,
Бо без тебе і серця не треба.

Це було повесні у дубовім бору,
Де береза над річкою гнеться,
Там я драв із дубів застарілу кору
І чекав, коли сонце всміхнеться.

Але ти не прйшла, сонце гасло немов,
То було наяву, чи лиш снилось мені?
А тепер, наче тінь тих бажань і розмов,
Голуби голубі в голубій глибині... 



НЕХАЙ ЗИМА

Нехай зима, нехай сніги
Біліють навкруги —
В природи вистачить снаги
Позеленить луги.

Проглянуть проліски на світ,
Очима — голубі,
Зірву весни той перший цвіт
І принесу тобі.

Нехай сніги, та йде весна —
Вона візьме своє.
І в гніві дужому Десна
Кайдани розіб’є.
ГОПАК

Друзі в крузі. Ну за ними!
Хоч народу тут битком —
Вдар підківками шальними,
Вдар червоним чобітком.

І метнись, як хвиля в річці,
Наче вихор полети.
Хай палає сонце в стрічці
І в намисті миготить!

Я закоханий і мрійний —
Не люблю нічого так,
Як оцей поривно-вільний
Український мій гопак.



ЗУСТРІЧ

Уночі, у саду восени
Двоє якось зустрілись.
Перший мовив: сукини сини
Революцію з’їли.

Ці слова Хвильовий написав,
І за це його вбили.
Він дмухняну епоху кохав
Та ще шведські могили.

А епоха та згинула в млі,
І тепер тут скажені
Соберателі русской землі
З партквитками в кишені.

То чому ж ти дивуєшся тут,
Що у нашій Полтаві
Помосковщино геть інститут,
На якій, мов, підставі?

Ти, хлопчино, я бачу, вже свій,
Та чортів їм стонадцять!
Бережись, бо потрапиш, як стій,
На Жовтневу сімнадцять.

Ну, а там не жартують, ой, ні!
У підвалі, замість привітання,
Б’ють чекісти, печуть на вогні
За такі запитання.

Другий сміло промовив на те:
Я на муки готовий
За свій край і за діло святе,
Але хто Ви?

Там нікого немає, де перший стояв,
Тільки голос шепоче:
Я — обов’язок твій і свідомість твоя,
Милий хлопче.

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Історія | Додав: OlegB (02.11.2013)
Переглядів: 642 | Коментарі: 3 | Теги: Будзей, Бородай, поет, вірші, Бородай-Шандро | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 3
1 KamPod   (02.11.2013 20:30) [Материал]
Вірш про Кам'янець сподобався
Цитата
Кам’яна нерукотворна миска,
А в ній місто — дідуган сідий.
Це легенд приваблива колиска, —
Що не крок — історії сліди.

Початок дуже образний. Ніби то нічого нового, але зі смаком. Хоча... мискою петлю нашого каньйону ще здається не називали :)

2 KamPod   (03.11.2013 21:06) [Материал]
Дивні дії Кисилиці. Не зрозуміло для чого було у кохану стріляти. Вона ж точно не створювала перешкод. Сумна розвязка

3 KamPod   (06.01.2014 19:37) [Материал]
Випадково натрапив на книжку яка згадується у цій статті в інтернет-магазині. Продається вона в Чернівцях де її можна купити за 25 гривень
А обкладинка там класна

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Нашла расписание автобусов на сайте http

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2021Створити безкоштовний сайт на uCoz