Пт, 28.01.2022, 18:40
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Невід’ємний від доби
Володимир Михайлович Смирнов. Нічим не прикметні ім’я, по батькові та прізвище. І навіть їхня комбінація не дає чогось оригінального. Пошукова система Google (чи якась інша) швиденько підкаже вам, що один Володимир Михайлович Смирнов був лижником із Казахстану і став олімпійським чемпіоном, інший — далекого 1918 року впродовж двох місяців був народним комісаром торгівлі та промисловості Радянської Росії, ще один реалізував себе в науці: він — доктор хімічних наук, професор Санкт-Петербурзького університету. Для мешканців же Кам’янеччини, які пам’ятають її радянське минуле, Володимир Михайлович Смирнов — це, звісно ж, легендарний керівник району, який упродовж шістнадцяти років, у 1970—1986 роках, був першим секретарем Кам’янець-Подільського райкому Комуністичної партії України.

Сьогодні випала чергова нагода згадати Володимира Михайловича: 7 листопада 2015 року йому виповнилося би 88 років. Якби беріг себе, дбав про своє здоров’я, цілком міг би дожити до наших днів, до свого 88-річчя та зустріти його в дружньому колі тих, хто працював під його началом у брежнєвські та перші постбрежнєвські часи. Але доля вберегла його, цілком радянську людину, від потрясіння жити в епоху перемін і побачити, як руйнується те, чим він жив і дихав.

 

Володимир Михайлович Смирнов

Цілком символічно, що Володимир Михайлович народився в десяту річницю знаменитої події в Петрограді, коли постріл «Аврори» дав відлік радянській добі на одній шостій суші. Тож щоразу чергова річниця радянської влади була для Смирнова подвійним святом, оскільки збігалася з його черговим днем народження. Ось і цього року 7 листопада — це не тільки 88-річчя Смирнова, але й 98-річчя від часу збройного захоплення більшовиками влади в Петрограді, яке згодом, з урахуванням наступних подій, стало іменуватися Великою Жовтневою соціалістичною революцією. За 24 рік буття в лоні незалежної України, що все будує і ніяк не збудує капіталізм із людським обличчям, культове значення цієї події настільки потьмяніло, що навіть на згадку не спало, що вже маємо 98-річчя «головної події XX століття». До того ж майже дворічна сучасна веремія спочатку революції, а потім війни під кодовою назвою «антитерористична операція» так затьмарила собою все, що інші події відійшли на задній план.

Але повернемося до Смирнова. По дотичній і моя доля доторкнулася до орбіти цієї людини, адже п’ять років я працював учителем математики сільської восьмирічки в районі, який очолював Володимир Михайлович. Навіть пам’ятаю, що в Гуменцях слухав його промову на одній з ідеологічних нарад. Можливо, і на традиційних серпневих нарадах учителів доводилося слухати виступи «першого», але в пам’яті ці виступи не відклалися. Що ж до Боришковецької школи, в якій я працював у 1975—1980 роках, то важливим у ці роки стало значне розширення її приміщення. Ця добудова, завершена до вересня 1976 року, стала можливою завдяки великій енергії директора школи Катерини Матвіївни Решетюк і директора радгоспу «Кам’янець-Подільський» Івана Івановича Мальченка. Смирнов тут ніби ні при чому, але ж вміння грамотно підбирати та розставляти кадри — чи не найважливіше завдання керівника району. І Володимир Смирнов у цьому питанні був на висоті. Досить сказати, що згаданий щойно Іван Мальченко після смерті Смирнова став його наступником на посаді першого секретаря райкому.

І все ж з кадрами було сутужно. У тій же Боришковецькій школі у згадувані мною часи половина вчителів (зокрема, директор і завуч) мешкали в місті, тож щоранку добиралися в село автобусом (він же підвозив до школи учнів з Оленівки). Не завжди автобус був. Тоді Катерина Матвіївна починала активно атакувати дзвінками тодішнього директора АТП-16808 Бориса Фрімера, десь через годину автобус вдавалося «вибити» — і на третій урок міські вчителі нарешті потрапляли до школи. А до того дві місцеві вчительки забезпечували проведення перших двох уроків у п’яти старших класах при відчинених настіж дверях. Та й викладання низки предметів не було змоги забезпечити на належному фаховому рівні. Так, мені, крім математики й креслення, доводилося викладати в Боришковецькій школі географію, російську мову та літературу, а під час перебування вчителів на тривалих курсах підвищення кваліфікації чи на семінарах — історію, німецьку мову та хімію. І це була біда не тільки цієї конкретної восьмирічки, але й багатьох-багатьох сільських шкіл. Не розв’язана вона і в сучасній Україні.

Проте, якщо порівнювати підготовку кадрів у наші дні та в радянську добу, то легко з’ясувати, що корінь наших багатьох нинішніх бід полягає в слабкій підготовці кадрів. Якщо ж глянути на біографію Володимира Смирнова, то побачимо, що він пройшов дуже серйозний вишкіл у виконавчих і партійних органах, перш ніж стати першим секретарем райкому. Так, у 1955—1957 роках він був секретарем виконкому, в 1957—1963 роках — головою райплану, заступником голови виконкомів Смотрицької, Кам’янець-Подільської районних рад, у 1963—1970 роках — заступником секретаря партійного комітету Кам’янець-Подільського виробничого колгоспно-радгоспного управління, другим секретарем Кам’янець-Подільського райкому КПУ. Маємо 15 років роботи на відповідальних посадах у районі перед тим, як його очолити. Та й на посаді першого секретаря Смирнов відчував потребу в глибших економічних знаннях. Тож вступив до аспірантури Інституту економіки та організації сільського господарства імені Олександра Шліхтера, згодом захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук. Не думаю, що Володимир Михайлович заради моди чи престижу став кандидатом наук, як це часто буває нині. Очевидно, була нагальна професійна потреба: більше знати, глибше розуміти процеси, що відбуваються в господарстві району.

Голова районної організації ветеранів війни та праці Антон Малик зазначив про Смирнова: «Послідовний, навіть прискіпливий, своїх позицій не змінював. Рідко усміхався, за що в районі його прозвали Сталіним. Насправді, він понад усе був дисциплінованим сам і вимагав цього від інших. Але найчастіше його називали Хазяїном. Ніколи і нічим не виділявся серед людей. За першим секретарем райкому постійно було закріплено два службові автомобілі — «Волга» та УАЗ. Але в районі звикли бачити Смирнова лише на УАЗі. Він не мав дачі, власної автівки, жив у звичайній трикімнатній квартирі, не вимагав якоїсь «данини» з господарств. Він працював, не рахуючись із часом, не просячи нічого взамін».

Звісно, не варто ідеалізувати Смирнова. Він був людиною свого часу з усіма притаманними тому часу плюсами та мінусами. Не все залежало від нього, доводилося навіть робити те, що зовсім не хотілося, бо врешті і перший секретар райкому був одним із численних гвинтиків величезної радянської машини. Передусім маю на увазі безрозсудне затоплення унікальних Бакоти, Студениці, Луки-Врубловецької та інших сіл, перенесення на інше місце Старої Ушиці заради майбутнього Дністровського водосховища. Ось фрагмент тодішньої розмови Володимира Смирнова з письменником Володимиром Маняком:

— А яка практично користь районові від цього затоплення?

— Ніякої.

— То навіщо було допускати це лиходійство?

— Хіба нас питають? — проказав Смирнов, а після мовчанки, утупившись очима в правий, молдавський берег, гірко промовив:

— Там знають.

— То ініціатива «перетворення» йде звідти?

— А звідки ж?

Варто навести слова ще одного письменника — Мар’яна Красуцького, якому в часи Смирнова випало редагувати «Прапор Жовтня», що був також органом райкому Комуністичної партії України:

«Сьогодні, коли Смирнов уже давно там, за Рубіконом, а кожному з нас, нині сущих, неодмінно доведеться, хочемо ми того чи ні, побувати там без можливості повернутися, хочеться відзначити найсуттєвіше, що вирізняло цю людину. Він був, безумовно, здібним керівником, добре знав справу, розумівся на економіці, зовсім не був партійним функціонером у тому розумінні, як це намагаються трактувати критики тих «застарілих часів». На мою думку, він більше підходив на роль господаря, а не партсекретаря. Можливо, у ньому і разом із ним помер хороший директор, керівник якоїсь солідної служби, може, навіть — галузі, але життя поставило перед ним інший вибір, і він прийняв його. А може…».

Історія не визнає умовного способу, час стирає з пам’яті деталі та цілі епізоди. Сьогодні ми по-різному дивимося на радянське минуле. Є намагання змалювати його суцільно чорними фарбами. Є й протилежний підхід: бачити там тільки світле й добре. Ось оцінка комуніста Антона Малика: «Епоха Смирнова залишила помітний позитивний слід у районі, підняла його виробничий і соціальний потенціал на висоту, яка сьогодні здається недосяжною. Щорічно район виробляв понад 50 тисяч тонн молока, 12 тисяч тонн м’яса, 330 тисяч тонн цукрових буряків, у державні засіки надходило близько 70 тисяч тонн кам’янецького хліба, будувалися школи, дитячі садки, будинки культури, житло, дороги. У районі проживало близько 100 тисяч забезпечених, щасливих, впевнених у завтрашньому дні людей».

Звісно, це дещо прикрашена картина. Наведені нами вище приклади з освітою в сільських школах чи безглуздим затопленням самобутніх придністровських сіл засвідчують, що далеко не все було гаразд у ті часи. Та й не рухнула би так легко радянська система, якби була по-справжньому життєздатною. Та й народ чомусь не став грудьми на її захист…

На жаль, численні гримаси нинішньої системи не викликають до неї особливих симпатій. Але, як зазначив поет, «доби собі не вибирають, в ній живуть і помирають». Доба, в якій жив Володимир Смирнов, була непростою, але принаймні стабільною, коли позаду залишилися війни, голодомори, масові репресії, а попереду ще не набрали розмаху незворотні процеси розпаду Радянського Союзу. Це був оптимальний час для плідної творчої праці таких неординарних людей, як Григорій Тонкочеєв і Олександр Лєсовой — у місті та Володимир Смирнов — у районі. Скільки було керівників до них, скільки вже змінилося керманичів після них, але ніхто не заслужив такої, прямо скажемо, легендарної пам’яті, як ці троє.


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (06.11.2015) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 401 | Коментарі: 2 | Теги: КПУ, Володимир Смирнов, Кам'янець-Подільський район | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
0
1 RD   (06.11.2015 18:32) [Материал]
Сам непам'ятаю Смирнова, але декілька разів, від старших кам'янчан чув непогані слова про цю людину.

0
2 KamPod   (07.11.2015 21:46) [Материал]
Прочитав публікацію і відкрив для себе ще одну людину, що залишила слід в історії нашого краю, а, можливо, і не ли ше в історії. Про Володимира Смірнова чув лише краєм вуха, та й то коли вперше почув то перша думка: "а чи не той це визовлитель міста?" )). Тепер уже ознайомлений. Дякую.
Хочу відмітити стиль публікації, не зовсім звичний для Олега Васильовича (можливо наявністю автора як героя спогадів) проте зі звичними нотками "все з толком і розстановкою".

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Паради 1 травня - 

Користувач на фейсбуці KamKam поділився

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2022Створити безкоштовний сайт на uCoz