Вс, 16.06.2019, 11:27
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Села від А до Я

Абрикосівка
Село Абрикосівка Кам’янець-Подільського району має ту щасливу особливість, що відкриває упорядкований за абеткою список населених пунктів цього територіального утворення. Справді, майже неможливо конкурувати з назвою, яка починається з літери А, а продовжується літерою Б. Не має суперників Абрикосівка і на теренах Хмельницької області. А ось в Україні є кілька хитріших сіл, і першість тут утримують дві Абазівки — одна з Полтавщини, а інша з Харківщини.
 
Утім і Абрикосівка в Україні не єдина. Два села з такою назвою є в Криму, одне — в Запорізькій області. Крім того, є селище Абрикосівка в Херсонській області. Абрикоси в Україні, на щастя, ростуть багато де, але наша Абрикосівка найпівнічніша та найзахідніша з усіх Абрикосівок.
 
До речі, слово «абрикосівка» фіксують і словники української мови. Це горілка, виготовлена з абрикосів. Але, звісно, не на честь цього напою 15 серпня 1966 року Президія Верховної Ради Української РСР перейменувала Безнісківці (така первісна назва села) на Абрикосівку. Тоді українська карта очищалася від немилозвучних імен — і назви дерев, квітів стали у великій пригоді організаторам «генерального прибирання». Так, того ж дня Козодавинці стали Каштанівкою, а Раколупці — Барвінковим.

 
 
Із виданих на межі XIX—XX століть праць під редакцією Юхима Сіцінського довідуємося, що Безнісківці існували вже на початку XV століття, а 1460 року їх згадано в дозволі польського короля як одне із сіл, з яких біскупам можна брати десятину.
 
За переказами старожилів, давня назва села походила від того, що його першим поселенцем була людина без носа. Архівіст Іван Гарнага з Кам’янця-Подільського в циклі публікацій «Звідки пішла назва», започаткованих 31 липня 1971 року на шпальтах місцевого «Прапора Жовтня», так писав про Абрикосівку (Безнісківці): «Початкова назва пов’язана з прізвиськом першого жителя села. Нащадків його іменували «безнісцівцями», їхня назва і закріпилася за поселенням. Нову назву потрібно сприймати як вказівку на розповсюдження в селі абрикосів». До речі, в цій публікації Іван Володимирович зазначив про Абрикосівку ще й таке: «Перші поселенці з’явилися тут 5 тисяч років тому (в період Трипільської культури)».
 
На XV століття припадає ще одна згадка про село: 1493 року якийсь Струсь платив від Безнісківців за вісім димів. У ті часи податок, що нараховувався залежно від кількості печей і димарів у господарстві, називали димом.
 
У 1530—1542 роках у села було троє власників — Ярош (звісно, не з «Правого сектора»), Матвій і Єжовський. Їм належало п’ять з половиною плугів або ланів (це ще одні давні одиниці оподаткування населення).
 
1565 року в Безнісківцях хазяйнував і платив податок за сім ланів канонік кам’янецького католицького капітулу Фома Гінтор. Цю землю подарували капітулу (духовній колегії при католицькому єпископі) якісь Гербурт, Бонк і кам’янецька міщанка Мальхерова. Тоді ж друга частина села (значно менша) належала Незабитовському, який платив податок усього за півтора лану. 1569 року в Гінтора було два лани (частина Бонка), а в Радецького — три лани. З XVI століття маємо дані ще за 1578 рік, коли Безнісківцями володіли Павло та Христофор Ячимірські (два з половиною лани), Римник (два лани) та Валентин Бонк (п’ять ланів).
 
Маємо кілька свідчень про Безнісківці, що припадають на XVII століття. Так, 1627 року кам’янецький католицький капітул вів процес щодо землі з власниками села — Олександром Гумецьким, Ячимірським й Оленою Сідлецькою. Очевидно, цей процес завершився певним компромісом, бо з середини XVII століття і аж до 1793 року, коли Поділля перейшло від Польщі до Росії, половина села належала капітулу, а половина — різним власникам (у 1661—1679 роках нею володіли Лабенти).
 
На початку XVIII століття «вляпався в історію» власник Безнісківців — дворянин Іван Івашкевич. Збереглася й була опублікована в «Архіві Південно-Західної Росії» скарга від 28 квітня 1706 року парафіяльного священика Безнісківців Андрія Лебедовського про те, що озброєний Івашкевич верхи під’їхав до церковних дверей, став вимагати, щоб до нього вийшов священик, який якраз тоді стояв в облаченні біля вівтаря, паплюжив його лайливими словами, прицілювався в нього з пістолета, а коли священик утікав, то шаблею порубав на ньому ризи. Ось такі пристрасті вирували в Безнісківцях.
 
Далі у XVIII столітті власниками Безнісківців були подільський стольник Андрій Гуровський із Гурова, звіногродський скарбник Зубаржевський, гродський кам’янецький суддя Францишек Ксаверій Качковський. Тільки 1776 року вдалося остаточно розділити землю між капітулом і власниками села, чого, як зазначено в одному з документів XVIII століття, не було з 1400 року.
 
Після переходу Поділля до Росії було скасовано католицьку єпископську кафедру в Кам’янці-Подільському, тож маєтності, що належали капітулу в Безнісківцях, стали державною власністю. Невдовзі російська імператриця Катерина II подарувала ці землі племінницям князя Григорія Потьомкіна. На початку XIX століття одна з них — графиня Олександра Володимирівна Браницька (уроджена Енгельгард) — продала належну їй частину села.
 
Наприкінці XIX — на початку XX століття Безнісківці належали відомому кам’янецькому адвокатові Данилу Яковичу Бабичеву, а керував його маєтком Лук’ян Олександрович Сосновський.
 
1729 року в Безнісківцях на кошти громади збудовано дерев’яну церкву з трьома банями (куполами) на честь Миколи Чудотворця. Кам’яна церква з’явилася в селі 1881 року, а 1894 року відкрито церковнопарафіяльну школу. Храмовий празник у селі припадає на 22 травня (тобто, на літнього Миколи).
 
На початку XX століття в Кам’янці-Подільському було закладено дендропарк, що простягнувся від Новопланівського мосту до Руських фільварків. Долучилися до цієї шляхетної справи й мешканці Безнісківців. Ось як це було. 1899 року міським садівником Кам’янця-Подільського став працювати Кіндрат Приходько. Його син Віктор у спогадах «Під сонцем Поділля» писав (цитуємо за четвертим виданням 1967 року):
 
«Перші два роки своєї служби батько упорядковував бульвари, що були в місті — «Старий» проти турецької фортеці і «Новий» — на Новім Плані, а також запроваджував сквери, яких у Кам’янці до того часу не було. На третім році батько розпочав засадження третього бульвару, що тепер уже так пишно розрісся й тягнеться від правого боку Нового мосту (як іти з міста) аж до Руських фільварків. Над засадженням цього бульвару — пригадую — працювало досить багато робітників, здебільшого хлопці й дівчата з поблизьких до Кам’янця сіл — Колубаївців, Безнісківців і т. д. Вечорами, по закінченні праці, всі ці робітники приходили на ніч у міський розсадник, де був барак для робочих, а також і окремий дім — приміщення для міського садівника, де й мешкала наша родина. Але заки йти спати, робітники заходили до нашої кухні, де мешкала також служниця, тут вечеряли та жартували, здіймаючи часом страшний регіт та накурюючи повну кухню махорки».
 
Зі звіту Імператорської археологічної комісії за 1909—1910 роки довідуємося, що 1909 року в Безнісківцях випадково виявлено скарб: селянин цього села корчував дерева в лісі та несподівано добув 42 срібні та 9 мідних польських і прусських монет XVII—XVIII століть. Знахідка надійшла до Імператорської археологічної комісії та була нею повернута як така, що, очевидно, не мала особливої історичної цінності.
 
При Російській імперії Безнісківці входили до Маківської волості Кам’янецького повіту Подільської губернії (від волосного Макова їх віддаляло 6 верст, а від губернського й повітового Кам’янця — 12 верст)
. При радянській владі Безнісківці стали центром сільської ради.

Статистичний довідник «Населені місця Поділля», виданий 1925 року у Вінниці, містить дані і про Безнісковецьку (у тодішньому написанні — Безносковецьку) сільську раду. Вона входила до Маківського району, створеного 7 березня 1923 року та розформованого 4 грудня 1928 року. У Безнісківцях тоді було 368 господарств і 1657 мешканців. З культурно-освітніх об’єктів села названо школу, хату-читальню та лікнеп (пункт ліквідації неписьменності, або інакше — школа для дорослих). До складу Безнісковецької сільської ради входили два присілки: Корчівка Безнісковецька за дві версти від Безнісківців (20 господарств, 97 мешканців) і Корчівка Підкалинська за півверсти від Безнісківців (13 господарств, 78 мешканців), а також урочище Безнісківці (Безносковці), означене як лісова сторожка (1 господарство, 6 мешканців).
 
4 грудня 1928 року після розформування Маківського району Безнісковецька сільська рада увійшла до складу Китайгородського району. Утім уже 3 лютого 1931 року було розформовано й Китайгородський район і Безнісковецьку сільську раду включено до Староушицького району. 31 липня 1934 року внаслідок розукрупнення Староушицького району Безнісковецьку сільську раду передають до Кам’янець-Подільського району. 25 грудня 1934 року сталася чергова реорганізація: Кам’янець-Подільський район ліквідували, а його територію (зокрема, Безнісковецьку сільську раду) підпорядкували Кам’янець-Подільській міській ради. Пертурбації тривали і надалі: 28 червня 1939 року з території Кам’янець-Подільської міської ради виділили сільську зону, яка стала Довжоцьким районом, до його складу увійшла і Безнісковецька сільська рада. Нарешті, 10 липня 1944 року центр Довжоцького району перенесли з Довжка до Кам’янця-Подільського, відповідно і район перейменували на Кам’янець-Подільський.
 
15 серпня 1959 року внаслідок укрупнення Безнісновецьку сільраду об’єднали із Супрунковецькою, але в незалежній Україні 23 грудня 1994 року її відновили, але вже як Абрикосівську сільську раду, що складається всього з двох сіл — Абрикосівки та Корчівки.
 
1924 року в Безнісківцях організовано артіль «Сільськогосподарський пролетар», керували якою Семен Гітіліс й Олександр Сас. За твердженням Івана Гарнаги, це було одне з перших колективних господарств на Поділлі. 1958 року колгосп імені Богдана Хмельницького села Безнісківці приєднали до колгоспу імені Хрущова села Супрунківці й назвали колгоспом імені Щорса. Проте 13 лютого 1990 року, відповідно до постанови загальних зборів колгоспників, цей колгосп розукрупнили на два самостійні господарства. Одне з них — колгосп «Маяк» в Абрикосівці. Утім 3 квітня 2000 року колективне сільськогосподарське підприємство «Маяк» самоліквідувалося. Селяни передали паї в оренду іншим аграрним формуванням. 2008 року в Абрикосівку прийшов природний газ.
 
Якщо наприкінці XIX століття в селі було 1127 мешканців, то наприкінці XX століття їх стало тільки 563. Як бачимо, за століття мешканців поменшало вдвічі. Їх і далі меншає. За даними сільської ради (на 1 січня відповідного року) в Абрикосівці мешкало: 2010 року — 504, 2011 року — 506, 2012 року — 505, 2013 року — 495 осіб. Отже, печальний рубіж — менше ніж півтисячі — село перетнуло.
 
Серед уродженців села згадаємо Євгена Семеновича Гітіліса, який у 1962—1964 роках був головою Кам’янець-Подільського міськвиконкому, та Леоніда Івановича Шабагу — директора у 1986—1990 роках Кам’янець-Подільської спецшколи-інтернату для дітей з пониженим зором.
 
У виданій 1999 року в Києві російською мовою книзі свідчень і документів «Живими залишилися тільки ми» є розповідь Мойсея Шварцмана (1930 року народження) «Сам не знаю, як я вижив», в якій мова йде і про Безнісківці. Наведемо (в перекладі українською мовою) фрагмент цієї публікації в значному обсязі (щоб краще були зрозумілі тогочасні реалії), тим паче, що спочатку мова йде про Кам’янець-Подільський:
 
«10 липня 1941 року наше місто окупували війська фашистської Німеччини. Через кілька днів у старовинній частині міста (Старе місто) було організовано єврейське гетто. Майже з перших же днів почалися розстріли євреїв — спочатку поодинокі, а потім масові...
 
Наше місто сумно відоме тим, що в ньому розстрілювали євреїв, пригнаних з Угорщини, Чехословаччини, з міст і містечок Хмельницької області. Місцеві євреї, ув’язнені в гетто, були приречені на вимирання. Лише іноді вдавалося дещо з речей обміняти на продукти. Трохи продуктів приносили нам знайомі селяни.
 
Наша сім’я складалася з батька, матері, старшої сестри та молодшого брата. Мені, 11-річному хлопчикові, вдавалося іноді прослизнути через поліцейський пост, вибратися з гетто та роздобути трохи продуктів для сім’ї. Але й таке життя тривало недовго.
 
В останніх числах серпня, рано вранці, нас підняли поліцаї і погнали на місце розстрілу. Це відбувалося за містом. Тепер на тому місці — житловий район, там поставлено три пам’ятники, дуже скромні.
 
Батька вбили відразу, а мамі з дітьми (сестрою, мною та братом) вдалося відійти й приєднатися до групи сімей ремісників, яких відбирали для роботи. Нас погнали назад у місто та помістили в будівлі колишнього силікатного інституту (згодом тут розмістився індустріальний технікум). Звідси водили на різні роботи. Їжі нам майже не давали, ми були дуже погано одягнені, в дірявому взутті. Запам’яталося, що мама пошила мені «пальто» з мішковини, пофарбованої бузиною.
 
Через деякий час, до зими, нас перегнали в німецькі колишні казарми навчального батальйону (там до війни розміщувалася військова частина). Мама та старша сестра Фаня працювали на пошитті та вишивці. Мені іноді вдавалося і звідси вибратися та добути трохи їжі.
 
Так ми пережили зиму й весну. До літа почали поширюватися чутки про нові розстріли. Ми вирішили тікати. Втеча, під час якого вбито мою старшу сестричку Фаню, відбувся в червні. Я, мама і трирічний братик Аркадій пробралися в село Безнісківці (Абрикосівка), де в мами було багато знайомих (деякий час до війни ми жили в цьому селі). Кілька місяців ми жили всі разом, але це було небезпечно, тож мама відправила мене в село Слобідку-Рихтівську, за 30 кілометрів. Братика вона залишила в знайомої жінки в Безнісківцях. Йому забороняли виходити з хати, але одного разу, коли нікого не було вдома, він вийшов. Це помітив місцевий поліцай. Він узяв дитину за ручку, вивів у ліс і там убив».
 
Ось такий епізод із німецької окупації Безнісківців зафіксовано в спогадах Мойсея Шварцмана. Село визволено від чужинців (разом із низкою сусідніх сіл) 31 березня 1944 року.
 
Відкриту 1894 року в Безнісківцях церковнопарафіяльну школу після проходу радянської влади перетворили на трудову початкову. 1932 року Безнісковецька школа стала семирічною. Першим її директором був Антон Білоус, перший випуск сьомого класу відбувся 1935 року. Після війни від свічки, залишеної непогашеною, згоріло приміщення школи. Тільки 1963 року вдалося збудувати нове приміщення, в якому школа розташовується донині. Це будівництво лягло на плечі Юхима Марценюка, який працював директором школи понад чверть віку (у 1957—1984 роках).
 
1984 року Абрикосівську восьмирічну школу перетворили на початкову. Завідувачем школи та її єдиним учителем зосталася Євгена Логіна. 1990 року на неодноразові прохання батьків у селі знову відкрили неповну середню школу. До 1998 її очолювала Марія Мельник, яка наново сформувала вчительський колектив. 1998 року директором школи став Валентин Єфремов. Сьогодні це загальноосвітня школа I—II ступенів.
 
1963 року в школі навчалося 180 учнів, 2004 року, коли урочисто відзначалося 110-річчя навчального закладу, — всього 48, працювало 12 учителів, кухар, три технічні працівники. У лютому 2013 року Юлія Чернишова, яка за рік до того очолила школу, повідала: «У школі нині навчається 19 учнів і працює 10 учителів. Не важко здогадатися, що в кожному класі не більше трьох-чотирьох школярів, а сьомого класу взагалі немає».
 
До речі, серед випускників Абрикосівської школи є і кандидати наук. Це Володимир Дроздовський, Станіслав Мендерецький, Микола Місюк.

 

Абрикосівка влітку


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Села від А до Я | Додав: OlegB (30.08.2015) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 718 | Коментарі: 3 | Теги: Абрикосівка, Гарнага, Кам'янець-Подільський район, Шабага, Гітіліс | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 3
0
1 KamPod   (01.09.2015 00:45)
Дуже... дуже сподобалась мені стаття про Абрикосівку, що розпочала цикл оглядів навколишніх сіл.

Щодо назви. Дійсно Абрикосіка набагато краще звучить ніж Безнісківці, хоча й інші назви сіл згадані тут були ще менш милозвучні )). Наврядчи тут справді господарював хтось без носа, а от щодо прізвища, то на скільки знаю це цілком прийнятна на той час практика, особливо якщо взяти до уваги, що навіть на картах хутори поблизу Кам'янця називались прізвищами панів, що там мали маєтність. От цікаво яке саме таке прізвище предка послужило щоб його нащадків звали "безнісцівцями" (як цитується Гарнагу). Найпростіша форма це якийсь Безносов, що цілком виглядає звичайним російским прізвищем, але читаємо далі що село було ще у 16 столітті, тож закінчення "-ов" мабуть варто відкинути nono . Тоді хто... Поляки, але тут уже польські закінчення якось не грають - Безнісецький, Безнісський  :nono: .
От що грає, так це те, що козацькі прізвища формувались подібним чином. Можливо й тут був якийсь бравий вояка Безносенко, який в одному з козацьких рейдів втратив частину лиця у бою?.. :?
А можливо це і не козацьке, а якесь Безнос, що може й звучати якось по іншому і писатись не зовсім так а якось Beznos. Bjeznos. Byeznos found .
В будь якому разі знаю одного хлопця з прізвищем Безноско - хороший хлопець reflect . При нагоді у нього запитаю, може він з Абрикосівки, чи хоча б щось знає про своє прізвище

0
2 KamPod   (01.09.2015 01:03)
Микола Васильович Місюк мій добрий знайомий. Він, до речі, уже доктор економічних наук, професор і віднедавна займає посаду декана економічного факультету Подільського ДАТУ

0
3 KamPod   (01.09.2015 21:07)
А взагалі Абрикосівка запам'яталась мені виїздами на рибалку. Хоча став не в самій Абрикосівці, а між селами Абрикосівка і Супрунківці, проте всі чомусь коли їхали туди казали що став в Абрикосівці. Там ми непогано рибалили коропчуків і відпочивали з товаришами. Не без пригод звичайно, але є про що згадати. От наприклад ось це фото з тих часів

Абрикосівка, 2000р. На фото Олександр Мартинович і Сергій Єрмаков

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz