Знаменитий російський байкар Іван Крилов ніколи не бував у Кам’янці-Подільському. Але він добре знав про це місто. Адже тут у місцевому гарнізоні ніс військову службу його молодший брат — капітан Лев Крилов.
У колезького асесора Андрія Прохоровича Крилова та його дружини Марії Олексіївни було двоє синів — старший Іван і молодший від нього на 8 років Лев. Андрій Крилов від 1751 р. служив в оренбурзькому драгунському полку, 1772 р. в чині капітана брав участь в утихомиренні яїцьких козаків, а через два роки разом із полковником Симоновим керував героїчним захистом Яїцького містечка від бунтівників Омеляна Пугачова. А ще через рік Андрій Прохорович, зіславшись на «розладнане здоров’я», вийшов у відставку з військової служби та поселився в Твері, де перейшов на цивільну службу. Саме тут 1776 р. і народився Лев. 17 березня 1778 р., коли молодшому синові йшов другий рік, а старшому — десятий, помер їхній батько.
1783 р. мати із синами переїхала в Петербург. Через п’ять років померла Марія Олексіївна — і 12-річний Лев залишився на утриманні свого старшого брата, який усе життя турбувався про нього, наче про сина. Недарма в листах Лев зазвичай називав Івана «тятенькою».
Із формулярного списка Льва Крилова довідуємося, що вже 1786 р., тобто з 10-річного віку, він числився «фур’єром» в лейб-гвардійському Ізмайловському полку (у XVIII ст. дворянських дітей з раннього віку записували у військові), 1797 р. йому надали офіцерський чин гвардії підпоручика і перевели в армію.
1799 р. Лев Крилов брав участь в італійській кампанії Олександра Суворова. «Успел под Туркою быть в пяти сражениях, но, слава Богу, не ранен», — писав він братові в одному з листів. 1806 р. Лев Андрійович став капітаном, а 1808 р. через хворобу його перевели з армійської в гарнізонну службу. Гарнізон розташовувався в Кам’янці-Подільському.
З листування капітана Крилова з братом-байкарем ми дізнаємося про життя-буття Льва Андрійоича в губернському місті. На жаль, листи Івана Крилова, адресовані братові в Кам’янець, не збереглися. А листи Льва опрацював Владислав Кеневич — перший систематичний дослідник життя і творчості видатного байкаря. 1868 р. в журналі «Русский архив» з’явилася ґрунтовна праця Владислава Феофіловича «Лев Андреевич Крылов и его переписка с Иваном Андреевичем».
Байкар Іван Крилов
Перший відомий нам лист, надісланий Львом Криловим з Кам’янця, датовано 26 лютим 1816 р. У ньому Лев Андрійович насамперед дякує братові за надіслані 200 рублів. Ці гроші виявилися надзвичайно доречними, оскільки капітан Крилов мав тільки «один мундир, да и тот с плеч слезает, а рубашки хотя и три, но и те в дырьях». Далі брат описує жахливий стан бідного гарнізонного офіцера: «Жалованья мне 80 р. в треть, что составляет серебром 17 р., а мундир, как ни делай бедно, менее 25 р. сделать нельзя; рубашка одна стоит немудреного холста 2 р. 50 к. сер. Между тем, если бы я и вздумал что сделать, так прежде думать надобно о сапогах, которые стоят, самые простые, 4 р. сер.; а есть также надобно, да и не одному, а кормить и двух денщиков, которые провиант хотя и получают, но уж больше ничего». До злиднів додалися хвороби: «Я здоровьем так слаб стал, а особливо глазами, что почти и в гарнизоне служить не могу и желал бы иметь покой; но, видно, судьбе угодно, чтоб до гроба влачил я жизнь в беспокойствах и горестях».
У наступному листі від 10 травня 1816 р. Лев Крилов знову дякує братові за черговий грошовий транш: «Ни разуму моего, ни слов не достанет довольно выразить тебе мою благодарность за твои милости ко мне. Письмо твое от 26 марта со 150 р. ассигн. я получил с превеликою радостью». Травень видався важким для Льва Андрійовича: влітку батальйон ніс караульну службу в місті, до того ж «начальник строгий, человек молодой, подполковник Бурнашев, и все воображает, что он в армии, забывая, что в гарнизоне одни калеки и старые люди». Наприкінці листа Лев Крилов просить брата надіслати йому свої твори, які він «весьма желал бы прочесть, а особливо басни, которые и здесь (в Каменце-Подольском) в славе».
У березні 1817 р. Іван Андрійович виконав прохання брата: надіслав у Кам’янець збірку своїх байок, дві комедії, а також традиційні 150 рублів асигнаціями. Тож у листі від 17 березня Лев Крилов писав: «Благодарю тебя, любезный мой тятенька, что ты меня не позабыл и исполнил свое обещание. Беспримерные твои басни я пробежал и могу сказать, что недаром ты ими прославился, да и государь император удостоил их назвать приятными и полезными».
У цьому ж листі Лев Андрійович описує свій кам’янецький розпорядок дня. Від 5-ої до 9-ої ранку він займався справами своєї роти: читав папери, складав звіти, розмовляв із фельдфебелем. Потім упродовж чотирьох годин виконував обов’язки судді. О першій годині дня обідав: «ел щи да кашу, по праздникам и жаркое, и рюмку водки выпивал». Далі час до сьомої вечора знову присвячувався роті. І тільки вечір належав Льву Андрійовичу. Тоді він весь віддавався своїй скрипці. «Из этого, — пише капітан, — ты можешь заключить, что я мало скучаю праздностию, и если бы ты, любезный тятенька, был со мною, так я бы полагал себя наисчастливейшим из смертных... Знакомых здесь я никого не имею, с кем бы мог разделить приятно время».
Через місяць (11 квітня) Лев Андрійович пише братові: «Скажу тебе, любезный тятенька, басни твои меня так утешают, что я многие из них наизусть вытвердил, и читать их никогда не наскучит». Особливо сподобалася капітанові байка «Сочинитель и Разбойник»: «В жизни ничего лучшего не начитывал».
У листі від 27 березня 1818 р. Лев Крилов пише братові про близький візит до міста Олександра I: «Мы теперь, любезный тятенька, имеем уже маршрут путешествия государя императора. Он сюда прибудет непременно 25-го апреля на ночь, а 26-го здесь будет обедать, и уже делают приготовления для угощения государя. Мы также приготовляемся: гарнизонный караул ему будет, и для того батальонный командир всем офицерам в счет жалования купил весь прибор серебряный, т. е. шарфы, темляки, витишкеты, эполеты, и строит всем новые мундиры с панталонами единообразные, что все будет стоить около 250 р. ассигн. на каждого... а если хороший прибор, то и в 400 р. не вогнали бы. Итак, теперь я должен быть почти целый год без жалования».
У наступному листі (від 4 травня) Лев Андрійович розповів про перебування царя в Кам’янці: «Скажу тебе, любезный тятенька, государь во все время присутствия тут был весьма весел, любезен и доволен; многих наградил. Батальоном нашим был весьма доволен, ибо наш батальон во время государева приезда стоял в карауле. Батальонного начальника нашего, подполковника Бурнашева, на другой же день произвел в полковники и приказ подписал. И могу сказать, что батальон был одет очень хорошо, офицеры все в новых мундирах и серебряном приборе, что для нас немножко неприятно в рассуждении, что целый год или более должны выплачивать: каждый мундир с серебряным прибором стоит 234 р. ассигн.»
У червні 1818 р. капітан Крилов покинув Кам’янець: полковник Бурнашов призначив його командиром Вінницької інвалідної команди. 25 листопада 1824 р. у Вінниці Лев Андрійович помер.
Владислав Кеневич писав: «Лев Андреевич Крылов принадлежал к разряду тех незначительных людей, которые проходят свое земное поприще, не ознаменовав его никаким заметным делом, не возвысив и не унизив своей скромной доли, и умирают, не оставив по себе «ни мысли плодовитой», ни даже следа своего существования. О таких людях человечество ничего не знает, а близкие к ним товарищи и друзья забывают их чуть ли не у самой могилы. Если воспоминания о них иногда и сохраняются, то они обязаны этим своим невольным отношением к людям гениальным, озарявшим все, что ни соприкасалось с ними».
