Пт, 29.03.2024, 09:28
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Кам’янецький метеор на шаховому небосхилі

У сузір’ї талантів, що подарував світові Кам’янець-Подільський, однією із найяскравіших була зірка шахіста Леоніда Штейна (1934—1973). Міжнародний гросмейстер, заслужений майстер спорту СРСР, триразовий чемпіон СРСР, переможець найпрестижніших міжнародних турнірів — ось далеко не повний перелік досягнень Леоніда Захаровича. На жаль, нашому землякові не виповнилося і сорока, коли він покинув цей світ. Тому спортивні журналісти часто говорять про нього як про яскравий метеор, що пронісся шаховим небосхилом і раптово згас. Штейн був одним із найсильніших шахістів світу, який, якби не раптова смерть, міг би стати навіть і чемпіоном світу. Адже в безкомпромісному меморіалі Олександра Альохіна, що відбувся 1971 року в Москві, де грали чемпіон і три екс-чемпіони світу, саме Леонід Штейн поділив перше місце з Анатолієм Карповим, який через чотири роки став дванадцятим чемпіоном світу. 

«ШКІРА ТА КІСТКИ»

12 листопада 1934 року в невеликому прикордонному місті Кам’янці-Подільську сім’я Захара Лазаровича та Чарни Абівни Штейнів поповнилася другою дитиною — сином, якого назвали Леонідом. Доньці Штейнів тоді було чотири роки. Це була проста трудова єврейська сім’я зі скромним достатком. До того ж батько не відзначався міцним здоров’ям.

Коли грянула війна, Льоні не виповнилося й семи років. Його сім’я ледве встигла евакуюватися з міста над Смотричем, яке вже 10 липня 1941 року захопив ворог. Після довгої мандрівки Штейни поселилися під Ташкентом. 1942 року у віці 36 років від тифу помер Захар Львович. Чарна Абівна залишилася єдиною опорою для двох дітей, одна ставила їх на ноги.

Після війни Штейни повернулися в Україну. Правда, поселилися не в Кам’янці-Подільському, а у Львові. Тут Чарна Абівна влаштувалася буфетницею в школі.

Льоня ріс хворобливим, був худющим — шкіра та кістки: далося взнаки недоїдання у важкі воєнні роки. Суворе дитинство наклало відбиток і на характер хлопця. Напівсирота, позбавлений міцної батьківської руки, він не відзначався великими успіхами в навчанні. Кмітливий, із чіпкою пам’яттю та багатою уявою, Льоня на дух терпіти не міг підручників. Недарма, коли Штейн став одним із провідних шахістів світу, серед його колег гуляла легенда, що Леонід Захарович за життя не розгорнув жодної шахової книги. Звичайно, це не так, але частка правди в цьому жарті була.

Посидючість і старанність не були характерними рисами Штейна в дитинстві. Та й потім він так і не позбувся цих вад. Цим він дуже відрізнявся від старшої сестри, яка успішно закінчила школу, потім медінститут, працювала лікарем у Московській області.

ЛЕГКОДУМНИЙ ЯСНОВИДЕЦЬ

Невідомо, як склалася би доля Леоніда Штейна, якби він 10-літнім, навчившись грати в шахи, не захопився древньою грою. Невдовзі він став одним із найсильніших шахістів школи. Льоню запросили грати за збірну школи на командній першості Львова серед учнів. Швидка, впевнена й смілива гра худорлявого підлітка із жвавими бархатно-чорними очима звернула на себе увагу, тож 13-літнього п’ятикласника Льоню Штейна запросили займатися в дитячому шаховому клубі Львівського Палацу піонерів. Тут він уперше з подивом побачив шахову книгу. Але жодної цікавості до неї не проявив. Льоню вабила тільки гра. Хлопець упевнено піднімався кваліфікаційними східцями й через два роки став першорозрядником.

У 15 років стати першорозрядником — для нашого реактивного часу це занадто пізно. Для порівняння: 2004 року на Всесвітній шаховій олімпіаді за збірну України грав 14-річний Сергій Карякін — наймолодший у світі міжнародний гросмейстер, занесений до Книги рекордів Гіннесса: це звання він здобув ще 2002 року у віці 12 років 7 місяців.

1949 року Леонід Штейн став гравцем збірної Львова, захищав її честь на командній першості України. Леонід грав на четвертій дошці, а на першій — Віктор Карт, який, не досягши висот у практичній грі, згодом прославився як шаховий тренер, виховав цілу плеяду гросмейстерів. Віктор Еммануїлович так оцінив гру свого колеги в збірній Львова:

«Штейн уже тоді вражав і своїм талантом, і... легкодумством гри. Він орієнтувався в позиції на шахівниці, мов ясновидець. Якщо досвідчений шахіст, обдумуючи хід, щоразу бачить тільки частину шахівниці, то Штейн схоплював шахівницю повністю, якимось чином передбачаючи макет кожної позиції, яка може виникнути після можливого продовження. Коли показував варіанти, які бачив, здавалося, що шахівниця ворушиться... І ось, маючи такий безцінний для усіх дар, Штейн безмірно квапився, зовсім не міг змусити себе поміркувати за дошкою, часто-густо діяв поспішно. Досвідчені суперники вміло цим користувалися».

Штейни жили бідно. Тому, закінчивши 1950 року сім класів, Льоня вступив до електромеханічного технікуму, щоб якнайшвидше здобути фах і працювати. Але вчитися йому було важко, тож після першого курсу Леонід покинув технікум і продовжив навчання у вечірній школі.

АРМІЙСЬКИЙ ВИШКІЛ

Штейн без особливого успіху виступав у юнацьких змаганнях. А ось перший серйозний дорослий турнір приніс йому неабиякий улов: навесні 1953 року він здобув перемогу в півфіналі 22-го чемпіонату УРСР, виконав норму кандидата в майстри, завойовав право грати у фіналі чемпіонату УРСР. Але... восени прийшла повістка з військкомату. Леонід деякий час служив в Азербайджані, згодом — у Забайкаллі, а завершив службу в Московському гарнізоні.

Армія явно пішла на користь юнаку. Він став зібраним, виробилася звичка до дисципліни, акуратності, точності. Тож не дивно, що невдовзі Штейн став єфрейтором, потім — молодшим сержантом, командиром відділення.

Шахи цінують і в армії. Улітку 1954 року Штейн став чемпіоном Сибіру та Далекого Сходу, наступного року увійшов до трійки переможців півфіналу чемпіонату Росії. 1955 року молодший сержант Штейн став чемпіоном Збройних Сил СРСР, вигравши додатковий матч у чемпіона РРФСР Анатолія Лутикова.

«УСЕ, КИДАЮ ШАХИ!»

У листопаді 1956 року, демобілізувавшись, Штейн повернувся у Львів. Пора вже підкорити вершину майстра. Але 1957 року, вперше зігравши у фіналі чемпіонату УРСР, він посів тільки десяте місце. Дирекція технікуму, в якому навчався Леонід, навесні 1958 року не відпустила його в Чернівці на півфінал першості України. Юнак мужньо розрубав Гордіїв вузол — покинув технікум.

У Чернівцях Леонід зіграв успішно, виборов путівку в Київ, але за гру в карти Спорткомітет УРСР позбавив його права грати у фіналі. «Усе, кидаю шахи!» — повідомив восени 1958 року друзям 24-річний Штейн.

Леонід працював на заводі слюсарем-складальником, а про шахи навіть чути не хотів. І все ж навесні 1959 року взяв відпустку за свій рахунок і поїхав у Харків на півфінал чемпіонату УРСР. Але до фіналу не пробився і назавжди попрощався із шахами: «Мені невдовзі вже чверть віку стукне, а до майстра — як до неба. Це мій останній турнір».

Проте один з учасників фіналу чемпіонату УРСР не зміг приїхати до Києва, запропонований на заміну гравець теж відмовився. І тут майстер спорту Юрій Сахаров раптом запропонував: «А чому би не включити Штейна?» Тож львівського невдаху телеграмою викликали до Києва. Штейн зіграв якнайкраще: завоював «бронзу», на півтора очка перевиконав норму майстра, здобув путівку до півфіналу чемпіонату СРСР. А 1960 року, вигравши додатковий матч у Юрія Сахарова, став чемпіоном УРСР.

У СВІТОВІЙ ЕЛІТІ

Леонід Штейн, 1969 рік

Наступні два роки вивели Штейна в еліту світових шахів: 1961 року, вперше зігравши у фіналі чемпіонату СРСР, завоював «бронзу», 1962 року на міжзональному турнірі в Стокгольмі, посівши шосте місце, став міжнародним гросмейстером.

Успіхи нового гросмейстера вражають. Леонід Штейн упродовж чотирьох років тричі стає чемпіоном СРСР. Таки вдавалося тільки Михайлові Ботвиннику. Тож назвемо пам’ятні для кам’янчани дати перемог знаменитого земляка: 17 січня 1964 року, 24 грудня 1965 року, 2 лютого 1967 року.

А перемоги у двох найпрестижніших гросмейстерських турнірах у Москві (1967 і 1971 року) чого варті.

Правда, Штейну тричі не вдалося пробитися в турнір претендентів на першість світу. Але двічі цьому завадили тільки дискримінаційні положення про обмеження числа учасників від СРСР.

ЯК ШТЕЙН СТУДЕНТОМ СТАВ

Отже, у січні 1964 року, перемігши в додатковому матчі-турнірі, 29-річний Штейн уперше став чемпіоном СРСР. Одного разу в колі друзі він розповів таку байку, пов’язану з цією значною перемогою. Після повернення до Львова Леоніда Захаровича прийняв перший секретар обкому партії. У «дружній бесіді» (так це тоді називалося) перший секретар запитав у Штейна, чи збирається той продовжувати освіту, а якщо так, то в якому напрямку. Штейн сказав, що хотів би вивчитися на журналіста.

Через деякий час Штейну зателефонували з обкому і сказали, що він може вступати до Львівського університету. Щоб нинішнім молодим було зрозуміло, про що йде мова, зазначимо, що в ті роки в Україні євреї відчували досить серйозні труднощі при вступі до університетів. Та й з іншого боку, Штейн в школі аж ніяк не був відмінником.

І Штейн став складати іспити. До нього приставили спеціальну людину, яка стежила за тим, щоб екзаменатори його не завалювали.

І от, — розповідав Штейн, — складаю я історію. А історію я знав, але так... Загалом, можна було п’ятірку поставити, а можна і двійку. Беру я білет, готуюся, починаю відповідати. А «приставлений» сидить в аудиторії. Екзаменатор мене запитує: «А чому Ви відповідаєте не рідною мовою?» А я йому українською кажу, що можу і рідною, але російською володію краще. На що він мені, теж українською, каже: «Продовжуйте!» І починає мене сипати. Але не поспішаючи, а з розтяжкою, отримуючи від цього задоволення. «Приставлений» раптом встає і виходить. А я тримаюся з усіх сил, але справа йде до кінця. І тут входять «приставлений» і проректор. Проректор сідає поруч з екзаменатором і слухає. А той продовжує мене валити. Тут проректор відкликає його убік і щось шепоче на вухо. Такого здивованого обличчя я в житті не бачив. Загалом, поставив він мені четвірку.

Наведена байка дещо розбігається з біографією гросмейстера, яка засвідчує, що Штейн став студентом Львівського університету 1962 року, тобто за два роки до подій, про які йде мова в розповіді Леоніда Захаровича. Цілком можливо, що перший секретар прийняв Штейна після успішного виступу та здобуття звання міжнародного гросмейстера на міжзональному турнірі в Стокгольмі, який завершився 6 березня 1962 року.

НАЙКРАЩИЙ ХІД


Своїм найкращим ходом Штейн називав одруження зі студенткою другого курсу Львівського політехнічного інституту Лілією Квечер. Радів успіхам доньки Алли, яка займалася в музичній школі. А навесні 1973 року сім’ю Штейнів ощасливила ще одна донька — Марина.

Студентом-заочником факультету журналістики Львівського університету Леонід став під впливом Михайла Таля. Потім перевівся на стаціонар. Згадує журналіст В’ячеслав Волохівський, який навчався зі Штейном на одному курсі:

«Безперервна міграція народонаселення на факультеті журналістики ні для кого не була дивною. Той покидав навчання через хворобу, іншого зупиняли матеріальні нестатки. Тому й не дуже я здивувався, побачивши якось поруч із собою дещо незвичного на вигляд чоловіка, що, як казали, перевівся із заочного на стаціонар.

Був він чорнявий, старанно поголений і зачесаний, одягнутий з особливою старанністю і шиком. Щось столичне, невловимо аристократичне просвічувалось у всій його поставі й манерах. І, насамперед, у стриманості, з якою він вів себе: був чемним і привітним у поводженні з однокурсниками, але й без особливих на те причин насильно в приятелі не ліз, не зав’язував ні з ким якихось особливих дружніх стосунків.

— Леонід, — скромно відрекомендувався новачок і знову заглибився у свіжий номер газети «Советский спорт».

Певно, любитель футболу, зметикував я. Та того ж таки дня був ошелешений звісткою, що мені її після занять приніс староста нашої групи (в майбутньому багаторічний головний редактор обласної газети «Индустриальное Запорожье») Петро Горбачов.

— Ну як ти, В’ячеславе, контактуєш із чемпіоном СРСР із шахів? — запитав він, як тільки ми зайняли місця у трамваї.

Сприйнявши слова старости за черговий жарт, я і собі відповів жартома:

— Усі ми, Петре, трохи чемпіони. Хто по танцульках, хто по дівчатах...

— Даремно іронізуєш, — уже всерйоз мовив староста. — Поруч із тобою сидить не хто-небудь, а неодноразовий чемпіон країни з шахів Леонід Штейн. Міжнародний гросмейстер, між іншим...

Лише тоді я пригадав, що прізвище Леоніда Штейна чую не вперше. Не раз натрапляв на нього в газетах, чув по радіо. Як не як, а чемпіон із шахів у СРСР був один.

Тому при наступних зустрічах із Штейном намагався якось ближче познайомитися з ним, налагодити тісніші контакти. Зробити це було нелегко. Головне, через те, що шахами, цією королівською грою, я у своєму житті ніколи особливо не цікавився і ставився до цього престижного й високоінтелектуального заняття з прохолодою. Інші ж теми, які я нав’язував у розмовах, чемпіона не дуже цікавили. Вперто не виходив гросмейстер і на традиційні студентські перекури, хоч, як з’ясувалося пізніше, був запеклим курцем.

Та й часу для активного спілкування було небагато. Все частіше місце мого сусіда по лаві було порожнім. А з випусків новин дізнавався: Леонід Штейн перемагає на міжнародних змаганнях то в Стокгольмі, то в Гельсінкі... Ставало очевидним: перехід на стаціонарне — не зовсім вдалий хід гросмейстера Штейна. Помилку довелося виправляти. Переводитися назад на заочний
».

Згодом гросмейстер успішно захистив диплом. Мріяв усерйоз поборотися за звання чемпіона світу.

31 СЕКУНДА

... Уранці 4 липня 1973 року гравці збірної СРСР прибули в аеропорт, щоб летіти в Англію на командний чемпіонат Європи. Даремно чекали вони Леоніда Штейна: в московському готелі, збираючись у дорогу, він відчув біль у серці... Лікарі вже не змогли його врятувати. Леоніду Захаровичу йшов 39-й рік.

Чому ж так рано, у розквіті сил, покинув світ гросмейстер? Причина тут, на думку багатьох, одна: Штейн курив безбожно. А про фантастичну тривалість його затяжок просто легенди ходили. «Я був приголомшений смертю Штейна, — писав видатний американський шахіст, одинадцятий чемпіон світу Роберт Фішер. — Він помер від інфаркту зовсім молодим, йому не було й сорока. Леонід сам руйнував своє здоров’я безперервним курінням. Одного разу я засік на годиннику, як довго він затягувався — 31 секунду! Просто дивно, як доросла людина могла так по-хижацькому ставитися до свого здоров’я і, по суті, рити собі могилу власними руками».

Поховали видатного шахіста в Києві на Байковому кладовищі. Надмогильний пам’ятник дуже простий і виразний: на чорно-білому тлі шахових клітинок напис російською: «Леонид Штейн».


ТАЄМНИЦЯ СМЕРТІ ГРОСМЕЙСТЕРА

Тільки через 34 роки після смерті гросмейстера в газеті «Киевские ведомости» з’явилася публікація журналіста Георгія Кузьміна, яка відкрила таємничі обставини смерті Леоніда Штейна. Процитуємо один абзац із статті «Тайна смерті гросмейстера Ш.»:

«Льонечка провів останню в житті ніч у ліжку в жінки — дочки тодішнього голови Федерації шахів СРСР Юрія Авербаха. Про це знали всі члени збірної СРСР, які збиралися того ранку 4 липня 1973 року в московському готелі «Росія», щоб полетіти до Англії на командний чемпіонат Європи. Про це знало близьке оточення покійного. Але правду приховали на третину століття. І не тільки через моральний аспект. Напередодні Штейнові та ще декільком гросмейстерам зробили складне щеплення: відразу з Англії вони відправлялися в спекотне бразильське місто Сус на міжзональний турнір. Лікарі мимохідь попередили шахістів про наслідки порушення режиму і перевантажень в інкубаційний період: жодного сексу та спиртного — але ... До того ж, коли Штейнові стало погано, ніхто не здогадався викликати реанімацію. А серце у Леоніда і справді було слабким і причина смерті — інфаркт — вказана точно. Тільки от ховали Леоніда в закритій труні. Посилалися на спеку. Адже тіло доставляли в липні з Москви до Києва. Але, за версією Едуарда Гуфельда, начальство не хотіло розголосу справжньої причини смерті видатного шахіста. Досвідчений, незаангажований патологоанатом міг би при неформальному розтині доторкнутися до трагічної правди…»

НЕПІДПИСАНТ


«Талант у Штейна був фантастичний!» — сказав про нашого земляка Анатолій Карпов. 1980 року у московському видавництві «Фізкультура й спорт» у серії «Видатні шахісти світу» вийшла книга Едуарда Гуфельда та Юхима Лазарєва «Леонід Штейн». Її перевидано англійською мовою. Саме з цієї книги почерпнуто частину матеріалу для цієї статті.

А ось спогад Віктора Корчного про Леоніда Штейна: «1967 року він виграв турнір, присвячений 50-річчю Радянської влади. Тоді це був помітний успіх. Тож до нього прийшли, ясна річ, із деяких органів і запропонували підписати звернення проти «ізраїльських агресорів», які розв’язали війну на Близькому Сході. Він цього не зробив. Тоді це було мужнім громадянським вчинком. Штейн — один із небагатьох, хто дозволив собі виступити проти системи. Я-то знаю, що це таке...»

РІДНЕ МІСТО ПАМ’ЯТАЄ ШТЕЙНА

6—15 вересня 1991 року в Кам’янці-Подільському відбувся Всесоюзний шаховий меморіал Леоніда Штейна. У турнірі (7 турів за швейцарською системою; головний суддя Олег Манжуловський) взяли участь 18 шахістів (із них 12 кам’янчан). Перше місце поділили майстер спорту з Москви Анатолій Кузнецов і закартпатський кандидат у майстри спорту Юрій Лембак, які набрали по 6 очок з 7. На півочка від них відстав кам’янчанин Іван Петров. Учасницею меморіалу була майстер спорту з Москви Лариса Хропова.

2004 року кам’янчани відзначили 70-річчя земляка «Тижнем пам’яті Леоніда Штейна» у шахово-шашковому клубі «Гросмейстер». Зокрема, 12 листопада відбувся сеанс одночасної гри міжнародного гросмейстера Любомира Михальця, який 14 партій виграв, дві звів унічию і жодного разу не програв. Сеансер грав винахідливо, цікаво, романтично, саме в дусі Леоніда Штейна. Наступного дня відбувся матч між збірними Кам’янця та Хмельницького. Сильнішими виявилися шахісти обласного центру — 16,5:7,5.

... Не так давно одній із нових кам’янецьких вулиць вирішено надати ім’я знаменитого гандбольного тренера Ігоря Турчина, який 1959 року закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. Думаємо, на таку честь заслуговує і уродженець Кам’янця-Подільського Леонід Штейн, спортивні успіхи якого не менш яскраві, ніж в Ігоря Євдокимовича.

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (19.12.2013)
Переглядів: 619 | Теги: Будзей, Штейн, шахи | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус

Доброго дня,
хто може показати на

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz